"21" січня 2017 р. Справа № 917/864/16
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М., суддя Медуниця О.Є.
при секретарі - Кохан Ю.В.
за участю представників сторін:
позивача - Іващенко О.Г., за довіреністю б/н від 30.12.2016 року;
відповідач - ФОП ОСОБА_2, паспорт серія КО 079665 від 15.03.2000 року.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Лубенської міської ради (вх. № 155 П/3-12) на рішення господарського суду Полтавської області від 09 серпня 2016 року по справі № 917/864/16
за позовом Лубенської міської ради
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
про визнання договору оренди землі укладеним, -
Рішенням господарського суду Полтавської області від 09.08.2016 року по справі № 917/864/16 (суддя Кульбако М.М.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Лубенська міська рада звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 09.08.2016 року по справі № 917/864/16 та прийняти нове, яким в повному обсязі задовольнити позовні вимоги.
В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування.
Фізична особа-підприємцем ОСОБА_2 подав до суду апеляційної інстанції відзив, в якому визначив, що рішення суду першої інстанції прийнято без порушення норм матеріального та процесуального права, просить зазначене рішення залишити без змін, у задоволенні апеляційної скарги - відмовити.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу, розглянувши доводи апеляційної скарги, письмові докази, долучені до матеріалів справи, встановила наступне.
Як свідчать матеріали справи та підтверджено в ході апеляційного розгляду справи, 28.10.2010 року між Лубенською міською радою (позивач у справі, орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (відповідач у справі, орендар) укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,0338 га кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 за цільовим призначенням - землі комерційного використання терміном на п'ять років.
Пунктом 4 договору, сторони визначили, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі 6% нормативної грошової оцінки до земельного податку. Щомісячна орендна плата становить - 1173,06 грн.
Строк дії вказаного договору оренди землі закінчився 28.10.2015 року.
02.02.2016 року на адресу Лубенської міської ради надійшла заява відповідача про поновлення терміну дії договору оренди землі.
Рішенням Лубенської міської ради від 19.02.2016 року "Про поновлення договорів оренди землі" відповідачу поновлено договір оренди земельної ділянки несільськогосподарського призначення за адресою АДРЕСА_1, площею 0,0338 га за цільовим призначенням - землі для будівництва та обслуговування будівель торгівлі строком на п'ять років.
Рішенням комісії зі встановлення розміру відсотків від нормативної грошової оцінки при укладенні договорів оренди землі від 25.02.2016 року, у відповідності до вимог статті 288 Податкового кодексу України та Положення про порядок визначення розмірів орендної плати при укладенні договорів оренди землі в м. Лубни, що затверджено рішенням Лубенської міської ради від 20.02.2015 року, відповідачу встановлено 9% нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Пункт 4 спірного договору Лубенська міська рада запропонувала в наступній редакції: "Орендна плата вноситься орендарем з 01.01.2015 року до 28.10.2015 року в грошовій формі - 6% нормативної грошової оцінки, а з 29.10.2015 року - 9% нормативної грошової оцінки.
Щомісячна орендна плата з 01.01.2015 року до 28.10.2015 року складає - 1873 грн. 21 коп., з 29.10.2015 року до 31.12.2015 року - 2809 грн. 82 коп., з 01.01.2016 року до 31.12.2016 року враховуючи 75% вартості НГО - 3019 грн. 85 коп., а з 01.01.2017року - 4026 грн. 47 коп."
14.04.2016 р. на адресу відповідача надіслано проект договору оренди землі для розгляду та погодження (а.с. 15-16).
22.04.2016 р. на адресу Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради відповідач надіслав лист із своїми запереченнями щодо встановленого розміру орендної плати та запропонував абзац 1 пункту 4 спірного договору викласти у такій редакції: "Орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі з 29.10.2015 року - 6% нормативної грошової оцінки" (а.с. 17).
25.04.2016 р. за вих. №01-13/376 Управлінням на адресу відповідача надіслано лист - роз'яснення та повідомлено, що Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради не є стороною договору оренди землі, а тому не має повноважень щодо розгляду пропозицій відповідача (а.с. 18).
27.04.2016 р. відповідач повернув підписаний договір оренди землі від 14.04.2016 р. разом з протоколом розбіжностей, в якому перший та другий абзаци пункту 4 спірного договору виклав в редакції, яка була запропонована ним в листі від 22.04.2016 року, з іншими умовами погодився (а.с. 19).
Лубенська міська рада листом від 04.05.2016 року №1-8/1318 повідомила відповідача про те, що запропонована ним редакція абзаців першого та другого пункту 4 спірного договору не буде включена до договору оренди землі від 14.04.2016 р., в разі якщо відповідач не погодить запропонований міською радою проект договору оренди землі, неврегульовані розбіжності будуть передані на розгляд суду.
Враховуючи, що відповідач відповіді не надав, розбіжності щодо розміру орендної плати при укладенні договору оренди землі від 14.04.2016 року залишились неврегульованими, позивач звернувся до суду.
Колегія суддів, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.
За загальним правилом під час укладання господарських договорів діє принцип диспозитивності, який передбачає перш за все свободу волевиявлення сторін щодо укладення договорів. Це випливає з положень статті 627 Цивільного кодексу України, згідно з якою під поняттям «свобода договору» розуміється, що сторони є вільними:
1) в укладенні договору,
2) у виборі контрагента,
3) у визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Однак виходячи з меж здійснення цивільних прав (стаття 13 Цивільного кодексу України) у випадках, передбачених законом, реалізація абсолютного права на свободу волевиявлення щодо укладення господарського договору може бути обмежена іншим суб'єктивним правом - вимагати укладення такого договору.
Відносини, пов'язані зі спонуканням до укладення господарських договорів, належать до категорії тих, які складаються на ранніх стадіях розвитку майнових відносин. Вони є предметом цивільного права, а тому відповідні права суб'єктів підлягають захисту шляхом звернення до суду в порядку, передбаченому для захисту цивільних прав.
Слід зазначити, що згідно зі статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Так, у відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Оскільки однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України), цей спосіб захисту опосередковує позовні вимоги про визнання договору укладеним.
Статтею 181 Господарського кодексу України передбачений загальний порядок укладання господарських договорів, а саме господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Згідно з частиною 1 статті 649 Цивільного кодексу України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.
Примусовий порядок укладення господарських договорів за рішенням суду регулюється статтею 187 Господарського кодексу України та статтею 649 Цивільного кодексу України, виходячи зі змісту яких і принципу свободи договору, переддоговірні спори поділяються на спори про спонукання до укладення договору, якщо одна зі сторін ухиляється від його укладення, та на спори з умов договору, коли сторони не врегулювали розбіжності щодо його умов.
Предметом спору у даній справі є вимога позивача до відповідача щодо спонукання встановити господарські відносини на підставі запропонованих умов договору оренди в частині розміру орендної плати (абзац 1,2 пункт 4 договору оренди від 14.04.2016 року).
Згідно пункту 1.2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (із змінами та доповненнями) з положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 Цивільного кодексу України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 Господарського кодексу України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.
Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.
За таких обставин, на думку колегії суддів, правовідносини між сторонами щодо укладання договору оренди земельної ділянки, зокрема, щодо порядку врегулювання розбіжностей по договору, регулюються загальними нормами законодавства.
Загальний порядок укладення господарських договорів встановлений статтею 181 Господарського кодексу України. Відповідно до зазначеної норми проект договору може бути запропонований будь-якою із сторін. У разі, якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами, оформляє договір і повертає один примірник другій стороні. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться відмітка у договорі, та у 20-денний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Згідно з частиною 5 статті 181 Господарського кодексу України сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом 20 днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишилися неврегульованими, передати в 20-денний строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
Таким чином, відповідно до вищезазначених норм Господарського кодексу України у переддоговірному процесі можливі ускладнення як у вигляді відмови в укладенні договору, так і у вигляді неузгодження його умов. Такі розбіжності визнаються як переддоговірний спір, що виникає при укладенні господарського договору. Зазначені спори можуть бути вирішенні в суді. Однак, Господарський кодекс України обмежує право сторін на звернення до суду за вирішенням переддоговірного спору.
Відповідно до частини 7 статті 181 Господарського кодексу України якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні, або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що у встановленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол озбіжностей, не передасть у зазначений частиною 5 статті 181 Господарського кодексу України 20-денний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
Як свідчать матеріали справи, 02.02.2016 року відповідач звернувся до позивача із проханням поновити на новий термін дії договір оренди на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1, площею 0,0338 га терміном на 5 років.
Рішенням Лубенської міської ради від 19.02.2016 року, зокрема, поновлено відповідачеві строком на п'ять років договір оренди на земельну ділянку несільськогосподарського призначення за адресою АДРЕСА_1, площею 0,0338 га, за цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
14.04.2016 року позивачем був складений договір оренди землі на земельну ділянку несільськогосподарського призначення, яка орендується відповідачем.
Доказів направлення даного договору на адресу відповідача, позивач не надав до матеріалів справи.
Проте, за змістом листа відповідача від 21.04.2016 року, вбачається, що останній отримав пропозицію позивача на укладення договору оренди від 14.04.2016 року.
Відповідач розглянувши проект договору від 14.04.2016 року не погодився з розміром запропонованої позивачем орендної плати, вважає, що орендна плата з 29.10.2015 року повинна становити 6% нормативної грошової оцінки.
Даний лист був направлений до Управління з питань комунального майна та земельних відносин.
25.04.2016 року відповідачеві направлено відповідь у якій Управління з питань комунального майна та земельних відносин зазначило, що не є стороною договору оренди, а тому не має повноважень для розгляду пропозиції відповідача.
Відповідач листом від 27.04.2016 року повідомив позивача, що підписав проект договору від 14.04.2016 року, проте з протоколом розбіжностей.
Даний лист позивач отримав від відповідача 27.04.2016 року, про що свідчить штемпель та вхідний номер канцелярії Лубенської міської ради (а. с. 19, том 1).
Копії позовної заяви позивач надіслав відповідачу 24.05.2016 року, про що свідчить опис вкладення до цінного листа та штемпель поштового відділення Укрпошти на цьому описі (а. с. 7-8, том 1).
З позовною заявою до суду позивач звернувся також 24.05.2016 року, надіславши позовну заяву поштою (а. с. 39). Судом позовну заяву отримано 27.05.2016 року, про що свідчить штемпель господарського суду на позовній заяві.
Зазначене свідчить про те, що спір було передано позивачем до суду на 26 день від дня одержання протоколу розбіжностей. Таким чином позивач не передав розбіжності до суду у встановлений частиною 5 статті 181 Господарського кодексу України 20-денний строк.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було дотримано встановленого Господарським кодексом України порядку передачі вказаного переддоговірного спору на вирішення суду. Так, Лубенська міська рада, отримавши від відповідача протокол розбіжностей мала узгодити вказані розбіжності, включивши їх до договору або, за згодою відповідача передати неврегульовані розбіжності на вирішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, отримавши від позивача, підписаній останнім договір оренди з протокол розбіжностей від 27.04.2016 року, не передав у двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишились не врегульованими.
При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідач у даній справі не відмовлявся від одержаної пропозиції позивача, а направив підписаний договір оренди землі позивачу разом з протоколом розбіжностей від 27.04.2016 року.
У відповідності до статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
З матеріалів справи слідує, що позивач звернувся до суду не з вимогами врегулювати розбіжності, які зафіксовані у вищезгаданому протоколі розбіжностей, складеному відповідачем, а з вимогами вважати укладеним абзац перший та другий пункту 4 договору оренди землі від 14.04.2016 року в редакції, яка викладена позивачем у позовній заяві, що не відповідає вимогам закону щодо порядку укладення договорів.
З урахуванням вищезазначених норм права, оскільки спір передано до суду з порушенням строку, встановленого частиною 5 статті 181 Господарського кодексу України та без згоди іншої сторони, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Щодо наданих позивачем копії рішень міської ради від 06.06.2014 року «Про затвердження технічної документації з нормативно грошової оцінки земель м. Лубни», від 19.02.20156 року «Про застосування нормативної грошової оцінки землі в 2016 році», від 20.02.2015 року «Про внесення змін до Положення про порядок визначення розмірів орендної плати при укладанні договорів оренди землі в м. Лубни» (а.с.22-26, том 1), колегія суддів зазначає наступне.
Згідно статті 21 Закону України "Про інформацію" інформація державних органів та органів місцевого самоврядування - це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого та регіонального самоврядування. Основними джерелами інформації органів місцевого і регіонального самоврядування є акти органів місцевого та регіонального самоврядування.
Інформація органів місцевого самоврядування доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом опублікування її в офіційних друкованих виданнях, опублікування її в інших засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо та аудіовізуальні засоби масової інформації.
Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України «Про інформацію» з метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів фізичним та юридичним особам держава забезпечує офіційне видання цих актів масовими тиражами у найкоротші строки після їх прийняття.
В матеріалах справи відсутні відомості про офіційне опублікування вказаних рішень Лубенської міської ради.
Отже, скаржник, в порушення статей 33,34 ГПК України, не довів суду, що рішення є такими, що доведені до відома зацікавлених осіб.
Додатково колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту 23. ( пункт 5.27 Національного стандарту України ("Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003") Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики, затвердженого наказом Держспоживстандарту України 07.04.2003 року № 55).
Проте, документи, які подані скаржником в якості доказів на підтвердження своєї позиції по справі (рішень міської ради від 06.06.2014 року «Про затвердження технічної документації з нормативно грошової оцінки земель м. Лубни», від 20.02.2015 року «Про внесення змін до Положення про порядок визначення розмірів орендної плати при укладанні договорів оренди землі в м. Лубни») не засвідчені в порядку, передбаченому пунктом 5.27 Національного стандарту України ("Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003") Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики, затвердженого наказом Держспоживстандарту України 07.04.2003 року № 55 та статті 36 Господарського процесуального кодексу України.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Полтавської області від 09.08.2016 року по справі № 917/864/16 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга Лубенської міської ради не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Лубенської міської ради залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 09.08.2016 року по справі №917/864/16 залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.
Головуючий суддя Істоміна О.А.
Суддя Білецька А.М.
Суддя Медуниця О.Є.