8 лютого 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В.,
Хопти С.Ф., Штелик С.П.,
розглянувши в судовому засіданні справуза позовом публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк», ОСОБА_4 про визнання договору іпотеки недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Черкаської області від 6 липня 2016 року,
У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк») звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 24 вересня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 16 600 доларів США на строк до 22 вересня 2017 року зі сплатою 13 % річних. 24 вересня 2007 року на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, за умовами якого передано банку в іпотеку житловий будинок з прибудовами АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності від 26 жовтня 1998 року.
Позивач указував про те, що рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23 квітня 2012 року, що набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_6 на його користь заборгованість за вищевказаним кредитним договором у розмірі 165 745 грн 82 коп. Проте рішення суду не виконано. Унаслідок цього станом на вересень 2015 року утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 703 375 грн 14 коп., з яких: 14 278 доларів 82 центи США заборгованість по кредиту, що еквівалентно 314 699 грн 35 коп., 13 756 доларів 62 центи США, заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами, що еквівалентно 303 190 грн 27 коп.; 4 539 грн 66 коп. комісія за РО; 80 945 грн 85 коп. штраф/пеня за несвоєчасне погашення кредиту.
З урахуванням наведеного ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» просило суд у рахунок погашення вказаної заборгованості за кредитним договором від 24 вересня 2007 року звернути стягнення на предмети іпотеки, а саме житловий будинок з прибудовами АДРЕСА_1, що розташовані на приватизованій земельній ділянці розміром 0,0883 га, шляхом визнання за ним права власності на предмети іпотеки.
У січні 2016 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що земельну ділянку розміром 0,0883 га по АДРЕСА_1 нею та ОСОБА_4 придбано за час перебування у зареєстрованому шлюбі, на якій ними було збудовано вищевказаний житловий будинок. Отже, спірний житловий будинок та земельна ділянка на момент передачі їх в іпотеку були спільним майном подружжя. Тобто вона також є майновим поручителем, а банк у травні 2009 року збільшив розмір процентної ставки з 13 % до 17 % без її згоди.
Крім того, зазначала про те, що кредитним договором від 24 вересня 2007 року та іпотечним договором від 24 вересня 2007 року передбачено зобов'язання ОСОБА_6, її та ОСОБА_4, як майнових поручителів, повернути кредит у розмірі 16 600 доларів США зі сплатою відсотків. Вказувала про те, що на час укладення цих договорів у спірному будинку проживав її малолітній син - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, проте орган опіки та піклування Уманської районної державної адміністрації Черкаської області попередній дозвіл на укладення спірних договорів не надав.
Вважала, що іпотечний договір укладено з порушенням вимог законодавства.
З урахуванням наведеного ОСОБА_5 просила суд визнати недійсним договір іпотеки від 24 вересня 2007 року, виключити з державного реєстру іпотек запис у реєстрі про реєстрацію договору іпотеки від 24 вересня 2007 року житловий будинок та земельну ділянку площею 0,0883 га, по АДРЕСА_1
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 лютого 2016 року у задоволенні позову ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 6 липня 2016 року рішення міськрайонного суду змінено, скасовано його в частині відмови у задоволенні позову ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк». Позов ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 24 вересня 2007 року, укладеного між ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_6, у розмірі 371 159 грн 89 коп. перед ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок з прибудовами АДРЕСА_1, що розташований на приватизованій земельній ділянці розміром 0,0883 га, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на житловий будинок з прибудовами АДРЕСА_1. Визнано за ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» право власності на житловий будинок з прибудовами АДРЕСА_1. У решті рішення суду залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Отже, судові рішення в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_5 не оскаржуються, тому в касаційному порядку в силу ч. 1 ст. 335 ЦПК України не переглядаються.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23 квітня 2012 року, що набрало законної сили, з ОСОБА_6 стягнуто заборгованість за кредитним договором, а, отже, зобов'язання за кредитним договором припинені, унаслідок чого вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки щодо майнового поручителя не підлягає задоволенню. Крім того, вищевказане рішення суду набрало законної сили 17 липня 2012 року, а з позовом банк звернувся лише 28 серпня 2015 року, тобто поза межами строку позовної давності.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції й частково задовольняючи позов ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», виходив із того, що банк звернувся з позовом у межах строку позовної давності, оскільки строк дії кредитного договору, строк договору іпотеки не закінчилися, а обчислення строку позовної давності з 17 липня 2012 року, тобто з моменту набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника заборгованості на користь банку, є безпідставним. Розмір кредитної заборгованості, наданий банком, є вірним, оскільки не спростований. У договорі іпотеки передбачено такий спосіб звернення стягнення як набуття банком права власності на предмет іпотеки.
Проте повністюпогодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Таким вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Судом установлено, що 24 вересня 2007 року між ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 16 600 доларів США на строк до 22 вересня 2017 року зі сплатою 13 % річних.
24 вересня 2007 року на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, за умовами якого банку передано в іпотеку житловий будинок з прибудовами АДРЕСА_1, який належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності від 26 жовтня 1998 року.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23 квітня 2012 року, що набрало законної сили, з ОСОБА_6 стягнуто на користь ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» заборгованість за кредитним договором від 24 вересня 2007 року у розмірі 165 745 грн 82 коп. Вказане рішення суду не виконано.
Стягнення кредитної заборгованості рішенням суду, яке не виконано, не позбавляє право кредитодавця на пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. Проте апеляційний суд не звернув уваги на таке.
Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст. ст. 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).
Отже, аналізуючи положення ст. ст. 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 328, 335, 376, 392 ЦК України слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.
При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку»).
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 30 березня 2016 року № 6-1851цс15, від 14 вересня 2016 року № 6-1219цс16, від 2 листопада 2016 року № 6-2457цс16, яка у силу ст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для усіх судів України.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону та вимог ст. ст. 212-214, 303, 316 ЦПК України належним чином не дослідив, чи дотримався банк порядку набуття права власності, який передбачено п. 7.4.1. договору іпотеки, згідно з яким цей договір та письмове рішення іпотекодержателя про придбання предмета іпотеки у власність мають силу правовстановлюючих документів та надають право іпотекодержателю подати заяву про реєстрацію права власності на предмет іпотеки. Право власності на предмет іпотеки переходить до іпотекодержателя у порядку, що передбачений чинним законодавством України.
Крім того, у ст. 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За загальнимправилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається здня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Перебіг позовної давності за вимогамикредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами(щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.
Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.
У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбаченихдоговором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.
Судом установлено, що рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23 квітня 2012 року, що набрало законної сили 17 липня 2012 року, з ОСОБА_6 стягнуто на користь ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» заборгованість за кредитним договором від 24 вересня 2007 року.
Згідно з ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Апеляційний суд, не звернув увагу на те, що 17 липня 2012 року наявне переривання перебігу позовної давності, після якого такий строк почався заново. При цьому, звернувшись до суду з вимогою про дострокове стягнення кредиту, банк змінив строк виконання основного зобов'язання.
Проте з позовом до суду банк звернувся лише 27 серпня 2015 року.
ОСОБА_5 заявлено про застосування строку позовної давності, що відповідає змісту ч. 4 ст. 267 ЦК України (а.с. 121-122).
Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону, вимог ст. ст. 212-214, 303, 316 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, належним чином доводи ОСОБА_5 щодо порушення позивачем строку позовної давності не дослідив.
Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212-214, 303, 316 ЦПК України ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки не звернув увагу на таке.
Посилаючись на загальний розмір заборгованості, судом не зазначено у резолютивній частині усіх складових цієї заборгованості, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, не виконано опис нерухомого майна.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: № 6-61цс-15 від 27 травня 2015 року, № 6-2479цс15 від 9 грудня 2015 року, яка у силу ст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для усіх судів України.
При цьому з розрахунку заборгованості, наданого банком, встановлено, що нараховані штраф і пеня, що є порушенням ст. 61 Конституції України.
За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його часткового скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Черкаської області від 6 липня 2016 року в частині вирішення позову публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
О.В.Закропивний
С.Ф.Хопта
С.П.Штелик