про залишення позову без розгляду
30.01.2017 Справа № 904/10239/16
За позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (м. Київ)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (м. Київ)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватного нотаріуса ОСОБА_1 (м. Марганець, Дніпропетровської області)
про зняття заборони з нерухомого майна
Суддя Фещенко Ю.В.
Представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
від третьої особи: не з'явився
Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (далі - відповідач), в якій просить суд зняти заборону з нерухомого майна, а саме: нежилого приміщення, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Марганець, квартал Північний, будинок 22, яка накладена 17.10.2006 приватним нотаріусом ОСОБА_1 (далі - третя особа), згідно з повідомленням про накладення заборони від 14.10.1997.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.12.2010 між позивачем та відповідачем було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до якого відповідач передав у власність позивача, а позивач прийняв у власність нежиле приміщення - магазин, загальною площею 255,10 кв. м., що розташоване за адресою: Дніпропетровська область, м.Марганець, квартал Північний, будинок 22. При цьому, 02.06.2016 позивач з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна дізнався, що 17.10.2006 приватним нотаріусом, ОСОБА_1 накладена заборона на нерухоме майно, на підставі повідомлення про накладення заборони 22 від 14.10.1997, на нежиле приміщення за адресою: Дніпропетровська область, м. Марганець, квартал Північний, будинок 22. Так, позивач зазначає, що наявність вказаної заборони на нерухоме майно доводить, що відповідач, на момент укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, не виконав взятих на себе зобов'язань, передбачених пунктом 5.2.1. договору, відповідно до якого, відповідач зобов'язувався передати позивачу об'єкт, у власність вільним від будь-яких обтяжень з боку третіх осіб.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 05.12.2016.
Від третьої особи надійшли письмові пояснення (вх.суду 73563/16 від 30.11.2016), в яких вона зазначила, що 13.10.1997 за реєстровим № 2718 нею був посвідчений договір іпотеки між Приватним підприємством "Макс" (Іпотекодавець) та Акціонерним комерційним банком "Заводбанк" (Іпотекодержатель). Предметом зазначеного договору іпотеки було нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення загальною площею 255,00 кв.м., розташоване за адресою Дніпропетровської область, м. Марганець, Північний квартал, будинок 22. У зв'язку з посвідченням договору іпотеки, була накладена заборона відчуження зазначеного нерухомого майна; на теперішній час заборона не знята; іншою інформацією щодо заявлених позовних вимог третя особа не володіє. Також, у вказаних поясненнях третя особа просила суд розглядати справу без участі її представника.
У судове засідання 05.12.2016 з'явився представник позивача.
Представник відповідача у судове засідання 05.12.2016 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням (а.с.37).
У судовому засіданні 05.12.2016 судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів.
У зв'язку з викладеним, ухвалою суду від 05.12.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 21.12.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.
У судове засідання 21.12.2016 з'явився представник позивача.
Представник відповідача у судове засідання 21.12.2016 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, витребуваних судом документів не надав.
У судовому засіданні 21.12.2016 судом було зауважено, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи.
У зв'язку з викладеним, ухвалою суду від 21.12.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 12.01.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.
Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 1703/17 від 12.01.2017), в якому він просив суд продовжити строк розгляду справи № 904/10239/16.
Ухвалою суду від 13.01.2017 клопотання позивача про продовження строку вирішення спору задоволено та продовжено строк розгляду спору по справі № 904/10239/16 на 15 днів, терміном до 31.01.2017 включно.
Судове засідання, призначене на 12.01.2017, не відбулося, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді.
Ухвалою суду від 13.01.2017 справу було призначено до розгляду в судовому засіданні на 30.01.2017.
Додатково сторін було повідомлено про дату, час та місце судового засідання, а також вимоги ухвали суду від 13.01.2017 телефонограмами (а.с.81-83).
Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.
Так, судом здійснені всі можливі заходи щодо всебічного та повного з'ясування фактичних обставин справи; розгляд справи відкладався, з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень.
Від позивача електронною поштою надійшло клопотання (вх.суду 5542/17 від 30.01.2017), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, у зв'язку з неможливості виконання вимог ухвали суду та надання витребуваних судом документів.
У судове засідання 30.01.2017 представники позивача, відповідача та третьої особи не з'явилися.
При цьому, матеріалами справи підтверджується, що позивач був повідомлений про день, час та місце розгляду справи належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням № 4930005903183 (№01001413529361). Крім того, вказане вбачається також з поданого ним клопотання.
Відповідач також про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що вбачається із витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення з ухвалою суду від 13.01.2017, а також копії реєстру № 83 від 16.01.2017 на відправку рекомендованої пошти з повідомленням по Україні. З вказаних доказів вбачається, що вказана ухвала суду була вручена відповідачу 24.01.2017.
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що третя особа була також повідомлена про день, час та місце розгляду справи належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням № 4930005903175 (№ 5340702093043). Також, судом враховано наявність клопотання третьої особи про розгляд справи без участі її представника.
Суд наголошує на тому, що ухвали суду надсилались сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.
При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Так, строк вирішення спору у даній справі закінчується 31.01.2017. Отже, у суду відсутня можливість задовольнити клопотання позивача та відкласти розгляд справи, з метою надання додаткового часу для долучення до матеріалів справи витребуваних у позивача доказів.
Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.
У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 03.12.2010 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - сторона-1, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (далі - сторона-2, відповідач) було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя (далі - договір, а.с.12), відповідно до умов якого Укрпромбанк передає у власність ОСОБА_2, а ОСОБА_3 приймає у власність нежиле приміщення - магазин, загальною площею 255,10 кв. м., що розташоване за адресою: Дніпропетровська область, місто Марганець, квартал Північний, будинок за номером 22, з метою задоволення вимог ОСОБА_2 як іпотекодержателя за відповідними договорами іпотеки, які укладені між Укрпромбанком та ОСОБА_2 та визначені в договорі про передачу активів. Об'єкт, який є предметом договору, складається в цілому з торгівельного залу ХХХІV площею 103,0 кв. м., коридору ХХХVІ площею 2,8 кв. м., складу ХХХVІІ площею 75,8 кв. м., санвузлу ХХХVІІІ площею 2,1 кв. м., кабінету ХХХІХ площею 14,8 кв. м., кабінету ІL площею 13,1 кв. м., підсобного приміщення L площею 43,5 кв. м. (пункт 1.1. договору).
Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 3954.
У пункті 1.2. договору вказано, що обєкт належить Укпромбанку на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого ОСОБА_5, приватним нотаріусом Марганецького міського нотаріального округу, 25.07.2006 за реєстровим № 3017, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів за № 1459108, право власності зареєстровано Дніпропетровським обласним комунальним підприємством "Марганецьке бюро технічної інвентаризації" 17.10.2006, реєстраційний номер РПВН 5751970, номер запису 16 в книзі 3, що підтверджується відповідним витягом № 12179876 від того ж числа. За даними витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 27.09.2010 за № 2744318, виданого Дніпропетровським обласним комунальним підприємством "Марганецьке бюро технічної інвентаризації" загальна (балансова) вартість об'єкту становить 2 799 804 грн. 43 коп.
Відповідно до пунктів 1.3. та 1.4. договору право власності на об'єкт ОСОБА_3 набуває з моменту нотаріального посвідчення договору; об'єкт передається ОСОБА_3 згідно з Актом прийому-передачі об'єкта нерухомого майна, який підписується сторонами в дань нотаріального посвідчення договору.
У відповідності до вказаних умов між сторонами було підписано акт прийому-передачі об'єкта нерухомого майна (а.с.13).
У пункті 2.2. договору зазначено, що Укрпромбанк свідчить і заявляє, що на момент укладання договору об'єкт (рівно як і будь-які його складові) нікому не проданий, не подарований, в інший спосіб не відчужений, а також не є предметом застави (в тому числі податкової), під забороною відчуження та під арештом не перебуває, не є предметом спору щодо права власності на нього Укпромбанку, не перебуває в оренді або в користуванні у третіх осіб.
Відповідно до пункту 3.1.2. договору сторони погоджуються з обраним позасудовим способом задоволення вимог іпотекодержателя, яким є передача об'єкту, як предмету іпотеки, у власність ОСОБА_2, і з тим, що цей правочин, відповідає договору про передачу активів і є єдиними можливим порядком врегулювання взаємних зобов'язань сторін, що передбачені договором про передачу активів, відповідними іпотечними договорами та постановою Правління Національного банку України від 08.06.2010 № 266.
В той же час, позивач зазначив у позовній заяві, що 02.06.2016 з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна він дізнався, що 17.10.2006 приватним нотаріусом, ОСОБА_1 накладена заборона на нерухоме майно, на підставі повідомлення про накладення заборони 22 від 14.10.1997, на нежиле приміщення за адресою: Дніпропетровська область, м. Марганець, квартал Північний, будинок 22.
Так, позивач зазначає, що наявність вказаної заборони на нерухоме майно доводить, що відповідач, на момент укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, не виконав взятих на себе зобов'язань, передбачених пунктом 5.2.1. договору, відповідно до якого, відповідач зобов'язувався передати позивачу об'єкт, у власність вільним від будь-яких обтяжень з боку третіх осіб. Вказане і є причиною спору.
Суд зауважує, що відповідно до частини 3 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Так, судом розгляд справи відкладався з 05.12.2016 на 21.12.2016, з 21.12.2016 на 12.01.2017, та на 30.01.2017.
При цьому, у відповідності до норм статті 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.
Позовна заява № 02.6/4020/16 від 07.11.2016 зареєстрована 14.11.2016, отже строк вирішення спору у даній справі, з урахуванням ухвали суду від 13.01.2017 закінчується 31.01.2017 та суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи для з'ясування фактичних обставин справи та витребування додаткових доказів.
Суд зазначає, що для правильного вирішення спору та надання оцінки всім обставинам справи в їх сукупності, на теперішній час існує необхідність у з'ясуванні та дослідженні обставин справи щодо правомірності позовних вимог позивача, з метою чого судом було зобов'язано позивача надати суду такі докази:
- оригінали доданих до позовної заяви документів (для огляду у судовому засіданні);
- договір іпотеки, укладений між Приватним підприємством "Макс" та Акціонерним комерційним банком "Заводбанк";
- кредитний договір, в забезпечення якого було укладено вказаний договір іпотеки;
- письмові пояснення щодо існування/припинення кредитних правовідносин за кредитним договором з Приватним підприємством "Макс";
- докази набуття у власність спірного майна за адресою: Дніпропетровська обл., м.Марганець, квартал Північний, будинок 22;
- письмові пояснення щодо причини виникнення спору, з урахуванням змісту пункту 2.2. договору від 03.12.2010;
- власне письмове підтвердження того, що у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та немає рішення цих органів з такого спору.
Так, згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, саме позивач повинен був довести наявність підстав для задоволення його позовних вимог та відсутність підстав для відмови у задоволенні позову, а також надати суду докази, на підтвердження таких обставин.
Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів.
Як зазначено вище, позивач у судове засідання 30.01.2017 не з'явився, що перешкоджає вирішенню спору по суті та дає підстави для залишення позову без розгляду з огляду на наступне.
Строк вирішення спору у даній справі закінчується 31.01.2017. Отже, у суду відсутня можливість задовольнити клопотання позивача та відкласти розгляд справи, з метою надання додаткового часу для долучення до матеріалів справи витребуваних у позивача доказів.
При цьому, в ухвалі суду від 15.11.2016 було роз'яснено позивачу, що в разі неподання позивачем господарському суду без поважних причин витребуваних судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, або нез'явлення його представника на виклик у судове засідання, що перешкоджає вирішенню спору, позов відповідно до пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України може бути залишений без розгляду.
За приписами пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з пунктами 2 та 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, відсутність у матеріалах даної справи доказів, які б підтверджували фактичні обставини справи, неповність матеріалів справи та суперечливість даних, повідомлених у позовній заяві позивачем з наданими до справи доказами, унеможливлює виконання вимог процесуального закону щодо обґрунтованості судового рішення. При цьому, це стосується як позитивного (про задоволення позову) так і негативного (про відмову в позові) рішення. Отже, недопустимість доказування, котре ґрунтується на припущеннях унеможливлює як задоволення так і відмову в задоволенні заявлених позовних вимог.
За таких обставин, неповність матеріалів справи та нез'явлення позивача для дачі пояснень з приводу фактичних обставин протягом строку, встановленого процесуальним законом для розгляду даної справи, перешкоджає встановленню істини з питань, котрі виникають у суду з приводу обставин справи, унеможливлюють всебічний, повний та об'єктивний розгляд справи з урахуванням вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи те, що позивач без поважних причин не з'явився у судове засідання, що перешкоджає вирішенню спору, а закінчення строку розгляду справи унеможливлює його відкладення, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 81 Господарського процесуального кодексу України після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду, позивач має право знову звернутися з ним до господарського суду в загальному порядку.
Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1 378 грн. 00 коп.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 378 грн. 00 коп.).
Так, відповідно до платіжного доручення № 14622100 (#1436096801) від 04.11.2016 позивачем було сплачено 1 378 грн. 00 коп. судового збору.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).
Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути позивачу суму сплаченого ним судового збору у розмірі 1 378 грн. 00 коп., оскільки позов залишено без розгляду з підстави, яка не віднесена до виключень, зазначених в пункті 4 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", що, відповідно, є причиною для повернення судового збору позивачу.
На підставі викладеного, керуючись статтями 44, 49, пунктом 5 частини 1 статті 81, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Залишити позов Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк"; за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватного нотаріуса ОСОБА_1 про зняття заборони з нерухомого майна - без розгляду.
Роз'яснити Публічному акціонерному товариству "Дельта Банк", що відповідно до частини 4 статті 81 Господарського процесуального кодексу України після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду, позивач має право знову звернутися з ним до господарського суду в загальному порядку.
Повернути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вулиця Щорса, будинок 36-Б; ідентифікаційний код 34047020) судовий збір у сумі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп., сплачений згідно з платіжним дорученням № 14622100 (#1436096801) від 04.11.2016, оригінал якого повернути Публічному акціонерному товариству "Дельта Банк".
Ухвала господарського суду набирає законної сили з моменту її оголошення господарським судом та може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Суддя ОСОБА_6