"14" грудня 2016 р. м. Київ К/800/12684/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Бухтіярової І.О.
Суддів Веденяпіна О.А.
Приходько І.В.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Київжитлосвіт»
на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2013
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014
у справі № 826/18360/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київжитлосвіт»
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
Товариство з обмеженою відповідальністю «Київжитлосвіт» звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 0002802240 від 31.07.2013.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014, у задоволенні позовних вимог відмовлено, з мотивів правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Відповідач в запереченнях на касаційну скаргу позивача просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, як законні та обґрунтовані.
З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Київжитлосвіт» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Гресленд» за квітень 2013 року, складено акт № 426/2240/37855641 від 19.07.2013, в якому зафіксовано порушення: п. п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, п. п. 200.1, 200.2, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 179 232 грн., у тому числі: квітень 2013 року у розмірі - 179 232 грн.
На підставі результатів проведеної перевірки, 31.07.2013 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0002802240 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 224 040 грн., в т.ч.: 179 232 грн. основного платежу та 44 808 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Матеріалами справи встановлено, що між позивачем (Замовник) і ТОВ «Гресленд» (Підрядник) було укладено договір № 04-13 від 11.07.2013, за умовами якого Замовник доручає, а Підрядник виконує послуги із видалення з території опалого листя, залишків обрізки та видалення сухостійних дерев і кущів, будівельних та негабаритних і крупногабаритних й інших відходів.
Видалення та знешкодження зазначених у п. 1 договору відходів передбачає збирання та тимчасове зберігання Замовником відходів до прибуття спеціалізованого автотранспорту Підрядника, а також вивезення Підрядником відходів для знешкодження у визначені ним місця; Замовник приймає і оплачує надані йому послуги в порядку і у строки, визначені цим Договором; акт приймання наданих послуг підписується уповноваженими представниками Сторін після його підписання, але не пізніше останнього робочого дня звітного місяця; розрахунок Сторін згідно Акта приймання наданих послуг здійснюється після його підписання, але не пізніше останнього робочого дня місяця, що слідує за звітним.
На підтвердження факту виконання умов даного договору суду були надані платіжне доручення, податкова накладна, акт.
Висновки в акті перевірки про те, що заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся не підлягають відшкодуванню, оскільки договір, укладений позивачем з його контрагентом ТОВ «Гресленд» є таким, що укладений без мети настання реальних наслідків в силу відсутності у контрагента трудових та матеріальних ресурсів, необхідних для ведення господарської діяльності, порушує публічний порядок, а тому є нікчемним.
До таких висновків відповідач прийшов на підставі акта ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про неможливість проведення зустрічної звірки по контрагенту позивача ТОВ «ГРЕСЛЕНД» від 29.05.2013 № 1873/22.3/37633760, в якому встановлено, що стан товариства відповідно до ІС-« 9» направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням, крім того, встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів, та інших основних фондів. Підприємство виконувало вигодотранспортуючу функцію, тобто формувало податковий кредит для своїх контрагентів - постачальників та здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з ТОВ «Гресленд» за період, що перевірявся, не мали реального характеру, та, виходячи з цього, прийшов до висновку, що визначення контролюючим органом підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість є правомірним.
Однак, суд касаційної інстанції вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.
Так, статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідно до ст. 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Згідно зі ст. 1 зазначеного Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Так, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 ПК України).
Згідно з п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
В даному випадку судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та вищевказаним контрагентом, за результатами яких позивачем сформовано податковий кредит; питання щодо фактичної сплати позивачем податку на додану вартість в ціні послуг, що придбані платником податку; не досліджено питання чи призвели вказані господарські операції до реальних змін майнового стану підприємства.
Також, не встановлено зв'язку між фактом придбання послуг і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку.
Для вирішення спору важливе значення також має встановлення факту реєстрації та перебування контрагента платника податку в стані платника податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.
Судам слід врахувати, що нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватись лише відсутністю у контрагентів трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів, та інших основних фондів тощо, адже підприємство не позбавлено права залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення господарської діяльності.
Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого ч. 1 ст. 71 зазначеного Кодексу обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначенні суми його податкового обов'язку.
Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій.
Згідно з ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Київжитлосвіт» задовольнити частково.
Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ч. 6 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.
Головуючий І.О. Бухтіярова
Судді О.А. Веденяпін
І.В. Приходько