Постанова від 23.01.2017 по справі 909/624/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2017 р. Справа № 909/624/16

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого-судді: Данко Л.С.,

Суддів: Галушко Н.А.,

Орищин Г.В.,

При секретарі судового засідання: Кіт М.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (Приватного підприємця) ОСОБА_2, б/н від 12.10.2016 р. (вх. № 01-05/5163/16 від 03.11.2016 р.),

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.09.2016 року

у справі № 909/624/16 (суддя І.М.Скапровська),

порушеній за позовом

Позивача: Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (Приватного підприємця) ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 76018; АДРЕСА_2, 76018, податковий номер НОМЕР_1),

До відповідача: Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (Приватного підприємця) ОСОБА_4 (АДРЕСА_4, 76018, податковий номер НОМЕР_2),

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватний підприємець ОСОБА_5 (76018, АДРЕСА_5, податковий номер НОМЕР_3),

Про стягнення 170 000,00 грн. основного боргу та 111 750,00 грн. неустойки (позовні вимоги збільшені згідно заяви вх. № 8579/16 від 22.08.2016 р. (а.с. 41).

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача: не прибув;

від позивача: ОСОБА_6 - п/к за довіреністю б/н від 18.06.2015 р.;

від третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_5 (паспорт серії НОМЕР_4, виданий Івано-Франківським МВ УМВС в Івано-Франківській області 04.05.2005 року).

Права та обов'язки сторін та третьої особи визначені ст. ст. 20, 22, 27, 28 ГПК України представникам роз'яснені і зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

За клопотанням сторін проводиться фіксація судового процесу технічними засобами.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Львівського апеляційного господарського суду від 03.11.2016 року (а.с. 192), справу № 909/624/16 Господарського суду Івано-Франківської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Галушко Н.А., Орищин Г.В.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 07.11.2016 р. прийнято апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (Приватного підприємця) ОСОБА_2, б/н від 12.10.2016 р. (вх. №ЛАГС 01-05/5163/16 від 03.11.2016 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 14.12.2016 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи (а. с. 194, 195).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 р. у даній справі, з метою повного, об'єктивного та всебічного дослідження обставин справи, відповідно до статті 27 ГПК України, залучено до участі у даній справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватного підприємця ОСОБА_5 (76018, АДРЕСА_5, податковий номер НОМЕР_3, паспорт серії НОМЕР_4, виданий Івано-Франківським МВ УМВС в Івано-Франківській області 04.05.2005 року); продовжено строк розгляду спору згідно ст. 69 ГПК України, за клопотанням сторін (а.с. 204) та розгляд справи відкладено на 18.01.2017 року, про що сторони та третя особа були повідомлені у порядку визначеному Інструкцією з діловодства в господарських судах України (а. с. 207-208/зворот), третя особа рекомендованою поштою з повідомленням про вручення (а. с. 209).

Представник апелянта/відповідача прибув, надав пояснення по суті апеляційної скарги, викладене в апеляційній скарзі підтримав у повному обсязі, через канцелярію суду подав заяву від 18.01.2017 р. про долучення документів, а саме копій: позовної заяви, пропозиції, договору, специфікації, акту приймання-передачі, повідомлення по справі, та вважає, що вказані документи були вагомою підставою для суду першої інстанції для задоволення клопотання відповідача та зупинення провадження у даній справі до розгляду Івано-Франківським міським судом позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину. Крім того зазначив, що крім підстав вказаних в апеляційній скарзі, які, на його думку слугують підставою для скасування судового рішення є те, що у договорі неустойка визначена у сумі 250,00 грн. за кожен день прострочення, що суперечить приписам ГК України, так як пеня нараховується лише у відсотковому відношенні до розміру неоплаченого у строк основного боргу, та, звернув увагу суду на те, що позивачем для стягнення пені, пропущено річний спеціальний строк позовної давності, передбачений п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, просить скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.09.2016 року, яким задоволено позов СПД-ФО ОСОБА_3 до підприємця ОСОБА_4 про стягнення 170 000,00 грн. основного боргу та 111 750,00 грн. неустойки, постановити нове рішення, яким у задоволенні позову підприємця ОСОБА_3 до підприємця ОСОБА_4 відмовити.

Представник позивача прибув, письмового відзиву на апеляційну скаргу не подав, в судовому засіданні надав пояснення по суті апеляційної скарги, проти апеляційної скарги заперечив, пояснив, що є помилковим твердження заявника, що місцевий суд не розглянув його заяви про зупинення провадження у даній справі до розгляду Івано-Франківським міським судом позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину, оскільки така заява відповідача була розглянута місцевим господарським судом і у задоволенні клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення Івано-Франківським міським судом справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину відмовлено, про що зазначено в мотивувальній частині судового рішення; пояснив, що місцевий суд розглянув і клопотання ОСОБА_5 про залучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача та відхилив його з тих підстав, що ОСОБА_5 не подано суду належних доказів в підтвердження того, що обладнання, яке є предметом договору купівлі - продажу від 27.02.2015 р., належить йому на праві власності, про що теж зазначено в мотивувальній частині судового рішення. Щодо стягнення з відповідача на користь позивача неустойки, звернув увагу суду на те, що в цій частині вимоги позивача задоволені частково, лише в сумі 45 750,00 грн., а не в сумі 111 750,00 грн., як вказав апелянт в апеляційній скарзі, зазначив, що передбачений сторонами у договорі розмір неустойки є договірний, що не суперечить приписам статей 627, 551 ЦК України. Просить рішення місцевого господарського суду - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - прибув, для огляду у судовому засіданні подав оригінали: пропозиції від 30.04.2014 р., договору купівлі-продажу обладнання і іншого майна від 20.09.2014 р., укладеного між Фізичною особою ОСОБА_7 та ОСОБА_5, Акт приймання-передачі від 25.09.2014 р., Специфікацію по договору купівлі-продажу від 20.09.2014 р., квитанцію до прибуткового касового ордера № 8 від 25.09.2014 р. виписаної ПП ОСОБА_7 про прийняття від ОСОБА_5 підстава: за обладнання та інше майно згідно договору від 20.09.2014 р. суми 50000,00 грн., яка підписана «Касиром» ОСОБА_7 , надав пояснення по суті апеляційної скарги, стверджує, що обладнання зазначене Акті приймання-передачі від 25.09.2014 р. та, яке є предметом спору у даній справі, є його власністю, на підставі договору купівлі-продажу обладнання і іншого майна від 20.09.2014 р., укладеного між Фізичною особою ОСОБА_7 та ОСОБА_5

В судовому засіданні Львівського апеляційного господарського суду оглядалися оригінали документів подані третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5, а саме: пропозиція від 30.04.2014 р., договір купівлі-продажу обладнання і іншого майна від 20.09.2014 р., укладеного між Фізичною особою ОСОБА_7 та ОСОБА_5, Акт приймання-передачі від 25.09.2014 р., Специфікація по договору купівлі-продажу від 20.09.2014 р., квитанція до прибуткового касового ордера № 8 від 25.09.2014 р. виписаної ПП ОСОБА_7 про прийняття від ОСОБА_5 підстава: за обладнання та інше майно згідно договору від 20.09.2014 р. суми 50000,00 грн., яка підписана «Касиром» ОСОБА_7 (копії документів, оригінали яких оглядалися в даному судовому засіданні - знаходяться в матеріалах справи (а с. 80, 81-84, 85-86, 87-88, 95).

На запитання представника позивача про причини неподання ОСОБА_5 для огляду у даному судовому засіданні оригіналів: видаткових накладних: від 14.02.2012 р. № КІ-0000183, від 01.02.2012 р. № РН-0045 та накладної № 71 від 16.02.2012 р., № 1 від 25.09.2014 р., які в копіях були подані ним суду першої інстанції - останній відповіді не надав.

Слід зазначити, що оригінали накладних від 14.02.2012 р. № КІ-0000183, від 01.02.2012 р. № РН-0045, накладної № 71 від 16.02.2012 р., 4-х дублікатів видаткових накладних № 1 від 25.09.2014 р., копії яких знаходяться в матеріалах справи (а .с. 92, 93, 94, 141, 142, 144, 147, 148, 150, 151, 152 ), третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5, Львівському апеляційному господарському суду - не надавалися, судом апеляційної станції - не оглядалися.

18.01.2017 року за участю представників апелянта, позивача та третьої особи - в судовому засіданні оголошено перерву до 23.01.2017 року на 11 год. 00 хв., про що представники сторін та третьої особи повідомлені, особисто, під розписку (докази - в матеріалах справи).

В судове засідання, 23.01.2017 р., представник апелянта/відповідача - не прибув, за вхідним №ЛАГС 01-05/1316/16 від 20.01.2017 р., надіслав на адресу суду апеляційної інстанції заяву від 18.01.2017 р. про зупинення провадження у даній справі до вирішення Івано-Франківським міським судом справи № 344/10484/16-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину.

У попередніх засіданнях представник апелянта приймав участь, надавав пояснення та висловлював свої доводи та міркування з усіх питань, що виникали в ході дослідження обставин справи, апеляційну скаргу підтримував у повному обсязі, просив скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.09.2016 року, яким задоволено позов СПД-ФО ОСОБА_3 до підприємця ОСОБА_4 про стягнення 170 000,00 грн. основного боргу та 111 750,00 грн. неустойки, постановити нове рішення, яким у задоволенні позову підприємця ОСОБА_3 до підприємця ОСОБА_4 відмовити.

У апеляційній скарзі заявник просить скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.09.2016 року, яким задоволено позов СПД-ФО ОСОБА_3 до підприємця ОСОБА_4 про стягнення 170 000,00 грн. основного боргу та 111 750,00 грн. неустойки, постановити нове рішення, яким у задоволенні позову підприємця ОСОБА_3 до підприємця ОСОБА_4 відмовити.

Представник позивача прибув, за вхідним №ЛАГС 01-04/478/17 від 23.01.2017 р. подав письмове заперечення на заяву апелянта про зупинення провадження у справі, просить у задоволенні заяви про зупинення провадження у справі до вирішення Івано-Франківським міським судом справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі - продажу обладнання від 27.02.2015 р. - відмовити, письмового відзиву на апеляційну скаргу не представив, в судовому засіданні надав пояснення по суті апеляційної скарги, проти викладеного в апеляційній скарзі заперечив, зазначив, що ОСОБА_5, який залучений до участі у справі третьою особою, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача не подано суду належних доказів в підтвердження того, що обладнання, яке є предметом договору купівлі - продажу від 27.02.2015р., належить йому на праві власності, просить рішення місцевого господарського суду - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - прибув, підтримав заяву апелянта про зупинення провадження у справі та зазначив, що обладнання, яке є предметом спору у даній справі, є його власністю, на підставі договору купівлі-продажу обладнання і іншого майна від 20.09.2014 р., укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 та усно заявив клопотання про залучення до участі у даній справі приватного підприємця ОСОБА_7 для подання ним доказів права власності на спірне майно.

З огляду на наведене колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги. Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Як уже було зазначено вище у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 07.11.2016 р. прийнято апеляційну скаргу апелянта/відповідача та її розгляд призначено на 14.12.2016 р., про що сторони були належним чином повідомлені (докази - в матеріалах справи (а с. 194, 195). Ухвалою суду від 14.12.2016 р. у даній справі, з метою повного, об'єктивного та всебічного дослідження обставин справи, відповідно до статті 27 ГПК України, залучено до участі у даній справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_5 (76018, АДРЕСА_5, податковий номер НОМЕР_3, паспорт серії НОМЕР_4, виданий Івано-Франківським МВ УМВС в Івано-Франківській області 04.05.2005 року), продовжено строк розгляду спору за клопотанням сторін (а.с. 204) та розгляд справи відкладено на 18.01.2017 року, про що сторони та третя особа були повідомлені у порядку визначеному згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України (а. с. 207 - 208/зворот), третя особа рекомендованою поштою з повідомленням про вручення (а. с. 209). Про оголошення перерви у даному судовому засіданні до 23.01.2017 р. на 11 год. 00 хв., представники сторін та третя особа повідомлені, особисто, під розписку.

Однак, представник апелянта у судове засідання, 23.01.2017 р. на 11 год. 00 хв. - не прибув, надіслав по-пошті заяву про зупинення провадження у даній справі.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість представника апелянта/відповідача та третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача бути присутніми у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Абзацом першим пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За наведених обставин, враховуючи те, що сторони, належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, суд, вважає за можливе розглянути справу без участі повноважного представника апелянта/відповідача, за наявними в ній матеріалами, запобігаючи одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Колегією суддів розглянуто заяву апелянта/відповідача (вх. № ЛАГС 01-05/1316/16 від 20.01.2017 р.) про зупинення провадження у даній справі до вирішення Івано-Франківським міським судом справи № 344за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі - продажу обладнання від 27.02.2015р.

За наслідками її розгляду колегія суддів приходить до висновку, що вказана заява до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч 1 ст. 79 ГПК України (зі змінами та доповненнями), господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Зупинення провадження у справі - тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі, тобто закінчення строку визначається вказівкою на подію. Крім того, перелік підстав відкладення розгляду справи не є вичерпним, а зупинити провадження у справі господарський суд може лише з підстав, установлених законом.

Частина 1 коментованої статті встановлює обов'язок господарського суду зупинити провадження у справі. Причиною зупинення в даному випадку є неможливість розгляду справи, що знаходиться в провадженні господарського суду, до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати: а) як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; б) чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: а) непідвідомчості; б) обмеженості предметом позову; в) неможливості розгляду тотожної справи; г) певної черговості розгляду вимог.

У пункті 3.16. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 р. № 18 зазначено, що відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин. Іншим судом, про який йдеться у частині першій статті 79 ГПК, є будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно з статтею 3 та частиною другою статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"; іншим судом може вважатися й інший склад суду (одноособовий чи колегіальний) в тому ж самому судовому органі, в якому працює суддя (судді), що вирішує (вирішують) питання про зупинення провадження у справі.

Виходячи з положень постанова пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2013 р. № 18 неможливість розгляду даної справи до вирішення іншої справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути дану справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи чи певної черговості розгляду вимог.

Предметом розгляду у справі № 909/624/16 господарського суду Івано-Франківської області є стягнення основного боргу та неустойки за неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу обладнання від 27 лютого 2015 р., предметом спору у справі № 344/10484/16-2, провадження у якій було відкрито 19 серпня 2016 р. за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу обладнання від 27.02.2015 року, що не позбавляє господарський суд права, компетенції та можливості розглянути дану справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи чи певної черговості розгляду вимог.

Крім того, колегія суддів зазначає, у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_5 по справі № 344/10484/16-ц, господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, у порядку та у спосіб визначений Розділом ХІІІ ГПК України.

Дослідивши всі обставини, що мають значення для вирішення спору по суті в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, відхилити клопотання апелянта/відповідача про зупинення провадження у справі № 909/624/16 до розгляду Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області справи № 344/10484/16-ц 926/513/15.

Колегія суддів також розглянула та відхилила клопотання третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача про залучення до участі у даній справі приватного підприємця ОСОБА_7 для подання ним доказів права власності на спірне майно, за необгрунтованістю.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 27 вересня 2016 року у справі № 909/624/16 (суддя Скапровська І.М.) позов задоволено частково (абзац перший резолютивної частини судового рішення). Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 170000,00 грн - основного боргу; 45750,00 грн - неустойки та 3236,25 - судового збору (абзац другий резолютивної частини судового рішення). В решті позову відмовлено (абзац четвертий резолютивної частини судового рішення)(а.с. 185, 186-187).

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, СПД-ФО (Приватний підприємець) ОСОБА_2 звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 12.102016 р. (вх. № 01-05/5163/16 від 03.11.2016 р.), просить скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.09.2016 року, яким задоволено позов СПД-ФО ОСОБА_3 до підприємця ОСОБА_4 про стягнення 170 000,00 грн. основного боргу та 111 750,00 грн. неустойки, постановити нове рішення, яким у задоволенні позову підприємця ОСОБА_3 до підприємця ОСОБА_4 відмовити.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що місцевим господарським судом допущено порушення норм процесуального та матеріального права та неповно з'ясовано обставини справи.

В частині порушення норм процесуального права, апелянт покликається на те, що місцевим господарським судом, не вирішено його клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду Івано-Франківським міським судом справи № 344/10484/16-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину, так як факти встановлені у цьому рішенні матимуть преюдиціальне значення для вирішення спору у даній справі.

Вважає також порушенням норм процесуального права ту обставину, що місцевий суд не задовольнив та взагалі не вирішив клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_5, свідчення якого мають значення для вирішення даного спору по суті, так як частина спірного обладнання, яке є предметом спору у даній справі, є його власністю, на підставі договору купівлі-продажу обладнання і іншого майна від 20.09.2014 р., укладеного між Фізичною особою ОСОБА_7 та ОСОБА_5

Порушенням норм матеріального права вважає, що місцевим судом не надано оцінки доказам наданим відповідачем та ОСОБА_5, що привело до неправильних висновків суду, а відтак і прийняття ним незаконного судового рішення, а також вказав, що місцевим судом неправильно застосовано ст. 232 ГК України, ст. 256, 258 ЦК України при проведенні перерахунку неустойки.

В першу чергу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що є помилковими твердження апелянта про те, що місцевий господарський суд не розглядав клопотання відповідача про зупинення провадження від 22.08.2016 р. у даній справі до розгляду Івано-Франківським міським судом справи № 344/10484/16-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину, оскільки місцевий суд розглянув зазначене клопотання відповідача та у його задоволенні відмовив, що відображено в мотивувальній частині судового рішення (рядки 41-45 зверху тексту мотивувальної частини судового рішення)(а. с. 187).

Є надуманим покликання апелянта на те, що місцевий суд, не розглянув та не залучив до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5. Місцевий господарський суд розглянув клопотання ОСОБА_5 про залучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача та відхилив зазначене клопотання з тих підстав, що заявником не подано суду належних доказів в підтвердження того, що обладнання, яке є предметом договору купівлі - продажу від 27.02.2015 р., належить йому на праві власності (рядки 36-40 зверху тексту мотивувальної частини судового рішення)(а. с. 187).

Місцевий господарський суд також розглянув Заяву позивача про забезпечення позову від 27.08.2016 р., шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_4, що знаходиться за адресою АДРЕСА_9, та залишив зазначену заяву без розгляду, оскільки позивачем не подано суду доказів, в підтвердження, що не вжиття заходів забезпечення позову утруднять чи зроблять неможливим виконання рішення суду (рядки 31-35 зверху тексту мотивувальної частини судового рішення)(а.с. 187).

Колегією суддів встановлено, що відповідач/апелянт: ОСОБА_4 є Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою (Приватним підприємцем), місце проживання: ОСОБА_4 (АДРЕСА_4, 76018, податковий номер НОМЕР_2 (а.с. 28).

Позивач: ОСОБА_3 є Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою (Приватним підприємцем), дата проведення державної реєстрації: 07.08.2007 р., місце проживання: АДРЕСА_6, 76018; АДРЕСА_2, 76018, податковий номер НОМЕР_1 (а.с. 25, 25/зворот, 26, 27).

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_5 є приватним підприємцем, зареєстрований за адресою: 76018, АДРЕСА_7, податковий номер НОМЕР_3, паспорт серії НОМЕР_4, виданий Івано-Франківським МВ УМВС в Івано-Франківській області 04.05.2005 року, діє на підставі Свідоцтва про державну реєстрацію НОМЕР_5, реєстраційний номер21190000000002998 видане Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради 27 квітня2005 року.

Як вбачається з матеріалів справи, Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа (Приватний підприємець) ОСОБА_3 звернувся до господарського суду з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (Приватного підприємця) ОСОБА_4 про стягнення 160 000,00 грн. основного боргу та 111 750,00 грн. неустойки за неналежне виконання відповідачем щодо оплати згідно графіка погашення боргу (Додаток № 3 до договору) умов договору купівлі-продажу обладнання від 27 лютого 2015 року.

18.08.2016 р. СПД-ФО ОСОБА_3 подано місцевому суду заяву про збільшення позовних вимог (а.с. 41), в якій просив суд стягнути з відповідача 170000,00 грн основного боргу та 111750,00 грн - неустойки, яка прийнята місцевим судом до розгляду по суті.

Предметом спору у даній справі є стягнення основного боргу у розмірі 170000,00 грн та 111750,00 грн неустойки за неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо погашення боргу згідно графіка сплати вартості обладнання (Додаток № 3) за договором купівлі-продажу обладнання від 27 лютого 2015 року.

Місцевим господарським судом встановлено, що 27.02.2015р. між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (Продавець - за договором, позивач - по справі) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (Покупець - за договором, відповідач/апелянт по справі) було укладено договір купівлі-продажу обладнання (а.с. 13-15, оригінали - а.с. 44-46) з додатками до нього: № 1 (а.с. 16 - 17, оригінал - а.с. 48-49), № 2 (а.с. 18, оригінал - а.с. 50) та № 3 (а.с. 19, оригінал - а.с. 51)(далі за текстом - Договір).

Вказаний договір укладено у письмовій формі єдиного документа, підписаний повноважними представниками сторін за цим договором, зі сторони Продавця, підпис уповноваженої особи посвідчено печаткою, зі сторони Покупця - відтиск печатки відсутній, так як ПП ОСОБА_4 працює без виготовлення печатки, що не суперечить приписам ст. 181 ГК України, ст ст. 207, 208 ЦК України, в силу статті 204 ЦК України правомірним правочином, оскільки перед судом сторонами не доведено зворотнього.

Частиною 1 статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його неправомірність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Сторони не надали суду жодних доказів про те, що на момент укладення вищевказаного правочину, сторони договору та/або одна із сторін договору була (були) не праводієздатними як суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи (Приватні підприємці).

Відповідно до ст. 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Апелянт/відповідач у справі № 909/624/16, як сторона договору купівлі-продажу обладнання від 27.02.2015 р., з зустрічним позовом у даній справі про визнання недійсним договору купівлі-продажу обладнання від 27.02.2015 р., не звертався, такі докази в матеріалах справи відсутні.

Разом з тим, апелянт/відповідач не доводив перед судом належними і допустимими доказами в розумінні статей 33 та 34 ГПК України недійсність цього правочину, виходячи з приписів ст. 203, 215 ЦК України; в матеріалах справи відсутні докази про те, що СПД-ФО ОСОБА_4, як сторона договору купівлі-продажу обладнання від 27.02.2015 р., спірний правочин уклав без відповідного обсягу цивільної дієздатності, під впливом помилки, обману, насильства, тяжкої обставини, що вказаний правочин є фіктивним, або укладений з метою приховати інший правочин та/або, що мала місце зловмисна домовленість представника однієї сторони договору з другою стороною, тощо. Такі докази в матеріалах справи - відсутні, апелянтом не подавалися, не заявлялися, не доводилися.

Умови вищевказаного договору містять всі істотні умови властиві для даного типу договорів купівлі-продажу.

Покликання апелянта/відповідача на те, що у майбутньому, за наслідками розгляду Івано-Франківським міським судом справи № 344/10484/16-ц, правочин може буде визнано недійсним, до уваги не приймається, оскільки Розділом ХІІІ ГПК України передбачено порядок перегляду рішень господарського суду за нововиявленими обставинами.

Колегія суддів, в даному випадку, виходила із презумпції правомірності правочину.

Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин. Вона полягає у припущенні, що особа, вчиняючи правочин, діє правомірно.

Своїм підгрунтям встановлення презумпції правомірності правочину є такі засади цивільного права, як свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України). Згідно з цими засадами припускається, що особа може, реалізуючи своє право свободи договору (а точніше - право свободи правочину) (ст. 627 ЦК України) вчиняти з метою створення, зміни, припинення тощо цивільних прав і обов'язків будь-які правомірні дії. При цьому не вимагається прямої вказівки на правомірність дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визнає ці дії як заборонені.

За своїми основними та неосновними (другорядними) ознаками вищевказаний правочин є договором купівлі-продажу.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно умов Договору купівлі-продажу обладнання від 27 лютого 2015 року продавець (Приватний підприємець ОСОБА_3) зобов'язався передати у власність покупцю (Приватному підприємцю ОСОБА_4), доставити та змонтувати обладнання, згідно Додатку № 1 та Додатку № 2 до цього Договору, а покупець зобов'язується прийняти у власність обладнання та сплатити за нього продавцю грошову суму, встановлену п. 3.1. цього Договору, згідно графіку сплати, зазначеного в Додатку №3 до цього Договору ( п.1.1 та п.1.2. Договору).

Пунктом 3.1. Договору встановлено, що загальна ціна обладнання, зазначеного в Додатку № 1 та Додатку № 2 до цього Договору, становить 170000,00 грн.

Згідно п. 5.2.2. Договору, покупець зобов'язаний оплатити обладнання за ціною й у терміни, встановлені цим Договором та Додатком №3 до нього.

Згідно графіка сплати вартості обладнання (Додаток № 3 до договору купівлі-продажу), покупець зобов'язувався: 01.04.2015 року (не пізніше) сплатити продавцю - 10000,00 грн., 01.05.2015 року - 10000,00 грн.; 01.06.2015 р. - 10000,00 грн.; 01.07.2015 р. - 9000,00 грн.; 01.08.2015 р. - 8000,00 грн.; 01.09.2015 року - 7000,00 грн.; 01.10.2015 р. - 13000,00 грн.; 01.11.2015 р. - 12000,00 грн.; 01.12.2015 р. - 11000,00 грн.; 01.01.2016 р. - 10000,00 грн.; 01.02.2016 р. - 10000,00 грн.; 01.04.2016 р. - 10000,00 грн., 01.04.2016 р. - 10000,00 грн., 0105.2016 року - 10000,00 грн.; 01.06.2016 року - 10000,00 грн.; 01.07.2016 року - 10000, 00 грн. та 01.08.2016 року - 10000,00 грн. Додаток до Договору купівлі-продажу підписаний повноважними представниками сторін за цим договором.

На виконання умов договору позивач доставив та змонтував відповідачу обладнання згідно Додатку №1 та Додатку № 2 до Договору, що підтверджується актами приймання - передачі обладнання від 27.02.2015 р. (а. с. 22, оригінал - а. с. 47) та від 16.03.2015 р. (а. с. 23, оригінал - а. с. 55), підписаними сторонами, копії та оригінали яких містяться в матеріалах справи.

У Розділі 6 Договору, сторони погодили відповідальність сторін.

Так, у пункті 6.2. зазначеного вище Договору, сторони вільно його укладаючи погодили, що в разі несвоєчасної або неповної сплати ціни обладнання згідно цього Договору та Додатку № 3 до нього, покупець сплачує неустойку у розмірі 250, 00 грн. за кожен день прострочення платежу понад чергову дату, зазначену для сплати в Додатку № 3 до цього Договору. При цьому неустойка не нараховується та не сплачується за перші десять днів кожного допущеного прострочення платежу.

Належить зазначити, що як вбачається з матеріалів даної справи, СПД-ФО ОСОБА_4 не заперечує факту укладення договору, на підставі якого, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Частиною 1 зазначеної статті передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 ст. 203 ЦК України).

Апелянтом не доведено перед судом, що зміст вказаного вище правочину не відповідає приписам ст. 203 ЦК України та/або, що у сторін, які вчинили цей правочин був відсутній обсяг цивільної дієздатності, що спірний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тощо.

З огляду на наведене у колегії суддів відсутні підстави вважати зазначений правочин недійсним, тим більше, що вказаний правочин прийнято до виконання, оскільки продавець передав, а покупець прийняв без застережень майно перелічене у Додатку № 1 та Додатку № 2 до договору купівлі-продажу, що підтверджується матеріалами даної справи, то невиконання відповідачем свого обов'язку за договором щодо оплати за придбане майно не є підставою для визнання цього договору недійсним.

В силу ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі Договору виникли зобов'язальні відносини.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України, зокрема з договорів. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться в ст.ст.179, 193 ГК України.

Приписами п. 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене та те, що як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції, сторонами, в т.ч. залученим Львівським апеляційним господарським судом до участі у справі третьою особою, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_5, який, в свою чергу, не є стороною Договору купівлі-продажу обладнання від 27.02.2015 року, не подано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що обладнання, перелік якого сторонами визначено у Додатку № 1 до договору купівлі-продажу обладнання від 27.02.2015 р. та у Додатку № 2 до договору купівлі-продажу обладнання від 27.02.2015 р., належить іншим особам, а відповідачем не надано доказів оплати суми заборгованості згідно графіка сплати вартості обладнання (Додаток № 3 до договору купівлі-продажу), колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимога позивача про стягнення 170000,00 грн. основного боргу є обґрунтованою.

Як зазначено вище у цій постанові, в судовому засіданні Львівського апеляційного господарського суду оглядалися оригінали документів подані третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5, а саме: пропозиція від 30.04.2014 р., договір купівлі-продажу обладнання і іншого майна від 20.09.2014 р., укладеного між фізичною особою ОСОБА_7 та ОСОБА_5, Акт приймання-передачі від 25.09.2014 р., Специфікація по договору купівлі-продажу від 20.09.2014 р., квитанція до прибуткового касового ордера № 8 від 25.09.2014 р. виписаної ПП ОСОБА_7 про прийняття від ОСОБА_5 підстава: за обладнання та інше майно згідно договору від 20.09.2014 р. суми 50000,00 грн., яка підписана «Касиром» ОСОБА_7 (копії документів, оригінали яких оглядалися в даному судовому засіданні - знаходяться в матеріалах справи (а с. 80, 81-84, 85-86, 87-88, 95).

Доказів в розумінні статей 33, 34 ГПК України, та, які вимагалися ухвалою апеляційного суду (п. 6 резолютивної її частини) у третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_5, як от оригінали документів первинної бухгалтерської звітності - накладні, квитанції, чеки, акти виконаних робіт, тощо суду апеляційної інстанції не надано, а оглянуті у судовому засіданні подані ним документи, не підтверджують його право власності на спірне майно.

В частині апеляційної скарги щодо неправильного застосування ст. 232 ГК України та ст. 256, 258 ЦК України при проведенні перерахунку розміру неустойки належить зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи, 23.09.2016 р. представник відповідача подав місцевому господарському суду заяву про застосування позовної давності до частини позовних вимог по неустойці, нарахованих за період з 11.04.2015р. до 27.07.2015р. та відмову в задоволенні частини позовних вимог по неустойці, нарахованих за період з 11.10.2016 р. по 11.06.2016 р. на підставі ст. 232 ГК України.

Крім того, представник апелянта у судовому засіданні, яке відбулося 18.01.2017 р., покликався на те, що нарахована позивачем неустойка є пенею, а приписами ГК України визначено, що пеня нараховується лише у відсотковому відношенні до розміру неоплаченого у строк основного боргу, відтак передбачений договором розмір пені в сумі 250,00 грн. за кожен день прострочення платежу вважає таким, що встановлений всупереч приписам ГК України, і є незаконним, та, звернув увагу суду на те, що позивачем для стягнення пені, пропущено річний спеціальний строк позовної давності, передбачений п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Як вбачається з умов Договору купівлі-продажу обладнання від 27 лютого 2015 року, укладеного між Продавцем: Приватним підприємцем ОСОБА_3 та Покупцем: ОСОБА_4, останні вільно його укладаючи, погодили (п. 6.2. Договору), що в разі несвоєчасної або неповної сплати ціни обладнання згідно цього Договору та Додатку № 3 до нього Покупець сплачує неустойку у розмірі 250 гривень за кожен день прострочення платежу понад чергову дату, зазначену для сплати в Додатку № 3 до цього Договору. При цьому неустойка не нараховується та не сплачується за перші десять днів кожного допущеного прострочення платежу.

Види забезпечення виконання зобов'язання визначені у статті 546 ЦК України. Право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом види забезпечення виконання зобов'язань визначених частиною другою статті 546 ЦК України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських правовідносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

У відповідності із ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як зазначено вище у цій постанові та вбачається з матеріалів справи, сторони при укладенні Договору купівлі-продажу обладнання від 27 лютого 2015 року, у п. 6.2. передбачили, що за несвоєчасну або неповну сплату ціни обладнання згідно цього Договору та Додатку № 3 відповідальність у формі неустойки у розмірі 250,00 грн. за кожен день прострочення платежу понад чергову дату, зазначену для сплати в Додатку № 3 до цього Договору. При цьому неустойка не нараховується та не сплачується за перші десять днів кожного допущеного прострочення платежу.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ч. 1 ст. 547 ЦК України). Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч. 2 ст. 547 ЦК України).

В нашому випадку, сторони вільно укладаючи вищезазначений Договір у письмовій формі єдиного документа передбачили відповідальність у формі неустойки (п. 6.2. Договору) у розмірі 250,00 грн. за кожен день прострочення платежу понад чергову дату, зазначену для сплати в Додатку № 3 до цього Договору та, що за перші десять днів кожного допущеного прострочення платежу неустойка не нараховується.

За змістом ст. 199, ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 ГК України, ч. 2 ст. 546, ст. 627 ЦК України суб'єкти господарських відносин при укладенні договору мають право забезпечити виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірних санкцій за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань (постанова Верховного Суду України від 22.11.2010 р. у справі № 3-24гс10).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник: господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною першою статті 551 ЦК України передбачено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно, а відповідно до ч. 2 зазначеної статті, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Господарський кодекс України називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч. 3 ст. 549 ЦК України. А відтак, це не повинно бути підставою і для висновку про те, що відповідна умова договору є недійсною. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч. 1 ст. 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

Виходячи з того, що вказана вище санкція - неустойка - застосовується до порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасної оплати ціни договору згідно графіка погашення боргу (Додаток № 3 до договору), яке є грошовим зобов'язанням, неустойка розраховується у розмірі визначеному договором за кожен день прострочення, без зазначення у договорі строку протягом якого неустойка нараховується, відтак застосовується для її нарахування шестимісячний строк визначений ч. 6 статті 232 ГК України.

Позивач розрахував неустойку 111750,00 грн. за 447 днів прострочення та просить її стягнути за період з 11.04.2015 р. по 01.07.2016 року.

Вказана у вищенаведеному договорі (п. 6.2.) неустойка по своїй суті, способу розрахунку є пенею, що не заперечується сторонами у даній справі, та у Розрахунку поданому до заяви про збільшення позовних вимог іменується «пенею», застосовується за неналежне виконання грошового зобов'язання, оплати ціни майна відповідно до графіка погашення платежів (Додаток № 3 до договору).

Грошове зобов'язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За наведених вище обставин, в силу ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», статей Цивільного та Господарського кодексів України, які регулюють питання нарахування та стягнення неустойки, її розмір, хоча і встановлений сторонами у договорі, за будь-яких обставин, не може перевищувати подвійної облікової ставки, яка діяла у період, за який нараховується пеня, в силу ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Є помилковим висновок апелянта/відповідача про те, що умови пункту 6.2. Договору не відповідають положенням діючого законодавства, що регулюють питання стягнення з боржника пені.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст. 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки фактичні обставини справи свідчать про порушення відповідачем умов договору щодо термінів сплати ціни обладнання згідно цього Договору, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача передбаченої пунктом 6.2. Договору неустойки.

Позивач, у заяві про збільшення позовних вимог (а.с. 41, 43) просить суд стягнути з відповідача на свою користь неустойку: за 20 днів прострочення оплати платежу у квітні 2015 р. у розмірі 5000,00 грн., за травень 2015 р. за 31 день прострочення - 7750,00 грн., за червень 2015 р. за 30 днів прострочення - 7500,00 грн., за липень та серпень 2015 р. за 31 дні прострочення по 7750,00 грн., за вересень 2015 р. за 30 днів прострочення - 7500,00 грн., за жовтень 2015 р. за 30 днів прострочення 7500,00 грн., за грудень 2015 р. та за січень 2016 р. за 31 день прострочення по 7750,00 грн., за лютий 2016 р. за 29 днів прострочення - 7250,00 грн., за березень 2016 р. за 31 день прострочення - 7750.00 грн., за квітень 2016 р. за зо днів прострочення - 7500,00 грн., за травень 2016 р. за 31 день прострочення 7500,00 грн., за червень 2016 р. за зо днів прострочення - 7500,00 грн., що разом складає 111750,00 грн. З зазначеним розрахунком колегія суддів погодитися не може, оскільки розмір неустойки значно перевищує розмір пені розрахований від суми боргу згідно графіка погашення платежу відповідно до подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла за спірні періоди, розрахованої в межах шести місяців (с. 6 ст. 232 ГК України).

Відтак місцевий суд правомірно не погодився з таким розрахунком пені та вчинив її перерахунок і встановив, що до стягнення підлягає неустойка у розмірі 45750,00 грн.

Однак колегія суддів не може погодитися з таким висновком місцевого господарського суду, оскільки після перерахунку вчиненого місцевим судом з застосуванням частини 6 статті 232 ГК України, у судовому рішенні не зазначено періоду за який розрахована пеня, не врахував заяви відповідача про застосування позовної давності передбаченої п. 1 ч. 2 статті 258 ЦК України (у судовому рішенні не вчинено покликання на застосування зазначеного строку), а також місцевим судом не враховано, що за будь-яких обставин, розмір пені, встановлений договором, не може перевищувати подвійної облікової ставки, яка діяла у період, за який нараховується пеня, в силу ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Зазначені вище обставини слугували підставою для апеляційного суду провести перерахунок розміру неустойки, з урахуванням, в т.ч. заяви відповідача про застосування позовної давності до частини позовних вимог по неустойці, частини 6 ст. 232 ГК України, відповідно до графіка погашення платежів, який здійснюється щомісячно, починаючи з 01.04.2015 р. та складається з 17 періодів.

Враховуючи умови вищевказаного Договору п. 6.2. та п. 3.4. Договору та, що неустойка не нараховується та не сплачується за перші десять днів кожного допущеного прострочення платежу, враховуючи приписи ч. 6 статті 232 ГК України, якою передбачено порядок та строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, і цей строк є присічними, водночас не є строком позовної давності (постанова ВС України від 27.04.2012 р. № 13/110-11), та приписи п. 1 частини 2 статті 258 ЦК України, якою встановлено спеціальну позовну давність для стягнення неустойки (штрафу, пені) в один рік, приходить до висновку, що так як позовна заява подана позивачем до місцевого суду 26.07.2016 р. за вхідним № 7636 (докази про надсилання позовних матеріалів до суду по-пошті - відсутні), визначений п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України строк позовної давності для звернення позивача з позовом до суду про стягнення неустойки охоплюється періодом: 26.07.2015 р. - 26.07.2016 р. /по день подачі позову до суду/.

Перерахунок розміру неустойки у формі пені проведено колегією суддів від кожного платежу окремо згідно графіка погашення боргу (Додаток № 3 до договору), відповідно до ставок НБУ, які діяли у період, за який нараховується пеня, в межах позовних вимог, з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГК України, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

1) 01.04.2015 р. згідно з Додатком № 3 до цього договору, відповідач мав сплатити позивачеві перших 10 000,00 грн. від загального розміру ціни договору. Вказаної суми у визначений строк відповідач не сплатив. Початок перебігу строку 10-ти днів протягом якого неустойка не нараховується (друге речення п. 6.2. Договору), згідно із ст. 253 ЦК України, з 02.04.2015 р. + 10 днів = 11.04.2015 р. до 24 год. 00 хв. Право на нарахування неустойки, в цьому випадку, виникло у позивача з 12.04.2015 р., який був вихідним днем - неділя (ч. 5 ст. 253 ЦК України), першим за вихідним робочий день - 13.04.2015 р., відтак прострочення складає - 18 днів, а не 20, як вказав позивач. Розмір неустойки за договором (250,00 грн.*18 днів прострочення) = 4500,00 грн., а не 5000,00 грн., як вказав позивач. Разом з тим, пеня у розмірі 4500,00 грн. за 18 днів прострочення значно перевищує розмір пені перерахований від суми боргу за квітень 2015 р. на подвійну ставку НБУ за 6 місяців (ч. 6 ст. 232 ГК України). Разом з тим, позивач відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України пропустив спеціальний річний строк для звернення з позовом до суду в частині стягнення неустойки за 18 днів квітня 2015 р. Заява відповідача про застосування пропуску позивачем даного строку - в матеріалах справи (а.с. 136).

Так як розмір пені встановлений договором не може перевищувати у будь-якому випадку подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період протягом якого нараховується пеня, колегією суддів вчинено перерахунок пені за згаданий період відповідно до облікової ставки НБУ.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Строк нарахування неустойки договором не передбачений.

Виходячи з приписів ч. 6 ст. 232 ГК України строк нарахування неустойки за невиконання відповідачем договірних зобов'язань згідно з Додатком № 3 до договору, у квітні 2015 р. - 6 місяців, з 12.04.2015 р. по 12.10.2015 р. включно, заборгованість - 10000,00 грн. Облікова ставка НБУ, яка діяла з 04.03.2015 р. (постанова НБУ № 154 від 02.03.15 р.) по 28.08.2015 р. - 30,0%, подвійна облікова ставка - 60,0% /30%*2=60%/100=0,6 грн.), (10000,00 грн. - сума боргу за квітень 2015 р.*0,6/365*18 днів прострочення), пеня = 295,89 грн. За травень 2015 р. прострочено оплату за 31 день + за червень 2015 р. - 30 днів + за липень 2015 р. - 31 день + за серпень 2015 р. по 28.08.2015 р. - 27 днів = 119 днів прострочення (10000,00 грн. боргу *0,6/365*119 днів прострочення), пеня = 1956,16 грн. Облікова ставка НБУ з 28.08.2015 р. - 27% (постанова НБУ № 557 від 28.08.2015 р.) - по 25.09.2015 р. = 28 днів прострочення, подвійна облікова ставка = 27%*2=54%/100=0,54 (10000,00 грн. боргу*0,54/365*28 днів прострочення), пеня = 414,24 грн. Ставка НБУ з 25.09.2015 р. - 22% (постанова НБУ № 627 від 24.09.2015 р.) по 30.10.2015 р., подвійна облікова ставка - 22%*2=44%/100=0,44; з 25.09.2015 р. по 12.10.2015 р. - 18 днів прострочення (10000,00 грн. *0,44/365*18 днів прострочення), пеня = 216,98 грн. Сумарний розмір пені розрахований від суми боргу згідно графіка погашення вартості обладнання (Додаток № 3 до договору) та діючих облікових ставок НБУ у період за який нараховується пеня, складає 2883,27 грн. (295,89+1956,16+414,24+216,98). Позов подано позивачем до місцевого господарського суду 26.07.2016 р., враховуючи заяву відповідача про застосування наслідків пропуску строків спеціальної позовної давності щодо стягнення пені, приписи п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, ст. 267 ЦК України, колегія суддів приходить до висновку, що позивач безпідставно пропустив спеціальний строк позовної давності в один рік для стягнення пені за період з 13.04.2015 р. по 26.07.2015 р. Враховуючи вищенаведене за період з 26.07.2015 р. по 12.10.2015 р. до стягнення підлягає пеня у розмірі 1173,69 грн.

2) 01.05.2015 р. відповідач мав сплатити позивачеві наступних 10000,00 грн. згідно Додатку № 3 до договору. Вказаної суми у визначений строк - не сплатив. Початок перебігу строку 10-ти днів протягом якого неустойка не нараховується, згідно із ст. 253 ЦК України, з 02.05.2015 р. + 10 днів = 11.05.2015 р. до 24 год. 00 хв. Прострочення складає - 20 днів, а не 31 день, як вказав позивач. Неустойка згідно з договором (250,00 грн. *20 днів прострочення) = 5000,00 грн., а не 7750,00 грн., як вказав позивач. Разом з тим, позивач відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України пропустив спеціальний річний строк для звернення з позовом до суду в частині стягнення неустойки за 20 днів травня 2015 р. Заява відповідача про застосування пропущеного строку позовної давності (а.с. 136).

Строк нарахування неустойки договором не передбачений.

Виходячи з приписів ч. 6 ст. 232 ГК України строк нарахування неустойки за невиконання відповідачем договірних зобов'язань у травні 2015 р. згідно з Додатком № 3 до договору, з 12.05.2015 р. по 12.11.2015 р. включно. Борг у травні 2015 р. - 10000,00 грн. Право на нарахування неустойки, в цьому випадку, виникло у позивача з 12.05.2015 р. Облікова ставка НБУ, яка діяла у зазначений період складала 30,0% (постанова НБУ № 154 від 02.03.2015 р.) по 28.08.2015 р., подвійна облікова ставка - 30%*2=60%/100=0,6 грн, (10000,00 грн - сума боргу за травень 15 р.*0,6/365*20 днів прострочення), пеня = 328,77 грн. За червень 2015 р. - 30 днів прострочення + за липень 2015 р. - 31 день прострочення + за серпень 2015 р. по 28.08.2015 р. - 28 днів прострочення = 89 днів (10000,00 грн. боргу за травень 2015 р. *0,6/365*89 днів прострочення), пеня = 1463,01 грн. Облікова ставка НБУ з 28.08.2015 р. - 27% (постанова НБУ № 557 від 28.08.2015 р.) - по 25.09.2015 р. = 28 днів прострочення, подвійна облікова ставка - 27%*2=54%/100=0,54 (10000,00 грн. боргу*0,54/365*28 днів прострочення), пеня =414,24 грн. Облікова ставка НБУ з 25.09.2015 р. - 22% (постанова НБУ № 627 від 24.09.2015 р.) по 30.10.2015 р., подвійна облікова ставка - 22%*2=44%/100=0,44; з 25.09.2015 р. по 30.10.2015 р. - 36 днів прострочення (10000,00 грн. боргу за травень 2015 р. *0,44/365*36 днів прострочення), пеня = 433,97 грн. Облікова ставка НБУ з 30.10.2015 р. - 22% (постанова НБУ № 750 від 29.10.2015 р.) по 18.12.2015 р. Отже, за період з 31.10.2015 р. по 12.11.2011 р. = 13 днів прострочення (10000,00 грн. боргу за травень 2015 р.*0,44/365*13 днів прострочення), пеня = 156,71 грн. Сумарний розмір пені, розрахований від суми боргу 10000,00 грн. за травень 2015 р. з урахуванням ставок НБУ, що діяли за вказаний вище період, складає 2396,70 грн. (328,77+1463,01+414,24+433,97+156,71). Позов подано позивачем до місцевого господарського суду 26.07.2016 р., враховуючи заяву відповідача про застосування наслідків пропуску строків спеціальної позовної давності щодо стягнення пені, приписи п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, ст. 267 ЦК України, колегія суддів приходить до висновку, що позивач безпідставно пропустив спеціальний строк позовної давності в один рік для стягнення пені за період з 12.05.2015 р. по 26.07.2015 р., відтак за період з 26.07.2015 р. по 12.11.2015 р., тобто в межах ч. 6 ст. 232 ГК України, до стягнення підлягає пеня у розмірі 1163,83 грн.

3) 01.06.2015 р. відповідач мав сплатити позивачеві наступних 10000,00 грн. згідно Додатку № 3 до договору. Вказаної суми у визначений строк - не сплатив. Початок перебігу строку 10-ти днів протягом якого неустойка не нараховується, згідно із ст. 253 ЦК України, з 02.06.2015 р. + 10 днів = 11.06.2015 р. до 24 год. 00 хв., право на нарахування пені виникло у позивача з 12.06.2015 р. Прострочення складає - 19 днів, а не 30, як вказав позивач. Неустойка = 4500,00 грн., а не 7500,00 грн., як вказав позивач. Разом з тим, позивач відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України пропустив спеціальний річний строк для звернення з позовом до суду в частині стягнення неустойки за цей період. Заява відповідача про застосування пропуску спеціального строку позовної давності (а.с. 136).

Строк нарахування неустойки договором не передбачений.

Виходячи з приписів ч. 6 ст. 232 ГК України строк нарахування неустойки за невиконання відповідачем договірних зобов'язань у червні 2015 р. згідно з Додатком № 3 до договору, 6 місяців, з 12.06.2015 р. по 12.12.2015 р. включно. Заборгованість - 10000,00 грн. Право на нарахування неустойки, в цьому випадку, виникло у позивача з 12.06.2015 р. Облікова ставка НБУ, яка діяла у зазначений період складала 30,0% (постанова НБУ № 154 від 02.03.2015 р.), подвійна облікова ставка НБУ - 30%*2=60%/100=0,6), (10000,00 грн. - сума боргу за червень 2015 р.*0,6/365*19 днів прострочення), пеня = 312,33 грн. За липень 2015 р. - 31 день прострочення + за серпень 2015 р. по 28.08.2015 р. - 28 днів прострочення = 59 днів (10000,00 грн. боргу за червень 2015 р. *0,6/365*59 днів прострочення), пеня = 969,86 грн. Облікова ставка НБУ з 28.08.2015 р. - 27% (постанова НБУ № 557 від 28.08.2015 р.) - по 25.09.2015 р. = 28 днів прострочення, подвійна облікова ставка - 27%*2=54%/100=0,54 (10000,00 грн. боргу*0,54/365*28 днів прострочення), пеня = 414,24 грн. Ставка НБУ з 25.09.2015 р. - 22% (постанова НБУ № 627 від 24.09.2015 р.) по 30.10.2015 р., подвійна облікова ставка - 22%*2=44%/100=0,44; з 25.09.2015 р. по 30.10.2015 р. - 36 днів прострочення (10000,00 грн. боргу за червень 2015 р. згідно графіка *0,44/365*36 днів прострочення), пеня = 433,97 грн. Ставка НБУ з 30.10.2015 р. - 22% (постанова НБУ № 750 від 29.10.2015 р.) по 18.12.2015 р. За період з 31.10.2015 р. по 12.12.2015 р. = 43 дні прострочення (10000,00 грн. боргу за червень 2015 р. * 0,44/365*43 дні прострочення), пеня = 518,35 грн. Сумарний розмір пені розрахований від суми боргу 10000,00 грн. за червень 2015 р. згідно договору з урахуванням ставки НБУ за вказаний вище період складає 2648,75 грн. (312,33+969,86+414,24+433,97+518,35). Позов подано позивачем до місцевого господарського суду 26.07.2016 р., враховуючи заяву відповідача про застосування наслідків пропуску строків спеціальної позовної давності щодо стягнення пені, приписи п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, ст. 267 ЦК України, колегія суддів приходить до висновку, що позивач безпідставно пропустив спеціальний строк позовної давності в один рік для стягнення пені за період з 12.06.2015 р. по 26.07.2015 р., відтак за період з 26.07.2015 р. по 12.12.2015 р. до стягнення підлягає пеня у розмірі 1925,47 грн.

4) 01.07.2015 р. відповідач мав сплатити позивачеві 9000,00 грн. згідно Додатку № 3 до договору. Вказаної суми у визначений строк - не сплатив. Початок перебігу строку 10-ти днів протягом якого неустойка не нараховується, згідно із ст. 253 ЦК України, з 02.07.2015 р. + 10 днів = 11.07.2015 р. до 24 год. 00 хв. Прострочення складає - 18 днів, а не 31 день, вказаних позивачем. Неустойка за договором 250,00 грн. *18 днів прострочення мала б складати 4500,00 грн., а не 7750,00 грн., як вказав позивач. Позов подано позивачем до місцевого господарського суду 26.07.2016 р., враховуючи заяву відповідача про застосування наслідків пропуску строків спеціальної позовної давності щодо стягнення пені, приписи п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, ст. 267 ЦК України, колегія суддів приходить до висновку, що позивач безпідставно пропустив спеціальний строк позовної давності в один рік для стягнення пені за 26 днів липня 2015 р. Пеня за 5 днів липня 2015 р., у межах річного строку позовної даності, з 27.07.2015 р. по 31.07.2015 р. складає 1250,00 грн. (250,00 грн.*5 днів прострочення). Однак зазначений розмір пені значно перевищує її розмір розрахований від суми боргу на подвійну облікову ставку НБУ, яка діяла у зазначений період.

Так як розмір пені встановлений договором не може перевищувати у будь-якому випадку подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період протягом якого нараховується пеня, колегією суддів вчинено порівняльний перерахунок пені за згаданий період відповідно до облікової ставки НБУ.

Виходячи з приписів ч. 6 ст. 232 ГК України період нарахування неустойки за прострочення оплати за липень 2015 р. виходячи з ч. 6 ст. 232 ГК України - 6 місяців, з 12.07.2015 р. по 12.01.2016 р. включно. Борг - 9000,00 грн. Право на нарахування неустойки виникло у позивача з 12.07.2015 р. - неділя - вихідний, першим за вихідним робочий день - 13.07.2015 р. Облікова ставка НБУ, яка діяла у зазначений період складала 30,0% (постанова НБУ № 154 від 02.03.2015 р.) по 28.08.2015 р., подвійна облікова ставка - 60% (30%*2=60%/100=0,6), (9000,00 грн. - боргу за липень 2015 р.*0,6/365*18 днів прострочення), пеня = 266,30 грн. За серпень 2015 р. по 28.08.2015 р. облікова ставка НБУ - 30%, подвійна 60%, (9000,00 грн. боргу за липень 2015 р. *0,6/365*28 днів прострочення), пеня = 414,24 грн. З 28.08.2015 р. облікова ставка НБУ - 27% по 25.09.2015 р., подвійна облікова ставка - 27%*2/100=0,54. За період з 28.08.2015 р. по 25.09.2015 р. = 29 днів прострочення (9000,00 грн. боргу*0,54/365*29 днів прострочення), пеня = 386,13 грн. З 25.09.2015 р. (постанова НБУ № 627 від 24.09.2015 р.) по 30.10.2015 р. облікова ставка НБУ - 22%, з 30.10.2015 р. (постанова НБУ № 750 від 29.10.15 р.) по 18.12.2015 р. облікова ставка НБУ - 22%, з 18.12.2015 р. (постанова НБУ № 894 від 17.12.15 р.) по 28.01.16 р. облікова ставка НБУ - 22%, з 25.09.2015 р. по 12.01.2016 р. = 110 днів прострочення, розмір пені розрахований від суми боргу 9000,00 грн. за липень 2015 р. *0,44/365*110 днів прострочення = 1193,42 грн. Сумарний розмір пені за згаданий вище період складає 2260,09 грн. (266,30+414,24+386,13+1193,42). Позов подано позивачем до місцевого господарського суду 26.07.2016 р., враховуючи заяву відповідача про застосування наслідків пропуску строків спеціальної позовної давності щодо стягнення пені, приписи п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, ст. 267 ЦК України, колегія суддів приходить до висновку, що позивач безпідставно пропустив спеціальний строк позовної давності в один рік для стягнення пені за період з 12.07.2015 р. по 26.07.2015 р., відтак за період з 26.07.2015 р. по 12.01.2016 р. до стягнення підлягає пеня у розмірі 2067,77 грн.

5) 01.08.2015 р. відповідач мав сплатити позивачеві наступних 8000,00 грн. згідно Додатку № 3 до договору. Вказаної суми у визначений строк - не сплатив. Початок перебігу строку 10-ти днів протягом якого неустойка не нараховується, згідно із ст. 253 ЦК України, з 02.08.2015 р. + 10 днів = 11.08.2015 р. до 24 год. 00 хв., право на нарахування пені виникло у позивача з 12.08.2015 р. Прострочення складає - 20 днів, а не 31 день, як вказав позивач. Неустойка розрахована від суми встановленої договором за серпень 2015 р. мала б складати 5000,00 грн., а не 7750,00 грн., як вказав позивач. Зазначений розмір значно пені перевищує її розмір розрахований від суми боргу на подвійну облікову ставку НБУ, яка діяла у період,за який нараховується пеня.

Так як розмір пені встановлений договором не може перевищувати у будь-якому випадку подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період протягом якого нараховується пеня, колегією суддів вчинено порівняльний перерахунок пені за згаданий період від суми боргу за серпень 2015 р. відповідно до облікової ставки НБУ в межах визначених ч. 6 ст. 232 ГК України.

Період нарахування неустойки за прострочення оплати за серпень 2015 р. виходячи з ч. 6 ст. 232 ГК України - 6 місяців, з 12.08.2015 р. по 12.02.2016 р. включно. Право на нарахування неустойки, в цьому випадку, виникло у позивача з 12.08.2015 р. Облікова ставка НБУ, яка діяла до 27.08.2015 р. - 30,0% (постанова НБУ № 154 від 02.03.2015 р.), подвійна облікова ставка НБУ - 60%, прострочення = 16 днів (8000,00 грн. - сума боргу за серпень 2015 р.*0,6/365*16 днів прострочення), пеня = 210, 41 грн. Облікова ставка НБУ з 28.08.2015 р. - 27% (постанова НБУ № 557 від 28.08.2015 р.) по 25.09.2015 р., подвійна облікова ставка 54%, з 28.08.2015 р. по 25.09.2015 р. = 29 днів прострочення (8000,00 грн. боргу за серпень 2015 р. *0,54/365*29 днів прострочення), пеня = 343,23 грн. З 25.09.2015 р. (постанова НБУ № 627 від 24.09.2015 р.) по 30.10.2015 р. облікова ставка НБУ - 22%, з 30.10.2015 р. (постанова НБУ № 750 від 29.10.15 р.) по 18.12.2015 р. облікова ставка НБУ - 22%, з 18.12.2015 р. (постанова НБУ № 894 від 17.12.15 р.) по 28.01.16 р. облікова ставка НБУ - 22%, з 28.01.2016 р. (постанова НБУ № 40 від 28.01.2016 р.) по 03.03.2016 р. облікова ставка НБУ - 22%. Отже за період з 25.09.2015 р. по 12.02.2016 р. = 141 дні прострочення (8000,00 грн. боргу за серпень 2015 р. *0,44/365*141 дні прострочення), пеня = 1359,78 грн. Сумарний розмір пені за згаданий вище період складає 1913,42 грн. (210,41+343,23+1359,78). Позов подано позивачем до місцевого господарського суду 26.07.2016 р., відтак позивач не пропустив за вказаний вище період спеціального строку позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення пені.

6) 01.09.2015 р. відповідач мав сплатити позивачеві наступних 7000,00 грн. згідно Додатку № 3 до договору. Вказаної суми у визначений строк - не сплатив. Початок перебігу строку 10-ти днів протягом якого неустойка не нараховується, згідно із ст. 253 ЦК України, з 02.09.2015 р. + 10 днів = 11.09.2015 р. до 24 год. 00 хв., право на нарахування пені виникло у позивача з 12.09.2015 р., прострочення складає - 19 днів, а не 30, як зазначив позивач. Неустойка за вересень 2015 р. мала б складати 4750,00 грн., а не 7500,00 грн., як вказав позивач. Зазначений розмір пені значно перевищує її розмір розрахований від суми боргу за вересень 2015 р. згідно графіка погашення боргу на подвійну облікову ставку НБУ, яка діяла у період за який розраховується пеня, в межах визначених ч. 6 ст. 232 ГК України.

Так як розмір пені встановлений договором не може перевищувати у будь-якому випадку подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період протягом якого нараховується пеня, колегією суддів вчинено порівняльний перерахунок пені за згаданий період відповідно до облікової ставки НБУ.

Період нарахування неустойки за прострочення оплати за вересень 2015 р. виходячи з ч. 6 ст. 232 ГК України - 6 місяців, з 12.09.2015 р. по 12.03.2016 р. включно. Право на нарахування неустойки, в цьому випадку, виникло у позивача з 12.09.2015 р. Облікова ставка НБУ, яка діяла з 28.08.2015 р. - 27% (постанова НБУ № 557 від 28.08.2015 р.) по 25.09.2015 р., подвійна облікова ставка складає 27%*2=54%/100=0,54, за період з 12.09.2015 р. по 25.09.2015 р. = 13 днів прострочення платежу (8000,00 грн. *0,54/365*13 днів прострочення), пеня = 153,86 грн. З 25.09.2015 р. (постанова НБУ № 627 від 24.09.2015 р.) по 30.10.2015 р. облікова ставка НБУ - 22%, з 30.10.2015 р. (постанова НБУ № 750 від 29.10.15 р.) по 18.12.2015 р. облікова ставка НБУ - 22%, з 18.12.2015 р. (постанова НБУ № 894 від 17.12.15 р.) по 28.01.16 р. облікова ставка НБУ - 22%, з 28.01.16 р. по 03.03.16 - ставка НБУ - 22% (постанова НБУ № 40 від 28.01.16 р.), за період з 03.03.16 р. по 22.04.16 р. ставка НБУ - 22%, за період з 25.09.2015 р. по 12.03.2016 р. = 170 днів прострочення, розмір пені розрахований від суми боргу 7000,00 грн. за липень 2015 р. *0,44/365*160 днів прострочення = 1434,52 грн., разом розмір пені за згаданий вище період розрахований від суми боргу, виходячи із подвійної облікової ставки НБУ складає 1588,38 грн. (153,86+1454,52). Позов подано позивачем до місцевого господарського суду 26.07.2016 р., враховуючи заяву відповідача про застосування наслідків пропуску строків спеціальної позовної давності щодо стягнення пені, приписи п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, ст. 267 ЦК України, колегія суддів приходить до висновку, що позивач за цей період не пропустив спеціального строку позовної давності в один рік для стягнення пені за період з 12.09.2015 р. по 12.03.2016 р. і за цей період до стягнення належить пеня у розмірі 1588,38 грн.

7) 01.10.2015 р. відповідач мав сплати позивачеві чергових 13000,00 грн. Вказаної суми у визначений строк - не сплатив. Початок перебігу строку 10-ти днів протягом якого неустойка не нараховується, згідно із ст. 253 ЦК України, з 02.10.2015 р. + 10 днів = 11.10.2015 р. до 24 год. 00 хв.

Період нарахування неустойки за прострочення оплати за жовтень 2015 р. виходячи з ч. 6 ст. 232 ГК України - 6 місяців, з 12.10.2015 р. по 12.04.2016 р. включно. Право на нарахування неустойки, в цьому випадку, виникло у позивача з 12.10.2015 р., прострочення складає - 20 днів, а не 31, як зазначив позивач. Неустойка за жовтень 2015 р. мала б складати 5000,00 грн., а не 7750,00 грн., як вказав позивач. Розмір пені 5000,00 грн. розрахований за 20 днів прострочення значно перевищує її розмір розрахований від суми боргу за жовтень 2015 р. згідно графіка погашення боргу на подвійну облікову ставку НБУ, яка діяла у період за який розраховується пеня, в межах визначених ч. 6 ст. 232 ГК України.

Так як розмір пені встановлений договором не може перевищувати у будь-якому випадку подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період протягом якого нараховується пеня, колегією суддів вчинено порівняльний перерахунок пені за згаданий період відповідно до облікової ставки НБУ.

За період з 12.10.2015 р. по 22.04.2016 р. облікові ставка НБУ - 22% (з 25.09.2015 р. (постанова НБУ № 627 від 24.09.2015 р.) по 30.10.2015 р. - 22%, з 30.10.2015 р. (постанова НБУ № 750 від 29.10.15 р.) по 18.12.2015 р. - 22%, з 18.12.2015 р. (постанова НБУ № 894 від 17.12.15 р.) по 28.01.16 р. - 22%, з 28.01.16 р. по 03.03.16 - ставка НБУ - 22% (постанова НБУ № 40 від 28.01.16 р., з 03.03.16 р. ставка НБУ - 22% (постанова НБУ № 135 від 03.03.16 р.) по 22.04.16 р.), з 12.10.2015 р. по 12.04.2016 р. прострочення складає 183 дні (13000,00 грн. боргу *0,44/365*183 дні прострочення), пеня = 2867,83 грн. Спеціальний строк позовної давності в один рік в даному випадку - не пропущено.

8) 01.11.2015 р. відповідач мав сплати позивачеві чергових 12000,00 грн. Вказаної суми у визначений строк - не сплатив. Початок перебігу строку 10-ти днів протягом якого неустойка не нараховується, згідно із ст. 253 ЦК України, з 02.11.2015 р. + 10 днів = 11.11.2015 р. до 24 год. 00 хв. Право на нарахування неустойки, в цьому випадку, виникло у позивача з 12.11.2015 р., прострочення складає - 19 днів, а не 30, як зазначив позивач. Неустойка за листопад 2015 р. мала б складати 4750,00 грн., а не 7500,00 грн., як вказав позивач. Розмір пені 4750,00 грн. розрахований за 19 днів прострочення значно перевищує її розмір розрахований від суми боргу за листопад 2015 р. згідно графіка погашення боргу на подвійну облікову ставку НБУ, яка діяла у період за який розраховується пеня, в межах визначених ч. 6 ст. 232 ГК України.

Так як розмір пені встановлений договором не може перевищувати у будь-якому випадку подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період протягом якого нараховується пеня, колегією суддів вчинено порівняльний перерахунок пені за згаданий період відповідно до облікової ставки НБУ.

Період нарахування неустойки за прострочення оплати за листопад 2015 р. виходячи з ч. 6 ст. 232 ГК України - 6 місяців, з 12.11.2015 р. по 12.05.2016 р. включно. Право на нарахування неустойки, в цьому випадку, виникло у позивача з 12.11.2015 р. За період з 12.11.2015 р. по 22.04.2016 р. облікові ставка НБУ, які діяли з 25.09.2015 р. (постанова НБУ № 627 від 24.09.2015 р.) по 30.10.2015 р. - 22%, з 30.10.2015 р. (постанова НБУ № 750 від 29.10.15 р.) по 18.12.2015 р. - 22%, з 18.12.2015 р. (постанова НБУ № 894 від 17.12.15 р.) по 28.01.16 р. - 22%, з 28.01.16 р. по 03.03.16 - ставка НБУ - 22% (постанова НБУ № 40 від 28.01.16 р.), з 03.03.16 р. ставка НБУ - 22% (постанова НБУ № 135 від 03.03.16 р.) по 22.04.16 р., період прострочення складає 161 день (12000,00 грн. боргу за згаданий період *0,44/365*161), пеня = 2328,98 грн. Облікова ставка НБУ з 22.04.16 р. -19% (постанова НБУ № 278 від 21.04.16 р.) по 27.05.2016 р., подвійна облікова ставка 38%/100=0,38 грн., за період прострочення з 22.04.2016 р. по 12.05.16 р. - 21 день (12000,00 грн. боргу*0,38/365*21 день прострочення), пеня = 262,35 грн. сумарно за цей період пеня складає 2591,33 грн. Спеціальний строк позовної давності в даному випадку - не пропущено.

9) 01.12.2015 р. відповідач мав сплати позивачеві чергових 11000,00 грн. Вказаної суми у визначений строк - не сплатив. Початок перебігу строку 10-ти днів протягом якого неустойка не нараховується, згідно із ст. 253 ЦК України, з 02.12.2015 р. + 10 днів = 11.12.2015 р. до 24 год. 00 хв. Право на нарахування пені виникло у позивача з 12.12.2015 р., за 20 днів прострочення, а не 31 день, як вказав позивач. Пеня мала б згідно з договором, складати 5000,00 грн., а не 7750, 00 грн. як вказав позивач. Розмір пені 4750,00 грн. розрахований за 20 днів прострочення значно перевищує її розмір розрахований від суми боргу за грудень 2015 р. згідно графіка погашення боргу на подвійну облікову ставку НБУ, яка діяла у період за який розраховується пеня, в межах визначених ч. 6 ст. 232 ГК України.

Так як розмір пені встановлений договором не може перевищувати у будь-якому випадку подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період протягом якого нараховується пеня, колегією суддів вчинено порівняльний перерахунок пені за згаданий період відповідно до облікової ставки НБУ.

Період нарахування неустойки за прострочення оплати за грудень 2015 р. виходячи з ч. 6 ст. 232 ГК України - 6 місяців, з 12.12.2015 р. по 12.06.2016 р. включно, в межах позовних вимог. Право на нарахування неустойки, в цьому випадку, виникло у позивача з 12.12.2015 р. За період з 12.12.2015 р. по 22.04.2016 р. облікові ставка НБУ - 22,0% (з 30.10.2015 р. (постанова НБУ № 750 від 29.10.15 р.) по 18.12.2015 р. - 22%, з 18.12.2015 р. (постанова НБУ № 894 від 17.12.15 р.) по 28.01.16 р. - 22%, з 28.01.16 р. по 03.03.16 - ставка НБУ - 22% (постанова НБУ № 40 від 28.01.16 р., з 03.03.16 р. ставка НБУ - 22% (постанова НБУ № 135 від 03.03.16 р.) по 22.04.16 р.), борг за грудень 2015 р. - 11000,00 грн., період прострочення - 131 день (11000,00 грн. боргу за згаданий період *0,44/365*131 день прострочення), пеня = 1737,09 грн. Облікова ставка НБУ з 22.04.16 р. - 19% (постанова НБУ № 278 від 21.04.16 р.) по 27.05.2016 р., подвійна облікова ставка 19,0%*2=38,0%/100=0,38 грн., період прострочення з 22.04.2016 р. по 27.05.2016 р. - 34 дні (11000,00 грн. боргу*0,38/365*34), пеня = 389,36 грн., з 27.05.2016 р. по 23.06.16 р. облікова ставка НБУ - 18% (18%*2/100=0,36); за період з 27.05.2016 р. по 12.06.2016 р. - 17 днів прострочення (11000,00 грн. боргу*0,36/365*17 днів прострочення), пеня = 184,43 грн., разом за цей період пеня складає 2310,88 грн. (1737,09+389,36+184,43). Спеціальний строк позовної давності в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України) в даному випадку - не пропущено.

10) 01.01.2016 р. відповідач мав сплати позивачеві згідно графіка погашення боргу чергових 10000,00 грн. Вказаної суми у визначений строк - не сплатив. Початок перебігу строку 10-ти днів протягом якого неустойка не нараховується, згідно із ст. 253 ЦК України, з 02.01.2016 р. + 10 днів = 11.01.2016 р. до 24 год. 00 хв. Право на нарахування пені виникло у позивача з 12.01.2016 р., прострочення 20 днів, а не 31, як вказав позивач, неустойка за 20 днів прострочення складає 5000,00 грн., а не 7750,00 грн. Розмір пені 5000,00 грн. розрахований за 20 днів прострочення значно перевищує її розмір розрахований від суми боргу за січень 2016 р. на подвійну облікову ставку НБУ, яка діяла у період за який розраховується пеня, в межах визначених ч. 6 ст. 232 ГК України.

Так як розмір пені встановлений договором не може перевищувати у будь-якому випадку подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період протягом якого нараховується пеня, колегією суддів вчинено порівняльний перерахунок пені за згаданий період відповідно до облікової ставки НБУ.

Період нарахування неустойки за прострочення оплати за січень 2016 р. виходячи з ч. 6 ст. 232 ГК України - 6 місяців, з 12.01.2016 р. по 12.07.2016 р., враховуючи межі позовних вимог щодо стягнення пені, по 01.07.2016 р.

Так як право на нарахування неустойки, в цьому випадку, виникло у позивача з 12.01.2016 р., облікові ставки НБУ у період з 30.10.2015 р. (постанова НБУ № 750 від 29.10.15 р.) по 18.12.2015 р. - 22%, з 18.12.2015 р. (постанова НБУ № 894 від 17.12.15 р.) по 28.01.16 р. - 22%, з 28.01.16 р. по 03.03.16 - ставка НБУ - 22% (постанова НБУ № 40 від 28.01.16 р.), з 03.03.16 р. ставка НБУ - 22% (постанова НБУ № 135 від 03.03.16 р.) по 22.04.16 р., період прострочення складає 101 день прострочення (10000,00 грн. боргу за згаданий період *0,44/365*101), пеня = 1217,53 грн. Облікова ставка НБУ з 22.04.16 р. - 19% (постанова НБУ № 278 від 21.04.16 р.) по 27.05.2016 р., подвійна облікова ставка 19%*2=38%/100=0,38 грн., період прострочення з 22.04.2016 р. по 27.05.16 р. - 34 дні (10000,00 грн. боргу*0,38/365*34 днів прострочення), пеня = 353,97 грн., з 27.05.2016 р. по 23.06.2016 р. ставка НБУ - 18% (18%*2=36%/100=0,36), період прострочення - 26 днів (10000,00 грн. боргу*0,36/365*26 днів прострочення), пеня = 256,43 грн., у період з 24.06.2016 р. по 30.06.2016 р. - 7 днів прострочення (в межах позовних вимог) облікова ставка НБУ - 16,5% (16,5%*2/100=0,33),(10000,00 грн. боргу*0,33/365*7 днів прострочення), пеня = 63,28 грн., що разом складає 1891,21 грн. (1217,53+353.97+256,43+63,28). Спеціальний строк позовної давності в даному випадку - не пропущено.

11) 01.02.2016 р. відповідач мав сплати позивачеві чергових 10000,00 грн. Вказаної суми у визначений строк - не сплатив. Початок перебігу строку 10-ти днів протягом якого неустойка не нараховується, згідно із ст. 253 ЦК України, з 02.02.2016 р. + 10 днів = 11.02.2016 р. до 24 год. 00 хв. Право на нарахування пені виникло у позивача з 12.02.2016 р., прострочення складає 18 днів, а не 29 днів, як вказав позивач, неустойка за 18 днів прострочення*250,00 грн = 4500,00 грн., а не 7250,00 грн. Розмір пені 4500,00 грн. розрахований за 18 днів прострочення значно перевищує її розмір розрахований від суми боргу за лютий 2016 р. на подвійну облікову ставку НБУ, яка діяла у період за який розраховується пеня, в межах визначених ч. 6 ст. 232 ГК України.

Так як розмір пені встановлений договором не може перевищувати у будь-якому випадку подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період протягом якого нараховується пеня, колегією суддів вчинено порівняльний перерахунок пені за згаданий період відповідно до облікової ставки НБУ.

Період нарахування неустойки за прострочення оплати за лютий 2016 р. 10000,00 грн. боргу, виходячи з ч. 6 ст. 232 ГК України - 6 місяців, з 12.02.2016 р. по 12.08.2016 р., однак враховуючи межі позовних вимог, період нарахування пені: з 12.02.2016 р. по 30.06.2016 р. включно.

Право на нарахування неустойки, в цьому випадку, виникло у позивача з 12.02.2016 р., облікова ставка НБУ з 28.01.16 р. по 03.03.16 р. - 22%, з 03.03.16 р. по 22.04.2016 р. облікова ставка НБУ - 22%, період прострочення складає 70 днів (10000,00 грн. боргу за згаданий період *0,44/365*70), пеня = 843,83 грн. Облікова ставка НБУ з 22.04.16 р. - 19% (постанова НБУ № 278 від 21.04.16 р.) по 27.05.2016 р., подвійна облікова ставка 19%*2=38%/100=0,38 грн., період прострочення з 22.04.2016 р. по 27.05.16 р. - 34 дні (10000,00 грн. боргу*0,38/365*34), пеня = 353,97 грн., з 27.05.2016 р. по 23.06.2016 р. облікова ставка НБУ - 18%, період прострочення - 26 днів (10000,00 грн. боргу*0,36/365*26 днів прострочення), пеня = 256,43 грн., у період з 24.06.2016 р. по 30.06.2016 р. - 7 днів прострочення (в межах позовних вимог) облікова ставка НБУ - 16,5% (16,5%*2=33,0%/100=0,33), (10000,00 грн. боргу*0,33/365*7 днів прострочення), пеня 63,28 грн., що разом складає 1517,11 грн. (843,43+353,97+256,43+63,28). Спеціальний строк позовної давності в межах позовних вимог - не пропущено.

12) 01.03.2016 р. відповідач мав сплати позивачеві чергових 10000,00 грн. Вказаної суми у визначений строк - не сплатив. Початок перебігу строку 10-ти днів протягом якого неустойка не нараховується, згідно із ст. 253 ЦК України, з 02.03.2016 р. + 10 днів = 11.03.2016 р. до 24 год. 00 хв. Право на нарахування пені виникло у позивача з 12.03.2016 р., прострочення складає 20 днів, а не 31, як вказав позивач, неустойка за 20 днів прострочення*250,00 грн = 5000,00 грн., а не 7750,00 грн. Розмір пені 5000,00 грн. розрахований за 20 днів прострочення значно перевищує її розмір розрахований від суми боргу за березень 2016 р. на подвійну облікову ставку НБУ, яка діяла у період за який розраховується пеня, в межах визначених ч. 6 ст. 232 ГК України.

Так як розмір пені встановлений договором не може перевищувати у будь-якому випадку подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період протягом якого нараховується пеня, колегією суддів вчинено порівняльний перерахунок пені за згаданий період відповідно до облікової ставки НБУ.

Період нарахування неустойки за прострочення оплати за березень 2016 р. виходячи з ч. 6 ст. 232 ГК України - 6 місяців, з 12.03.2016 р. по 12.09.2016 р., однак враховуючи межі позовних вимог щодо стягнення пені, періодом для стягнення неустойки є 12.03.2016 р. по 01.07.2016 р. Право на нарахування неустойки, в цьому випадку, виникло у позивача з 12.03.2016 р., облікова ставка НБУ з 03.03.16 р. - 22% (постанова НБУ № 135 від 03.03.16 р.) по 22.04.16 р., період прострочення складає 41 день (10000,00 грн. боргу за згаданий період *0,44/365*41день прострочення), пеня = 494,24 грн. Облікова ставка НБУ з 22.04.16 р. - 19% (постанова НБУ № 278 від 21.04.16 р.) по 27.05.2016 р., подвійна облікова ставка 19%*2=38%/100=0,38 грн., період прострочення з 22.04.2016 р. по 27.05.16 р. - 34 дні (10000,00 грн. боргу за березень 2016 р.*0,38/365*34), пеня = 353,97 грн., з 27.05.2016 р. по 23.06.2016 р. облікова ставка НБУ - 18%, період прострочення - 26 днів (10000,00 грн. боргу*0,36/365*26 днів прострочення), пеня = 256,43 грн., за період з 24.06.2016 р. по 30.06.2016 р. - 7 днів прострочення (в межах позовних вимог) облікова ставка НБУ - 16,5% (16,5%*2/100=0,33), (10000,00 грн. боргу*0,33/365*7 днів прострочення), пеня = 63,28 грн. Сумарно за цей період пеня складає 1167,92 грн. (494,24+353,97+256,43+63,28). Спеціальний строк позовної давності в межах позовних вимог - не пропущено.

13). 01.04.2016 р. відповідач мав сплати позивачеві чергових 10000,00 грн. Вказаної суми у визначений строк - не сплатив. Початок перебігу строку 10-ти днів протягом якого неустойка не нараховується, згідно із ст. 253 ЦК України, з 02.04.2016 р. + 10 днів = 11.04.2016 р. до 24 год. 00 хв. Право на нарахування пені виникло у позивача з 12.04.2016 р., прострочення складає 19 днів, а не 30, як вказав позивач, неустойка за 19 днів прострочення*250,00 грн. = 4750,00 грн., а не 7500,00 грн., як розрахував позивач. Розмір пені 4750,00 грн. розрахований за 19 днів прострочення значно перевищує її розмір розрахований від суми боргу за березень 2016 р. на подвійну облікову ставку НБУ, яка діяла у період за який розраховується пеня, в межах визначених ч. 6 ст. 232 ГК України.

Так як розмір пені встановлений договором не може перевищувати у будь-якому випадку подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період протягом якого нараховується пеня, колегією суддів вчинено порівняльний перерахунок пені за згаданий період відповідно до облікової ставки НБУ.

Період нарахування неустойки за прострочення оплати за квітень 2016 р. виходячи з ч. 6 ст. 232 ГК України - 6 місяців, з 12.04.2016 р. по 12.10.2016 р., борг - 10000,00 грн. враховуючи межі позовних вимог, періодом для нарахування пені є 12.04.2016 р. по 01.07.2016 р. Право на нарахування неустойки, в цьому випадку, виникло у позивача з 12.04.2016 р., облікова ставка НБУ з 03.03.16 р. - 22% (постанова НБУ № 135 від 03.03.16 р.) по 22.04.16 р., період прострочення 19 днів (10000,00 грн. боргу за згаданий період *0,44/365*19 днів прострочення), пеня = 229,04 грн. Облікова ставка НБУ з 22.04.16 р. - 19% (постанова НБУ № 278 від 21.04.16 р.) по 27.05.2016 р., подвійна облікова ставка 19%*2=38%/100=0,38 грн., період прострочення з 22.04.2016 р. по 27.05.16 р. - 34 дні (10000,00 грн. боргу*0,38/365*34), пеня = 353,97 грн., з 27.05.2016 р. по 23.06.2016 р. ставка НБУ - 18%, період прострочення - 26 днів (10000,00 грн. боргу*0,36/365*26 днів прострочення), пеня = 256,43 грн., у період з 24.06.2016 р. по 30.06.2016 р. - 7 днів прострочення (в межах позовних вимог) облікова ставка НБУ - 16,5% (16,5%*2/100=0,33), (10000,00 грн. боргу*0,33/365*7 днів прострочення), пеня = 63,28 грн. Сумарно за цей період пеня складає 907,72 грн. (229,04+353,97+256,43+63,28). Спеціальний строк позовної давності в межах позовних вимог - не пропущено.

14) 01.05.2016 р. відповідач мав сплати позивачеві чергових 10000,00 грн. Вказаної суми у визначений строк - не сплатив. Початок перебігу строку 10-ти днів протягом якого неустойка не нараховується, згідно із ст. 253 ЦК України, з 02.05.2016 р. + 10 днів = 11.05.2016 р. до 24 год. 00 хв. Право на нарахування пені виникло у позивача з 12.05.2016 р., прострочення складає 20 днів, а не 31, як вказав позивач, неустойка за 20 днів прострочення*250,00 грн = 5000,00 грн., а не 7750,00 грн. Розмір пені 5000,00 грн. розрахований за 20 днів прострочення значно перевищує її розмір розрахований від суми боргу за травень 2016 р. на подвійну облікову ставку НБУ, яка діяла у період за який розраховується пеня, в межах визначених ч. 6 ст. 232 ГК України.

Так як розмір пені встановлений договором не може перевищувати у будь-якому випадку подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період протягом якого нараховується пеня, колегією суддів вчинено порівняльний перерахунок пені за згаданий період відповідно до облікової ставки НБУ.

Період нарахування неустойки за прострочення оплати за травень 2016 р. виходячи з ч. 6 ст. 232 ГК України - 6 місяців, з 12.05.2016 р. по 12.11.2016 р., однак враховуючи межі позовних вимог, строком нарахування пені є період з 12.05.2016 р. по 01.07.2016 р. Право на нарахування неустойки, в цьому випадку, виникло у позивача з 12.05.2016 р., облікова ставка НБУ з 22.04.16 р. - 19% (постанова НБУ № 278 від 21.04.16 р.) по 27.05.2016 р., подвійна облікова ставка 19%*2=38%/100=0,38 грн., період прострочення з 12.05.2016 р. по 27.05.16 р. - 15 днів (10000,00 грн. боргу*0,38/365*15 днів прострочення), пеня = 156,16 грн., з 27.05.2016 р. по 23.06.2016 р. ставка НБУ - 18%, період прострочення - 26 днів (10000,00 грн. боргу*0,36/365*26 днів прострочення), пеня = 256,43 грн., у період з 24.06.2016 р. по 30.06.2016 р. - 7 днів прострочення (в межах позовних вимог) облікова ставка НБУ - 16,5% (16,5%*2/100=0,33), (10000,00 грн. боргу*0,33/365*7 днів прострочення), пеня 63,28 грн. Сумарно за цей період пеня складає 475,87 грн. (156,16+256,43+63,28). Спеціальний строк позовної давності в межах позовних вимог - не пропущено.

15) 01.06.2016 р. відповідач мав сплати позивачеві чергових 10000,00 грн. Вказаної суми у визначений строк - не сплатив. Початок перебігу строку 10-ти днів протягом якого неустойка не нараховується, згідно із ст. 253 ЦК України, з 02.06.2016 р. + 10 днів = 11.06.2016 р. до 24 год. 00 хв. Право на нарахування пені виникло у позивача з 12.06.2016 р. - вихідний день неділя, наступним після вихідного робочий день 13.06.2016 р., який є початком перебігу строку для нарахування пені, прострочення складає 18 днів, а не 30 днів, як вказав позивач, неустойка за 18 днів прострочення*250,00 грн. = 4500,00 грн., а не 7500,00 грн., як вказав позивач. Розмір пені 4500,00 грн. розрахований за 18 днів прострочення значно перевищує її розмір розрахований від суми боргу за червень 2016 р. на подвійну облікову ставку НБУ, яка діяла у період за який розраховується пеня, в межах визначених ч. 6 ст. 232 ГК України.

Так як розмір пені встановлений договором не може перевищувати у будь-якому випадку подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період протягом якого нараховується пеня, колегією суддів вчинено порівняльний перерахунок пені за згаданий період відповідно до облікової ставки НБУ.

Період нарахування неустойки за прострочення оплати за червень 2016 р. виходячи з ч. 6 ст. 232 ГК України - 6 місяців, з 12.06.2016 р. по 12.12.2016 р., однак враховуючи межі позовних вимог, строком нарахування пені є період з 12.06.2016 р. по 01.07.2016 р. Право на нарахування неустойки, в цьому випадку, виникло у позивача з 12.06.2016 р., сума боргу 10000,00 грн. за червень 2016 р., облікова ставка НБУ з 27.05.2016 р. по 23.06.2016 р. - 18%, період прострочення - 11 днів (10000,00 грн. боргу*0,36/365*11 днів прострочення), пеня = 108,49 грн., у період з 24.06.2016 р. по 30.06.2016 р. - 7 днів прострочення (в межах позовних вимог) облікова ставка НБУ - 16,5% (16,5%*2/100=0,33), (10000,00 грн. боргу*0,33/365*7 днів прострочення), пеня = 63,28 грн. Сумарно за цей період пеня складає 171,77 грн. (108,49+63,28). Спеціальний строк позовної давності в межах позовних вимог - не пропущено.

Розмір пені за вищезгаданий період, розрахований від кожної окремо суми простроченого платежу згідно графіка погашення вартості обладнання (Додаток № 3 до договору) переліченого у Додатку № 1 та Додатку № 2 до договору, виходячи із облікових ставок НБУ, які діяли у період за який розраховується пеня, в межах позовних вимог щодо стягнення пені, з урахуванням частини 6 статті 232 ГК України, заяви відповідача/апелянта про пропуск позивачем річного спеціального строку позовної давності для стягнення неустойки (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України) сумарно складає 23 743 грн. 20 коп. (1173,69+1163,83+1925,47+2067,77+1913,42+1588,38+2876,83+2591,33+2310,88+1891,21+1517,11+1167,72+907,72+475,87+171,77), яка підлягає до стягнення, а не 111750,00 грн., як розрахував позивач, і не 45750,00 грн., як, помилково, встановив місцевий господарський суд.

Інші твердження апелянта/відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, дослідивши всі обставини, що мають значення для вирішення спору по суті в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, апеляційну скаргу апелянта/відповідача задовольнити частково. Рішення Господарського суду Львівської області від 27.09.2016 року у справі № 909/624/16 змінити, а саме: в абзаці другому резолютивної частини судового рішення слова та цифри « 45750,00 (сорок п'ять тисяч сімсот п'ятдесят гривень) - неустойки та 3236,25 (три тисячі двісті тридцять шість гривень двадцять п'ять копійок) - судового збору» замінити словами та цифрами « 23743,20 грн. (двадцять три тисячі сімсот сорок три грн. 20 коп.) - неустойки та 2906,15 грн. (дві тисячі дев'ятсот шість грн. 15 коп.) - судового збору». В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Також слід зазначити, що ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 07.11.2016 року прийнято апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, б/н від 12.10.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5163/16 від 05.11.2016 р.) до провадження та п. 3 резолютивної частини ухвали зобов'язано апелянта/відповідача (ФОП ОСОБА_4.) подати: докази доплати судового збору в сумі 1089,00 грн. за подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог); довідку Управління Державної казначейської служби України у Личаківському районі м. Львова Львівської області про зарахування судового збору в сумі 1089,00 грн. та в сумі 3559,88 грн. на рахунок отримувача 31216206782006 у ГУДКУ у Львівській області, МФО 825014, код ЄДРПОУ 38007620, код класифікації доходів бюджету: 22030101.

Станом на час прийняття постанови по справі № 909/624/16 скаржником не було доплачено судового збору в сумі 1089,00 грн. за подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку достягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (76018, АДРЕСА_8, податковий номер НОМЕР_2) на користь Державного бюджету України (УДКСУ у Личаківському районі міста Львова, код ЄДРПОУ 38007620, р/р 331216206782006 у ГУДКУ у Львівській області, МФО 825014) судовий збір в сумі 1089,00 грн. за подання апеляційної скарги.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку в сумі 1452,11 грн. покласти на позивача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 4-3, 22, 32-34, 43, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.09.2016 року у справі № 909/624/16 - змінити, а саме: в абзаці другому резолютивної частини судового рішення слова та цифри « 45750,00 (сорок п'ять тисяч сімсот п'ятдесят гривень) - неустойки та 3236,25 (три тисячі двісті тридцять шість гривень двадцять п'ять копійок) - судового збору» замінити словами та цифрами « 23743,20 грн. (двадцять три тисячі сімсот сорок три грн. 20 коп.) - неустойки та 2906,15 грн. (дві тисячі дев'ятсот шість грн. 15 коп.) - судового збору».

3. В іншій частині судове рішення залишити без змін.

4. Достягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (76018, АДРЕСА_8, податковий номер НОМЕР_2) на користь Державного бюджету України (УДКСУ у Личаківському районі міста Львова, код ЄДРПОУ 38007620, р/р 331216206782006 у ГУДКУ у Львівській області, МФО 825014) судовий збір в сумі 1089,00 грн. за подання апеляційної скарги.

5. Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку в сумі 1452,11 грн. покласти на позивача пропорційно задоволених вимог.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

7. Матеріали справи повернути в Господарський суд Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Л.С.Данко

Суддя Н.А.Галушко

Суддя Г.В.Орищин

23.01.2017 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано 27.01.2017 р.

Попередній документ

64369767

Наступний документ

64369769

Інформація про рішення:

№ рішення:	64369768
№ справи:	909/624/16
Дата рішення:	23.01.2017
Дата публікації:	02.02.2017
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Львівський апеляційний господарський суд
Категорія справи:

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (15.07.2020)
Дата надходження:	15.07.2020
Предмет позову:	стягнення заборгованості в сумі 271750,00 грн.

Розклад засідань:

Минулі засідання (3)

23.07.2020 11:00	Господарський суд Івано-Франківської області
06.08.2020 11:00	Господарський суд Івано-Франківської області
07.08.2020 12:30	Господарський суд Івано-Франківської області

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

суддя-доповідач:

СКАПРОВСЬКА І М

заявник апеляційної інстанції:

Фізична особа-підприємець Чорний Олег Леонідович

позивач (заявник):

Підприємець Осляк Антон Ігорович