Провадження № 11-сс/774/1419/16 Справа № 202/7035/16-к Слідчий суддя - ОСОБА_1 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія: ст. КПК України
30 листопада 2016 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
Головуючого судді - доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2016 року про арешт майна, -
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11.11.2016 р. про арешт майна та постановлення нової ухвали, якою у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна - відмовити в повному обсязі, з вирішенням питання про поновлення строку апеляційного оскарження.
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді від 11.11.2016 р. частково задоволено клопотання слідчого СВ Індустріального ВП ДВП ГУ НП в Дніпропетровській області ОСОБА_7 та накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунках № НОМЕР_1 ; НОМЕР_2 ; НОМЕР_3 ; НОМЕР_4 ; НОМЕР_5 ; НОМЕР_6 ; НОМЕР_7 ; НОМЕР_8 ; НОМЕР_9 ; НОМЕР_10 ; НОМЕР_11 ; НОМЕР_12 ; НОМЕР_13 ; НОМЕР_14 ; НОМЕР_15 , які відкриті в ПАТ КБ «Приватбанк» (код ЄРДПОУ 14360570, МФО 305299, юридична адреса: вул. Набережна Перемоги 50, м. Дніпро), та належать ОСОБА_6 .
Обґрунтовуючи прийняте рішення, слідчий суддя зазначив, що клопотання слідчого є обґрунтованим і таким, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 171 КПК України, та підлягає частковому задоволенню зважаючи на те, що незастосування арешту відносно зазначених рахунків може привести до настання наслідків передбачених ч. 7 ст. 170 КПК України, в той час як ці грошові кошти містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, які встановлюються під час кримінального провадження, та є об'єктом кримінально протиправних дій, оскільки безпосередньо вказують на проведення безтоварних операцій.
Обґрунтовуючи вимоги своєї апеляційної скарги, апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11.11.2016 року є необґрунтованою, незаконною, постановлена з порушенням кримінального процесуального закону, внаслідок чого підлягає скасуванню.
Вказує, що оскаржувану ухвалу було постановлено без його виклику та участі, при цьому посилання слідчого на те, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 нібито є організаторами «конвертаційного центру», які надають суб'єктам господарської діяльності Дніпропетровського регіону послуги з мінімізації податків, безпосередньо здійснюють замовлення готівки та виготовляють для клієнтів звітну бухгалтерську документація, є не більше, ніж припущеннями слідчих органів, та не мають будь-якого підтвердження.
Також зазначає, що судом не визначена належна мета накладення арешту на зазначене майно, та не встановлені підстави для цього.
Щодо строку апеляційного оскарження оскаржуваної ухвали зазначає, що останню було постановлено без його виклику та повідомлення, а її копію він отримав лише 18.11.2016 р.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Вирішуючи питання про дотримання ОСОБА_6 строку апеляційного оскарження, колегія суддів виходить з того, що оскаржувана ухвала слідчого судді була постановлена без його виклику, а отже за правилами ч. 3 ст. 395 КПК України строк її апеляційного скарження для останнього обчислюється з дня отримання ним копії даної ухвали, а саме з 18.11.2016 р. За викладених обставин колегія суддів не вбачає підстав для висновку про пропущення строку апеляційного оскарження та необхідність розгляду і вирішення питання про його поновлення.
Аналізуючи доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості оскаржуваної ухвали слідчого судді, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним з видів заходів забезпечення кримінального провадження, а отже за правилами ст. 132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:
1)існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження;
2)потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора;
3)може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 р. у справі «Смирнов проти Росії» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як вбачається з наданих матеріалів, об'єктивна сторона розслідуваного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, полягає у тому, що не встановлена особа внесла неправдиві відомості до господарських документів низки суб'єктів господарської діяльності.
Відсутні розумні підстави для висновку, що грошові кошти у безготівковій формі можуть бути речовими доказами вчинення такого злочину. Крім того, ОСОБА_6 не має процесуального статусу, за якого на його майно може бути накладений арешт у забезпечення конфіскації, спеціальної конфіскації, майбутнього відшкодування шкоди, заподіяної злочином.
Також щодо цього майна не можуть вважатися доведеним обставини, передбачені ст. 132 КПК України, оскільки обґрунтованість підозри у вчиненні розслідуваного кримінального правопорушення підтверджується лише інформаційним повідомленням оперативного підрозділу, при цьому будь-яке об'єктивне підтвердження викладених у ньому обставин відсутнє.
За викладених обставин колегія суддів доходить висновку про те, що арешт на грошові кошти ОСОБА_6 був накладений слідчим суддею за відсутності достатніх підстав для цього та з істотним порушенням вимог процесуального закону, а достатні підстави для утримання цього майна державою відсутні, що тягне необхідність задоволення апеляційної скарги.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 131, 132, 170-173, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2016 року про арешт майна - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого СВ Індустріального ВП ДВП ГУ НП в Дніпропетровській області ОСОБА_7 про арешт майна - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3