"24" січня 2017 р. Справа № 922/1714/15
Колегія суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., судді Здоровко Л.М., судді Лакізи В.В.,
при секретарі Євтушенко Є.В.,
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - Данилов М.О. - за довіреністю 23.05.2016р.; Найденко В.О. - за довіреністю від 23.05.2016р.;
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк», м. Київ
на рішення господарського суду Харківської області від 10.10.2016р.
у справі №922/1714/15
за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації, м. Київ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АПОЛЛОС", м. Харків
про визнання правочину нікчемним
Рішенням господарського суду Харківської області від 10.10.2016р. (суддя Хотенець П.В.) відмовлено в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "АПОЛЛОС" про визнання нікчемним договору відступлення права вимоги від 28.10.2014р., укладеного між ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ТОВ «АПОЛЛОС».
Рішення місцевого господарського суду з посиланням на статті 11, 512-515, 626, 629, 655, 656, 632 ЦК України, статті 3, 37, 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», статтю 14 ПК України мотивоване тим, що: по-перше, сторонами виконаний договір про відступлення права вимоги від 28.10.2014р., а саме: ТОВ «АПОЛЛОС» здійснено оплату вартості відступленого права вимоги, а ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» здійснено передачу документів, які підтверджували дійсність та наявність права вимоги, про що сторони склали акт приймання-передачі; по-друге, позивачем не надано жодних доказів того, що договірна ціна права вимоги за спірним договором є нижчою на 20% за рівень звичайних цін станом на момент укладення договору; по-третє, уповноважена особа Фонду при здійсненні тимчасової адміністрації відповідно до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» наділена лише повноваженнями повідомляти сторін про нікчемність договору, вживати заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами, та вимагати відшкодування збитків, проте матеріали справи не містять доказів того, що уповноважена особа Фонду діяла у межах наданих їй повноважень; по-четверте, тільки в рамках процедури тимчасової адміністрації допустимо застосування статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації регламентується розділом VІІІ «Ліквідація банків» цього Закону, який не передбачає права уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації на застосування статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних особі»; по-п'яте, згідно звіту про оцінку ринкової вартості права вимоги щодо виконання грошового зобов'язання від 14.12.2015р. та рецензій на нього, здійснених суб'єктами оціночної діяльності, оцінка цих прав за песимістичним прогнозом становить 4381280,00грн., за оптимістичним прогнозом - 4681723,59грн., тоді як за спірним договором вартість права вимоги на день укладення договору склала 4076000грн., а отже сума, сплачена відповідачем, відповідає вимогам статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних особі» і не є нижчою або вищою на 20% від звичайної вартості.
Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» з рішенням місцевого господарського суду не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 10.10.2016р. у справі №922/1714/15 та прийняти нове рішення, яким позов ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ТОВ «АПОЛЛОС» про визнання правочину недійсним задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник вказує на те, що суд невірно розтлумачив положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних особі» щодо повноважень уповноваженої особи Фонду, оскільки за приписами статей 38, 47 цього Закону протягом дії тимчасової адміністрації та ліквідації уповноважена особа Фонду повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині 2 статті 38 цього Закону про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. Крім того, на думку скаржника, судом порушені норми ГПК України, оскільки ухвалою суду від 27.09.2016р. розгляд справи відкладено на 10.10.2016р., яка отримана позивачем 10.10.2016р., що позбавило позивача можливості вчасно надати власні докази для обґрунтування своїх вимог. Також зазначає, що відповідно до звіту про оцінку, здійсненого на замовлення позивача, вартість права вимоги за спірним договором становить 5165000грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «АПОЛЛОС» відзивом від 22.12.2016р. заперечує проти доводів апеляційної скарги ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та просить рішення місцевого господарського суду від 10.10.2016р. у справі №922/1714/16 залишити без змін, а апеляційному скаргу - без задоволення. При цьому зазначає, що згідно звіту про оцінку ринкової вартості права вимоги щодо виконання грошового зобов'язання від 21.12.2015р. за кредитними договорами від 02.10.2006р. №293, від 18.04.2007 №145, від 25.12.2007р. №182/07, здійсненого суб'єктом оціночної діяльності станом на 24.10.2014р., та рецензій на звіт від 28.12.2015р. та від 12.09.2016р., сума сплачених ТОВ «АПОЛЛОС» коштів за спірним договором про відступлення права вимоги від 28.10.2014р. відповідає вимогам пункту 3 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
В судовому засіданні апеляційної інстанції представники відповідача заперечили проти вимог апеляційної скарги і просили рішення господарського суду Харківської області від 10.10.2016р. у справі №922/1714/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Позивач у справі належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчать відтиск штампу на звороті останнього аркушу ухвали суду апеляційної інстанції від 22.12.2016р. та повідомлення про вручення поштового відправлення (т.4, а.с.184-187, 192).
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2017р. у даній справі задоволено клопотання ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» про його участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, призначеному на 24.01.2017р., в режимі відеоконференції (т.4, а.с.197-199).
Вказана ухвала надіслана сторонам за їх юридичними адресами про що свідчить відтиск штампу на останньому аркуші ухвали суду від 16.01.2017р., а також надіслана скаржнику засобами електронного зв'язку на адресу, вказану позивачем у клопотанні від 05.01.2017р. №317, що підтверджується витягом з електронної скриньки Харківського апеляційного господарського суду (т.4,а.с. 214).
Відповідно до інформації, розміщеної на офіційному веб-сайті Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта», поштове відправлення №610222032354 (ухвала суду апеляційної інстанції від 16.01.2017р.), надіслане на адресу скаржника, отримано уповноваженим представником за довіреністю 20.01.2017р. (т.4,а.с. 215).
Також, ухвала суду апеляційної інстанції від 16.01.2017р. про задоволення клопотання апелянта щодо його участі в судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції розміщена на офіційному веб-порталі «Судова влада України» 16.06.2016р., що підтверджується відомостями із КП ДСС «Діловодство спеціалізованого суду» (т.4, а.с. 215).
Таким чином, судом апеляційної інстанції вчинені всі дії, визначені вимогами процесуального законодавства, з метою належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте позивач, який був обізнаний про здійснення апеляційного перегляду рішення у справі №922/1714/15, про що свідчить його клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні апеляційної інстанції.
Судове засідання, 24.01.2017р., з розгляду апеляційної скарги ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів осіб на ліквідацію у справі №922/1714/15 розпочато в режимі відеоконференції, однак після надання пояснень секретарем судового засідання господарського суду міста Києва Мазур В.М. про відсутність представника ПАТ «ВіЕйБі Банк», судове засідання продовжено без застосування технічних засобів, в Харківському апеляційному господарському суді за участю представників відповідача.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що подання клопотань про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з пропуском строку, встановленого статтею 74-1 ГПК України, у зв'язку з чим розгляд справи відкладався, та неприбуття до господарського суду м. Києва, якому доручено забезпечити проведення відеоконференції за клопотанням позивача, свідчать про свідоме затягування судового процесу з метою неможливості прийняття судового рішення та неналежне користування позивачем наданими йому правами та покладеними на нього обов'язками.
Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, а також те, що явка представників сторін не була визнана судом обов'язковою, та відсутність правових підстав для відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
28.10.2014р. між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» (кредитором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АПОЛЛОС» (новим кредитором) укладений договір відступлення права вимоги, пунктом 1.1 якого встановлено, що кредитор в момент, визначений пунктом 3.1 цього договору передає, а новий кредитор приймає всі права вимоги щодо виконання грошового зобов'язання за: кредитним договором від 02.10.2006р. №293, кредитним договором від 18.04.2007р. №145, кредитним договором від 25.12.2007р. № 182/07, що були укладені між ПАТ "ВіЕйБі Банк" та Відкритим акціонерним товариством "Харківське автотранспортне підприємство" (боржником) з наступними змінами та доповненнями до них. Разом з правом вимоги, що передається за цим договором, до нового кредитора у повному обсязі переходять всі права, що забезпечують виконання зобов'язання за кредитними договорами, зокрема: право вимоги до іпотекодавця за іпотечним договором, посвідченим 04.10.2006р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу за реєстровим №1219; право вимоги до заставодавця за договорами застави від 16.03.2007р., посвідченим 16.03.2007р. приватним нотаріусом Харківського містького нотаріального округу за реєстровим №494; право вимоги до іпотекодавця за іпотечним договором, посвідченим 19.04.2007р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу за реєстровим №776; право вимоги до заставодавця за договором застави від 15.11.2007р., посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу за реєстровим №575; право вимоги до іпотекодавця за іпотечним договором, посвідченим 26.12.2007р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу за реєстровим №2268; право вимоги до заставодавця за договором застави від 11.07.2008р. №205; право вимоги до заставодавця за договором застави №01.02.2008р. (т.1, а.с.16-22).
Заборгованість боржника за кредитними договорами, відповідно до наказу господарського суду Харківської області від 20.10.2009р. у справі №40/69-09 про стягнення з ВАТ «Харківське автотранспортне підприємство» на користь ВАТ «ВіЕйБі Банк» становить 6224701,29грн., яка включає в себе: суму заборгованості по основному боргу з урахуванням інфляційних - 5423306,80грн., суму заборгованості по відсотках з урахуванням інфляційних - 506800,08грн., суму заборгованості по комісіям - 26900грн., пеню в сумі 229326,41грн., 25500грн. витрат по сплаті державного мита, 118грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, 12750грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги. Загальний розмір заборгованості боржника перед кредитором згідно даних обліку кредитора (з урахуванням здійснених погашень) за кредитними договорами становить на дату підписання договору 6141444,69грн.
Згідно із п.1.2 цього договору відступлення права вимоги за кредитним договором здійснюється на платній основі. Вартість права вимоги на день укладення цього договору складає 4076000грн. Право вимоги вважається відступленим з моменту належного виконання новим кредитором обов'язків, передбачених п.3.1 цього договору.
У п.1.5 цього договору вказано, що новий кредитор підтверджує, що йому відомо про те, що в підрозділі примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області знаходиться на виконанні провадження (ВП №15705765) з примусового виконання наказу №40/69-09 господарського суду Харківської області від 20.10.2009р. про стягнення з ВАТ «Харківське автотранспортне підприємство» на користь ВАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованості за кредитними договорами.
Відповідно до п.2.4 даного договору з моменту відступлення права вимоги, який визначений п.3.2 цього договору, кредитор замінюється новим кредитором у грошовому зобов'язанні, що виникло на підставі кредитного договору.
Пунктом 3.1 спірного договору встановлено, що новий кредитор зобов'язаний сплатити кредитору за відступлення права вимоги грошову суму в розмірі, визначеному п.1.2 цього договору, що становить 4076000грн., у строк та на умовах відповідно до п.2.1 цього договору.
Моментом відступлення права вимоги за цим договором, з якого, зокрема настають наслідки, передбачені п.2.4 цього договору, є момент надходження до кредитора в повному обсязі суми коштів, передбаченої п.3.1 цього договору (п.3.2 договору).
На виконання п.3.1 договору від 28.10.2014р. про відступлення права вимоги ТОВ «АПОЛЛОС» 28.10.2014р. сплатило ПАТ «ВіЕйБі Банк» грошові кошти у сумі 4076000грн., що підтверджується платіжним дорученням від 28.10.2014р. №001 (т.1,а.с.23).
28.10.2014р. між сторонами договору підписаний акт приймання-передачі, за яким кредитор передав, а новий кредитор прийняв документи, які підтверджують дійсність та наявність права вимоги (т.1,а.с.20-22).
20.11.2014р. Правлінням Національного банку України прийнято постанову №733 "Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК" до категорії неплатоспроможних" та запроваджено тимчасову адміністрацію (т.4,а.с.216,217).
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.11.2014р. №128 «Про призначення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк» призначено з 24.11.2014р. уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Всеукраїнський акціонерний Банк» Славкіну М.А. (т.1,а.с.13).
Наказом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.02.2015р. №55 продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіної М.А на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» по 20.03.2015р. включно. (т.1,а.с.14).
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20.03.2015р. №63 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб з 20.03.2015р.; призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіну М.А. строком на 1 рік з 20.03.2015р. по 19.03.2016р. (т.1,а.с.34).
Таким чином, з 20.03.2015р. розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідації саме з 20.03.2015р.
20.03.2015р. ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М.А. звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ «АПОЛЛОС» про визнання нікчемним договору відступлення права вимоги від 28.10.2014р., укладеного між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ТОВ «АПОЛЛОС», який обґрунтований тим, що укладання спірного договору було спрямовано на погіршення фінансового стану позивача шляхом неотримання частини активів неплатоспроможного банку, а саме близько 33% заборгованості по кредитам. Також зазначає, що внаслідок укладення спірного договору ПАТ «ВіЕйБі Банк» зазнало збитків у сумі 2065444,69грн., яка складається з різниці між розміром заборгованості боржника перед банком та сумою, за якою позивачеві було відступлено право вимоги щодо вказаної заборгованості за спірним договором, у зв'язку з чим позивач вважає, що спірний договір слід визнати нікчемним на підставі пунктів 1,3 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (т.1, а.с.4-28).
Рішенням господарського суду Харківської області від 21.05.2015р. у справі №922/1714/15 в задоволенні позову відмовлено. Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що позивачем не доведено, що договірна ціна спірного договору є нижчою за звичайні на 20% за рівень цін. Також суд зазначив, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зобов'язана діяти лише у межах повноважень, визначених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який наділяє уповноважену особу Фонду лише правом повідомляти сторін про нікчемність договору, вживати заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами та вимагати відшкодування збитків (т.1,а.с.141-145).
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.08.2015р. у даній справі задоволено апеляційну скаргу ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк»; скасовано рішення господарського суду Харківської області від 21.05.2015р. у даній справі та прийнято нове рішення, яким позов задоволено; визнано нікчемним договір відступлення права вимоги від 28.10.2014р., який укладений між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та ТОВ «АПОЛЛОС» (т.1,а.с.218-224).
Постанова суду мотивована тим, що спірний договір є нікчемним у відповідності до п.1, п.3 ч.3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки: по-перше, передбачає фактичну відмову позивача від власних майнових прав та спрямований на погіршення фінансового стану банку шляхом незаконного відчуження частини активів неплатоспроможного банку; по-друге, позивачем доведено факт укладення спірного договору, за яким банком на користь відповідача відчужено право вимоги за ціною, нижчою від звичайних цін на 20 відсотків.
Постановою Вищого господарського суду України від 24.11.2015р. у справі №922/1714/15 частково задоволено касаційну скаргу ТОВ «АПОЛЛОС»; скасовано рішення господарського суду Харківської області від 21.05.2015р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.08.2015р. у справі №922/1714/15 та передано справу на новий розгляд до місцевого господарського суду (т.2, а.с.33-37). При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що судами попередніх інстанцій неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи. Так, вказує на те, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про визнання нікчемним спірного договору, оскільки з'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині про його недійсність, а за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову. Крім того, судами не з'ясовано чи відчуження банком майнових вимог відбулося за цінами, нижчими від звичайних на 20 відсотків на підставі звіту про незалежну оцінку ринкової вартості права грошової вимоги за оскаржуваним правочином суб'єкта оціночної діяльності, що має відповідний сертифікат суб'єкта оціночної діяльності, виданий Фондом Державного майна України.
Ухвалою місцевого господарського суду від 14.12.2015р. призначено справу до розгляду на 04.01.2016р. (т.2,а.с.39,40), яка отримана позивачем 21.01.2016р. (т.2, а.с.41).
28.12.2015р. позивачем подано клопотання про проведення судового засіданні в режимі відеоконференції, у задоволенні якого ухвалою місцевого господарського суду від 04.01.2015р. відмовлено у зв'язку з недотриманням строку на подання відповідного клопотання та відкладено розгляд справи на 18.01.2016р. (т.2,а.с.179-181).
Ухвалою місцевого господарського суду від 18.01.2016р. задоволено клопотання позивача та відкладено розгляд справи на 02.02.2016р.(т.2,а.с.196,197).
Згідно звіту про оцінку ринкової вартості права вимоги щодо виконання грошового зобов'язання за кредитними договорами від 02.10.2006р. №293, від 18.04.2007р. №145, від 25.12.2007р. №182/07, здійсненого Суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ «Бізнес-Група Співдружність» (сертифікат від 11.06.2013р. №14767/13), складеного 14-21.12.2015р., оцінка вартості права вимоги на дату оцінки - 24.10.2014р. за песимістичними прогнозами становить 4381280грн., за оптимістичними 4681723,59грн. (т.2,а.с.60-78).
28.12.2015р. головою Громадської організації "Всеукраїнська Асоціація Фахівців Оцінки", який є кандидатом фізико-математичних наук та має кваліфікаційний сертифікат оцінювача, посвідчення про підвищення кваліфікації, видані Фондом Державного майна України тощо ОСОБА_7 здійснено рецензію на звіт про оцінку ринкової вартості права вимоги щодо виконання грошового зобов'язання за кредитними договорами від 02.10.2006р. №293, від 18.04.2007р. №145, від 25.12.2007р. №182/07, згідно якої звіт, що рецензується, за формою подання матеріалів, обґрунтованістю вихідних даних та застосуванням в процесі оцінки технічних прийомів відповідає вимогам нормативних актів з оцінки майна та не містить суттєвих недоліків, які могли б вплинути на достовірність оцінки майна (т.2,а.с.49-52).
02.02.2016р. позивачем подано клопотання про призначення судової експертизи, у якому він просив призначити у справі економічну експертизу, на вирішення якої поставити питання: Яка звичайна вартість права вимоги за договором відступлення права вимоги, укладеним 28.10.2014р. між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ТОВ «АПОЛЛОС», станом на 28.10.2014р. та доручити проведення експертизи Київському міському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України (т.2,а.с.220,221). Також позивач подав клопотання про зміну предмету позову у якому просив визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 28.10.2014р., укладений між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ТОВ «АПОЛЛОС» (т.2,а.с.225,226).
Ухвалою місцевого господарського суду від 02.02.2016р. у даній справі, яка залишена без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.02.2016р., задоволено клопотання позивача про продовження розгляду справи до 01.03.2016р.; призначено у справі судову економічну експертизу, проведення якої доручено Київському міському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України. Крім того, у мотивувальній частині цієї ухвали зазначено, що клопотання позивача про зміну предмету позову буде розглянуто після поновлення провадження у справ за умови надання позивачем доказів направлення вказаної заяви на адресу відповідача (т.2, а.с.231-233, т.3,а.с.32-36).
27.04.2016р. Київський міський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України повернув справу №922/1714/15 з повідомленням про неможливість проведення експертизи, у якому зазначив про те, що встановлення звичайної вартості права вимоги за договором відступлення права вимоги, укладеним 28.01.2014р., не входить до компетенції експерта-економіста, оскільки необхідно проведення оціночних процедур (т.3,а.с.51-54).
Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.09.2016р. у даній справі поновлено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 27.09.2016р., ця ухвала отримана відповідачем 22.09.2016р. (т.3,а.с.116-117, 139).
Ухвалою місцевого господарського суду від 27.09.2016р. розгляд справи відкладено на 10.10.2016р. та зобов'язано сторони надати додаткові докази в обґрунтування своїх доводів (т.3, а.с.132,133).
12.09.2016р. на підставі листа ТОВ «АПОЛЛОС» ОСОБА_8, кандидатом економічних наук, доцентом, який має сертифікат оцінювача від 01.07.1995р. НОМЕР_1, свідоцтво про державну реєстрацію оцінювачів від 11.05.2002р. НОМЕР_2, посвідчення про підвищення кваліфікації та стаж практичної діяльності оцінювача 21рік, здійснено рецензію на звіт про оцінку ринкової вартості права вимоги щодо виконання грошового зобов'язання за кредитними договорами: від 02.10.2006р. №293, від 18.04.2007р. №145, від 25.12.2007р. №182/07, у якій зазначено, що використання методичних підходів та оціночних процедур відповідають меті та базі оцінки, використані умови достатньо обґрунтовані, а звіт відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна та майнових прав (т.3,а.с.142-144).
Рішенням господарського суду Харківської області від 10.10.2016р. у даній справі у задоволенні позову відмовлено з підстав, наведених вище ( т.3, а.с.154-162).
30.11.2016р. позивач звернувся з апеляційною скаргою, до якої, зокрема, додав звіт від 24.02.2016р. про незалежну оцінку права вимоги за кредитними договорами: від 02.10.2006р. №293, від 18.04.2007р. №145, 25.12.2007р. №182/07, укладеними між ПАТ «ВіЕйБі Банк » та ВАТ «Харківське АТП» (т.4,а.с.16-51).
В обґрунтування неможливості його подання суду першої інстанції скаржник зазначив, що ухвалу місцевого господарського суду від 27.09.2016р. у даній справі про відкладення розгляду справи на 10.10.2016р. він отримав у день судового засідання, що позбавило його можливості вчасно надати власні докази для обґрунтування своїх вимог.
Відповідно частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
У пункті 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. N7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що звіт про оцінку права вимоги за кредитними договорами: від 02.10.2006р. №293, від 18.04.2007р. №145, 25.12.2007р. №182/07, укладеними між ПАТ «ВіЕйБі Банк » та ВАТ «Харківське АТП», наданий суду апеляційної інстанції, складений на замовлення скаржника 24.02.2016р.
Таким чином, позивач не був позбавлений можливості у його наданні суду першої інстанції після його складання, 24.02.2016р., та отримання.
Також суд звертає увагу на те, що ухвалою місцевого господарського суду від 02.02.2016р. продовжено розгляд справи до 01.03.2016р.; призначено у справі судову економічну експертизу, і зупинено розгляд справи, а ухвалою суду 16.09.2016р. у даній справі поновлено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 27.09.2016р., яка отримана відповідачем 22.09.2016р.
За таких обставин, у позивача починаючи з 22.09.2016р. по 10.10.2016р. було достатньо часу для подання ним доказів в підтвердження своїх доводів та заперечень, зокрема, звіт про незалежну оцінку права вимоги за кредитними договорами від 02.10.2006р. №293, від 18.04.2007р. №145, 25.12.2007р. №182/07, укладеними між ПАТ «ВіЕйБі Банк » та ВАТ «Харківське АТП», який здійснений на його замовлення 24.02.2016р. та, відповідно, був у нього в наявності.
Враховуючи викладене та приписи Господарського процесуального кодексу України щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про залучення додаткових доказів, оскільки позивачем не обґрунтовано жодними належними доказами неможливість їх подання суду першої інстанції.
Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Предметом розгляду у даній справі є визнання нікчемним договору відступлення права вимоги від 28.10.2014р., укладеного між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АПОЛЛОС».
У відповідності до вимог статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до приписів статті 202 ЦК України в контексті зі статтею 626 ЦК України під договором визнається двосторонній правочин як погоджена дія двох сторін, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони вільні в укладені договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного законодавства (стаття 627 ЦК України).
Свобода договору означає можливість сторін визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови.
Відповідно до положень частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 180 Господарського кодексу України істотними умовами цивільно-правового договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Крім того, відповідно до частини 3 статті 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні підстави недійсності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом, та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.
Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійним лише за рішенням суду.
Частиною 3 статті 215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У пункті 2.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. N11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову. Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тим законом не виключається можливість вирішення судом спорів, пов'язаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга статті 218, частина друга статті 220 ЦК України).
У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. N9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що 20.11.2014р. Національним банком України у відповідності до статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» прийнято постанову №733 «Про віднесення ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» до категорії неплатоспроможних».
Відповідно до частини 1 статті 35 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд здійснює через призначену виконавчою дирекцією уповноважену особу Фонду.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Згідно із частиною 3 статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду.
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.11.2014р. №128 «Про призначення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк» призначено з 24.11.2014р. уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» Славкіну М.А. (т.1,а.с.13).
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Повноваження уповноваженої особи Фонду визначені статтею 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Таким чином, здійснення Фондом та його уповноваженими особами заходів щодо виведення будь-якого банку із ринку має здійснюватись у цілковитій відповідності із процедурою, визначеною законом.
Частиною 2 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Відповідно до частини 3 статті 38 вказаного Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Частиною 4 цієї статті встановлено, що уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
З аналізу наведених норм права вбачається, що уповноважена особа Фонду наділена повноваженнями на перевірку правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних та за наявності відповідних підстав має прийняти відповідне рішення про визнання договору нікчемним, про що повідомити сторону нікчемного правочину.
Як зазначалось вище, у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.
Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що уповноваженою особою Фонду до звернення до місцевого господарського суду з позовом до ТОВ «АПОЛЛОС» були вчинені дії щодо встановлення обставин, з яким Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» пов'язує нікчемність правочину з підстав, визначених ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та доказів повідомлення ТОВ «АПОЛЛОС» по нікчемність спірного договору відповідно до п. 1 ч.4 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що уповноваженою особою Фонду не вчинено дій щодо встановлення обставин, з якими Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» пов'язує нікчемність правочину з підстав, визначених ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме: не проведено оцінку майнових прав, які є предметом спірного договору уступки права вимоги від 28.10.2014р., а також не вчинено дій щодо повідомлення сторони договору про прийняття ним рішення про нікчемність правочину.
Таким чином, на момент звернення позивача з позовом про визнання договору уступки права вимоги від 28.10.2014р. нікчемним між сторонами не існувало такого спору, а отже не доведено правових підстав для звернення до суду з відповідним позовом.
Також суд апеляційної інстанції зазначає, що позов про визнання договору нікчемним в силу статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» без вчинення уповноваженою особою Фонду дій щодо встановлення обставин, з яким Закон пов'язує нікчемність такого правочину, не спрямований на захист порушеного права та не забезпечує їх реального захисту, оскільки приписами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначені способи захисту порушеного права, а саме: вчинення дій щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вжиття заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; відшкодування збитків, спричинених укладенням нікчемних правочинів.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що уповноважена особа Фонду визначає дві підстави позову для визнання нікчемним договору про відступлення права вимоги від 28.10.2014р., які визначені статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору, оскільки вартість переданого права грошових вимог за спірним договором є значно нижчою від суми боргу за кредитним договором.
Загальною ознакою правочинів, визначених у статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», є те, що їх вчинення є фінансово невигідне для банку і сприяло його неплатоспроможності.
Як зазначалось вище, 28.10.2014р. між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» (кредитором) та ТОВ «АПОЛЛОС» (новим кредитором) укладений договір відступлення права вимоги.
Частинами першою, третьою статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.
Пунктом 1.1 спірного договору встановлено, що кредитор в момент, визначений пунктом 3.1 цього договору передає, а новий кредитор приймає всі права вимоги щодо виконання грошового зобов'язання за: кредитним договором від 02.10.2006р. №293, кредитним договором від 18.04.2007р. №145, кредитним договором від 25.12.2007р. № 182/07, що були укладені між ПАТ "ВіЕйБі Банк" та ВАТ "Харківське автотранспортне підприємство" (боржником) з наступними змінами та доповненнями до них. Разом з правом вимоги, що передається за цим договором, до нового кредитора у повному обсязі переходять всі права, що забезпечують виконання зобов'язання за кредитними договорами. зокрема: право вимоги до іпотекодавця за іпотечним договором (т.1, а.с.16-22). Заборгованість боржника за кредитними договорами, відповідно до наказу господарського суду Харківської області від 20.10.2009р. у справі №40/69-09 становить 6224701,29грн.
Таким чином, з умов спірного договору вбачається, що банк передав право вимоги за кредитними договорами та судовим рішенням, яке не було виконано протягом п'яти років на стадії примусового виконання.
Також, умовами спірного договору встановлено, що моментом відступлення права вимоги є момент надходження до кредитора в повному обсязі суми коштів, передбаченої п.3.1 цього договору, яка становить 4076000грн.
Як свідчать матеріали справи, ПАТ «ВіЕйБі Банк» у день укладення спірного договору отримало реальні кошти у сумі 40760000, які сплачені відповідачем, що підтверджується платіжним дорученням від 28.10.2014р. №001 (1,а.с.23), а отже спірний договір був спрямований на збільшення грошової маси банку з метою недопущення віднесення його до категорії неплатоспроможних.
З приписів п.3 ч.3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вбачається, що нікчемність правочину ставиться в залежність від звичайної вартості майна та порівнюється з відповідною вартістю, яка визначена сторонами в договорі, та яка в свою чергу має бути вищою, або нижчою на 20%.
Зі змісту договору уступки права вимоги вбачається, сторони визначили ціну права вимоги (ціну договору) у сумі 4076000грн. (п.3.1 оскаржуваного договору).
Відповідно до частини 1 статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Згідно з підпунктом 14.1.71 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.
Відповідно до пункту 2.14 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. N11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» звичайними є ціни, які за подібних обставин зазвичай сплачувалися за аналогічне майно у відповідний момент часу у відповідному регіоні. Доведення рівня таких цін покладається на особу, яка заявила вимогу про відшкодування вартості майна. У разі неможливості з'ясування вартості майна в такий спосіб (наприклад, якщо майно визначене індивідуальними ознаками і не має аналогів) та в інших необхідних випадках господарський суд за клопотанням заінтересованої сторони чи з власної ініціативи може призначити відповідну судову експертизу.
Суд касаційної інстанції при здійсненні перегляду рішення місцевого господарського суду від 21.05.2015р. та постанови суду апеляційної інстанції від 20.08.2015р. у постанові від 24.11.2015р. у даній справі зазначив, що судами не надано належної правової оцінки наявності чи відсутності підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі пункту 3 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Так, судами не з'ясована зазначена обставина на підставі звіту про незалежну оцінку ринкової вартості права грошової вимоги за оскаржуваним правочином суб'єкта оціночної діяльності, що має відповідний сертифікат суб'єкта оціночної діяльності, виданий Фондом державного майна України згідно Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".
Відповідно до статті 111-12 ГПУ України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Статтею 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" передбачено, що оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності (визначені у статті 5 цього Закону).
Висновки про вартість майна та майнових прав викладаються у звіті про оцінку майна, під яким слід розуміти документ, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюються підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Таким чином, виключно на підставі звіту про оцінку майнових прав можна стверджувати про відповідність та/або невідповідність звичайним (ринковим) цінам ціни продажу прав вимоги, визначеної сторонами у відповідному договорі.
Згідно звіту про оцінку ринкової вартості права вимоги щодо виконання грошового зобов'язання за кредитними договорами: від 02.10.2006р. №293, від 18.04.2007р. №145, від 25.12.2007р. №182/07, здійсненого Суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Бізнес-Група Співдружність», оцінювачем, який має свідоцтво про реєстрацію у державному реєстрі оцінювачів ФДМ України від 03.09.2013р. №10579, кваліфікаційний сертифікат, виданий ФДМ України від 22.05.1999р. №1335 та свідоцтва про підвищення кваліфікації, ринкова вартість об'єкта оцінки на дату оцінки складає 4681720грн. - за оптимістичними прогнозами та 4381280грн. - за песимістичними прогнозами (т.2,а.с.60-175).
Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно рецензій на звіт про оцінку ринкової вартості права вимоги щодо виконання грошового зобов'язання за кредитними договорами: від 02.10.2006р. №293, від 18.04.2007р. №145, від 25.12.2007р. №182/07, від 25.12.2015р. та від 12.09.2016р. здійснених відповідно, рецензентом ОСОБА_7, кандидатом фізико-математичних наук, старшим науковим співробітником, який має кваліфікаційний сертифікат оцінювача, та ОСОБА_8, кандидатом економічних наук, доцентом, який має сертифікат оцінювача, звіт в цілому відповідає нормативно-правовим актам з оцінки, використання методичних підходів, методів оціночних процедур, відповідає меті та базі оцінки, використані передумови досить обґрунтовані. Згідно п. 67 Національного стандарту №1 «звіт повністю відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна» (т.2,а.с.49-52, т.3,а.с.142-144).
Враховуючи викладене, позивач помилково ототожнює номінальний розмір заборгованості за кредитними договорами з ринковою вартістю ціни права вимоги.
Таким чином, наявними у справі доказами підтверджено, що банк здійснив відчуження майнових прав за договором відступлення права вимоги від 28.10.2014р. за ціною, яка не суперечить вимогам п.3 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб » та не є нижчою на 20 і більше відсотків від ринкової вартості майнових прав, а отже позивачем не доведено, що оспорюваний ним правочини відповідає критерію нікчемності правочину, передбаченого пунктом 3 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду зобов'язана була вчинити дії щодо встановлення обставин нікчемності оспорюваного правочину, провести незалежну експерту оцінку майнових прав, що відчужені за договором від 28.10.2014р., в процедурі тимчасової адміністрації та за наявності відповідних обставин протягом дії тимчасової адміністрації або ліквідації повідомити сторону за договором про його нікчемність.
Проте, скаржник на надав відповідних доказів до матеріалів справи та не з'явився в жодне судове засідання суду апеляційної інстанції, що свідчить про неналежне користування наданими йому правами та покладеними на нього обов'язками, визначеними нормами Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що наданий скаржником звіт від 24.02.2016р. про незалежну оцінку права вимоги за кредитними договорами: від 02.10.2006р. №293, від 18.04.2007р. №145, від 25.12.2007р. №182/07, укладеними між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ВАТ «Харківське АТП», суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки: по-перше цей звіт не був предметом розгляду у суді першої інстанції; по-друге, він складений після звернення позивача з відповідним позовом, хоча згідно вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду зобов'язана була вчинити відповідні дії після перевірки правочинів та до прийняття рішення про його нікчемність; по-третє, на звіт, наданий відповідачем, здійснено дві рецензії, тоді як звіт, наданий позивачем, не рецензований і позивачем не обґрунтовано підстав його переваг щодо звіту відповідача.
Щодо другої підстави нікчемності правочину, визначеної позивачем, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Вищий господарський суд України у постанові від 24.11.2015р. у даній справі зазначив, що судом апеляційної інстанції помилкового застосовано пункт 1 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки судами встановлено факт отримання майнової винагороди від відповідача в сумі 4076000грн. (т.2, а.с.33-37).
Таким чином, судом касаційної інстанції при перегляді судових рішень у справі №922/1714/15 встановлено відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору нікчемним з підстав безоплатного відчуження майна банком, а отже дані обставини не потребують повторному встановленню і надання їм відповідної правової кваліфікації.
Враховуючи вищевикладене, позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів в розумінні статті 34 ГПК України та не доведено, що спірний договір відступлення права вимоги від 28.10.2014р. укладений на умовах, що значно гірші за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій, а також того, що вартість права вимоги, переданої за вказаним договором, є нижчою за звичайні ціни на права вимоги, що діяли на момент укладення спірного договору відступлення права вимоги.
Будь-яких інших доводів, з якими б позивач пов'язував необґрунтованість рішення суду першої інстанції, позивачем не наведено.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно зі статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу ПАТ «ВіЕйБі Банк» слід залишити без задоволення, рішення господарського суду Харківської області від 10.10.2016р. у справі № 922/1714/15 - без змін.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, ч.1 ст.103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Харківський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Харківської області від 10.10.2016р. у справі №922/1714/15 залишити без змін.
Повний текст постанови складений та підписаний 30.01.2017р.
Головуючий суддя Л.І. Бородіна
Суддя Л.М. Здоровко
Суддя В.В. Лакіза