іменем україни
13 лютого 2017 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Дем'яносова М.В.,
МаляренкаА.В.,
Ступак О.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_6, треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чуприна ГалинаОлександрівна, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, про визнання договору міни недійсним та за позовом третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги ОСОБА_9, ОСОБА_10 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чуприна Галина Олександрівна, ОСОБА_8, про визнання договору міни удаваним, застосування до правовідносин, що виникли між сторонами за договором міни положення про переважну купівлю-продажу частки у праві спільної часткової власності та переведення прав та обов'язків покупця за договором, за касаційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 29 жовтня 2015 року,
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_6, треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чуприна Г.О., ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, про визнання договору міни недійсним, посилаючись на те, що між ними та відповідачем 09 березня 2010 року було укладено договір міни, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О., реєстровий № 709.
Вказували, що сторони угоди домовилися про те, що житло, а саме 46/100 частин комунальної квартири обмінюються на металеву конструкцію гаражу.
Свідченням недійсності договору вважали, що є явна не співмірність вартості об'єктів обміну, жодних коштів у якості грошової доплати позивачі не отримували, нотаріус посвідчив угоду без документів на металеву конструкцію, 46/100 частин комунальної квартири складаються із однієї кімнати, що є неподільною річчю, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення, жодних податкових платежів, обов'язок сплати яких виникає у зв'язку з укладенням договору міни, до бюджету не сплачували і у договорі міни відсутнє роз'яснення нотаріуса про необхідність такої сплати.
Позивачі посилалися на те, що договір міни був вчинений ними під впливом помилки, вони неправильно сприйняли природу договору, його істотних умов, що вплинуло на їхнє волевиявлення, оскільки вони вважали, що укладають договір застави квартири, а не договір міни; вони не розраховували, що при укладенні договору міни позбавляються своєї квартири та втрачають можливість користуватися своєю власністю.
У зв'язку з наведеним позивачі просили визнати недійсним договір міни від 09 березня 2010 року.
ОСОБА_9 та ОСОБА_10 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи приватний нотаріус Чуприна Г.О., ОСОБА_8 про визнання договору міни удаваним, застосування до правовідносин, що виникли між сторонами за договором міни положення про переважну купівлю-продаж частки у праві спільної часткової власності та переведення прав і обов'язків покупця за договором посилаючись на те, що вони та ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_5 є власниками комунальної квартири АДРЕСА_1.
Вказана квартира належить вказаним особам на праві спільної часткової власності.
09 березня 2010 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 уклали з ОСОБА_6 договір міни належних їм 46/100 частин комунальної квартири на металеву конструкцію гаражу з доплатою в розмірі 127 700 грн.
Вважали, що такі обставини, як явна не співмірність вартості об'єктів обміну значна сума грошової доплати за об'єкт обміну є доказом того, що сторони удавали, що ніби укладають договір міни.
Крім того, вважали, що сторони договору міни вдалися до укладення договору міни, а не договору купівлі-продажу з метою ухилення від приписів цивільного законодавства про переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності іншими співвласниками.
У зв'язку з цим просили визнати договір міни 09 березня 2010 року удаваним, застосувати правовідносин, що виникли між сторонами за договором міни положення про переважну купівлю-продаж частки у праві спільної часткової власності та перевести на них права і обов'язки покупця за договором.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 29 жовтня 2015 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, ОСОБА_5 просять скасувати судові рішення, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно зі ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.
Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.
Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судами встановлено, що 09 березня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 був укладений договір міни, посвідчений Чуприною Г.О., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі №709.
Відповідно до п. 1.1 цього договору ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зобов'язалисяся передати ОСОБА_6 у власність належні: ОСОБА_4 - 23/100 частин комунальної квартири, ОСОБА_5 - 23/100 частин комунальної квартири, а ОСОБА_6 взамін також зобов'язалася передати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у власність належне їй майно, а саме металеву конструкцію гаражу.
Відповідно до п. 4.8 договору грошова доплата складає 127 700 грн, яку ОСОБА_6 сплачує ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Відповідно до п. 4.4 вказаного договору цей договір підлягає державній реєстрації.
28 листопада 2012 року 46/100 комунальної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, було зареєстровано за новим власником ОСОБА_6, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав, виданим Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» № 36461193.
Судами також установлено, що позивачам була передана металева конструкція гаражу та доплата в розмірі 127 700 грн, факт отримання грошових коштів був встановлений в ухвалі апеляційного суду Харківської області від 03 вересня 2012 року, в тексті якої зазначено, що факт отримання грошей у вищевказаній сумі не оспорюється.
Згідно з технічним паспортом на квартиру № 24 станом на 09 березня 2010 року 69/100 частини комунальної квартири складаються із трьох житлових кімнат. За договором міни від 09 березня 2010 року позивачі передали 46/100 частин комунальної квартири, що складається із двох житлових кімнат, житловою площею 49,8 кв. м та загальною площею 66,5 кв. м.
Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», за удаваним правочином (ст. 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемнсті або про визнання його недійсним.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів по їх оцінці.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відхилити, рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 29 жовтня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів: М.В. Дем'яносов
А.В. Маляренко
О.В.Ступак