Справа №761/41505/16-ц
08 лютого 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого: Невідомої Т.О.
суддів: Гаращенка Д.Р., Ратнікової В.М.
секретар: Ільченко В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення збитків,
№ апеляційного провадження: №22-ц/796/2401/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Осаулов А.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Невідома Т.О.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2016 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення збитків повернуто позивачу для подачі до належного суду.
Не погодившись із такою ухвалою суду, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, просила ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вважає, що суд дійшов помилкового висновку про повернення позову, оскільки спір виник не з приводу нерухомого майна, а стосується грошових коштів, які ОСОБА_2 просить стягнути з відповідачів. Відтак, позов має пред'являтися за загальними правилами підсудності.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити з наведених в ній підстав.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в суд апеляційної інстанції, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як вбачається з матеріалів справи, у листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення збитків.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2016 року позовну заяву ОСОБА_2 було повернуто позивачу на підставі п.4 ч.3 ст. 121 ЦПК України для подання її до належного суду.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що спір виник щодо стягнення грошових коштів та збитків внаслідок недійсності правочину, укладеного з приводу нерухомого майна, адреса місцезнаходження якого територіально не відноситься до Шевченківського району м. Києва.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду виходячи з наступного
Так, за загальним правилом, передбаченим ст. 109 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування. Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням.
Статтею 114 ЦПК України передбачено для деяких позовів виключну підсудність.
Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (ч.1 ст. 114 ЦПК України).
Згідно з положеннями п. п. 41, 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність (стаття 114 ЦПК) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. До таких позовів належать, зокрема, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_2 вбачається, що даний спір не є спором з приводу нерухомого майна, оскільки предметом спору є грошові кошти у розмірі 340 000,00 грн., які позивач просить стягнути з відповідачів на її користь у якості набутих без достатньої правової підстави, а також грошові кошти у розмірі 505 000,00 грн. у якості завданих їй збитків. Тобто, спір між сторонами виник не з приводу нерухомого майна, а є вимогою позивача щодо повернення грошових коштів, отриманих за договором купівлі-продажу, який в судовому порядку було визнано недійсним.
На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви ОСОБА_2 для подання її до належного суду.
Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і відповідно до ч.3 ст. 312 ЦПК України є підставою для скасування такої ухвали і передання питання на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2016 року скасувати та передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий: Т.О. Невідома
Судді: Д.Р. Гаращенко
В.М.Ратнікова