ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 6/522-32/23 16.09.09
За позовом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
до Державного комітету України з державного матеріального резерву
Треті особи 1. Відкрите акціонерне товариство "Київоблгаз"
2. Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації
"Донецькоблгаз"
3. Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації
"Маріупольгаз"
4. Відкрите акціонерне товариство "Харківоблгаз"
5. Державне казначейство України
про стягнення 104 132 380 грн.
Суддя ?Хрипун О.О.
Представники сторін:
Від позивача Кость І.Ю. -нач.відд.,
Від відповідача Ємельянова Л.С. -предст., Панов Т.С. -предст.,
Від третіх осіб 1. не з'явилися,
2. не з'явилися,
3. Вовк М.В. -предст.
4. Бєлоусов С.М. -предст., Пушкарьов І.О. - предст., Дяків О.Л. - предст.
5. Мавріна Н.В. -предст.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача збитків у розмірі 104 132 380,00 грн., що становить загальну номінальну вартість неповернутих векселів, отриманих Держкомрезервом в рахунок погашення непідтвердженої заборгованості за газ.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2007 у позові відмовлено повністю. Рішення мотивоване тим, що позивачем не було доведено обставин, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог, а саме - за рахунок яких обл(міськ)газів, що не отримували або отримали у меншому обсязі газ, він поручився безпідставно.
Постановою Вищого господарського суду України від 18.12.2008 рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2007 у справі № 6/522 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Свою постанову Вищий господарський суд України мотивував тим, що судом попередньої інстанції не було залучено до участі у справі обласні газові організації, такі, як: "Київоблгаз", "Донецькоблгаз", "Маріупольгаз", "Харківоблгаз", а також суд першої інстанції не вирішив питання про залучення до участі у справі Державного казначейства України. Крім того, Вищий господарський суд України зазначив, що судом не з'ясовано факт отримання або ж неотримання природного газу в період, про який йдеться у договорі поруки № ЮР-7/942-99, обласними (міськими) газовими підприємствами з державного резерву, у відповідних обсягах, визначених в договорі, а у випадку неотримання газу -його причину.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2009 справу прийнято до розгляду під № 6/522-32/23 та залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Відкрите акціонерне товариство "Київоблгаз", Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Донецькоблгаз", Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз", Відкрите акціонерне товариство "Харківоблгаз" та Державне казначейство України.
Під час нового розгляду позивач свої вимоги повністю підтримав та наполягав на задоволенні позову. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що згідно з договором № ЮР-7/942-99 від 16.11.1999 позивач виконав зобов'язання обл(міськ)газів перед відповідачем по оплаті за поставлений природний газ. Після укладення договору між позивачем та обл(міськ)газами було укладено договори доручення, однак чотири обл(міськ)гази відмовились укласти договори доручення, оскільки не підтвердили факт отримання природного газу від відповідача. Таким чином, на думку позивача, відповідачем безпідставно було отримано кошти в розмірі 104 132 380,09 грн.
Відповідач позовні вимоги повністю заперечив, вказавши, що Кабінетом Міністрів України постановами від 10.05.1999 № 775, від 03.06.1999 № 949 саме НАК "Нафтогаз України" було визнано боржником Держкомрезерву України за використані матеріальні цінності державного резерву на підставі розпоряджень Кабінету Міністрів України № 130 від 20.02.1996, № 771 від 02.12.1996, № 302 від 09.06.1997, № 128-р від 02.03.1998, № 542-р від 09.07.1998 та доручень Кабінету Міністрів України № 10793/51 від 03.06.1998, № 25890/53 від 15.12.1998. Відповідач також зазначив, що відпуск газу здійснювався АТ "Укргазпром" та ДАКХ "Укргаз" на виконання рішень уряду України без оформлення договірних операцій по відпуску цього газу з Держкомрезервом України з дочірніх підприємств АТ "Укргазпром" (підприємства, що підписували акти форми р-16) безпосередньо до АТ "Укргазпром" та ДАКХ "Укргаз".
Третя особа-4, ВАТ "Харківгаз", повідомила про неможливість надати будь-яких документів щодо обставин даної справи у зв'язку із спливом строку зберігання та їх знищенням в порядку, передбаченому наказом № 41 від 20.07.2008 Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України.
Третя особа-2, ВАТ "Донецькоблгаз", повідомила, що первинні документи бухгалтерського обліку за період, визначений у заяві, знищено у зв'язку із спливом терміну зберігання. Інших пояснень по суті позовної заяви третя особа-2 надати не може.
Третя особа-3, ВАТ "Маріупольгаз", у письмових поясненнях зазначила, що у оспорюваний період не отримувала природний газ з державного резерву, не мало договірних відносин з відповідачем і не має перед ним заборгованості за природний газ; у 1999 році не укладала із НАК "Нафтогаз України" ніякого договору доручення та не мала перед ним грошових зобов'язань за оспорюваний період.
Третя особа-5, Державне казначейство України, повідомила, що не може надати будь-яких фактичних даних, на підставі яких суд може встановити наявність або відсутність обставин, що стосуються предмету спору у зв'язку із знищенням документів, в яких закінчилися терміни зберігання за 1996-1999 роки згідно із актом від 16.08.2005 № 3.
17.03.2009 через канцелярію Господарського суду міста Києва відповідачем подано заяву про застосування позовної давності, яка мотивована наступними обставинами. Відповідач зазначив, що спірні відносини між сторонами з приводу стягнення 104 132 380,00 грн. збитків виникли з договору поруки № ЮР-7/942-99 від 16.11.1999, заборгованість позивача була погашена перед відповідачем шляхом передачі казначейських векселів на суму 1 470 403 207,00 грн., емітованих Головним управлінням Державного казначейства України, які були передані позивачем в листопаді-грудні 1999 року, тому, за твердженням відповідача, право на позов про захист своїх інтересів з цього приводу у позивача виникло 01.01.2000. З огляду на таке, відповідач вважає, що право на стягнення збитків з Держкомрезерву України позивач втратив 01.01.2003.
Позивач вважає позицію відповідача щодо застосування строку позовної давності непослідовною, оскільки позовна давність може застосовуватися лише в разі обґрунтованості позову, що відповідач заперечує.
В своїх поясненнях, наданих 24.06.2009, відповідач вказав, що в зазначенні номеру договору, на підставі якого було здійснено передачу ресурсів НАК "Нафтогаз України", зроблена описка, не № ЮР-7/949-99, а № ЮР-7/942-99, який був підписаний 16 листопада 1999 року. Відповідач також звернув увагу суду, що відповідно до п. 1.1 ст. 1 договору № ЮР-7/942-99 заборгованість не обл/міськ/газів, а НАК "Нафтогаз України" існувала вже станом на 02.08.1999, про що свідчить акт звірки заборгованості НАК "Нафтогаз України" перед Держкомрезервом України. Крім того, відповідач послався на преюдиціальність рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2004 по справі № 4/246.
Третя особа-1 письмових пояснень по суті спору не надала, повноважних представників в судове засідання не направила.
Сторонами та третіми особами не було надано у повному об'ємі витребуваних судом доказів, а тому справа розглядається відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва
Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" (далі - НАК "Нафтогаз України") було утворено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 747 від 25.05.1998 на виконання Указу Президента України № 151 від 25.02.1998. Статутний фонд НАК "Нафтогаз України" було сформовано шляхом передачі до нього майна та акцій ДАКХ "Укргаз" та АТ "Укргазпром".
Відповідно до постанови Кабінету Міністрв України від 25.05.1998 № 747 управління НАК "Нафтогаз України" здійснює Кабінет Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 949 від 03.06.1999 НАК "Нафтогаз України" було зобов'язано закачати в підземні сховища для передачі до державного резерву в рахунок погашення заборгованості ДАКХ "Укргаз" перед Держкомрезервом України 2 млрд.куб.м природного газу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.02.2004 у справі № 4/246 за позовом Державного Комітету України з державного матеріального резерву до Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про повернення матеріальних цінностей, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2004 у справі № 4/246, встановлено, що АТ "Укргазпром" та ДАКХ "Укргаз" було використано природний газ без оформлення договірних операцій по відпуску цього природного газу з Держкомрезервом України на виконання рішень уряду України, а саме: розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.02.1996 № 130 - 3942,5 млн.куб.м газу; розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.1996 № 771 -2000,0 млн.куб.м газу; розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 № 302 -1500,0 млн.куб.м газу; розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.03.1998 № 128 -900,0 млн.куб.м газу; розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.07.1998 № 542 -867,442 млн.куб.м газу; доручення Кабінету Міністрів України від 03.06.1998 № 10793/51 -411,798 млн.куб.м газу; доручення Кабінету Міністрів України від 15.12.1998 № 25890/53-1200 млн.куб.м газу.
Згідно зі ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Крім того 03.06.1999 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву, правонаступником якого відповідно до Указу Президента України № 603/2001 є Державний комітет України з державного матеріального резерву, та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.1999 № 949 було укладено договір № ЮР-7/554-99 про повернення відповідачем до державного резерву природного газу в рахунок погашення заборгованості Державної акціонерної холдингової компанії "Укргаз", правонаступником якої є НАК "Нафтогаз України" відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 № 318.
Відповідно до умов п. 2.1 зазначеного договору позивач до 01.10.1999 за графіком згідно з додатком № 1 до договору № ЮР-7/554-99 від 03.06.1999 НАК "Нафтогаз України зобов'язався передати відповідачу 1996,442 млн.куб.м природного газу в рахунок погашення заборгованості ДАХК "Укргаз" на суму 558 247 181,4 грн.
У додатку № 2 до договору сторони підтвердили існування заборгованості Укргаз, в тому числі за квітень, грудень 1997 року, І квартал 1998 року.
Статтею 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 1999 рік" встановлено, що до Державного бюджету України додатково зараховуються надходження від Державного комітету України по матеріальних резервах у сумі 2 650 000 тис. грн.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.1999 № 775 "Про реалізацію статті 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 1999 рік" визначено, що Державне казначейство забезпечує надання субвенцій, визначених статтею 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 1999 рік" шляхом видачі казначейських векселів для проведення взаєморозрахунків із заборгованості Державного комітету України по матеріальних резервах в обсягах надходжень, передбачених статтею 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 1999 рік", підприємств, що виробляють та постачають тепло- і електроенергію, підприємств нафтогазового комплексу та підприємств, що виробляють та постачають інші енергоресурси.
Пунктом 6 вказаної постанови визначено Міністерству енергетики, Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України", Державному комітету по матеріальних резервах забезпечити у місячний термін складання актів звіряння взаємної дебіторсько-кредиторської заборгованості за енергоресурси, отримані з державного матеріального резерву, яка склалася на 1 січня 1999 року.
Станом на 02.08.1999 між позивачем та відповідачем складений акт звірки заборгованості НАК "Нафтогаз Україна" перед Держкомрезервом України, зі змісту якого вбачається, що заборгованість Позивача повернення газом становить 1996,442 мл.куб.м, а заборгованість позивача в грошовому еквіваленті визначена в розмірі 1 470 403 207,00 грн.
Викладене засвідчує, що факт існування заборгованості НАК "Нафтогаз Україна" перед Держкомрезервом України за використаний природний газ станом на 02.08.1999 у сумі 1 470 403 207,00 грн. підтверджений як Держкомрезервом України, так і самим позивачем.
16.11.1999 між сторонами укладено договір поруки № ЮР-7/942-99 (далі -Договір). Згідно з п. 1.1 Договору позивач зобов'язався відповідати за виконання зобов'язань обл.(міськ)газів, які відображені в Акті звірки заборгованості НАК "Нафтогаз України" перед Держкомрезервом України станом на 02.08.1999, та враховуючи акт прийому-передачі природного газу від 02.09.1999 відповідно до договору № ЮР-7/554-99 від 03.06.1999, остаточна заборгованість на 16.11.1999 грошима складає 1 470 403 207,00 грн., що оформлено актом звірки -додаток № 1, згідно форми № 5 (Зведений реєстр заборгованості підприємств та установ перед Держкомрезервом за отримані з державного резерву ресурси) наказу Головного управління Державного казначейства України № 42 від 25 травня 1999 року.
Згідно із Додатком № 1 до договору № ЮР-7/942-99 заборгованість НАК "Нафтогаз України" складає 1 470 403 207,00 грн., підставою передачі є договір № ЮР-7/949-99. Вказаний договір на вимогу суду не був наданий, позивач стверджує про відсутність у нього цього договору, відповідач стверджує, що у номері договору є помилка: не № ЮР-7/949-99, а № ЮР-7/942-99, який був підписаний 16 листопада 1999 року.
Розділом 2 Договору "Порядок повернення заборгованості" сторони визначили, що зобов'язання позивача перед відповідачем настають з дня підписання договору, а позивач зобов'язується погасити суму, зазначену в додатку № 1 до даного договору, тобто 1 470 403 207,00 грн., до 29.12.1999.
Протягом грудня 1999 року на виконання викладених положень Договору позивачем було передано відповідачу векселів, емітованих Головним правлінням Державного казначейства України, загальною номінальною вартістю 1 470 388 758,00 грн., що підтверджується актами приймання-передачі векселів, долучених до матеріалів справи, та не заперечується сторонами.
Пунктом 5.1 Договору сторону обумовили, що даний договір вступає в силу з дати підписання сторонами і дії до припинення забезпеченого зобов'язання.
ВАТ "Харківгаз" повідомив про неможливість надати будь-яких документів щодо обставин даної справи у зв'язку із спливом строку зберігання та їх знищенням в порядку, передбаченому наказом № 41 від 20.07.2008 Головного архівного управління при Кабінетові Міністрів України.
ВАТ "Донецькоблгаз" повідомив, що первинні документи бухгалтерського обліку за період, визначений у заяві, знищено у зв'язку із спливом терміну зберігання. Інших пояснень по суті позовної заяви третя особа-2 надати не може.
ВАТ "Маріупольгаз" у письмових поясненнях зазначило, що у оспорюваний період не отримувало природний газ з державного резерву, не мало договірних відносин з відповідачем і не має перед ним заборгованості за природний газ; у 1999 році не укладало із НАК "Нафтогаз України" ніякого договору доручення та не мало перед ним грошових зобов'язань за оспорюваний період.
Проте ВАТ "Маріупольгаз" як і ВАТ "Київоблгаз" не надали на вимогу суду жодних доказів на спростування фактів отримання ним газу на виконання розпоряджень Кабінету Міністрів України.
Державне казначейство України повідомило, що не може надати будь-яких фактичних даних, на підставі яких суд може встановити наявність або відсутність обставин, що стосуються предмету спору у зв'язку із знищенням документів, в яких закінчилися терміни зберігання за 1996-1999 роки згідно із актом від 16.08.2005 № 3.
Таким чином у суду відсутня можливість встановити наявність чи відсутність заборгованості у розмірі 1 470 403 207,00 грн. станом на час укладання договору 16.11.1999 № ЮР-7/942-99 на підставі первинних документів.
Відповідно до ст. 191 Української РСР за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в частині. Порука може забезпечувати лише дійсну вимогу.
Відповідно до ст. 153 Української РСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Договір від 16.11.1999 № ЮР-7/942-99 (або його частина) на час розгляду даного спору в судовому порядку недійсним не визнавався.
Враховуючи презумпцію дійсності договору у суду відсутні підстави вважати доведеною відсутність заборгованості у розмірі 1 470 403 207,00 грн. станом на час укладення договору 16.11.1999 № ЮР-7/942-99. Позивач вказані у п. 1.1 договору факти не спростував.
Статтею 193 ЦК Української РСР передбачено, що поручитель, який виконав зобов'язання, набуває всіх прав кредитора по цьому зобов'язанню.
Згідно з розділом 4 договору поруки № ЮР-7/942-99 від 16.11.1999 у разі виконання зобов'язання перед кредитором поручитель набуває права зворотної вимоги до боржників в розмірі виконаного зобов'язання (п. 4.1). Кредитор зобов'язаний на наступний день після виконання поручителем обов'язків, зазначених у п. 2.1 даного договору, надати поручителю оригінали усіх документів, які підтверджують право зворотної вимоги до боржників у розмірі сплаченої поручителем суми (4.1.1).
У пункті 2.1 вказаного договору сторони передбачили, що зобов'язання поручителя перед кредитором настають з дня підписання договору, поручитель зобов'язується погасити суму, зазначену в додатку № 1 до даного договору до 29.12.1999.
Згідно із п. 1.3 вказаного договору поручитель несе солідарну відповідальність з боржниками перед кредиторами за виконання зобов'язань за актом звірки заборгованості.
Стаття 161 ЦК Української РСР передбачала, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 162 ЦК Української РСР одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.
Як свідчать матеріали справи, позивачем були виконані зобов'язання за договором поруки 31.12.1999 (дата передачі векселів за актом від 31.12.1999). Таким чином 02.01.2000 настав строк виконання зобов'язання за договором відповідача.
Відповідач не надав суду доказів належного виконання п. 4.1.1 договору поруки № ЮР-7/942-99 від 16.11.1999, не спростував твердження позивача про те, що Держкомрезерв досі не передав до НАК "Нафтогаз України" жодного оригіналу документів, які підтверджують право зворотної вимоги до боржників у розмірі сплаченої поручителем суми.
Як вбачається з переданих позивачем доказів, між боржниками-обл/міськ/газами та позивачем були укладені договори доручення, за умовами яких НАК "Нафтогаз України" зобов'язався до дорученням відповідного довірителя здійснювати юридичні дії від імені а за рахунок довірителя по погашенню заборгованості перед Держкомрезервом за спожитий природний газ відповідно до розпоряджень Кабінету Міністрів, а довіритель зобов'язується прийняти все виконане повіреним у його інтересах і повернути за домовленістю сторін сплачену повіреним суму. Для виконання цього доручення НАК "Нафтогаз України" зобов'язався укласти з Держкомрезервом України договір поруки. З 22.11.1999 по 17.12.1999 було укладено таких договорів на суму 1 336 256 377,91 грн.
Судом береться до уваги, що векселі в рахунок погашення заборгованості за договором поруки передавалися позивачем пропорційно вже після підписання відповідного договору доручення. Враховуючи, що всього було передано векселів на суму 1 470 403 207,00 грн., а договорів укладено на суму 1 336 256 377,91 грн., непокритою залишилася заборгованість у розмірі 104 132 380,09 грн., про що позивач знав або повинен був знати на момент передачі векселів.
Статтею 203 ЦК Української РСР було передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.
Відповідно до ст. 209 ЦК Української РСР особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише при наявності вини (умислу або необережності), крім випадків, передбачених законом або договором. Відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання. Згідно зі ст. 213 ЦК Української РСР боржник, який прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
На час звернення з позовом та розгляду справи спірні відносини регулюються главою 25 ГК України.
Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Стаття 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, відносить:
вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Таким чином, відповідальність за порушення господарського зобов'язання у вигляді стягнення збитків можлива при наявності у діях відповідача у сукупності протиправної поведінки, заподіяння позивачу збитків, наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками, наявність вини.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає, що внаслідок дій Держкомрезерву (отримання векселів на суму, яка перевищує суму заборгованостей обл(міськ)газів за отриманий з державного резерву природний газ), а також бездіяльності Держкомрезерву (невиконання п. 4.1.1 договору поруки від 16.11.99 № ЮР-7/942-99 щодо зобов'язання передати НАК "Нафтогаз України" оригінали усіх документів, які підтверджують право зворотної вимоги до боржників у розмірі сплаченої поручителем суми, а у разі неможливості їх передачі -повернути усі чи частину векселів, що були безпідставно отримані) НАК "Нафтогаз України" фактично втрачено належне їй майно -векселі Головного управління Державного казначейства України на загальну номінальну вартість 104 132 380,09 грн.
Проте, враховуючи, що договором поруки було передбачене лише зобов'язання відповідача щодо передачі оригіналів документів, а не повернення векселів, то твердження позивача про порушення відповідачем договірних зобов'язань в цій частині судом визнаються безпідставними.
У суду також відсутні правові підстави вважати збитками у розумінні ст. 224-225 ГК України передане на виконання зобов'язань за дійсним договором.
Крім того позивач не надав доказів звернення до відповідача з вимогою виконати п. 4.1.1 договору або повернути безпідставно отримані векселі. Позивач також не надав суду доказів того, що ним вчинялися дії для отримання всієї суми заборгованості обл(міськ)газів за отриманий з державного резерву природний газ, у тому числі 104 132 380,09 грн., у тому числі і від ВАТ "Київоблгаз", ВАТ "Донецькоблгаз", ВАТ "Маріупольгаз", ВАТ "Харківоблгаз", право вимоги до яких позивач набув, виконавши зобов'язання за договором поруки.
Таким чином позивачем не доведено, що збитки у вигляді втраченого, як стверджує позивач, майна (векселів Головного управління Державного казначейства України на загальну номінальну вартість 104 132 380,09 грн.) знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поруки від 16.11.1999 №ЮР-7/942-99.
З урахуванням викладених обставин, позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Стосовно встановлення початку перебігу строку позовної давності, коли позивач дізнався саме про порушення свого права, за захистом якого він звернувся, суд зазначає наступне.
На момент виникнення спірних правовідносин з приводу стягнення 104 132 380,00 грн. за договором поруки № ЮР-7942-99 від 16.11.1999 діяв ЦК Української РСР 1963 року, таким чином в даному випадку до спірних правовідносин слід застосовувати норми ЦК Української РСР 1963 року.
Відповідно до ст. 71 ЦК Української РСР 1963 року загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Згідно з ст. 73 ЦК Української РСР 1963 року зміна строків позовної давності і порядку їх обчислення угодою сторін не допускається.
Відповідно до ст. 75 ЦК Української РСР 1963 року позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.
Статтею 76 ЦК Української РСР 1963 року визначено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 78 ЦК Української РСР 1963 року перебіг строку позовної давності зупиняється - в силу встановленої законодавством Союзу РСР або Української РСР відстрочки виконання зобов'язань (мораторій).
Відповідно до ст. 79 ЦК Української РСР 1963 року перебіг строку позовної давності переривається пред'явленням позову в установленому порядку.
Частиною 1 ст. 80 ЦК Української РСР 1963 року закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтею 223 ГК України визначено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до вищенаведеного абзацу та Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.03 № 435-VI, а саме п. 4 ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Згідно з п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність у відповідності до статті 257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно зі статтею 261 ЦК України (частини 1 та 5) перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила та за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі сплином строку виконання.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, що є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).
Відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.
Зі змісту договору № ЮР-7/942-99 від 16.11.1999 вбачається, що на момент укладення цього договору позивачу було відомо, що у разі виконання ним зобов'язань перед відповідачем він набуває права зворотної вимоги до боржників в розмірі виконаного зобов'язання. Заборгованість за вказаним договором в повному обсязі була погашена позивачем станом на 31.12.1999, а тому про порушення свого права позивач дізнався саме 02.01.2000. При цьому, позовна заява НАК "Нафтогаз України" про стягнення з Держкомрезерву України збитків була подана до Господарського суду міста Києва 02.07.2007. Таким чином, позивачем було подано позовну заяву після сплину строку позовної давності. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у спору, є підставою для відмови у позові.
Таким чином, навіть у разі встановлення судом обґрунтованості позовних вимог у позові слід відмовити.
Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Позивач не надав суду доказів правомірності своїх вимог на час розгляду спору.
Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Державне мито, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
В позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені ГПК України.
Суддя О.О.Хрипун
Дата підписання рішення: 05.10.2009