18 січня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши в залі суду в місті Києві апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 11 листопада 2016 року у кримінальному провадженні, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016100050007576, за обвинуваченням:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 121 КК України,
Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 11 листопада 2016 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 121 КК України, та йому призначено покарання: за ч. 4 ст. 296 КК України - у виді 4 років позбавлення волі; за ч. 1 ст. 121 КК України - у виді 5 років позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді 5 років позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 ухвалено рахувати з 05 серпня 2016 року.
Запобіжний захід ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою до вступу вироку в законну силу залишено без змін.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України у строк покарання ОСОБА_6 зараховано перебування в установах попереднього ув'язнення у період з 05 серпня 2016 року до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Не погоджуючись з вказаним вироком суду першої інстанції у частині призначеного покарання, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання змінити, та призначити йому покарання за ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 121 КК України у виді штрафу.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що при призначенні йому покарання суд першої інстанції належним чином не врахував, що він сприяв розкриттю злочину, щиро розкаявся у вчиненому, відшкодував заподіяну потерпілому шкоду, раніше не судимий, має позитивну характеристику, неофіційно працевлаштований, та має на утриманні матір та діда пенсійного віку. З урахуванням наведених обставин, які пом'якшують покарання, на переконання апелянта, є підстави для застосування ст. 69 та ст. 75 КК України та призначення йому більш м'якого покарання, або покарання, не пов'язаного з позбавленням волі.
Також на вказаний вирок надійшла апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , в якій він, навівши доводи, аналогічні доводам апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 , просив вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання змінити, та призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 121 КК України, не пов'язане з позбавленням волі.
Іншими учасниками судового провадження, які мають право подати апеляційну скаргу, вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку - не оскаржений.
Заслухавши суддю-доповідача щодо змісту оскарженого вироку, доводів, викладених у апеляційних скаргах обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 , вислухавши доводи обвинуваченого та захисника, які підтримали апеляційні скарги за наведених у них обставин, прокурора ОСОБА_5 , який заперечував відносно задоволення апеляційних скарг, вважаючи вирок суду першої інстанції законним і обґрунтованим, та просив залишити його без змін, провівши судові дебати, надавши обвинуваченому ОСОБА_6 останнє слово, вивчивши і перевіривши матеріали судового провадження, обговоривши та обміркувавши доводи апелянта, колегія суддів апеляційної інстанції уважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 визнаний винуватим у грубому порушенні громадського порядку, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчиненому із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 4 ст. 296 КК України, та в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, небезпечному для життя потерпілої особи в момент заподіяння, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 1 ст. 121 КК України, за таких обставин.
Як визнав встановленим суд першої інстанції у вироку, 27 липня 2016 року, близько 13 год. 50 хв., ОСОБА_6 , знаходячись в місті Києві, по вулиці Тимошенко, біля будинків №4 та №6, голосно розмовляв по телефону, вживаючи ненормативну лексику та тримаючи у правій руці ніж. В цей час, за вказаною адресою перебувала велика кількість людей, у тому числі і ОСОБА_8 . Перебуваючи за вказаною вище адресою, ОСОБА_6 , грубо порушуючи громадський порядок і виражаючи явну неповагу до суспільства, з особливою зухвалістю, з хуліганських спонукань, із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, а саме ножа, незважаючи на присутність людей, підійшов до ОСОБА_9 та наніс йому удар ножем в область живота. Унаслідок таких дій ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_10 було спричинено тяжкі тілесні ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення живота з ушкодженням шлунково-ободової зв'язки.
В подальшому, грубо ігноруючи норми моралі та загальноприйняті правила поведінки у суспільстві, з ножем у руці, ОСОБА_6 продовжив рух через подвір'я житлових будинків та з місця вчинення злочину зник.
Відповідно до вимог частини 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості винуватості ОСОБА_6 у грубому порушенні громадського порядку, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчиненому із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, та в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, небезпечному для життя потерпілої особи в момент заподіяння, згідно частини 2 статті 394 КПК України, колегією суддів не перевіряються, оскільки фактичні обставини кримінального провадження під час судового розгляду в суді першої інстанції ніким із учасників судового провадження не оспорювались, щодо них відповідно до положень частини 3 статті 349 КПК України докази в судовому засіданні не досліджувались, і вони в апеляційній скарзі, поданій обвинуваченим, не заперечуються.
При цьому судом першої інстанції належно з'ясована правильність розуміння учасниками судового провадження змісту цих обставин, відсутність сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснено їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Отже, на підставі встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального правопорушення, доведеність винуватості ОСОБА_6 та правову кваліфікацію діянь, вчинених останнім за ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 121 КК України, колегія суддів апеляційної інстанції вважає правильною.
Доводи обвинуваченого та його захисника, викладені в апеляційних скаргах стосовно наявності підстав для зміни вироку та пом'якшення призначеного судом покарання шляхом застосування положень ст.ст. 69, 75 КК України, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, є необґрунтованими.
При призначенні покарання обвинуваченому, судом першої інстанції, відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховано ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, які згідно з ч. 4 ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжких злочинів, обставини їх вчинення, відомості про особу обвинуваченого, який на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, характеризується формально позитивно, не працює, а також наявність обставин, що пом'якшуть покарання - щире каяття та відшкодування шкоди потерпілому, та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
При цьому, виходячи з підвищеної небезпеки кримінальних правопорушень, які посягають на громадський порядок, життя та здоров'я особи, зухвалості дій обвинуваченого, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень ст. 69 КК України, неможливість виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів без відбування покарання, та неможливість у зв'язку з цим звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, та у відповідності до вимог закону призначив йому покарання в мінімальних межах, передбачених санкцією ч. 1 ст. 121 КК України, та в межах санкції ч. 4 ст. 296 КК України, наближених до мінімальних.
При вирішенні питання про те, який із передбачених ст. 70 КК України принципів необхідно застосовувати при призначенні покарання за сукупністю злочинів, суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, обґрунтовано призначив остаточне покарання, застосувавши принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.
Отже, судом першої інстанції ОСОБА_6 призначене покарання з дотриманням вимог ст. ст. 50, 65, 70 КК України, яке за своїм видом і розміром є справедливим, відповідає ступеню тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого, є необхідним і достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так й іншими особами.
Врахувавши наведені обставини в їх сукупності, оцінивши суспільну небезпеку та характер вчинених ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та не вбачає підстав для застосування до обвинуваченого положень ст. ст. 69, 75 КК України, оскільки по справі не встановлено будь-яких обставин, що можуть вказувати на можливість виправлення ОСОБА_6 без відбування покарання або істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення.
Доводи обвинуваченого та його захисника про те, що при призначенні покарання суд першої інстанції не врахував обставини, які пом'якшують покарання, - відсутність судимості, те, що обвинувачений працює, та фактично має на утриманні матір та діда, то на переконання колегії суддів, такі дані, з урахуванням конкретних обставин справи, способу та характеру, мети, мотиву, ступеню суспільної небезпеки вчинених кримінальних правопорушень, аналізу особи винного - як у загально-соціальному плані, так і в плані його потенційної суспільної небезпеки вчинених кримінальних правопорушень, не зменшують ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_6 кримінальних правопорушень та не є достатньою підставою для пом'якшення обвинуваченому покарання.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законний та обґрунтований вирок у наведеній його частині, перевіркою кримінального провадження в апеляційному порядку колегією суддів не виявлено.
Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419, 532 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Оболонського районного суду м. Києва від 11 листопада 2016 року відносно ОСОБА_6 - без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3