"07" лютого 2017 р.Справа № 916/1487/16
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів К.В. Богатиря, В.В. Лашина
(на підставі розпорядження в.о. керівника апарату про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи від 23.12.2016р. №1035 та протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 23.12.2016р.),
при секретарі судового засідання - А.В. Земляк,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПАТ "Акціонерний банк "ПОРТО-ФРАНКО" в особі, якою є Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "ПОРТО-ФРАНКО"
на рішення господарського суду Одеської області від 16.11.2016р.
у справі № 916/1487/16
за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Порто-Франко" в особі, якою є Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "ПОРТО-ФРАНКО"
до Приватного підприємства "ІНВЕСТ-ПРОГРЕС ГРУП"
про визнання права власності на майнові права,
встановив:
Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Порто-Франко" в особі, якою є Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "ПОРТО-ФРАНКО" звернулося з позовом до Приватного підприємства "ІНВЕСТ-ПРОГРЕС ГРУП" про визнання за Публічним акціонерним товариством Акціонерним банком "ПОРТО-ФРАНКО" права власності на майнові права згідно договору про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна від 01.08.2008р.
Позовні вимоги гуртуються на положеннях статей 16, 392 Цивільного кодексу України з посиланням на те, що 01.08.2008р. між Акціонерним банком "ПОРТО-ФРАНКО" та Приватним підприємством "ІНВЕСТ-ПРОГРЕС ГРУП" укладено договір №БРИГ-П-16 про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна, що за своїм змістом є договором купівлі-продажу майнових прав, за яким підприємство зобов'язується передати у власність Пайовика пай, а Пайовик зобов'язується прийняти пай і сплатити за нього підприємству суму договору. Орієнтовний строк закінчення будівництва і прийняття об'єкту в експлуатацію - 4 квартал 2015р. Умовами договору передбачено, що сума договору становить 4220405,63 грн. Після сплати 100% суми договору та протягом 35 робочих днів після надання підприємству рішення про закінчення будівництва об'єкту будівництва і прийняття його в експлуатацію, підприємство зобов'язується передати Пайовику пай та документи, що підтверджують прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, а Пайовик зобов'язується прийняти пай та документи по акту приймання-передачі. Позивач, на виконання умов договору сплатив відповідачу суму паю у розмірі 4220405,63грн., що підтверджується випискою за рахунком та меморіальними ордерами. Проте, відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договором щодо передачі паю.
Рішенням господарського суду Одеської області від 16.11.2016р. в позовні відмовлено з посиланням на відсутність доказів оспорювання чи невизнання відповідачем права власності на майнові права, у зв'язку з чим відсутні й підстави для визнання права власності на це майно згідно із ст. 392 ЦК України, оскільки право позивача не порушено.
Не погодившись з рішенням суду, позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати, позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи. Апелянт зазначив, що майнові права та нерухоме майно є різними об'єктами цивільних прав з різним правовим режимом.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
01.08.2008р. між Акціонерним банком "ПОРТО-ФРАНКО" та Приватним підприємством "ІНВЕСТ-ПРОГРЕС ГРУП" укладено договір №БРИГ-П-16 про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна, що за своїм змістом є договором купівлі-продажу майнових прав відповідно до Цивільного кодексу України, за яким підприємство зобов'язується передати у власність пайовика пай, а пайовик зобов'язується прийняти пай і сплатити за нього підприємству суму договору (п.1.1. договору). В пункті 2 договору визначено, що об'єктом будівництва є готельний комплекс котеджного типу для сімейного відпочинку за адресою: м. Одеса, вул. Львівська, 48. Новозбудоване майно-корпус будівельний номер №1 об'єкту будівництва, розрахунковою площею 335,85 кв.м. Новозбудоване майно складається з одного номеру-апартаменту з кухнею. Новозбудоване майно є новозбудованим нерухомим майном, що складається з приміщень, якими пайовик буде мати право користуватися та/або розпоряджатися відповідно до свого статуту. Право власності пайовика та новозбудоване майно виникає в порядку, визначеному цивільним законодавством України. До виникнення права власності пайовика на новозбудоване майно як на нерухомість пайовик не має права розпоряджатися новозбудованим майном як нерухомістю. Пай-безумовне майнове право на новозбудоване майно (після здавання об'єкту будівництва в експлуатацію), що після державної реєстрації (за ініціативою пайовика) стає правом власності пайовика новозбудоване майно як на нерухомість.
В порядку передбаченому цим договором підприємство зобов'язується передати у власність пайовика пай, а пайовик зобов'язується прийняти пай і сплатити за нього підприємству суму договору (п. 3.1. договору).
Відповідно до п.4.3. договору орієнтовний строк закінчення будівництва і прийняття об'єкту в експлуатацію - 4 квартал 2015р.
Умовами п.п.5.1.,5.2. договору сума договору становить 4220405,63грн.
Згідно з п. 6.1. після сплати 100% суми договору та протягом 35 робочих днів після надання підприємству рішення про закінчення будівництва об'єкту будівництва і прийняття його в експлуатацію, підприємство зобов'язується передати пайовику пай та документи, що підтверджують прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, а пайовик зобов'язується прийняти пай та документи по акту приймання-передачі.
На виконання умов договору позивач сплатив відповідачу суму паю у розмірі 4220405,63грн., що підтверджується випискою за рахунком та меморіальними ордерами (а.с.31,48-50).
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №19 від 30.01.2015р. „Про початок ліквідації Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "ПОРТО-ФРАНКО" призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "ПОРТО-ФРАНКО" ОСОБА_2.
29.12.2015р. рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №248 "Про продовження строків здійснення процедури ліквідації "ПОРТО-ФРАНКО" та делегування повноважень ліквідатора" продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ АБ "ПОРТО-ФРАНКО" на два роки по 29.01.2018р. та призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АБ "ПОРТО-ФРАНКО" провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_2 на два роки по 29.01.2018р.
11.05.2016р. ПАТ АБ "ПОРТО-ФРАНКО" в особі уповноваженої особи звернувся до відповідача з претензією про виконання умов договору про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна та передачі Банку паю у відповідності до п.6.1. договору.
Відповідач відповіді на претензію не надав, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Так, відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами.
Майновими визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 01 червня 2006 року у справі "Федоренко проти України" та від 24 липня 2003 року у справі "Стретч проти Сполученого Королівства", у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції "майном" визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право.
Отже майнове право, яке можна визначити як право очікування (законне сподівання), підлягає захисту в розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року та є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
Статтею 331 ЦК України встановлено загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.
За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.
Оскільки відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності- це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на окремі об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу.
Судом встановлено, що позивач виконав свої грошові зобов'язання за договором пайової участі у будівництві, повністю сплативши вартість об'єкта будівництва, встановлену цим договором, тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення правових передумов, необхідних і достатніх для набуття права вимоги переходу права власності на об'єкт будівництва або для набуття права на майнові права на цей об'єкт.
Проте, як зазначалося вище, відповідно до п.6.1 договору у відповідача виникне обов'язок передачі позивачу пай та документів на об'єкт будівництва тільки після закінчення будівництва об'єкту і прийняття його в експлуатацію.
Також у позивача не виникло право власності на об'єкт будівництва. Порядок оформлення права власності на об'єкт інвестування після прийняття такого об'єкта до експлуатації врегульовано чинним на час укладення договору про пайову участь у будівництві Законом України від 19 червня 2003 року № 978-ІV «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» та Законом України від 18 вересня 1991 року № 1560-ХІІ «Про інвестиційну діяльність». При цьому, за змістом договору про пайову участь у будівництві позивач отримав лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно.
Наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 18.11.2015р. у справі № 6-1858цс15, від 10.02.2016р. у справі № 6-2124цс15, від 16.03.2016р. у справі № 6-290цс16, яка за приписами ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою у правозастосовній діяльності судів.
Крім того, згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 13.04.16р. у справі № 6-2981цс15 законодавством визначено три окремі підстави для захисту цивільного права особи: порушення, невизнання, оспорювання цивільного права.
Невизнання цивільного права полягає у пасивному запереченні наявності в особи суб'єктивного цивільного права, яке безпосередньо не завдає шкоди суб'єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб'єктивного права.
Отже, згідно з вказаною правовою позицією право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України, у тому числі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України та статтями 1, 3, 15 Цивільного процесуального кодексу України, і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право не визнається. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, у тому числі й про усунення перешкод у здійсненні невизнаного права, особа має суб'єктивне матеріальне право на їх задоволення.
Разом з тим, у справі не міститься належних доказів, які б свідчили про наявність будь-яких заперечень або перешкод з боку відповідача у реалізації позивачем майнового права на спірний об'єкт будівництва, як передбачено ст.392 ЦК України, на підставі якої позивач просив задовольнити позов.
Окремо суд звертає увагу, що за умовами п. 8.10 договору про пайову участь у будівництві договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, передбачених договором. Отже, у разі виявлення позивачем порушень умов спірного договору з боку відповідача та наявності достатніх належних і допустимих доказів останніх, позивач не позбавлений можливості реалізації своїх прав за договором в межах окремих позовних проваджень.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права власності на майнові права на об'єкт інвестування на підставі статей 331, 392 ЦК України.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та прийнято рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.
Керуючись ст.ст. 99, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
постановив:
Рішення господарського суду Одеської області від 16.11.2016р. у справі № 916/1487/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.
Повний текст постанови складено 10.02.2017
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя К.В. Богатир
Суддя В.В. Лашин