ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
24.01.2017Справа №910/21064/16
За позовом Ліквідатора Приватного акціонерного товариства «Київський завод безалкогольних напоїв «Росинка»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Світлофор Фільм»
про стягнення 307 783,59 грн.
Суддя Демидов В.О.
Представники сторін:
від позивача - Чижик Д.І. (дов. б/н від 03.11.2016);
від відповідача - Євтехов Є.А. (дов. б/н від 05.01.2017);
17.11.2016 Ліквідатор Приватного акціонерного товариства «Київський завод безалкогольних напоїв «Росинка» звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Світлофор Фільм» про розірвання договору №12/02/15/1 від 12.02.2015, укладеного між сторонами, та стягнення суми сплаченого авансу у розмірі 307 783,59 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Київський завод безалкогольних напоїв «Росинка» та введенням мораторію на задоволення вимог його кредиторів, що, на думку позивача, є істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.11.2016 порушено провадження у справі №910/21064/16, розгляд справи призначено на 15.12.2016.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.12.2016 у зв'язку із неявкою представника відповідача, а також необхідністю витребування доказів по справі, розгляд справи відкладено на 12.01.2017.
11.01.2017 представник позивача через загальний відділ діловодства суду подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
12.01.2017 представник відповідача через загальний відділ діловодства суду подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Крім того, 12.01.2017 представник відповідача через загальний відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на відсутність підстав для застосування ч. 2 ст. 652 ЦК України при розірванні спірного договору, а також про відсутність підстав для повернення авансу за відсутності порушень умов договору відповідачем і наявності порушень умов договору з боку позивача.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 12.01.2017 задоволено клопотання сторін про продовження строку вирішення спору, продовжено строк вирішення спору у справі №910/21064/15 на 15 днів, розгляд справи відкладено на 24.01.2017.
20.01.2017 представник відповідача через загальний відділ діловодства суду подав пояснення по суті справи.
23.01.2017 представник позивача через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи для подачі письмових пояснень на відзив відповідача.
Розглянувши в судовому засіданні клопотання позивача про відкладення розгляду справи, суд відмовив в його задоволенні, виходячи з наступного.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
З урахуванням викладених обставин, клопотання позивача про відкладення розгляду справи залишено судом без задоволення.
У судове засідання 24.01.2017 з'явилися представники позивача та відповідача, надали пояснення по суті справи.
З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 24.01.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
12.02.2015 між Приватним акціонерним товариством «Київський завод безалкогольних напоїв «Росинка» (далі - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Світлофор Фільм» (далі - відповідач, виконавець) було укладено договір №12/02/15/1 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати роботи по створенню аудіовізуального твору, а саме - рекламного відеоролика з умовною назвою «Спадкоємність» хронометражем 30 сек., а також короткої версії хронометражем 15 сек. (далі - ролик) для реклами продукції, що випускається під ТМ «Софія Київська».
За умовами п. 1.2 договору виконавець зобов'язується передати замовнику всі майнові, в т.ч. виключні майнові права інтелектуальної власності на ролик.
В свою чергу замовник погоджується прийняти виконані належним чином роботи та виплатити виконавцеві вартість робіт, яка включає в себе витрати на виготовлення Ролика та винагороду за передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності на Ролик.
Виконавець виконує передбачені цим договором роботи відповідно до наданого замовником і належного останньому сценарію, який затверджується уповноваженими представниками обох сторін в додатку №1 до даного договору, який є його невід'ємною частиною (п. 1.3 договору).
За умовами п.1.4 договору загальний термін виконання робіт за цим договором до 01.04.2015 (включно).
Відповідно до п. 1.5 договору для надання робіт, передбачених цим договором, виконавець має право залучати третіх осіб та для цього за власний рахунок укладати з ними договори (угоди, правочини). При виконанні робіт третіми особами виконавець несе повну відповідальність за якість виконаних робіт.
Результатом виконання робіт за цим договором є надання замовнику готового Ролика, який відповідає наданому замовником сценарію, зауваженням та рекомендаціям замовника, а також технічним вимогам, необхідним для подальшої трансляції Ролика в ефірі телерадіокомпаній України. Готовий Ролик передається шляхом викладки його на ftp адресу замовника чи виконавця (п.1.6 договору).
За умовами п. п. 2.1.1, 2.1.2 договору замовник зобов'язується надати виконавцю сценарій ролика, а також всю інформацію, необхідну для виконання робіт за цим договором до 13.02.2015., а також сплатити вартість цього договору, яка включає в себе витрати на виготовлення Ролика та винагороду виконавця за передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності на Ролик, в сумі та в терміни, передбачені цим договором.
Виконавець зобов'язується провести зйомку Ролика 11.03.2015 в місці зйомок (локація), погоджений з замовником. Надати замовнику фінальні версії Ролика шляхом викладки їх на ftp адресу замовника чи виконавця - до 01.04.2015 (п.п. 2.2.4, 2.2.6 договору).
За умовами п. 4.1 договору вартість робіт виконавця за цим договором включаючи винагороду виконавця за передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності на Ролик, становить 531 676,32 грн., крім того ПДВ - 106 335,26 грн., всього з ПДВ - 638 011,58 грн.
Вартість робіт, передбачена п. 4.1 даного договору, включає в себе винагороду виконавця за передачу виключних майнових прав на Ролик та інші об'єкти інтелектуальної власності, а також вартість всіх витратних матеріалів для проведення зйомки та виготовлення Ролика (п. 4.2 договору).
Відповідно до п. 4.3 договору замовник зобов'язується здійснити оплату вартості робіт виконавця в наступному порядку:
- 31% вартості робіт зі створення Ролика, що становить 197 783,59 грн., включаючи ПДВ, замовник сплачує на поточний банківський рахунок виконавця, вказаний в п. 9 договору, до 10.03.2015 (включно);
- 25% вартості робіт зі створення Ролика, що становить 159 502,90 грн., включаючи ПДВ, замовник сплачує на поточний банківський рахунок виконавця, вказаний в п. 9 договору, до 16.03.2015 (включно);
- 25% вартості робіт зі створення Ролика, що становить 159 502,90 грн., включаючи ПДВ, замовник сплачує на поточний банківський рахунок виконавця, вказаний в п. 9 договору, до 23.03.2015 (включно);
- 19% вартості робіт зі створення Ролика, що становить 121 222,20 грн., включаючи ПДВ, замовник сплачує на поточний банківський рахунок виконавця, вказаний в п. 9 договору, протягом 2 банківських днів після підписання сторонами акту прийому-передачі робіт, але не пізніше 31.03.2015.
Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 30.04.2015, за умови повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором, а в частині передачі виключних майнових авторських та суміжних прав та гарантій, передбачених ст. 5 договору, - протягом строку, встановленого чинним законодавством України для охорони авторського права (п. 8.1 договору).
На виконання умов даного договору Приватне акціонерне товариство «Київський завод безалкогольних напоїв «Росинка» перерахувало на користь відповідача суму у розмірі 307 783,59 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача та платіжними дорученнями.
Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 26.10.2015 порушено провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Київський завод безалкогольних напоїв «Росинка» за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіріус Екстружен» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що порушення провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Київський завод безалкогольних напоїв «Росинка» та введення мораторію на задоволення вимог його кредиторів, є істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, а тому просить суд розірвати договір №12/02/15/1 від 12.02.2015, укладений між сторонами, та стягнути суму сплаченого авансу у розмірі 307 783,59 грн.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та необхідність відмови у задоволенні позову з таких підстав.
У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зі змісту ст.651 Цивільного кодексу України та ст.188 Господарського кодексу України вбачається, що питання зміни договору, допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідно до ст.652 Цивільного кодексу України вбачається, що в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що укладаючи договір сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. Проте, в ході виконання договору можуть виявлятися обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін.
При укладенні договору та визначені його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися.
Інтереси сторін можуть порушуватися будь якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну чи розірвання договору.
Зміна обставин вважається істотною, тільки якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
При цьому, зміна або розірвання договору можлива лише за наявності чотирьох умов, передбачених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що обставинами, на які посилається позивач і якими обґрунтовує свої позовні вимоги, є порушення провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Київський завод безалкогольних напоїв «Росинка», внаслідок чого останній не може виконувати взяті за спірним договором зобов'язання на тих умовах, які містяться в договорі.
Разом з тим, з огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що порушення провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Київський завод безалкогольних напоїв «Росинка» не може бути визнано судом як істотна зміна обставин, яка є підставою для розірвання договору в порядку ст. 652 Цивільного кодексу України.
Крім того, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження істотного порушення відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором, що було б підставою для стягнення з нього суми авансу за договором.
Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Таким чином, враховуючи вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку, що вимога про розірвання вказаного договору є необґрунтованою, що зумовлює суд відмовити в її задоволенні, а також відмовити у задоволенні вимог про стягнення з відповідача суми сплаченого авансу у розмірі 307 783,59 грн.
Зважаючи на вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, з покладенням судових витрат в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України на позивача.
Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складене та підписане - 30.01.2017.
Суддя В.О. Демидов