Справа № 22ц-1724/2009 р. Головуючий у першій інстанції Іванченко Я.М.
Категорія - цивільна Доповідач - Скрипка А.А.
01 вересня 2009 року м. Чернігів
Апеляційний суд Чернігівської області у складі:
Головуючого - судді : Шарапової О.Л.
Суддів : Скрипки А.А., Заболотного В.М.
при секретарі : Бивалькевич Т.В.
з участю : представника позивача ОСОБА_2.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 22 червня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області про визнання права власності на самочинно збудовану прибудову ,-
Оскаржуваним рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 22 червня 2009 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду перщшої інстанції, ОСОБА_1. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 22 червня 2009 року через невідповідність висновків суду фактичним обставинам, нормам матеріального права і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Апелянт вказує , що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не врахована та обставина , що фактично ОСОБА_1 прибудову до квартири не споруджувала , а лише на місці старого дощатого коридору збудована цегляну прибудова і територія двору загального користування апелянтом не зайнята. Також суд першої інстанції, як зазначає апелянт, не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 до звернення в суд з даним позовм зверталась до компетентних органів з питання визнання права власності на прибудову, проте , позитивних результатів її звернення не дали. Апелянт також вважає, що судом першої інстанції безпідставно не застосовані положення ч. 3 статті 376 Цивільного кодексу України , на підставі яких її позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вислухавши суддю - доповідача, пояснення учасника судового процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги , дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом при розгляді даної справи встановлено, що ОСОБА_1, яка є власником квартири АДРЕСА_1 ( а. с. 11-13) , самочинно, на території двору загального користування без дозволу відповідних органів спорудила прибудову до своєї квартири площею 7,3 м. кв. вартістю 18762 гривень ( а. с. 7-10). Доказів про наявність дозволу на проведення будівельних робіт та можливості експлуатації вказаної прибудови позивачкою суду не представлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з положень статті 376 ЦК України, правила якої регламентують самочинне будівництво. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції відносно того , що споруджена прибудова до квартири позивачки виконана без отримання дозволу виконавчого комітету Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області , без наявності належним чином затвердженого проекту будівництва та дозволу на виконання будівельних робіт, оскільки даний висновок суду першої інстанції підтверджений матеріалами справи.
Відповідно до приписів ч. 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього , згідно положень ч. 2 статті 376 Цивільного кодексу України.
Правила ч. 1 статті 381 Цивільного кодексу України регламентують, що садибою є земельна ділянка разом з розташованим на ній житловим будиноком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторчними насадженнями.
За змістом статтей: 181, 186 Цивільного кодексу України до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Річ, призначена для обслуговування іншої ( головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.
Як вбачається з матеріалів справи ( а. с. 7-13), квартира АДРЕСА_1, власником якої є позивачка, складається з кімнати, кухні, ванної , коридору.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що споруджена ОСОБА_1 без належного дозволу прибудова '' а-1” до вказаної квартири не є самостійним об'єктом нерухомого майна, узаконення якого регулюється правилами статті 376 Цивільного кодексу України. Вирішення даного питання відноситься до компетенції виконавчого комітету місцевої ради , тому суд першої інстанції обрунтовано зазначив в оскаржуваному рішенні про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання права власності на побудоване приміщення, яке не може бути самостійним об'єктом права власності.
Твердження апелянта щодо відносно того, що на підставі ч.3 статті 376 Цивільного кодексу України її позовні вимоги підлягають задоволенню, є безпідставними. Оскільки право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, лише у випадках, передбачених статтею 376 Цивільного кодексу України. Згідно положень ч. 3 статті 376 Цивільного кродексу України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети , за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника ( користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно , яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб , згідно положень ч.5 статті 376 Цивільного кодексу України.
Відповідно до приписів статті 30-1 Закону України «Про планування і забудову територій» прийняття в експлуатацію закінчених будівництовом об'єктів здійснюється приймальними комісіями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно положень статті 18 Закону України «Про основи містобудування» будівництво об'єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад, які можуть делегувати це право відповідним виконавчим органам. Закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243, згідно п. 1 якої прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтверджені державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, зокрема, як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, їх інженерно-технічного оснащення відповідно до проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.
Не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції і доводи апеляційної скарги відносно того, що ОСОБА_1 фактично здійснила перебудову лише старого дощатого коридору на цегляну прибудову і дана прибудова, як вказує апелянт, не займає землю загального користування. Оскільки споруджена ОСОБА_1 без належного дозволу прибудова '' а-1” до квартири АДРЕСА_1 не є самостійним об'єктом нерухомого майна, узаконення якого регулюється правилами статті 376 Цивільного кодексу України.
Враховуючи вищенаведене, у апеляційного суду відсутні підстави для задовлення вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування рішення суду першої інстанції, ухваленого на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.
Керуючись статтями : 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 22 червня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: