Унікальний номер справи 757/16984/16-ц Головуючий в І інстанції: Батрин О.В.
Апеляційне провадження 22-ц/796/1782/2017 Доповідач: Слободянюк С.В.
25 січня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді - Слободянюк С.В.
суддів: Кравець В.А., Мазурик О.Ф.,
при секретарі - Гоін В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 червня 2016 року за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про визнання правочину недійсним та стягнення грошових коштів,
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд з наведеним позовом, в якому просив визнати недійсним договір фінансового лізингу, укладений ним 10 лютого 2016 року з Товариством з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Лізингова Компанія «Ваш Авто»; стягнути авансовий платіж у розмірі 52 210,00 грн.
Позивач зазначав, що 10 лютого 2016 року між сторонами укладено договір фінансового лізингу № 003504, відповідно до якого відповідач повинен передати позивачу автомобіль КІА SPORTAGE FL, вартістю 19 627,82 доларів США, що становить на дату підписання договору 522 100 грн. Позивач сплатив відповідачу авансовий платіж у розмірі 52 210 грн.
Позов обґрунтовано тим, що договір фінансового лізингу нотаріально не посвідчений, відсутня ліцензія для здійснення фінансових послуг, договір не відповідає внутрішній волі позивача, існує істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків, містить несправедливі умови, що є порушенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 червня 2016 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 003504, укладений 10 лютого 2016 року ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова Компанія «Ваш Авто». Стягнуто з ТОВ «Лізингова Компанія «Ваш Авто» на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 52 210 грн. Стягнуто з ТОВ «Лізингова Компанія «Ваш Авто» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551 грн. 20 коп.
Ухвалою цього ж суду від 15 вересня 2016 року залишено без задоволення заяву про перегляд вказаного заочного рішення (а.с.116).
На рішення суду першої інстанції ТОВ «Лізингова Компанія «Ваш Авто» подано апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального і процесуального права, ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення, ухвалення нового - про задоволення позову.
Апелянт зазначає, що ТОВ «Лізингова Компанія «Ваш Авто» не набуло спеціального статусу фінансової установи, а відтак відповідно потребує отримання свідоцтва про реєстрацію фінансової установи з відповідною ліцензією. Відповідачем не надається будь-яких фінансових послуг, окрім послуг лізингу; висновок суду щодо обов*язковості нотаріального посвідчення договору лізингу є безпідставним і не ґрунтується на нормах закону.
В судовому засіданні представник ТОВ «Лізингова Компанія «Ваш Авто» - Міщенко А.Л. апеляційну скаргу підтримав, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 скаргу не визнав.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що договір фінансового лізингу містив несправедливі умови та був укладений за відсутності у відповідача відповідної ліцензії для надання фінансових послуг та нотаріального посвідчення спірного договору.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 10 лютого 2016 року між сторонами ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова Компанія «Ваш Авто» укладено договір фінансового лізингу № 003504, відповідно до якого лізингодавець (ТОВ «Лізингова Компанія «Ваш Авто») зобов'язується придбати та передати ОСОБА_1 на умовах фінансового лізингу у користування майно - автомобіль КІА SPORTAGE FL, вартістю 19 627,82 доларів США, що становить на дату підписання договору 522 100 грн., а лізингоодержувач (ОСОБА_1.) зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору (а.с.14-27).
На виконання умов договору ОСОБА_1 сплатив відповідачу авансовий платіж у розмірі 52 210 грн. (а.с.12).
Разом з тим, в укладеному договорі не конкретизований предмет лізингу (рік випуску, колір, індивідуальні технічні характеристики, індивідуальна комплектація тощо), що є порушенням ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст. 807 ЦК України та є підставою для визнання договору фінансового лізингу недійсним.
Згідно визначення термінів, які містяться в договорі № 001923, перший платіж - платіж, що складається з адміністративного платежу, авансового платежу, які сплачуються у відповідності до умов даного договору. Адміністративний платіж - першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу Першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір адміністративного платежу відображається у Додатку №1 до договору та становить 10% від вартості предмета лізингу. Авансовий платіж - це обов'язковий платіж, що складає частину від вартості предмета лізингу, розмір, якого визначено у Додатку №1 договору, який сплачується лізингоодержувачем на користь лізингодавця, на умовах договору до моменту передачі предмета лізингу. Згідно Додатку №1, розмір авансового платежу становить погоджений сторонами відсоток від вартості Предмета лізингу.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ст. 215 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».
Положеннями статті 806 ЦК України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
За статтею 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Згідно частини 2 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до частини 2 ст. 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Отже, виходячи зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України та аналізу норм законодавства, вказаний договір за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу
Згідно ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Проте, договір фінансового лізингу № 003504 від 10 лютого 2016 року укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова Компанія «Ваш Авто» нотаріально посвідчено не було.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.
Згідно п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року за № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.
Колегія суддів погоджується з аргументованим висновком суду першої інстанції про те, що згідно ч. 4 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 220 ЦК України договір є недійсним, оскільки він укладений з недотриманням форми укладення правочину.
Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі за № 6-2766цс15, яка також стосується подібних правовідносин із ТОВ «Лізингова Компанія «Ваш Авто», та яка згідно ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України, які мають привести свою практику у відповідність із такими рішеннями Верховного Суду України.
Частиною 2 ст. 203 ЦК України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», цей Закон регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг.
Відповідно до п.5 ч.1 ст. 4 вказаного Закону, фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою.
Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. (п.5 ч.1 ст. 1 Закону ) Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями. (ч.1 ст. 5 Закону )
Фінансовою установою є - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону)
Тобто, чинним законодавством чітко передбачено, що послуги з фінансового лізингу можуть надаватися тільки юридичною особою, що має статус фінансової установи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» лізингова компанія є фінансовою установою, тобто юридичною особою, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 34 зазначеного Закону, діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії. Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (п. 11-1 ст. 4 цього Закону).
Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Частиною 1, 2 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.
У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Згідно п. 3 ч.1 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», відповідно до спеціальних законів господарська діяльність із надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню.
Господарською діяльністю в розумінні вказаного Закону є будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.
Органом, що здійснює видачу ліцензій для здійснення фінансовими установами діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. (п.4 ч.1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг») Здійснення діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. (ч. 2 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Судом першої інстанції було встановлено відсутність у ТОВ «Лізингова Компанія «Ваш Авто» ліцензії на здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб на момент укладення договору фінансового лізингу з позивачем, що суперечить вимогам законодавства. Також відповідач не мав запису в Державному реєстрі фінансових установ запис про те, що він є фінансовою установою. Вищевикладене свідчить про відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення договору фінансового лізингу, а тому такий договір є недійсним.
Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Згідно ч. 5 цієї статті, у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливими може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону).
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Отже, для кваліфікації умов договору як несправедливих, необхідна наявність одночасно таких ознак: 1) умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 с. 509 ЦК України); 2) умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; 3) умови договору завдають шкоди споживачеві.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємооблік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пп. 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Так, в оспорюваному договорі включені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України "Про фінансовий лізинг", повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця.
Так, несправедливими умовами договору фінансового лізингу є умови договору, визначені в п. 1.5., згідно яких лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає Продавець.
Отже, такі норми прямо суперечать ч. 1 ст. 808 ЦК України, враховуючи те, що в зазначеному договорі фінансового лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.
Несправедливими також умовами є ті, що визначені в п. 3.2.6 та п. 3.2.7. договору, якими визначено право лізингодавця розірвати даний договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем умов даного Договору. При цьому, лізингодавець не зобов'язаний завчасно повідомляти лізингоодержувача про розірвання даного договору. Та яка встановлює право лізингодавця в односторонньому порядку розірвати договір у випадку неможливості придбання предмету лізингу або відмови продавця здійснити продаж/або поставку предмета лізингу та у разі не обрання предмету лізингу лізингоодержувачем протягом одного року. У такому випадку лізингодавець повертає лізингоодержувачу кошти на умовах п. 12.1 договору, а адміністративний платіж поверненню не підлягає.
Аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 10 лютого 2016 року, укладеного між сторонами дає підстави дійти висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом (пункт 12.1 договору), звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.
Згідно з п. 1.4 договору лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.
За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.
Оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.4 договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності тощо суперечить положенням статті 808 ЦК України.
З огляду на викладене, враховуючи відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності в ТОВ «Лізингова Компанія «Ваш Авто» на укладення договору фінансового лізингу, недотримання встановленої законом нотаріальної форми для його укладення та порушення нормами договору фінансового лізингу вимог ЦК України, Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про захист прав споживачів», колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова Компанія «Ваш Авто» договір фінансового лізингу № 003504 від 10 лютого 2016 року є недійсним.
Статтею 216 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності правочину, відповідно до якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
З урахуванням наведеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо застосування наслідків нікчемності правочину та стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого останнім авансового платежу у розмірі 52 210 грн.
Відсутні в апеляційній скарзі доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді скаржник не надав будь - яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» відхилити.
Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 червня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: