Справа: № 826/12142/16 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Пилипенко О.Є.
Іменем України
14 лютого 2017 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Глущенко Я.Б., Межевича М.В.,
при секретарі - Грабовській Т.О.,
за участю представників:
позивача - Марієн І.С.,
відповідача - Бровій А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом Всеукраїнської громадської організації «Комітет конституційно-правового контролю України» до ректора Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського Рожка В.І. про визнання протиправними дій,
У серпні 2016 року позивач - Всеукраїнська громадська організація «Комітет конституційно-правового контролю України», звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ректора Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського Рожка В.І., в якому просить визнати протиправними дії відповідача, що полягають у відмові в задоволенні запиту на інформацію позивача та в ненаданні запитуваної інформації на запит на інформацію позивача.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що правові підстави для відмови позивачу у задоволенні його письмового запиту на інформацію відсутні, а тому, дії відповідача, що полягають у відмові в задоволенні запиту на інформацію позивача та в ненаданні запитуваної інформації на запит на інформацію позивача, є протиправними.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із письмовим запитом на інформацію від 13 січня 2016 року №16/1-16, яким просив надати публічну інформацію про вищий навчальний заклад (далі - ВНЗ), яка є предметом суспільного інтересу, у вигляді належним чином засвідчених копій нижченаведених документів: статуту ВНЗ; свідоцтва про реєстрацію ВНЗ; ліцензій на провадження ВНЗ освітньої діяльності за відповідними спеціальностями та додатки до них; сертифікату про акредитацію освітньої програми АНЗ; структури ВНЗ; витягу ВНЗ із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; переліку структурних підрозділів та робочих органів ВНЗ з вказанням їх адрес, телефонів, прізвищ керівників; Правил прийому до ВНЗ у 2016 році; Положення про приймальну комісію ВНЗ у 2016 році; наказу про затвердження складу приймальної комісії ВНЗ у 2016 році; переліку та вартість платних освітніх та інших послуг, які надаються ВНЗ та його структурними підрозділами; планів роботи ВНЗ у сферах наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності.
Листом-відповіддю від 29 січня 2016 року №72 Національною музичною академією України імені П.І. Чайковського позивачу відмовлено у наданні публічної інформації у вигляді відповідних документів з посиланням на те що, за переконанням ВНЗ, така інформація є службовою інформацією, а не інформацією, яка є предметом суспільного інтересу.
Вважаючи відмову у наданні запитуваної публічної інформації протиправною, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом.
Обговорюючи правомірність вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 12, п. 3 ч. 1 ст. 13, ст. 5, ч.ч. 1, 4, 5 ст. 19, ч. 1 ст. 20, ч. 1 ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у ст. 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються зокрема особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків.
Доступ до інформації забезпечується, серед іншого, шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до ч. 2 ст. 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені ст. 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених ч. 5 ст. 19 цього Закону.
З наведених норм Закону вбачається, що розпорядники інформації зобов'язані надавати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту, за винятком випадків, передбачених ч. 1 ст. 22 Закону.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про громадські об'єднання" для здійснення своєї мети (цілей) громадське об'єднання має право, зокрема одержувати у порядку, визначеному законом, публічну інформацію, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.
Відповідно до абзацу 7 ч. 1 ст. 1, ст. 15, ч.ч. 1, 2 ст. 34 Закону України "Про вищу освіту" вищий навчальний заклад - окремий вид установи, яка є юридичною особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей.
Повноваження засновника (засновників) щодо управління вищим навчальним закладом визначаються цим та іншими законами України, а також статутом вищого навчального закладу.
Засновник (засновники) вищого навчального закладу або уповноважений ним (ними) орган:1) затверджує статут вищого навчального закладу та за поданням вищого колегіального органу громадського самоврядування вищого навчального закладу вносить до нього зміни або затверджує нову редакцію; 2) укладає в місячний строк контракт з керівником вищого навчального закладу, обраним за конкурсом у порядку, встановленому цим Законом; 3) за поданням вищого колегіального органу громадського самоврядування вищого навчального закладу достроково розриває контракт із керівником вищого навчального закладу з підстав, визначених законодавством про працю, чи за порушення статуту вищого навчального закладу та умов контракту; 4) здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю вищого навчального закладу; 5) здійснює контроль за дотриманням статуту вищого навчального закладу; 6) здійснює інші повноваження, передбачені законом і статутом вищого навчального закладу.
Засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган може (можуть) делегувати окремі свої повноваження керівникові або іншому органу управління вищого навчального закладу.
Безпосереднє управління діяльністю вищого навчального закладу здійснює його керівник (ректор, президент, начальник, директор тощо). Його права, обов'язки та відповідальність визначаються законодавством і статутом вищого навчального закладу.
Керівник є представником вищого навчального закладу у відносинах з державними органами, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами і діє без довіреності в межах повноважень, передбачених цим Законом і статутом вищого навчального закладу.
Тобто, позивач у порядку, визначеному Законом, наділений правом одержувати публічну інформацію, яка знаходиться у володінні відповідних розпорядників, тобто є запитувачем інформації. ВНЗ, у даному випадку в особі відповідача, у свою чергу, є розпорядником публічної інформації як особа, яка виконує делеговані повноваження в частині надання освітніх послуг.
Зі змісту письмового запиту позивача, копія якого міститься у матеріалах справи, вбачається, що він оформлений відповідно до вимог ст. 19 Закону.
Відповідачем позивачу відмовлено у наданні публічної інформації з підстав того, що запитувана позивачем інформація є службовою, тобто інформацією з обмеженим доступом. Разом з тим, доказів того, що запитувана інформація належить до інформації з обмеженим доступом, відповідачем не надано ні позивачу, ні суду.
Зважаючи на викладене, у ході розгляду справи судом з'ясовано, що запитувана позивачем інформація не є службовою, адже вона не відноситься до інформації, визначеної ч. 1 ст. 9 Закону.
Зокрема, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону до службової може належати така інформація: 1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.
Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до ч. другої ст. 6 цього Закону.
Відповідачем суду не надано доказів того, що запитуваній позивачем інформації присвоєно гриф "для службового користування".
Згідно з ч. 2 ст. 29 Закону України "Про інформацію" предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Відповідно до ст. 53 Конституції України, кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції, що запитувана позивачем інформація пов'язана із вступом до ВНЗ, тобто є інформацією, яка становить суспільний інтерес, адже вона необхідна громадянам для реалізації свого права на освіту, гарантованого Основним Законом, плата за копіювання та друк такої інформації не стягується.
Крім того, згідно зі ст. 6 Закону інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Отже, правові підстави для відмови позивачу у задоволенні його письмового запиту на інформацію відсутні, а тому, дії відповідача, що полягають у відмові в задоволенні запиту на інформацію позивача та в ненаданні запитуваної інформації на запит на інформацію позивача, є протиправними.
Наведені висновки узгоджуються із правовою позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі 06 квітня 2016 року справа №826/6464/14 (К/800/47050/14).
Також колегія суддів апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи апелянта в частині безпідставності стягнення судом першої інстанції із відповідача компенсації витрат на правову допомогу, відповідно до договору про надання юридичних послуг (правових послуг, правової допомоги) від 16 травня 2016 року у розмірі 3700,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.
Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Згідно зі ст. 1 "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах", розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Тобто, на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).
В матеріалах справи наявні: договір про надання юридичних послуг (правових послуг, правової допомоги) б/н від 16 травня 2016 року; акт передачі-прийому наданих правових послуг, правової допомоги від 29 червня 2016 року; платіжне доручення №43 від 30 червня 2016 року на суму 3700,00 грн. (призначення платежу: переказ коштів на карту Приватбанку №*** ОСОБА_6 згідно договору про надання юридичних послуг (правових послуг, правової допомоги від 16 травня 2016 року, сума 3700,00 грн.); виписку позивача з рахунку про операції за 04 липня 2016 року, копію диплома про отримання вищої освіти за спеціальністю «Правознавство», що спростовує доводи апелянта щодо підтвердження отриманих послуг від фахівця у галузі права.
В частині доводів апелянта, що запит Всеукраїнської громадської організації «Комітет конституційно-правового контролю України» передбачає виготовлення копій документів обсягом більше як 10 сторінок, проте фактичні витрати останнім не оплачено, як того вимагає ст. 21 Закону України "Про доступ до публічної інформації", суд апеляційної інстанції звертає увагу, що підставами для відмови у задоволенні запиту стало те, що на думку відповідача, запитувана інформація відноситься до службової, а не відсутність оплати фактичних витрат.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко
Суддя: Я.Б.Глущенко
М.В.Межевич
Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 14.02.2017.
Головуючий суддя Пилипенко О.Є.
Судді: Межевич М.В.
Глущенко Я.Б.