26 липня 2006 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Левченка Є.Ф., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Терлецького О.О., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського виробничого кооперативу “Перемога», відділу земельних ресурсів Корецької районної державної адміністрації, Корецької районної державної адміністрації про визнання права на земельний пай і видачу сертифіката на право на земельну частку (пай),
У вересні 2003 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до сільськогосподарського виробничого кооперативу “Перемога», відділу земельних ресурсів Корецької районної державної адміністрації, Корецької районної державної адміністрації про визнання права на земельний пай і видачу сертифіката на право на земельну частку (пай).
Зазначав, що його дружина - ОСОБА_2, як член КСП була включена у долучений до державного акту на землю список громадян.
Посилаючись на те, що в листопаді 1995 року ОСОБА_2 померла, а відповідач відмовляється визнати за ним право на земельний пай, просив задовольнити заявлені позовні вимоги.
Рішенням Корецького районного суду Рівненської області від 24 грудня 2003 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 2 квітня 2004 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 за життя була членом колгоспу “Перемога», Корецького району, Рівненської області, яке в послідуючому було реорганізовано в КСП агрофірма “Мир».
На момент паювання землі ОСОБА_2 була внесена до списку, що долучається до державного акту на право колективної власності на землю.
Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні заявлених позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ним пропущений строк звернення до суду і підстав для його поновлення немає.
Проте повністю погодитися з такими висновками не можна, оскільки вони зроблені судом без повного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін в даних правовідносинах.
Відповідно до Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям» право на земельний пай одержали всі особи, які входили до складу КСП на момент паювання землі і яких було внесено до списку, що долучається до державного акту на право колективної власності на землю, зокрема постійні працівники - члени КСП та пенсіонери, які раніше працювали в КСП і залишилися його членами.
Крім того, право на земельний пай набувають спадкоємці тих членів КСП, які мали таке право, але померли до моменту видачі документа, що його засвідчує, а саме земельного сертифіката (Указ Президента України від 10 листопада 1994 року № 666/94 “Про невідкладні заходи, щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва»).
Виходячи зі змісту статей 22, 23 ЗК України (1990 року) та Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 у таких випадках особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах КСП, включення до списку осіб, долучених до Державного акту на право колективної власності на землю, одержання КСП цього акта.
Аналізуючи питання про дотримання позивачем строку позовної давності, суди обох інстанцій залишили без правової оцінки доводи позивача про те, що зазначений спір підлягає вирішенню за нормами спадкового права, що його дружина за життя набула право на земельний пай та, що він прийняв спадщину, після смерті дружини, а земельний сертифікат на право на земельний пай не отримав з вини відповідачів.
Всупереч вимогам статей 62, 202, 2021, 203 ЦПК України (1963 року), який був чинним на час розгляду справи, суд зазначені доводи належним чином не перевірив, не дивлячись на те, що вони мають істотне значення для вирішення питання про дотримання позивачем строку позовної давності, оскільки відповідно до ст. 76 ЦК України (1963 року) перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов.
Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
За таких обставин, коли суди першої та апеляційної інстанцій порушили вимоги матеріального та процесуального права, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасування.
Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Корецького районного суду Рівненської області від 24 грудня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 2 квітня 2004 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
А.Г. Ярема
Судді:
Є.Ф. Левченко
Л.І. Охрімчук
Ю.Л. Сенін
О.О. Терлецький