33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"06" лютого 2017 р. Справа № 924/1003/16
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючої судді Коломис В.В.
суддів Огороднік К.М.
суддів Тимошенко О.М.
при секретарі судового засідання Величко К.Я.
розглянувши апеляційну скаргу позивача - Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Хмельницької області від 23.11.16 р.
у справі № 924/1003/16 (суддя Субботіна Л.О. )
позивач ОСОБА_1 акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
відповідач ОСОБА_2 підприємство"Південно-Західні тепломережі"
про стягнення 652 816,81 грн.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_3 (довіреність №14-10 від 14.01.2015р.);
відповідача - не з'явився.
Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.
Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.
Рішенням господарського суду від 23.11.2016 року у справі № 924/1003/16 позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Південно-Західні тепломережі" про стягнення 652 816,81 грн. задоволено частково.
Присуджено до стягнення з Комунального підприємства "Південно-Західні тепломережі" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"121 778,93 грн. пені, 14 038,34 грн. 3 % річних, 340 456,97 грн. інфляційних втрат, 8970,80 грн. витрат по сплаті судового збору.
В стягненні 123 841,31 грн. пені, 133,29 грн. 3 % річних, 52 567,97 грн. інфляційних втрат відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Хмельницької області скасувати в частині відмови в стягнення пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Хмельницької області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Крім того, просить здійснювати розгляд апеляційної скарги без участі його представника.
Безпосередньо в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав вимоги та доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 19.11.2013 року між ОСОБА_1 акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець/позивач) та ОСОБА_2 підприємством "Південно-Західні тепломережі" (покупець/відповідач) був укладений договір №1611/14-БО-34 купівлі-продажу природного газу (далі - договір, а.с. 9-14), згідно п.1.1 якого продавець зобов'язувався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД НОМЕР_1, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору. Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами (п.1.2 договору).
Продавець передає покупцеві з 01.01.2014р. по 31.12.2014р. газ обсягом до 6550,0 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб.м.): за перший квартал - 3000,0, за другий - 800,0, за третій - 550,0, за четвертий - 2200,0 (п.2.1 договору).
Відповідно до п.п. 3.3, 3.4 договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа, зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються НКРЕ. Ціна за 1000 куб.м. газу становить 3459,00грн. без урахування ПДВ, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%, податок на додану вартість за ставкою -17%, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 295,60грн, крім того ПДВ -17% - 50,25грн, всього з ПДВ - 345,85 грн. До сплати за 1000 куб.м. природного газу 3823,78 грн., крім того ПДВ -17% - 650,04грн, всього з ПДВ - 4473,82 грн. (п.п. 5.1-5.2 договору).
Пунктом 6.1 договору визначено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.
Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років (п.9.3 договору).
Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.11 договору).
Додатковими угодами №1 від 31.01.2014р., №2 від 25.04.2014р., №3 від 19.05.2014р., №4 від 13.06.2014р., №5 від 08.09.2014р., №6 від 18.11.2014р. та №7 від 05.12.2014р. сторони вносили зміни в п.5.2 договору щодо ціни газу за 1000 куб.м.
Як встановлено судами обох інстанцій, на виконання умов договору, позивач поставив, а відповідач прийняв газ в загальному обсязі 2 656, 881 тис.куб.м. на загальну суму 13 068 960,76 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу від 31.01.14р., від 28.02.14р., від 31.03.14р., від 30.04.14р., від 31.05.14р., від 30.06.14р., від 31.07.14р., від 31.08.14р., від 30.09.14р., від 31.10.14р., від 30.11.14р., від 31.12.14р., які підписані сторонами та скріплені їх печатками (а.с. 23-34).
Натомість, відповідач, в порушення умов договору та взятих на себе зобов'язань, оплату за отриманий газ здійснив несвоєчасно, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по переліку операцій по КП "Південно-Західні тепломережі" за період з 01.01.2014 року по 30.11.2015 року (а.с.36-37).
Враховуючи викладене, НАК "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулася до господарського суду з позовом до КП "Південно-Західні тепломережі" про стягнення пені в розмірі 245 620,24 грн., 393 024,94 грн. інфляційних втрат та 14 171,63 грн. відсотків річних.
Місцевий господарський суд, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки, як встановлено судами обох інстанцій, прострочення виконання грошового зобов'язання з боку відповідача має місце, місцевий господарський суд визнавши розрахунок відсотків річних та інфляційних втрат, наданий позивачем (а.с. 38-43), невірним та провівши його самостійно, прийшов до правильного висновку, що до стягнення підлягає 14 038,34 грн. відсотків річних та 340 456,97 грн. інфляційних втрат. При цьому, у стягненні 133,29 грн. відсотків річних та 52 567,97 грн. інфляційних втрат суд першої інстанції відмовив правомірно, оскільки їх нараховано та, відповідно, пред'явлено до стягнення безпідставно.
Крім того, позивач за неналежне виконання грошових зобов'язань з оплати поставленого газу здійснив нарахування пені в розмірі 245 620,24 грн.
Як вже зазначалося вище, відповідач здійснював оплату за газ частинами, при цьому розрахунок за газ в кожному місяці проводився з порушенням строків, визначених договором № 1611/14-БО-34 купівлі-продажу природного газу від 19.11.2013 року.
За приписами ч.1 ст.230 ГК України, п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
Пунктом 4 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною другою ст.551 ЦК України визначено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Сторонами в пункті 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання відповідачем умов пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Як вбачається, позивач заявив до стягнення пеню в розмірі 245620,24грн., яка нарахована за період з 15.11.2014р. по 26.11.2014р. за зобов'язанням по акту приймання-передачі за жовтень 2014р. та з 15.01.2015р. по 13.07.2015р. за зобов'язанням по акту приймання-передачі за грудень 2014р. З поданого розрахунку вбачається, що позивач нарахував пеню на заборгованість без урахування днів її часткової сплати.
Згідно п.1.4 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова Пленуму) моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.
День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (п.1.9 Постанови Пленуму).
Зважаючи на викладене, сума заборгованості зменшується у день її часткової сплати, і нарахування пені на неї не проводиться.
При перерахунку пені судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач правомірно заявив до стягнення 243 557,86 грн. пені, при цьому останнім безпідставно нарахована пеня в розмірі 2062,38 грн. на суму заборгованості за дні фактичної її сплати.
Оскільки матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем умов договору та зважаючи, що Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 549, 551, 611 п.3 ЦК України, п.7.2 договору передбачена майнова відповідальність, суд першої інстанції, користуючись правом передбаченим ч.3 ст.83 ГПК України, правомірно задоволив пеню в розмірі 121 778,93 грн., зменшивши її розмір на 50%.
При цьому, посилання скаржника на неправомірне зменшення судом першої інстанції розміру штрафних санкцій, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.83 ГПК України господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Частиною 3 ст.551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Зазначена стаття кореспондується зі ст.233 ГК України, яка визначає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно п. 3.17.4. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011р. №18 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Матеріалами справи підтверджується, що при вирішенні клопотання про зменшення розміру пені, суд першої інстанції перевірив всі доводи сторін і врахував всі істотні обставини, а також інтереси сторін, які заслуговують на увагу.
Заявник апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанцій ст.233 ГК України та ст.551 ЦК України, в силу вимог яких, суд повинен був дослідити розмір збитків, завданих позивачу неправомірними діями відповідача.
Проте, зазначені доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час її розгляду.
Відтак, суд першої інстанцій повно встановив всі істотні для справи обставини, правильно застосував ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України, врахував інтереси сторін, які заслуговують на увагу, та прийшов до правильного висновку про наявність обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій на 50%.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що господарський суд, зменшуючи розмір пені, обґрунтовано взяв до уваги ступінь виконання основного зобов'язання (на момент звернення до суду виконане в повному обсязі), стягнення додатково до суми боргу інфляційних втрат та відсотків річних, інші докази, зокрема те, що відповідач є комунальним підприємством, основним видом діяльності якого є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря, при цьому, згідно балансу та звіту про фінансові результати за 9 місяців 2016 року, а також довідки щодо розшифрування доходів та витрат за вересень 2016 року діяльність відповідача є збитковою.
Крім того, порушення відповідачем строків оплати були незначними, а заявлений до стягнення розмір пені є неспіврозмірним із наслідками, заподіяними порушенням відповідачем умов договору.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,106 ГПК України, суд,-
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Хмельницької області від 23.11.2016 року у справі №924/1003/16 - залишити без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Огороднік К.М.
Суддя Тимошенко О.М.