Справа № 11-кп/796/387/2017 Суддя у першій інстанції ОСОБА_1
Категорія - ч. 2 ст. 286 КК України Суддя-доповідач ОСОБА_2
06 лютого 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та представника потерпілого ОСОБА_7 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 09 березня 2016 року у кримінальному провадженні № 12015100030010536 стосовно обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Русанів Броварського району Київської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,
за участю: прокурора ОСОБА_8
представника потерпілого ОСОБА_7
потерпілого ОСОБА_9
захисника ОСОБА_10
обвинуваченого ОСОБА_6
Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 09 березня 2016 року
ОСОБА_6 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк
2 роки.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 задоволено частково, постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди - 152 800 грн. 27 коп., моральної шкоди - 150 000 грн.
Судом вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
Як встановив суд першої інстанції, 05 вересня 2015 року близько 02 год. 50 хв. ОСОБА_6 , керуючи технічно справним автомобілем «ЗАЗ», державний номерний знак НОМЕР_1 , та рухаючись по вул. Мілютенка в м. Києві зі сторони пр. Лісового в напрямку вул. Курчатова, під'їжджаючи до нерегульованого пішохідного переходу, в порушення вимог п.п. 1.3, 2.3(б), 4.16(а), 18.1 Правил дорожнього руху України, не врахував дорожню обстановку, не був уважним, в результаті чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_11 , який переходив проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу з права наліво, в результаті чого ОСОБА_9 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, за критерієм небезпеки для життя.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 , не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, встановлені судом і викладені у вироку, доведеність винуватості у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його діяння, а також рішення суду щодо цивільного позову, просить змінити вирок Деснянського районного суду м. Києва від 09 березня 2016 року в частині призначеного покарання, звільнити його від відбування покарання у виді позбавлення волі на підставі ст. 75 КК України і не позбавляти права керувати транспортними засобами, оскільки вважає, що призначене йому судом першої інстанції покарання, хоч і не виходить за межі санкції ч. 2 ст. 286 КК України, але за свої розміром є явно несправедливим внаслідок суворості.
За доводами апеляційної скарги обвинуваченого, суд не дотримав вимог ст. 65 КК України, оскільки при призначенні покарання не врахував, що під час досудового розслідування і судового розгляду він визнав вину в повному обсязі, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розслідуванню кримінального правопорушення, на його утриманні знаходяться хвора мати та дитина, яка буде позбавлена батьківського піклування, в суді він повідомив, що зобов'язується відшкодувати потерпілому завдану матеріальну шкоду і після судового розгляду перерахував частину грошей на рахунок потерпілого. Позбавляючи ж його права керувати транспортними засобами, суд безпідставно не прийняв до уваги, що його робота пов'язана з керуванням транспортними засобами та у зв'язку із поганим станом здоров'я він не може займатися іншими видами фізичної праці.
З урахуванням зазначених обставин, як вважає апелянт, суд мав можливість та законні підстави для призначення йому основного покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України та без призначення додаткового покарання.
В апеляційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_7 , не оспорюючи доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення і правильність кваліфікації його діяння за ч. 2 ст. 286 КК України, посилаючись на неправильне застосування судом закону про кримінальну відповідальність, що потягло за собою м'якість призначеного покарання, просить скасувати вирок суду першої інстанції та постановити новий, яким ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Крім того, оспорюючи вирок суду в частині рішення про цивільний позов, представник потерпілого просить стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 163 469 грн. 09 коп. матеріальної шкоди та 150 000 грн. моральної шкоди.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що при призначенні ОСОБА_6 покарання суд недостатньо врахував тяжкість наслідків, заподіяних злочином, зокрема те, що потерпілий став інвалідом другої групи і уклад його життя вже ніколи не повернеться до стану, в якому він перебував до вчиненого кримінального правопорушення.
Вважає, що висновки суду про повне визнання обвинувачений винуватості та щодо його щирого каяття не відповідають фактичним обставинам провадження, оскільки показання в суді ОСОБА_6 в частині певних своїх дій, які передували наїзду на потерпілого, суперечать доказам у провадженні, отже судом неправильно була встановлена обставина, яка пом'якшує покарання, - щире каяття. До того ж до моменту подання апеляційної скарги обвинувачений не вжив жодних заходів із відшкодування потерпілому витрат на лікування, навіть не вибачився перед потерпілий за вчинений злочин.
Не правильно суд встановив, як указує апелянт, що обвинувачений працює, адже жодного доказу цьому надано не було.
За таких обставин, як уважає апелянт, з урахуванням обставин справи, особи обвинуваченого, суспільної небезпеки злочину, тяжкості наслідків, заподіяних злочином, тяжкості шкоди, спричиненої здоров'ю потерпілого, з огляду на думку потерпілого та невжиття обвинуваченим заходів для відшкодування матеріальної шкоди, ОСОБА_6 заслуговує покарання у виді позбавлення волі на строк не менш п'яти років з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк три роки, яке є необхідним та достатнім для його виправлення та перевиховання, попередження вчинення нових злочинів.
Обґрунтовуючи своє прохання щодо збільшення суми відшкодування матеріальної шкоди, ніж була стягнута судом, апелянт зазначає, що потерпілим документально в суді були підтверджені понесені його родичами витрати, пов'язані з транспортними послугами у зв'язку із необхідністю стороннього догляду запотерпілим, на загальну суму 4 668 грн. 82 коп., а також витрати, понесені ним на придбання пластини сітки динамічної та гвинтів в сумі 6 000 грн., отже рішення суду про відмову в задоволенні цивільного позову в цій частині, є необґрунтованим і не узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 1195 ЦК України.
В запереченнях на апеляційну скаргу обвинуваченого представник потерпілого ОСОБА_7 просить відмовити у її задоволенні, оскільки вважає, що призначене ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, є занадто м'яким.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу обвинуваченого, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги представника потерпілого, пояснення потерпілого, його представника та прокурора, які підтримали апеляційну скаргу представника потерпілого, дослідивши письмові докази, які не досліджувалися судом першої інстанції і стосуються виплати потерпілому страхового відшкодування, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів уважає, що подані апеляційні скарги не підлягають задоволенню, але вирок суду першої інстанції на підставі ч. 2 ст. 404 КПК України слід змінити в частині рішення про цивільний позов, з таких підстав.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації дій обвинуваченого за цим законом про кримінальну відповідальність в апеляційних скаргах не оспорюється, а тому відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України не є предметом апеляційного розгляду.
Що стосується покарання, правильність призначення якого ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України оскаржується як обвинуваченим, так і представником потерпілого, то колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до ст.ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження та змісту вироку, при призначенні ОСОБА_6 покарання, судом першої інстанції, відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховано: характер, конкретні обставини та ступінь тяжкості вчиненого злочину проти безпеки руху та експлуатації транспорту, який є необережним тяжким, але в даному конкретному випадку становить підвищену суспільну небезпеку у зв'язку з грубим порушенням Правил дорожнього руху, внаслідок чого потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження; відсутність обставин, які обтяжують покарання, та обставина, яка його пом'якшує, - щире каяття; невжиття обвинуваченим заходів для відшкодування шкоди; думку потерпілого та його представника, які просили призначити ОСОБА_6 покарання пов'язане з позбавленням волі; стан здоров'я та дані про особу винуватого, який раніше не судимий, задовільно характеризується за місцем реєстрації, займається суспільно-корисною працею (працює неофіційно).
За таких обставин, суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, обґрунтовано прийшов до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого не можливі без ізоляції від суспільства, а тому призначив йому основне покарання у виді позбавлення волі в розмірі мінімальної межі для цього виду покарання, передбаченої санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, з додатковим покаранням у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, не знайшовши підстав для застосування до основного покарання положень ст. 75 КК України.
Переконливих аргументів щодо можливості виправлення ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним контролю при звільненні від відбування покарання з випробуванням, як вважає колегія суддів, обвинувачений в апеляційній скарзі не навів, усі обставини кримінального провадження, а також дані про особу винного, з якими апелянт пов'язує свої вимоги, окрім того, що на його утриманні знаходяться мати і донька ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що об'єктивно нічим не підтверджено, судом були враховані та стали підставою для призначення ОСОБА_6 мінімально можливого основного покарання у виді позбавлення волі.
При цьому надані ОСОБА_6 докази на підтвердження намірів частково відшкодувати потерпілому матеріальні збитки, зокрема щодо перерахування ним потерпілому після постановлення вироку, а саме 23 березня 2016 року - 1000 грн., з урахуванням розміру завданої потерпілому його діями матеріальної та моральної шкоди, який визначений судом першої інстанції та не оспорюється обвинуваченим, не є достатніми для прийняття рішення про звільнення обвинуваченого від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням.
Водночас доводи обвинуваченого щодо наявності підстав для незастосування відносно нього додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами взагалі не заслуговують на увагу, з огляду на характер допущених ним порушень правил безпеки дорожнього руху.
Що стосується доводів апеляційної скарги представника потерпілого щодо м'якості призначеного ОСОБА_6 покарання, то вони також є неприйнятними.
Так, відповідно до змісту ст. 50 КК України покарання за вироком має на меті не тільки кару, а повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженим, так й іншими особами.
На думку колегії суддів, призначене ОСОБА_6 як основне, так і додаткове покарання в межах санкції закону про кримінальну відповідальність, за яким його визнано винуватим, в повній мірі відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення і даним про його особу, є справедливими, необхідним і достатнім для досягнення мети, передбаченої ст. 50 КК України, а всі ті обставини, на які особливу увагу звертає в апеляційній скарзі представник потерпілого, судом першої інстанції при вирішенні питання про вид та розмір покарання були враховані. Підстав вважати, що суд необґрунтовано визнав обставиною, яка пом'якшує покарання, щире каяття обвинуваченого, у колегії суддів не має, водночас відсутність у справі документів з місця роботи обвинуваченого, не доводить того, що він не займається суспільно-корисною працею.
Доводи представника потерпілого щодо неправильного вирішення судом цивільного позову в кримінальному провадженні не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
За змістом статтей 127 - 129 КПК України потерпілий у кримінальному провадженні має право заявити цивільний позов, який розглядається за правилами, визначеними КПК України. Якщо ж процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, зазначеним Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, якщо вони не суперечать засадам кримінального судочинства. В той же час вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушення, відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК України підлягає доказуванню.
Ухвалюючи вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову, задовольняє цивільний позов повністю або часткового чи відмовляє в ньому.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілим ОСОБА_9 був заявлений цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_6 про стягнення на підставі ст. 1195 ЦК України матеріальних збитків, завданих злочином, в сумі 164 293 грн. 93 коп., а також моральної шкоди.
Згідно з ч. 1 ст. 1195 ЦК України фізична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Як правильно встановив суд першої інстанції у вироку, вирішуючи цивільний позов ОСОБА_9 , загальний розмір обґрунтованих витрат потерпілого, пов'язаних з лікуванням у закладі охорони здоров'я, придбанням ліків та медичних матеріалів, а також викликаних необхідністю посиленого харчування, які підлягають стягненню з обвинуваченого, становить 152 800 грн. 27 коп.
Водночас суд першої інстанції відмовив у задоволенні цивільного позову в частині:
- стягнення з обвинуваченого витрат, понесених потерпілим за придбання пластини сітки динамічної і гвинтів в сумі 6000 грн., з тих підстав, що такі витрати не підтверджені документально, оскільки потерпілим представлений лише рахунок на оплату № 10912/003 від 09.12.2015;
- стягнення витрат на придбання ліків на загальну суму 47 грн. 99 коп., бо ці витрати були понесені 04.09.2015, тобто до вчинення кримінального правопорушення;
- стягнення витрат, понесених родичами потерпілого, які пов'язані з транспортними послугами, на загальну суму 4 668 грн. 82 коп., та пов'язані з харчуванням родичів потерпілого, на загальну суму 776 грн. 85 коп., мотивувавши в цій частині своє рішення не підтвердженням в суді, що зазначені витрати були понесені потерпілим.
Оскільки представник потерпілого оспорює висновки суду першої інстанції в частині відмови у стягненні на користь потерпілого витрат, понесених за придбання пластини сітки динамічної і гвинтів в сумі 6000 грн. та витрат, понесених родичами потерпілого, які пов'язані з транспортними послугами, на загальну суму 4 668 грн. 82 коп., колегія суддів згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України переглядає судове рішення виключно в цій частині.
На підтвердження обґрунтованості витрат потерпілого, понесених у результаті придбання ним пластини сітки динамічної і гвинтів, представник потерпілого посилається на довідку КМКЛШМД про лікарські засоби та вироби медичного призначення, які були придбані за власні кошти ОСОБА_9 під час стаціонарного лікування з 08.12.2015 по 25.12.2015, проте така довідка не містить даних про вартість указаних медичних матеріалів, а рахунок № 10912/003 від 09.12.2015 без відомостей про його оплату, не є достатнім підтвердженням розміру понесених потерпілим витрат на придбання зазначених медичних матеріалів.
Що стосується транспортних витрат родичів ОСОБА_9 на загальну суму 4 668 грн. 82 коп., то потерпілим не було надано в суді доказів того, що зазначені витрати були викликані саме необхідністю стороннього догляду.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції у вказаній частині та не знаходить підстав для стягнення з обвинуваченого на користь потерпілого додатково 10 668 грн. 82 коп.
Вирок суду в частині рішення про стягнення з ОСОБА_6 компенсації за завдану потерпілому моральну шкоду колегією суддів не перевіряється, оскільки в цій частині не оскаржується учасниками судового розгляду.
Разом з тим, під час апеляційного розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_6 колегією суддів було встановлено, що ОСОБА_13 застрахував цивільно-правову відповідальність у ПАТ "Страхова компанія "БРОКБІЗНЕС" на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/6698204 від 09 грудня 2014 року, відповідно до якого забезпеченим транспортним засобом є автомобіль «ЗАЗ SENS», державний номерний знак НОМЕР_1 , тобто транспортний засіб, яким керував ОСОБА_6 під час вчинення кримінального правопорушення.
З інформації ПАТ "Страхова компанія "БРОКБІЗНЕС", наданою на запит потерпілого 07 грудня 2016 року, а також на запит захисника - 24 січня 2017 року, вбачається, що 08 червня 2016 року ПАТ "Страхова компанія "БРОКБІЗНЕС" ОСОБА_9 було виплачено страхове відшкодування за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю, в розмірі 100 000 грн., тобто в ліміті відповідальності за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/6698204 від 09 грудня 2014 року.
Зазначені обставини не оспорюються потерпілим і підтверджуються документами, наданими ПАТ "Страхова компанія "БРОКБІЗНЕС", зокрема страховим актом № 58166/1 від 20.05.2016, розрахунком страхового відшкодування, наказом № 58166/1/1 від 20.05.2015, платіжним дорученням № 533 від 08.06.2016.
Приймаючи до уваги, що після постановлення вироку щодо ОСОБА_6 потерпілий реалізував своє право на отримання страхового відшкодування у ПАТ "Страхова компанія "БРОКБІЗНЕС", враховуючи вимоги ч. 1 ст. 1194 ЦК України, відповідно до яких особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), тобто відшкодуванню потерпілому підлягає різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним отримана від страховика, колегія суддів уважає необхідним у порядку ч. 2 ст. 404 КПК України змінити вирок суду першої інстанції в частині рішення про цивільний позов та зменшити суму, яка підлягає стягненню з ОСОБА_6 на користь потерпілого на відшкодування матеріальної шкоди з 152 800 грн. 27 коп., тобто розміру доведеної в суді шкоди, до 52 800 грн. 27 коп.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги обвинуваченого та представника потерпілого задоволенню не підлягають, в той же час вирок суду першої інстанції слід змінити в частині рішення про цивільний позов з викладених раніше підстав.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та представника потерпілого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
У порядку ч. 2 ст. 404 КПК України вирок Деснянського районного суду м. Києва від 09 березня 2016 року відносно ОСОБА_6 змінити в частині рішення про цивільний позов.
Зменшити суму, яка підлягає стягненню з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 на відшкодування матеріальної шкоди, з 152 800 грн. 27 коп. до 52 800 (п'ятдесят дві тисячі вісімсот) грн. 27 коп.
У решті вирок Деснянського районного суду м. Києва від 09 березня 2016 року відносно ОСОБА_6 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
_________________ __________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4