ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 4/86-32/48 09.09.09
За позовом Прокурора Солом'янського району міста Києва в інтересах держави в особі
1. Міністерства оборони України
2. Товариства сприяння обороні України (код 00014611)
До 1. Громадської організації "Спортивно-технічний центр Товариства сприяння обороні України "Відродження" (код 21493254)
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Комтурсервіс" (код 32667381)
3. Підприємство "Професійно-технічний навчальний заклад "Спортивно-технічний центр "Відродження" ТСОУ Шевченківського району міста Києва (код 32830341)
Третя особа Київська міська організація Товариства сприяння обороні України
Про визнання недійним договору
Суддя Хрипун О.О.
Представники сторін:
Від прокуратури Коваленко О.М. -пом.прок., Коваль О.М. -пом.прок.,
Від позивача-1 не з'явилися,
Від позивача-2 Пантія О.А. -предст.,
Від відповідача-1 Туча С.М. -предст., Танащук М.В. -предст.,
Від відповідача-2 Туча С.М -предст., Кленков М.Х-предст.,
Від відповідача-3 не з'явилися,
Від третьої особи Лідвінський Г.В.-предст.
Обставини справи:
25 грудня 2007 року прокурор Солом'янського району м. Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Товариства сприяння обороні України до підприємства професійно-технічного навчання закладу "Спортивно-технічний центр "Відродження" товариства сприяння обороні України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Комтурсервіс" про визнання недійсним на підставі ст. 207 ГК України договору від 28.12.2006 купівлі-продажу військово-спортивної бази, що розташована за адресою: Київська область, Вишгородський район, м. Лютіж, вул. Леніна, 2-а, укладеного між Громадською організацією "Спортивно-технічний центр товариства сприяння обороні України "Відродження" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комтурсервіс".
Позовні вимоги мотивовані тим, що укладення всупереч нормам закону договору купівлі-продажу унеможливлює виконання статутних функцій ТСО України, що в свою чергу суперечить інтересам держави, оскільки ускладнює виконання функцій держави щодо забезпечення її обороноздатності у зв'язку з неналежною підготовкою Товариством сприяння обороні України фахівців військово-технічних спеціальностей і призовників.
В судовому засіданні 07.05.2008 представником прокуратури Солом'янського району м. Києва уточнено позовні вимоги з посиланням на ст. 208 ГК України. Прокурор Солом'янського району м. Києва просить визнати недійсним договір купівлі-продажу від 28.12.2006 військово-спортивної бази, що розташована за адресою: Київська область, Вишгородський район, м. Лютіж, вул. Леніна, 2-а, укладений між Громадською організацією "Спортивно-технічний центр товариства сприяння обороні України "Відродження" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Комтурсервіс", та зобов'язати Товариством з обмеженою відповідальністю "Комтурсервіс" передати по акту прийому-передачі військово-спортивну базу, що розташована за адресою: Київська область, Вишгородський район, м. Лютіж, вул. Леніна, 2-а, Громадській організації "Спортивно-технічний центр товариства сприяння обороні України "Відродження".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.2008, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2008, в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 15.01.2009 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2008 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2008, а справу передано на новий розгляд.
Постанова Вищого господарського суду України від 15.01.2009 мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не було встановлено:
- правовий і юридичний статус та найменування сторін у справі;
- в чому полягає порушення інтересів держави в особі Міністерства оборони України внаслідок укладання спірного договору і чи відновлюються ці інтереси у обраний прокурором спосіб захисту;
- порядок створення відповідача-1, чи відповідає він приписам ст. 11 Закону України "Про об'єднання громадян" і чи не поширюється на нього спеціальна чи обмежена (цільова) правоздатність, встановлена ст. 86 ЦК України;
- статус спірного майна, порядок набуття права власності на нього продавцем за спірним договором;
- фактичне виконання сторонами договору.
Також суд касаційної інстанції зазначив, що судами попередніх інстанцій не спростовані доводи ЦК ТСО України, що сама назва Спортивно-технічного центру ТСО України "Відродження" передбачає його підпорядкованість ТСО України.
Під час нового розгляду прокурор позов підтримав у повному обсязі, вказавши, що укладення всупереч нормам закону спірного договору унеможливлює виконання статутних функцій ТСО України, що в свою чергу суперечить інтересам держави, оскільки ускладнює виконання функцій держави щодо забезпечення її обороноздатності у зв'язку з неналежною підготовкою ТСО України фахівців військово-технічних спеціальностей і призовників. При цьому прокурор послався на норми ч. 1 ст. 227 ЦК України, за якими правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу, може бути визнаний судом недійсним.
Позивач-2, Товариство сприяння обороні України, заявлені вимоги повністю підтримує, зазначаючи, що є правонаступником ДТСААФ УРСР; організаційну основу Товариства складають первинні організації, об'єднані територіально; рішення про продаж або передачу цілісних виробничих, спортивних, учбових комплексів, будов, споруд та інших основних фондів балансовою вартістю більше 500 тис.грн. приймає Пленум ЦК ТСО України за поданням відповідного комітету ТСО України. Згідно з довідкою ЄДРПОУ № 3184 органом управління СТЦ "Відродження" значиться Товариство сприяння обороні України. Спірний договір на думку позивача-2 є недійсним, оскільки спортивно-технічним центром ТСО України "Відродження" при здійсненні продажу нерухомого майна не було дотримано процедуру, передбачену Статутом ТСО України та Положенням про порядок володіння, використання і розпорядження майном, що є у власності ТСО України, затвердженим ІІ Пленумом ЦК ТСО України від 21.12.1995.
У відзиві на позов представник відповідачів-1,2 позовні вимоги повністю заперечує, вказуючи, що на правомірність спірного договору та на безпідставність вимог прокурора. Громадська організація "Спортивно-технічний центр Товариства сприяння обороні України "Відродження" є самостійною юридичною особою, яка на власний розсуд розпорядилася своїм майном. Громадська організація "Спортивно-технічний центр Товариства сприяння обороні України "Відродження" не перебуває у правовому зв'язку із позивачами, відповідачем-3 та третьою особою; взаємодія і взаємовідносини з Всеукраїнським Товариством сприяння обороні України будуються на договірних засадах.
В своїх поясненнях на вимогу суду відповідач-1 пояснює, що правовстановлюючі документи на військово-спортивної базу, що розташована за адресою: Київська область, Вишгородський район, м. Лютіж, вул. Леніна, 2-а, ним втрачені за давністю часу, та вважає своє право власності захищеним ст. 328 ЦК України.
Сторонами не було надано у повному об'ємі витребуваних судом доказів, а тому справа розглядається відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва
28 грудня 2006 року між Громадською організацією "Спортивно-технічний центр Товариства сприяння обороні України "Відродження" (код ЄДРПОУ 21493254) (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комтурсервіс" (код ЄДРПОУ 32667381) (покупець) був укладений договір купівлі-продажу 93/100 частин військово-спортивної бази, що розташована за адресою: Київська область, Вишгородський район, село Лютіж, вулиця Леніна, 2-А, що складається з таких будівель: їдальня (літ. А) площею 692,8 кв.м., літній будинок (літ. Б) площею 64,7 кв.м, літній будинок (літ. В) площею 64,8 кв.м, літній будинок (літ. Г) площею 64,7 кв.м, літній будинок (літ. Д) площею 64,5 кв.м, літній будинок (літ. Е) площею 64,8 кв.м, літній будинок (літ. Є) площею 65,3 кв.м, літній будинок (літ. Ж) площею 64,7 кв.м, літній будинок (літ. З) площею 64,7 кв.м, літній будинок (літ. И) площею 64,9 кв.м, гараж (літ. Й) площею 142,8 кв.м, будинок рибалки (літ. К) площею 137,5 кв.м., будинок відпочинку (літ. Л) площею 30,4 кв.м., душова (літ. М) площею 54,6 кв.м., сторожка (літ. О) площею 27,4 кв.м., убиральня, трансформаторна підстанція (літ. П), каналізація (№ ІІ), водопровід (ІV), стоянка машин (VІ), огорожа (№1-2).
Нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, що надана продавцю в постійне користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею І-КВ № 001167, виданим 20 листопада 2001 року Лютізькою сільською Радою народних депутатів відповідно до рішення Лютізької міської ради народних депутатів від 29 травня 2001 року № 44, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 3. До покупця переходить право користування земельною ділянкою відповідно до ст. 377 ЦК України.
У § 1.2 договору зазначено, що відчужуване нерухоме майно належить продавцеві на підставі Свідоцтва про право власності, виданого 25 травня 2000 року Лютізькою сільською радою за № 41. Згаданий правовстановлюючий документ зареєстровано у Вишгородському бюро технічної інвентаризації 14 серпня 2000 року до реєстрової книги № 1 за реєстровим № 3, 11.
В своїх поясненнях, наданих на вимогу суду відповідач-1 зазначив, що правовстановлюючі документи на військово-спортивної базу, що розташована за адресою: Київська область, Вишгородський район, м. Лютіж, вул. Леніна, 2-а, ним втрачені за давністю часу, та зауважив, що вважає своє право власності захищеним ст. 328 ЦК України.
Згідно із ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Позов заявлено прокурором Солом'янського району м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Товариства сприяння обороні України на підставі ст. 207 ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно з п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України “Про судову практику про визнання угод недійсними" від 28.04.1978 № 3 (з наступними змінами та доповненнями) угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Пунктом 11 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 визначається, що для прийняття рішення зі спору про визнання недійсною угоди, укладеної з метою, завідомо суперечною інтересам держави, необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.
Таким чином, розглядаючи такий спір, суд повинен визначити наявність наступних ознак:
а) вчинення дій об'єктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, а тому в даному випадку повинно бути наявним порушення вимог саме норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства;
б) такі угоди характеризуються суб'єктивним наміром сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, оскільки укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому для визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди;
в) факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.
Мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління, і , як наслідок, через фізичних осіб, що входять до складу таких органів управління.
Отже, для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.
Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Оскільки суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування, судом визнається, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про судовий розгляд кримінальної справи, порушеної проти посадових осіб відповідачів, та доведення їх вини стосовно обставин, викладених у позовній заяві.
Позивачами та прокурором не надано належних доказів на підтвердження того, що факт спричинення шкоди інтересам держави у зв'язку з укладанням конкретними посадовими особами відповідачів встановлений обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що в матеріалах справи відсутні достатні докази, що підтверджують або спростовують наявність як об'єктивного так і суб'єктивного складу правопорушення. Докази, подані сторонами, не підтверджують обставини, на які позивач-2 та прокурор посилаються в обґрунтування позовних вимог.
При цьому судом враховується інформація, надана Міністерством оборони України (лист від 22.07.2009 № 241/8/1906), що за обліковими даними Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України, нерухоме військове майно, яке утримується за рахунок Державного бюджету України та перебуває в оперативному управління військових частин, установ та організацій Міністерства оборони України та Збройних Сил України за адресою: Київська обл., Вишгородський район, с. Лютиж, вул. Леніна, 2-а, не обліковується.
Крім того, ні позивачем-2, ні прокурор не надали доказів того, що передане за спірним договором нерухоме майно використовувалося/використовується для виконання функцій держави щодо забезпечення її обороноздатності та/або підготовкою ТСО України фахівців військово-технічних спеціальностей і призовників.
Суд також враховує, що майном, відчуженим за спірним договором, Товариство з обмеженою відповідальністю "Комтурсервіс" до моменту купівлі користувалося відповідно до договору оренди № 2006-1, укладеного між відповідачами 02.02.2006.
Частиною 1 ст. 208 ГК України передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Таким чином, обраний прокурором спосіб захисту інтересів держави, порушених, як він стверджує, у зв'язку з укладанням договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, у вигляді застосування двосторонньої реституції не відповідає ч. 1 ст. 208 ГК України.
Таким чином, суду не доведено, що укладений правочин суперечить інтересам держави та суспільства.
Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За змістом ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина 3 статті 215 ЦК України).
Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів:
дефекти (незаконність) змісту правочину;
дефекти (недотримання) форми;
дефекти суб'єктного складу;
дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Як вбачається з позовної заяви, вимоги про визнання договору купівлі-продажу нерухомості недійсним обґрунтовуються тим, що вказаний договір купівлі-продажу укладений з метою, що завідомо суперечить статуту товариства та інтересам держави і суспільства. У своїх поясненнях, наданих 08.04.2009, прокурор в обґрунтування позовних вимог також посилається на норми ч. 1 ст. 227 ЦК України, згідно яких правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
При цьому прокурором не взято до уваги, що отримання відповідного дозволу (ліцензії) необхідне лише у випадку здійснення господарської діяльності, яка підлягає ліцензування відповідно до Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності". Види господарської діяльності, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, які не включені до переліку видів господарської діяльності, встановленого статтею 9 цього Закону, не підлягають ліцензуванню.
Матеріалами справи також не підтверджена невідповідність спірного договору вимогам ст. 92 ЦК України та ч. 2 ст. 203 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Цивільна дієздатність юридичної особи визначена у ст. 92 ЦК України. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України Громадська організація "Спортивно-технічний центр товариства сприяння обороні України "Відродження" (код 21493254) є юридичною особою, організаційно-правової форми "громадська організація".
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про об'єднання громадян" громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Згідно зі ст. 13 названого Закону об'єднання громадян діє на основі статуту або положення.
В ч. 2 ст. 87 ЦК України встановлено, що установчим документом юридичної особи є затверджений учасниками статут або засновницький договір між: учасниками, якщо інше не встановлено законом.
У ст. 20 Закону України "Про об'єднання громадян", серед інших, названі також права зареєстрованої громадської організації виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові та немайнові права. В ч. 2 ст. 23 вказаного Закону зазначено, що окремі функції щодо господарського управління майном може бути покладено вищими статутними органами управління на створювані ними органи.
На вимогу Господарського суду міста Києва Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією були надані копії документів, що зберігаються у реєстраційній справі юридичної особи Громадська організація "Спортивно-технічний центр товариства сприяння обороні України "Відродження" (код 21493254), у тому числі і статут організації.
Як зазначено у Статуті Громадської організації "Спортивно-технічний центр Товариства сприяння обороні України "Відродження", затвердженому зборами засновників спортивно-технічного центру, протокол № 2 від 16.03.1993, зареєстрованому Державною адміністрацією Шевченківського району м. Києва 16.04.1993, Спортивно-технічний центр Товариства сприяння обороні України "Відродження" (далі -центр "Відродження") є самостійною масовою оборонно-патріотичною і спортивно-технічною організацією громадян, яка здійснює сувою діяльність на принципах добровільності відповідно до Конституції України, Закону України "Про об'єднання громадян", чинного законодавства та цього Статуту (п. 1 розділу 1). Центр "Відродження" є юридичною особою (п. 1 розділ V). Майно Центру "Відродження" знаходиться на власному балансі (п. 7 р. V). Центр може мати у власності будови, споруди. Центр має право набувати і відчужувати майно і цінності, користуватись ними на умовах оренди, кредиту, позики за договорами з організаціями, громадянами (п. 9 р. V). Власність Центру "Відродження" належить Центру в цілому, а не окремим ланкам. Функції по управлінню колективною власністю покладаються на керівника Центру "Відродження" (п. 12 р. V). Центр "Відродження" має, серед інших, право здійснювати в Україні та за кордоном всілякі угоди та інші юридичні акти (п. 4 р. V).
У п. 5 р. III Статуту Громадської організації "Спортивно-технічний центр Товариства сприяння обороні України "Відродження" визначено обсяг повноважень його керівника. При цьому тут зазначено, що керівник не тільки має право, але зобов'язаний вчиняти наступні дії:
- виступати учасником громадсько-правових відносин за свою організацію;
- представляти інтереси своєї організації;
- у встановленому законом порядку володіти і розпоряджатися власністю Центру, придбаної за рахунок своєї госпрозрахункової діяльності, майном, технікою, будівлями, спорудами, прибутками;
- укладати та припиняти договори та, угоди;
- здавати і приймати під орендну плату любі, не заборонені Законом, матеріальні цінності, будівлі, споруди, тощо.
Спірний договір від імені Громадської організації "Спортивно-технічний центр Товариства сприяння обороні України "Відродження" з відповідачем-2 було підписано його керівником Бевзою В.Т., повноваження якого щодо укладення від імені центру даного договору були визначені в п. 5 р. III статуту Громадської організації "Спортивно-технічний центр Товариства сприяння обороні України "Відродження".
Посилання прокурора та позивач-2 на те, що відповідно до статуту Громадська організація СТЦ ТСО "Відродження" функціонує у складі Київської міської організації ТСО є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки ні статут Громадської організації "Спортивно-технічний центр товариства сприяння обороні України "Відродження", ні Статут Товариства сприяння обороні України не містять жодних положень про функціонування у складі, підпорядкування або іншу залежність відповідача-1 від Київської міської організації Товариства сприяння обороні України.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України "Про об'єднання громадян" обмеження діяльності об'єднань громадян може встановлюватись тільки Конституцією та Законами України.
У п. 2 р. І Статуту Громадської організації "Спортивно-технічний центр Товариства сприяння обороні України "Відродження" зазначено, що взаємодія і взаємовідносини з Всеукраїнським Товариством сприяння обороні України будуються на договірних умовах.
Таким чином, взаємовідносини Громадської організації "Спортивно-технічний центр Товариства сприяння обороні України "Відродження" з Товариством сприяння обороні України виключають будь-які інші принципи відносин (підлеглості, підпорядкування тощо), окрім договірного принципу.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суду не надано доказів укладення Громадською організацією "Спортивно-технічний центр Товариства сприяння обороні України "Відродження" з позивачами будь-якого договору, яким би обмежувалося його право вільно розпоряджатися майном, належним йому відповідно до Свідоцтва про право власності, виданого 25 травня 2000 року Лютізькою сільською радою за № 41.
Суд вважає безпідставними посилання позивача-2 на здійснення відповідачем-1 дій, які свідчать про намагання останнього узгодити відчуження майна за спірним договором, оскільки вказані дії не мали правових наслідків, а необхідність їх вчинення не передбачена чинним законодавством та статутом відповідача-1.
За таких обставин у суду відсутні правові підстави вважати правомірними вимоги Товариства сприяння обороні України.
Суд встановлює коло осіб, які мають право на їх оспорювання залежно від виду недійсності правочинів. Дійсність оспорюваного правочину можуть заперечувати як сторони правочину так і інші юридично заінтересовані особи, визначені у законі (спадкоємці, опікуни, піклувальники, батьки тощо).
Якщо під час судового розгляду встановлено відсутність у позивача права на задоволення позову про визнання оспорюваного правочину недійсним, суд має відмовити в задоволенні позову. Відповідно до п. 3 ст. 215 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена тільки особами, визначеними у Цивільному кодексі України й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів - а саме, однією зі сторін, або заінтересованою стороною, тобто права яких вже були порушені на момент звернення до суду.
Оскільки суду не надано доказів порушення прав та охоронюваних інтересів позивачів, Міністерства оборони України та Товариства сприяння обороні України, у зв'язку з укладанням відповідачами спірного договору, у суду відсутні підстави для задоволення даного позову.
Статтею 4-3 ГПК визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Прокурор Солом'янського району міста Києва, Міністерство оборони України та Товариства сприяння обороні України не надали суду доказів порушення відповідачами своїх прав та інтересів, а також інтересів держави, у зв'язку з укладанням спірного договору.
Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені ГПК України.
Суддя О.О.Хрипун
Дата підписання рішення:05.10.2009