20 грудня 2016 р. Справа № 876/8199/16
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В.,
за участю секретаря судового засідання: Кудєрової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський будівельний холдинг» до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
В травні 2016 року позивач - ТзОВ «Львівський будівельний холдинг» звернулося в суд з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС у Львівській області), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Львівській області від 10.05.16 року №0001301408.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилалося на те, що висновки податкового органу щодо завищення ним податкового кредиту внаслідок господарських взаємовідносин з контрагентами позивача, а саме: ТзОВ «Абіон ресурс» (в період здійснення господарських операцій - ТзОВ «Ісіда груп») та ТзОВ « Ніка Ейр» є помилковими, оскільки такі висновки зроблені відповідачем без об»єктивного аналізу господарських операцій та ґрунтуються лише на припущеннях податкового органу щодо відсутності фактичного виконання робіт вказаними контрагентами. Реальність взаємовідносин між позивачем та ТзОВ «Ісіда груп», ТзОВ «Ніка Ейр» спростовується належними первинними документами, які були представлені позивачем до перевірки. В основу висновків про допущені ТзОВ «Львівський будівельний холдинг» порушення покладено лише посилання на дані ІС «Податковий блок» та Архіву електронної звітності центру обробки інформації ДФС України. Вважає, що такі висновки відповідача є безпідставними та не можуть вказувати на порушення позивачем податкового законодавства. З урахуванням викладеного, зазначив, що Головним управління ДФС у Львівській області не доведено факту недобросовісності контрагентів позивача та заниження ТзОВ «Львівський будівельний холдинг» грошових зобов»язань по ПДВ.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року адміністративний позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 10.05.16 року №0001301408.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції, ГУ ДФС у Львівській області оскаржило її в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що операції позивача з ТзОВ «Ісіда груп», ТзОВ «Ніка Ейр» не підтверджуються, стосовно врахування реального здійснення таких операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничих складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської, економічної діяльності.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у зв»язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апелянта у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що Головним управлінням ДФС у Львівські області проведено планову виїзну документальну перевірку ТзОВ «Львівський будівельний холдинг» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.13 року по 31.12.15 року.
В ході перевірки встановлено наступні порушення:
- п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, а саме завищено податкові зобов»язання з ПДВ по реалізації послуг, на загальну суму 543 990,27 грн., в т.ч. за листопад 2015 року на суму 458 936,47 грн. за грудень 2015 року на суму 85 053,80 грн.;
- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, а саме завищено податковий кредит на суму 1 108 179,56 грн., в тому числі за листопад 2015 року в сумі 645 387,94 грн., за грудень 2015 року в сумі 462 791,62 грн.;
- п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість за грудень 2015 року в сумі 564 190 грн.
Результати перевірки оформлено актом від 21.04.16 року №61/13-01-14-08/36416850.
За результатами перевірки контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 10.05.16 року №0001301408, яким позивачу збільшено суму грошового зобов»язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 705 237,50 грн., в тому числі за податковим зобов»язанням 564 190, 00 грн. та за штрафними санкціями - 141 047,50 грн.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що викладені в акті перевірки від 21.04.16 року №61/13-01-14-08/36416850 висновки податкового органу про порушення позивачем норм Податкового кодексу України є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх вірними, такими що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов»язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов»язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Для цілей оподаткування платники податків зобов»язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов»язаних з визначенням об»єктів оподаткування та/або податкових зобов»язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов»язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (абз. 1 п. 44.1 ст. 44 ПК).
Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов»язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п.п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійсненні операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї з подій, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).
Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України, протягом звітного періоду у зв»язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи товари/послуги та основні фонди почали використовуватись в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.
Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв»язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).
Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності є визначальною умовою для виникнення права на формування податкового кредиту.
Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.
Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно - правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб»єктів господарської діяльності, які зобов»язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов»язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Враховуючи наведене, слід зробити висновок, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Для з»ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.
Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Відповідачем при формуванні висновків щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства вказується, що контрагенти позивача не мають достатньої кількості матеріальних та трудових ресурсів, у них відсутні виробничі потужності, основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби, відсутні в достатній кількості штатні працівники та фахівці, які приймали б участь у здійсненні операцій з надання послуг за укладеними договорами, що, на думку податкового органу, вказує на неможливість фактичного здійснення таких операцій.
При цьому податковим органом використано податкову інформацію, складену ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо цих підприємств, а також дані ІС «Податковий блок» та Архіву електронної звітності центру обробки інформації ДФС України.
Відповідач не вказує, що за результатами співставлення показників податкової звітності позивача та вказаних контрагентів податковими органами виявлено розбіжності у повноті декларування спірних господарських операцій.
Податкові накладні, які отримані позивачем від ТзОВ «Ісіда Груп» та ТзОВ «Ніка Ейр» відображені ним в податковій звітності, що підтверджується відповідними податковими деклараціями. В той же час, як вже зазначалось, такі господарські операції відображені також у складі податкових зобов»язань по ПДВ і контрагентами позивача, що не заперечується відповідачем.
Оплата за вказаними договорами субпідряду підтверджуються актами звірки взаєморозрахунків.
Крім цього, позивачем також долучено до матеріалів справи належним чином завірені копії договорів, актів приймання-передачі виконаних будівельних робіт та довідок про вартість виконаних робіт з замовниками відповідних будівельних робіт. Вказані документи підтверджують, що понесені ТзОВ «Львівський будівельний холдинг» витрати на оплату послуг субпідряду мають безпосередній зв»язок з господарською діяльністю позивача.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88.
Згідно з Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов»язкові реквізити, як: назва підприємства, установи, від імені яких складено документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам.
Отже, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства.
Виходячи з вищенаведеного, що не спростовано податковим органом, долучені позивачем документи мають усі необхідні реквізити та відомості та відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підпункту 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704, і в суду немає підстав ставити під сумнів їх достовірність.
Таким чином, оскільки встановлені судом обставини та досліджені докази, які ці обставини підтверджують, вказують на те, що господарські операцій між ТзОВ «Львівський будівельний холдинг» та ТзОВ «Ісіда Груп», ТзОВ «Ніка Ейр» мали місце в реальному часі, підтверджують наявність господарської мети та рух активів в процесі здійснення господарської діяльності товариства, встановлюють зв»язок між фактом придбання товарів/послуг та господарською діяльністю товариства, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що заявлені позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року у справі №813/1725/16 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя : Л.Я. Гудим
Судді: О.М. Довгополов
ОСОБА_1
Повний текст ухвали виготовлено та підписано 22.12.2016 року.