08 лютого 2017 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дем'яносова М.В.,
суддів: Леванчука А.О., Ситнік О.М.,
Маляренка А.В., Ступак О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за поданням відділу Державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції про визнання частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2016 року,
У серпні 2014 року відділ Державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції (далі - ВДВС Дніпропетровського РУЮ) звернувся до суду з указаним поданням. Зазначав, що на виконанні ВДВС Дніпропетровського РУЮ знаходить виконавчий лист, виданий 11 червня 2012 року апеляційним судом Дніпропетровської області, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 2 145 099 грн. В результаті проведених державним виконавцем дій було встановлено відсутність майна та коштів, на яке можна звернути стягнення, за місцем проживання боржника, а належного ОСОБА_4 рухомого та нерухомого майна недостатньо для виконання рішення суду. За час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 вони набули у спільну сумісну власність подружжя житловий будинок АДРЕСА_1 Посилаючись на те, що частки чоловіка та дружини у спільному сумісному майні подружжя є рівними, просив визначити, що частка ОСОБА_4 у спільній сумісній власності із ОСОБА_3, на яку може бути звернуто стягнення, становить Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2015 року у задоволенні подання відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2016 року ухвалу суду першої інстанції скасовано та постановлено нову ухвалу, якою подання ВДВС Дніпропетровського РУЮ задоволено. Визначено, що частка ОСОБА_4 у спільній сумісній власності із ОСОБА_3, на яку може бути звернуто стягнення, становить Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1
ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить ухвалу апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та постановляючи нову ухвалу про задоволення подання державного виконавця, суд апеляційної інстанції вказував на те, що житловий будинок АДРЕСА_1 є спільним майном подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7 і частка ОСОБА_6 складає Ѕ частини вказаного будинку.
Однак з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна, з огляду на наступне.
У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові інше майно (ч. 5 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до ч. 6 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» у разі, якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
Виходячи з ч. 3 ст. 368 ЦК України та ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю.
За правилами ч. 2 ст. 370 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Установлено, що 10 березня 2009 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 уклали договір позики, невиконання умов якого було підставою для звернення ОСОБА_5 до суду за захистом порушеного права.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про розірвання договору позики від 10 березня 2009 року та стягнення коштів відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2012 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2011 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_5 задоволено, розірвано договір позики від 10 березня 2009 року, стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивача 2 143 279 грн боргу за договором позики, 1 700 грн судового збору та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
11 червня 2012 року апеляційним судом Дніпропетровської області на підставі вказаного рішення видано виконавчий лист, для виконання рішення органом державної виконавчої служби, який знаходиться на виконанні відділу ДВС Дніпропетровського районного управління юстиції.
Виконати рішення апеляційного суду не виявляється можливим.
Також установлено, що будинок та земельна ділянка по АДРЕСА_2 придбано в період шлюбу.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2012 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений 13 червня 1992 року, розірвано.
Згідно зі ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
16 вересня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір про поділ майна, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8, про що зроблено запис в реєстрі нотаріальних дій № 1795.
Згідно з п. 4.1 (цього договору) нерухоме майно та земельна ділянка, а саме: будинок та земельна ділянка по АДРЕСА_2, є особистою приватною власністю ОСОБА_3
Відповідно до п. 13 договору вказаний договір є укладеним після його підписання сторонами та нотаріального посвідчення.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2014 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання договору про поділ майна недійсним.
Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено, визнано договір про поділ майна, придбаного як спільна сумісна власність подружжя, від 16 вересня 2010 року неукладеним.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2014 року заяву представника відповідача ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення задоволено, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2014 року скасовано.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2015 року позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання договору про поділ майна неукладеним залишено без розгляду.
Матеріали справи не містять доказів недійсності вказаного договору про поділ майна від 16 вересня 2010 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3
За таких обставин суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, в результаті чого дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні подання відділу Державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції.
Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2016 року скасувати, ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2015 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.В. Дем'яносов
Судді: А.О. Леванчук
А.В.Маляренко
О.М.Ситнік
О.В.Ступак