07 грудня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
законних представників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
обвинувачених
потерпілого ОСОБА_8 ,
законного представника ОСОБА_9 ,
потерпілого
представника потерпілого ОСОБА_10 ,
захисників обвинувачених ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
ОСОБА_13
обвинувачених ОСОБА_14 , ОСОБА_15
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією представника потерпілого ОСОБА_8 - ОСОБА_10 , на вирок Дарницькогорайонного суду м. Києва від 06 липня2016 року,
Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 06 липня 2016 року ОСОБА_14 та ОСОБА_15 визнані винними у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, на підставі ст. 49 КК України звільнені від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності; провадження у справі за ч. 1 ст. 125 КК України щодо ОСОБА_14 та ОСОБА_15 закрите. У пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 296 КК України ОСОБА_14 та ОСОБА_15 визнані невинними і виправдані у зв'язку з відсутністю у їх діях складу злочину.
Справа № 11/796/144/2016
Головуючий у 1-ій інстанції: ОСОБА_16
Доповідач: ОСОБА_1 .
Судом визнано доведеним, що 17.01.2011 року близько 10:00 год. неповнолітній ОСОБА_14 , знаходячись у роздягальні спортивного залу ліцею №303 за адресою: АДРЕСА_1 , на ґрунті особистих неприязних стосунків, які виникли в результаті словесного конфлікту з потерпілим неповнолітнім ОСОБА_8 на уроці фізкультури у спортивному залі ліцею в ході гри у футбол, з метою заподіяння тілесних ушкоджень останньому, наблизився до ОСОБА_8 та почав з'ясовувати стосунки, умисно наніс потерпілому ОСОБА_8 кулаками правої та лівої руки два удари в ділянкуживота та в праву щоку. Після того потерпілий ОСОБА_8 обхопив обома руками зі спини ОСОБА_14 і підняв його, внаслідок чого вони обидва впали на підлогу. В подальшому, лежачи на підлозі, ОСОБА_14 лівою рукою обхопив ОСОБА_8 за шию та утримував його до завершення конфлікту. Водночас, ОСОБА_15 , знаходячись поруч з ОСОБА_8 та ОСОБА_14 , бажаючи допомогти своєму товаришу ОСОБА_14 , керуючись раптово виниклим умислом. спрямованим на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , діючи умисно, підійшов до ОСОБА_8 та наніс йому декілька ударів ногою в ділянку спини.
ОСОБА_14 та ОСОБА_15 визнано винуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
У пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 296 КК України ОСОБА_14 та ОСОБА_15 визнано невинуватим та виправдано, у зв'язку з відсутністю у їх діях складу злочину.
В апеляції представник потерпілого ОСОБА_8 - ОСОБА_10 , вважаючи вирок суду незаконним, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні,фактичним обставинам справи, неправильне застосуванням закону про кримінальну відповідальність, просить його скасувати в частині виправдання ОСОБА_15 та ОСОБА_14 за ч. 2 ст. 296 КК України та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_15 та ОСОБА_14 винними у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296КК України.
В обґрунтування наведеного представник потерпілого ОСОБА_8 - ОСОБА_10 зазначає, що суд залишив поза увагою висновки експертиз про наявність у ОСОБА_8 середньої тяжкості тілесних ушкоджень; вважає, що в діях ОСОБА_15 та ОСОБА_14 наявні ознаки хуліганства, зокрема бажання показати свою зверхність, самолюбство із явною неповагою до людської гідності потерпілого та присутніх у роздягальні інших учнів ліцею.
Заслухавши доповідь судді, думку учасників судового розгляду, перевіривши матеріали кримінальної справи та доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Представник потерпілого ОСОБА_10 у судове засідання апеляційного суду не з'явився, хоча повідомленийпро дату, час і місце розгляду справи належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до розділу ХІ «Перехідні положення» КПК 2012 року, справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому КПК України 1960 року.
У відповідності зі ст. 323 КПК України (1960 р.) вирок суду має бути законним та обґрунтованим, підтвердженим перевіреними в судовому засіданні доказами, ґрунтуватись на повному, всебічному та об'єктивному дослідженні всіх обставин та доказів у справі в їх сукупності і відповідати вимогам закону.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_14 та ОСОБА_15 у вчиненні злочину, передбаченогоч. 1 ст. 125 КК України, за обставин, встановлених судом та викладених у вироку, є правильним, ґрунтується на зібраних та належним чином перевірених у суді доказах.
З огляду на доведеність винуватості вірною є й кваліфікація дій ОСОБА_14 та ОСОБА_15 за ч. 1 ст. 125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.
Згідно з роз'ясненнями пункту 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України. від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого.
Відповідно до ст. 11-1 КПК України ( в редакції 1960 року), суд у судовому засіданні за наявності підстав, передбачених частиною першою статті 49 Кримінального кодексу України, закриває кримінальну справу у зв'язку із закінченням строків давності у випадках, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком.
За змістом вказаної норми закону закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності - є безумовною і обов'язковою підставою звільнення ОСОБА_14 та ОСОБА_15 від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, оскільки з дня його вчинення пройшло більше двох років, а тому суд першої інстанції обґрунтовано звільнив ОСОБА_14 та ОСОБА_15 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінчення строків давності, при цьому врахувавши, що злочин вчинений обвинуваченими у неповнолітньому віці, які раніше до кримінальної відповідальності не притягувались, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебувати та позитивно характеризуються за місцем навчання.
У цій частині рішення суду ніким не оскаржується.
Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 327 КПК України 1960 року виправдувальний вирок постановлюється, серед іншого у разі, коли немає складу злочину. При цьому, виправдувальний вирок повинен бути судом вмотивований.
Мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити підстави для виправдання підсудного з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції вказаних вимог закону дотримався.
Так, із матеріалів кримінальної справи вбачається, що органом досудового слідства ОСОБА_14 та ОСОБА_15 пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України (хуліганство), тобто у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчинене групою осіб.
Дослідивши у судовому засіданні докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_14 та ОСОБА_15 складу, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України та виправдав, оскільки у обвинувачених відсутній умисел та мотив на вчинення даного злочину.
Перевіркою зазначеної кримінальної справи колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції відповідно до вимог кримінального процесуального закону перевірив зібрані на досудовому слідстві докази, на підставі яких ОСОБА_14 та ОСОБА_15 пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, зокрема дані висновку судово-медичної експертизи №872/Е від 03.08.2011 року та №1621/Е від 15.11.2011 року про те, що потерпілому ОСОБА_8 заподіяні легкі тілесні ушкоджень; показання свідків ОСОБА_17 ,ОСОБА_18 , (том 2, а. с. 52-56); ОСОБА_19 ( том 1, а.с. 172-175, том 2, а.с. 37-40); ОСОБА_20 , ( том 1, а.с. 209, том 3, а.с. 45-49); ОСОБА_21 , ( том 1, а.с. 163-167, том 3, а.с. 50-54; ОСОБА_22 ; ОСОБА_23 , ОСОБА_24 (том 2, а.с. 47-50); ОСОБА_25 ( том 1, а.с. 156-158, том 2, а.с. 58-61); ОСОБА_26 ( том 2, а.с. 92-96); ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 та ОСОБА_30 ; дані протоколу заяви ОСОБА_9 про скоєний злочин відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_8 , а саме його побиття в ліцеї №303 старшокласниками (том 1, а.с. 24); дані висновку судово-медичних експертиз №827/е від 03.08.2011 року ( том 1, а.с. 117-120) та №1621/е від 15.11.2011 року про те, що ОСОБА_8 заподіяні легкі тілесні ушкодження, які могли утворитися при обставинах, які викладені в протоколах відтворення обстановки і обставин події з участю ОСОБА_8 тв. ОСОБА_14 ( том 2, а.с. 144-159) в результаті ударів руками і ногами і є наслідком подій, що сталися 17.01.2011 року, - дав їм належну оцінку та обґрунтовано виправдав ОСОБА_14 та ОСОБА_15 за відсутністю у їх діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України.
Таким чином, своє рішення суд першої інстанції належним чином обґрунтував, навів підстави з яких взяв до уваги одні докази та відкинув інші. З таким висновком погоджується і колегія суддів.
Так, у п. 4 роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №10 «Про судову практику у справах про хуліганство», зазначено, що суди мають відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілей винного та обставин учинення ним кримінально караних дій. Дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім'ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
Як убачається із фактичних обставин справи, встановлених судом, та показань свідків, конфлікт виник на ґрунті особистих неприязних стосунків між учнями одного ліцею, тобто особами, які певний час знайомі та разом навчаються, тому зазначені обставини виключають наявність умислу, мотиву на вчинення хуліганських дій.
Тобто, суд першої інстанції детально дослідивши докази, встановив, що дії ОСОБА_15 та ОСОБА_14 , внаслідок яких потерпілому заподіяні легкі тілесні ушкодження, не поєднанні з очевидним для них грубим порушенням громадського порядку. З огляду на це доводи апеляції представника потерпілого у цій частині свого підтвердження не знайшли.
Також доводи представника потерпілого ОСОБА_10 про те, що ОСОБА_8 діями ОСОБА_15 та ОСОБА_14 заподіяні середньої тяжкості тілесні ушкодження також спростовуються матеріалами справи.
Так, свідок ОСОБА_24 - очевидець події у свої показаннях, серед іншого, вказав, що під час обопільної бійки між ОСОБА_14 та ОСОБА_8 , ОСОБА_8 промахнувся та влучив кулаком у стіну, внаслідок чого зламав собі руку, про що сказав йому особисто.
Показання свідка ОСОБА_24 у цій частині об'єктивно підтверджується даними висновку експерта № 1621/Е від 15.11.2011 року про те що, ОСОБА_8 заподіяні тілесні ушкодження середньої тяжкості - підголівчастий перелом ІІ п'ясної кістки лівої кисті. При цьому механізм утворення зазначеного тілесного ушкодження, полягає як в нанесенні удару рукою затиснутою в кулак об тупий предмет, так і в нанесенні удару тупим предметом в ділянку суглобової поверхні голівки ІІ п'ясткової кістки, за умови затиснутої кисті в кулак, а тому доводи представника потерпілого ОСОБА_10 у цій частині є не обґрунтованими.
Тобто, суд першої інстанції належним чином перевірив у цій частині докази та дав їм оцінку у сукупності.
При перегляді апеляційним судом вироку суду першої інстанції істотних порушень КПК України, що унеможливлювали б прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, не встановлено.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що вирок суду щодо ОСОБА_14 та ОСОБА_15 є законним та обґрунтованим, підстав для його зміни чи скасування, передбачених ст. 367 КПК України (1960р.), колегією суддів не встановлено, а тому апеляція представника потерпілого ОСОБА_10 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України 1960 року та розділом ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року, колегія суддів-
Апеляцію представника потерпілого ОСОБА_8 - ОСОБА_10 , без задоволення., вирок Дарницького районного суду м. Києва від 06 липня 2016 року щодо ОСОБА_14 та ОСОБА_15 залишити без змін.
Судді:
____________ ____________ ___________
ОСОБА_2 ОСОБА_1 ОСОБА_3