25.06.09р.Справа № 27/74-09(30/118-08(18/510-07(30/308-07))
За позовом: Релігійної громади Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська, м. Дніпропетровськ
до відповідача-1: DUGSBERY INC, California USA,
відповідача-2: Дніпропетровської обласної ради, м. Дніпропетровськ
третя особа - 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», м. Дніпропетровськ
третя особа - 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Дніпропетровська обласна державна адміністрація, м. Дніпропетровськ
про визнання права власності
та за зустрічним позовом: DUGSBERY INC, California USA
до Релігійної громади Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська, м. Дніпропетровськ
про визнання права власності, зобов'язання припинити дії та стягнення 100000грн.
Суддя: Татарчук В.О.
Секретар: Дякун А.І.
Представники:
від позивача: Шурпінов В.І. довір. від 15.08.2005р.
від відповідача-1: Дидюк О.В. довір. від 25.06.2009р.
від відповідача-2: не з'явився
від третьої особи-1: не з'явився
від третьої особи-2: Вороновська О.В. довір. від 29.12.2008р.
Суть спору:
Релігійна громада Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська звернулась з позовом до DUGSBERY INC та Дніпропетровської обласної ради про зобов'язання:
- відповідача-1 повернути будівлю костелу, яка знаходиться за адресою: проспект Карла Маркса, 91, м. Дніпропетровськ, відповідачу-2;
- відповідача-2 передати у власність будівлю костелу, яка знаходиться за адресою: проспект Карла Маркса, 91, м. Дніпропетровськ, позивачу.
В ході вирішення спору позивач змінив вимоги та вказує на необхідність:
- визнання за релігійною громадою Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська право власності на будівлю Римсько-католицького костелу, який знаходиться за адресою: проспект Карла Маркса, 91 м. Дніпропетровська;
- повернення майна із чужого незаконного володіння відповідача-1.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:
- релігійна громада Святого Йосипа парафії римо-католицької церкви м. Дніпропетровська є правонаступником релігійної громади римо-католиків м. Катеринослава, храм побудовано коштом єдиної релігійної громади м. Катеринослава;
- з урахуванням положень Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», Указу Президента України №125 від 04.03.1992р. будівлю необхідно було повернути у власність релігійній громаді;
- постановою Вищого арбітражного суду України від 24.12.1998р. по справі №1/50 визнані недійсними ч.2 п.1 розпорядження заступника голови Дніпропетровської обласної ради та договір купівлі-продажу будівлі по пр. К.Маркса, 91 у м. Дніпропетровську, укладений між Дніпропетровською обласною радою та ТОВ «Фін-Інвест»від 11.02.1998р.;
- Дніпропетровська обласна рада не мала права відчужувати спірну будівлю, а первісний та подальші набувачі є недобросовісними, оскільки знали про те, що спірна будівля є культовою і підлягала передачі релігійній громаді;
- відповідач-1 не може вважатися власником будівлі по пр. К.Маркса, 91 у м. Дніпропетровську в силу нікчемності договору купівлі-продажу від 06.08.1998р.;
- цей договір не міг бути прийнятий на реєстрацію права власності відповідача-1 на нерухомість і не може бути допустимим доказом права власності останнього як такий, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки містить виправлену дату укладення, а також мають місце недоліки щодо вказівки реквізитів договору;
- будівля по пр. К.Маркса, 91 м. Дніпропетровська на теперішній час не є об'єктом ані державної, ані комунальної, ані приватної власності;
- правовими підставами задоволення позову є ст.ст.316, 317, 328 Цивільного кодексу України, ст.18 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»;
- позивачем був дотриманий строк позовної давності.
Відповідач-1 проти задоволення позову заперечує та зазначає, що:
- позивач не є правонаступником релігійної громади римо-католиків м. Катеринослава, а потім м. Дніпропетровська і положення статуту Римсько-католицької парафії костелу в місті Дніпропетровську не визначають, що зазначена парафія є правонаступницею будь-якої організації чи об'єднання громадян;
- факт правонаступництва, встановлений постановою господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2006р. по справі №25/207-06, не можна вважати доведеним з огляду на приписи ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України;
- в рішенні Вищого арбітражного суду України від 24.12.1998р. по справі №1/50 відсутні посилання на недійсність договору купівлі-продажу від 11.02.1998р. з підстав його невідповідності вимогам законодавства;
- відповідач-1 є власником спірної будівлі на підставі договору купівлі-продажу від 06.08.1998р., укладеного між корпорацією «Вілнорт Інк»та корпорацією «Дагсбері, інк»;
- корпорація «Вілнорт Інк»була власником спірної будівлі на підставі свідоцтва про право власності від 30.07.1998р. і відповідність договору купівлі-продажу від 06.08.1998р. вимогам закону встановлена рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2002р. по справі №Д10/20-(ПД19/54) за позовом прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави до ТОВ «Фін-Інвест», корпорації «Вілнорт Інк», корпорації «Дагзбері, Інк», фірми «Драгер Сервіс Лімітед»;
- рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 17.08.2005р. корпорацію «Дагзбері, Інк»визнано добросовісним набувачем права власності на нежитлову будівлю літ. Г-2, розташовану за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. К.Маркса,91;
- позивачем пропущено строк позовної давності.
Відповідач-2 не надав відзив на позов.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2008р. прийнято до розгляду з первісним зустрічний позов корпорації inc»(California, USA) до релігійної громади Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська про:
- визнання за корпорацією «Дагзбері, Інк»права власності на нежитлову будівлю літ. «Г-2», що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, проспект Карла Маркса, 91;
- зобов'язання релігійної громади Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська припинити дії, які порушують право власності корпорації «Дагзбері, Інк» щодо здійснення свого права на утримання будинку, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, проспект Карла Маркса, 91;
- стягнення з релігійної громади Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська на користь корпорації «Дагзбері, Інк»в рахунок відшкодування збитків грошові кошти в сумі 100000грн.
Релігійна громада Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська заперечує проти зустрічного позову з посиланням на те, що:
- первісний та зустрічний позови мають різні предмети (предметом первісного позову є визнання права власності на культову споруду -будівлю Римсько-католицького костелу за адресою пр. К.Маркса, 91, м. Дніпропетровська, а предметом зустрічного позову є визнання права власності на двоповерхову нежитлову будівлю за цією ж адресою) та різні правові підстави;
- наведені позови взаємно не пов'язані та не можуть розглядатися в одному процесі, у зв'язку з чим, позовна заява корпорації gsbery inc»підлягає розгляду в іншому провадженні.
Третя особа-1 підтвердила факт реєстрації права власності на спірну будівлю за відповідачем-1 та вказує на необхідність прийняття рішення згідно з вимогами чинного законодавства.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2008р. по справі №30/118-08(18/510-07(30/308-07) в задоволенні первісного позову відмовлено та задоволені вимоги за зустрічним позовом частково з визнанням за корпорацією «Дагзбері, Інк»права власності на нежитлову будівлю літ. «Г-2», що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, проспект Карла Маркса, 91. В решті вимог за зустрічним позовом відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.12.2008р. наведене рішення господарського суду Дніпропетровської області залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 19.02.2009р. зазначені рішення і постанова судів першої та апеляційної інстанцій скасовані з направленням справи на новий розгляд.
Підставою для скасування були наступні обставини.
Касаційною інстанцією зазначено, що «відповідно до довідки Єпископа Станіслава Падевського Харківсько-Запорізької єпархії релігійна громада Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви є єдиною правонаступницею однойменної релігійної громади римо-католиків м. Катеринослава, яка припинила свою діяльність у 1948 році внаслідок проведення тоталітарної політики колишнього СРСР стосовно релігії.
Богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії, тодішня громада проводила в їхній єдиній культовій будівлі (костелі), побудованій у 1847 році у м. Катеринославі.
Храм, розташований на проспекті Карла Маркса, 91 м. Дніпропетровська побудовано коштом єдиної в м. Катеринославі релігійної громади -парафії Святого Йосипа, котра відтоді стала його єдиним власником і розпорядником, бо починаючи від створення в 1852 році Тираспольської римсько-католицької єпархії Російської імперії і аж під цю пору на терені м. Катеринослава - Дніпропетровська жодної іншої офіційно зареєстрованої релігійної організації РКУ не існувало і не існує.
Ця довідка видана на підставі архівних документів і відомостей Харківсько-Запорізької дієцезії Римсько-католицької церкви в Україні.
Враховуючи викладене, не можна погодитися з висновком апеляційної інстанції, що релігійна громада Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви у м. Дніпропетровську зареєстрована рішенням Дніпропетровської обласної ради №172 від 04.03.1992 року, не є правонаступницею однойменної релігійної громади римо-католиків м. Катеринослава (Дніпропетровська).
Крім того, вказана довідка свідчить про належність цієї культової споруди саме релігійній громаді Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви у м. Дніпропетровську.
При встановленні обставин, пов'язаних з правонаступництвом позивача за первісним позовом, а також належності костелу релігійній громаді Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви, попередні судові інстанції, не позбавлені були можливості витребувати від державного органу України у справах релігій або архівних установ документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, або викликати посадових осіб зазначеного органу для дачі пояснень по суті справи.
Проте, в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України вказані вимоги виконано не було.
Відповідно до статей 17 і 18 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»кожна релігійна громада є власником придбаного чи створеного нею рухомого і нерухомого майна та коштів і їх єдиним розпорядником.
Згідно статті 17 Закону культові будівлі і майно, які складають державну власність, передаються організаціями на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим -Уряду цієї Республіки.
Згідно з пунктом 3 Указу Президента України від 4 березня 1992 року №125 «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна»зазначені державні органи зобов'язані протягом 1992 -1993 років здійснити передачу релігійним громадам у власність чи безоплатне користування культових будівель, що використовуються не за призначенням.
(Розпорядженням Президента України від 22.06.1994 року №53/94 дію цього пункту продовжено до 01.12.1997 року).
Розпорядженням Прем'єр-Міністра України №671-р від 21.10.1996 року будинок Дніпропетровського зонального управління «Спортлото»(м. Дніпропетровськ, проспект Карла Маркса, 91) передано в комунальну власність Дніпропетровської області.
Передачу необхідно було здійснити в місячний термін у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.1996 року №678.
Розпорядженням заступника голови Дніпропетровської обласної ради №12-р від 26.01.1998 року двоповерхова будівля, розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, проспект Карла Маркса, 91 підлягала продажу ТОВ «Фін-Інвест».
Саме за адресою: м. Дніпропетровськ, проспект Карла Маркса, 91 і знаходиться Храмова споруда -костел релігійної громади Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви.
Рішенням Вищого арбітражного суду України від 24.12.1998 року (справа №1/50) визнано недійсним частину 2 пункту 1 розпорядження заступника голови Дніпропетровської обласної ради №12-р від 26.01.1998 року та договір купівлі-продажу від 11.02.1998 року щодо купівлі-продажу двоповерхової будівлі, розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ, проспект Карла Маркса, 91.
Позовні вимоги про стягнення на користь ТОВ «Фін-Інвест»коштів, сплачених Дніпропетровській обласній ради за об'єкт купівлі-продажу та повернення територіальній громаді міста Дніпропетровська об'єкта залишено без розгляду.
В рішенні арбітражного суду зазначено, що на момент розгляду справи судом, об'єкт купівлі-продажу не є вже його (відповідача ТОВ «Фін-Інвест») власністю.
Задовольняючи зустрічний позов корпорації «Дагзбері ІНК», США про визнання права власності на нежитлову будівлю 91 по проспекту Карла Маркса у місті Дніпропетровську, господарські суди послалися на договір купівлі-продажу двоповерхової будівлі від 06.08.1998 року, укладений між корпорацією «Вілнорд ІНК»та корпорацією «Дагзбері ІНК», акт приймання-передачі майна від 06.08.1998 року, витяг №14307566 від 19.04.2007 року комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації».
Проте, поза увагою суду залишилось, враховуючи рішення Вищого арбітражного суду України від 24.12.1998 року (справа №1/50) законність і підставність набуття права власності на будівлю №91 по проспекту Карла Маркса у м. Дніпропетровську корпорацією «Вілнорд ІНК».
Крім того, вирішуючи питання, пов'язане з визнанням права власності, господарські суди повинні були мати на увазі, що підтвердженням наявності такого права можуть бути правовстановлюючі документи, перелік яких наведено в додатку до Інструкції «Про порядок державної реєстрації права власності». Саме лише свідоцтво про право власності на певний об'єкт майна не є правовстановлюючим документом, таким може бути лише документ, на підставі якого видано свідоцтво.
Таким чином, поза увагою суду залишилось з'ясування питання, а чи була корпорація «Вілнорд ІНК»власником проданого майна. Відчуження майна особою, яка фактично не була його власником, є підставою для визнання відповідної угоди недійсною.
Попередніми судовими інстанціями без належних підстав з посиланням на статтю 35 Господарського процесуального кодексу України прийнято в основу задоволення зустрічного позову рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 17.08.2005 року, яким корпорація «Дагзбері ІНК»визнана добросовісним набувачем спірної споруди, бо в цивільній справі районного суду не приймали участь сторони господарського спору у даній справі.
Крім того, у цивільній справі суд навів юридичну оцінку обставинам, а не встановив факт, в розумінні статті 35 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи викладене, постановлені судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню.».
При новому розгляді справи сторони і третя особа-1 підтримали свої вимоги та заперечення.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2009р. залучено до участі у справі як третю особу-2 без самостійних вимог на предмет спору - Дніпропетровську обласну державну адміністрацію.
Третя особа-2 вказує на необхідність задоволення первісного позову та відмови в зустрічному з посиланням на неправомірність володіння спірним майном відповідачем-1.
Відповідач-2 і третя особа-1 не забезпечили явку представників в судове засідання. Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідача-2 і третьої особи-1, так як останні були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.
Представник відповідача-1 звернувся з клопотанням про відкладення розгляду справи. Клопотання обґрунтоване необхідністю ознайомлення новим представником з матеріалами справи.
Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1 та третіх осіб, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
встановив:
Релігійна громада римсько-католицької парафії м. Дніпропетровська зареєстрована рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської обласної ради від 04.03.1992р. за №172 на підставі Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»від 23.04.1991р.
13.04.1997р. вказана громада змінила свою назву на релігійну громаду Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська, шляхом внесення відповідних змін до статуту.
В матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право власності на двоповерхову будівлю від 16.07.1998р. Вказане свідоцтво видано на підставі розпорядження голови обласної ради від 26.01.1998р. № 12-р «Про продаж об'єктів, що належать до спільної власності територіальних громад області (обласної комунальної власності)», затвердженого рішенням обласної ради від 14.05.1998р. № 138-13/ХХІІ «Про розпорядження Голови обласної Ради», договору купівлі-продажу від 11.02.1998р. №1-113, акту приймання-передачі майна від 20.02.1998р. та договору комісії від 09.01.1998р. №1 між комісіонером ТОВ «Фін-інвест»та комітентом корпорацією «WILNORTH INC».
Також, в наявності копія договору купівлі-продажу двоповерхової будівлі від 24.07.1998р. (виправлено на 06.08.1998р.) між корпорацією «WILNORTH INC»(Продавець) і корпорацією «DUGSBERY INC»(Покупець).
Відповідно до п.1.1 договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю двоповерхову будівлю, яка розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. К. Маркса, 91 на земельній ділянці площею 2437кв.м., а покупець зобов'язується прийняти вказаний об'єкт, сплатити ціну відповідно до умов, визначених у цьому договорі.
Покупець зобов'язаний внести 1116863грн. за придбаний об'єкт не пізніше двох років з моменту підписання цього договору сторонами (п.2.1 договору).
06.08.1998р. вказані сторони підписали акт приймання-передачі двоповерхової будівлі, яка розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. К. Маркса, 91.
Згідно витягу КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»№14307566 від 19.04.2007р. право власності на будівлю літ. «Г-2»за адресою: пр. Карла Маркса, 91 у м. Дніпропетровськ зареєстровано за корпорацією «DUGSBERY INC».
Суд вважає за необхідне задовольнити первісний позов та відмовити в зустрічному позові з таких підстав.
Для прийняття рішення по справі суду слід встановити наступні обставини: наявність законодавчих підстав щодо можливості визнання права власності релігійної громади на будівлю костелу, наявність або відсутність факту правонаступництва позивачем прав релігійної громади римо-католиків м. Катеринослава щодо спірної будівлі, належність такої будівлі до культових споруд, дати оцінку законності набуття права власності відповідачем-1 на цю будівлю, а також визначитись з дотриманням позивачем строку позовної давності.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, визнання права є одним із способів захисту цивільних прав і інтересів.
Правом власності згідно з частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч.1 ст.317 ЦК України).
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.18 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності.
У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності.
Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом.
Викладені норми чинного законодавства дозволяють стверджувати про те, що позивач як релігійна організація може мати на праві власності певне майно та звертатися до суду за захистом порушеного права.
В ході вирішення спору встановлено, що спірна будівля є культовою будівлею.
Згідно з довідкою Дніпропетровського державного історичного музею ім. Д.І. Яворницького від 22.05.1992р. римсько-католицький костел у Катеринославі знаходився між Озерною площею та вул. Садовою. Побудований можливо, у кінці ХІХ ст. Діяв він до кінця 1933 року. У поточний час у будинку колишнього костелу розташоване Дніпропетровське зональне управління спортлото (пр. К.Маркса,91).
В матеріалах справи міститься копія рапорту священика А.Севальда від червня 1878 року про завершення будівництва костелу у м. Катеринославі в якому вказується на те, що будівництво Катеринославської римсько-католицької церкви закінчено у 1877 році на кошти прихожан.
Про належність спірної будівлі до культових споруд йдеться і в довідці Єпископа Станіслава Падевського OFM Сар. Харківсько-Запорізької єпархії римсько-католицької Церкви в Україні №66-06 ДН від 09.09.2006р.
Обласною консультативною радою з питань охорони культурної спадщини Дніпропетровської облдержадміністрації був складений акт стану збереження щойно виявленої пам'ятки архітектури від 20.09.2007р.
Відповідно до вказаного акту будинок римсько-католицького костьолу було споруджено в середині 1870-х років за проектом архітектора ОСОБА_8. Архітектурний стиль споруди -еклектика «романської»стилізації. Після закриття костьолу як культової споруди 12 лютого 1949 року будівлю було передано міському комітету у справах фізкультури та спорту. У зв'язку з чим, було проведено переобладнання будинку та реконструкція головного фасаду. На сьогоднішній день власником будівлі є корпорація «Дагзбері, інк», яка почала будівельні роботи без відповідної погодженої документації та дозволу ДАБК. Внаслідок цих робіт було зруйновано склепіння та дах пам'ятки, що призводить до подальшої руйнації будівлі. Знищення даху призвело до того, що дощем було змито вапняний шар на стінах під яким відкрився настінний розпис. За характером це розпис релігійного змісту, відноситься до кінця ХІХ століття, відповідає первісному призначенню будівлі і представляє культурну цінність.
При вирішенні спору судом враховані також витяг з протоколу № 18 засідання ради по справам релігійних культів при Раді Міністрів СРСР від 29.11.1948р., акт від 17.12.1948р. опису майна, що знаходилося в костьолі по пр. К.Маркса, 127 у м. Дніпропетровську, лист виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 1600 від 26.08.1948р., відомості про деканати римсько-католицької церкви в Дніпропетровській області на 20.04.1949р., висновок уповноваженого по справам релігійних культів при Раді Міністрів СРСР по Дніпропетровській області від 27.07.1948р., рішення виконкому Дніпропетровської міськради № 962 від 26.08.1948р. про передачу костьолу міській публічній бібліотеці, рішення виконкому Дніпропетровської обласної ради від 30.07.1948р. № 1839 про передачу костьолу по пр. К.Маркса, 127 у м. Дніпропетровську виконкому Дніпропетровської міської ради, та культового майна Дніпродзержинській громаді римо-католицького віросповідання.
Факт належності спірної будівлі до культових споруд не спростований відповідачем-1.
Згідно статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.
Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.
Клопотання про передачу релігійним організаціям культових будівель і майна у власність чи безоплатне користування розглядається в місячний термін з письмовим повідомленням про це заявників.
Відповідно до п.3 Указу Президента України від 4 березня 1992 року №125 «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна»Раді Міністрів Кримської АРСР, виконавчим комітетам обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів:
протягом 1992 - 1993 років здійснити передачу релігійним громадам у власність чи безоплатне користування культових будівель, що використовуються не за призначенням;
організувати інвентаризацію культового майна, що зберігається у фондах державних музеїв і архівів, для вирішення у встановленому порядку питання про можливість його подальшого використання за призначенням;
сприяти релігійним організаціям у зведенні культових будівель, створенні матеріальної бази добродійної діяльності, організації центрів соціальної адаптації громадян, що повернулися з місць позбавлення волі.
Розпорядженням Президента України від 22.06.1994 року №53/94-рп «Про повернення релігійним організаціям культового майна»встановлено, що на виконання статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»місцевим органам державної виконавчої влади забезпечити до 1 грудня 1997 року передачу у безоплатне користування або повернення безоплатно у власність релігійних організацій культових будівель і майна, які перебувають у державній власності та використовуються не за призначенням.
Розпорядженням Прем'єр-Міністра України №671-р від 21.10.1996 року прийнято пропозицію Дніпропетровської облдержадміністрації, погоджену з Держкомспортом і Мінекономіки, про передачу будинку Дніпропетровського зонального управління «Спорт лото»(м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 91) в комунальну власність Дніпропетровської області.
Передачу здійснити в місячний термін у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 1996 р. N678 «Про порядок передачі державного майна».
Згідно з п.7 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.08.1996р. №2 (з відповідними змінами) «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону «Про свободу совісті та релігійні організації»відповідно до статті 17 вказаного Закону культові будівлі і майно, які складають державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - Уряду цієї Республіки. Слід мати на увазі, що згідно з пунктом 3 Указу Президента України від 4 березня 1992 р. N 125 «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна»зазначені державні органи зобов'язані протягом 1992 - 1993 років здійснити передачу релігійним громадам у власність чи безплатне користування культових будівель, що використовуються не за призначенням. (Розпорядженням Президента України від 22.06.94 N 53/94 дію цього пункту продовжено до 01.12.97). Отже, згідно з цим Указом допускається не лише повернення, а й передача у власність релігійних громад культових будівель. Зазначена передача культових будівель у власність релігійних громад, які не були їх власниками, можлива за умови, якщо в населеному пункті немає законного претендента на ці будівлі, тобто релігійної громади тієї конфесії (віросповідної приналежності), якій належала будівля на момент її переходу у власність держави.
Відповідно до п.9.3 роз'яснення під поверненням культових будівель і майна слід розуміти повернення зазначених будівель і майна у власність релігійних організацій того ж самого конфесійного напряму, наприклад, громадам православної церкви, римо-католицької церкви тощо.
Доказами належності культового майна або будівель тій чи іншій релігійній організації можуть бути довідки державних архівних установ, Державного комітету України у справах релігій, архівні документи церковних організацій (шематизми), рішення місцевих органів влади та інші письмові докази (п.9.4 роз'яснення).
З урахуванням наведеного, будівлю римсько-католицького костелу в м. Дніпропетровську по пр. Карла Маркса, 91 слід було передати релігійній громаді як культову споруду.
Стосовно правонаступництва позивача суд враховує наступне.
Відповідно до довідки Єпископа Станіслава Падевського OFM Сар. Харківсько-Запорізької єпархії римсько-католицької Церкви в Україні №66-06 ДН від 09.09.2006р. на підставі архівних документів і відомостей релігійна громада св. Йосипа парафії Римсько-католицької церкви у м. Дніпропетровську є єдиною правонаступницею однойменної релігійної громади римо-католиків м. Катеринослава -м. Дніпропетровська, яка остаточно припинила свою діяльність 1948р. внаслідок проведення тоталітарної політики колишнього СРСР стосовно релігії, спрямованої на порушення прав церков і релігійних організацій та їхнє цілковите знищення.
Богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії тодішня релігійна громада проводила в їхній єдиній культовій будівлі (костелі), побудованій 1877р. у м. Катеринославі -центра Катеринославського деканату, який належав до Тираспольської Римсько-католицької єпархії Російської Імперії.
Храм, розташований на проспекті Карла Маркса, 91 м. Дніпропетровська побудовано коштом єдиної в м. Катеринославі релігійної громади -парафії Святого Йосипа, котра відтоді стала його єдиним власником і розпорядником, бо починаючи від створення в 1852 році Тираспольської римсько-католицької єпархії Російської імперії і аж під цю пору на терені м. Катеринослава - Дніпропетровська жодної іншої офіційно зареєстрованої релігійної організації РКУ не існувало і не існує.
Враховуючи викладене, не можна погодитися з твердженням відповідача-1 про те, що релігійна громада Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви у м. Дніпропетровську зареєстрована рішенням Дніпропетровської обласної ради №172 від 04.03.1992 року, не є правонаступницею однойменної релігійної громади римо-католиків м. Катеринослава (Дніпропетровська).
Викладені обставини зазначені також і в постанові господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2006р. по справі №А25/207-06 за позовом релігійної громади Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська до Дніпропетровської обласної ради і Дніпропетровської обласної державної адміністрації про зобов'язання передати майно.
Крім того, вказана довідка свідчить про належність цієї культової споруди саме релігійній громаді Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви у м. Дніпропетровську.
Про наведене йдеться і в постанові Вищого господарського суду України від 19.02.2009р. по справі №30/118-08(18/510-07(30/308-07).
З приводу тверджень відповідача-1 про законність права власності корпорації на спірне майно суд зазначає наступне.
24.12.1998р. Вищим арбітражним судом України було прийнято рішення по справі № 1/50 за позовом прокурора Дніпропетровської області в інтересах територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради до Дніпропетровської обласної ради, товариства з обмеженої відповідальністю «Фін-Інвест»про визнання недійсними ч.2 п.1 розпорядження заступника голови Дніпропетровської облради № 12-р від 26.01.1998р. та договору купівлі-продажу від 11.02.1998р., стягнення на користь ТОВ «Фін-Інвест»коштів, сплачених Дніпропетровській облраді; повернення територіальній громаді м. Дніпропетровська цього об'єкта.
Згідно з вказаним рішенням:
- визнано недійсною ч.2 п.1 розпорядження заступника голови Дніпропетровської обласної ради № 12-р від 26.01.1998р. та договір купівлі-продажу від 11.02.1998р. щодо купівлі -продажу двоповерхової будівлі, розташованої за адресою м. Дніпропетровськ, пр-т К.Маркса, 91;
- позовні вимоги про стягнення на користь ТОВ «Фін-Інвест»коштів, заплачених Дніпропетровській облраді за об'єкт купівлі-продажу та повернення територіальній м. Дніпропетровська цього об'єкта залишено без розгляду;
- визнано недійсним Регламент Дніпропетровської обласної ради, затверджений рішенням обласної ради від 12.09.1997 року № 58-8/ХХІІ в частині делегування голові ради прав в період між сесіями вирішувати всі питання, віднесені законодавством до відання ради з подальшим затвердженням розпоряджень голови на черговій сесії ради.
Наведеним рішенням суду встановлені наступні обставини.
Заступник голови Дніпропетровської облради не мав законних повноважень на відчуження майна; обласна рада не є суб'єктом права власності на майно щодо продажу якого було прийнято розпорядження та укладено спірний договір купівлі-продажу; вона не могла навіть на сесії приймати рішення з розглядуваного питання без делегування їй такого права; доручення відповідної ради -власника майна на продаж спірного об'єкту обласна рада не одержувала; сесія обласної ради не могла делегувати голові ради (його заступнику) ті повноваження, яких вона не мала сама; рада не могла приймати рішення щодо передачі голові ради (заступнику) права розглядати питання, вирішення яких віднесено законом до виключної компетенції ради (які повинні розглядатись на пленарних засіданнях ради); рішення сесії Дніпропетровської облради №51-8 ХХІІ від 12.09.1997р. в частині делегування наведених прав голові облради визнається судом недійсним; наступне затвердження розпорядження, прийнятого з наведених питань не робить це розпорядження легітимним; право власності на спірне майно та право розпоряджатися їм на момент прийняття розпорядження та укладення договору облрада не мала.
Слід зазначити, що угода про відчуження майна вчинена не з волі власника, вчинена з порушенням публічного порядку укладення правочину є недійсною, тобто нікчемною і не може породжувати правових наслідків щодо передачі майна від одного власника іншому.
Таким чином, усі наступні угоди з цим майном є, відповідно, нікчемними, оскільки продавцями такого майна завжди будуть не його власники. Так само не стає власником майна особа, яка виступила стороною нікчемного правочину, за яким їй було передане майно, а буде вона незаконним володільцем. Нікчемними правочинами є не тільки ті, що укладені поза волею власника. Будь-який нікчемний правочин не створює для сторін прав та обов'язків щодо його виконання і свідчить, що сторони були і залишаються в становищі, яке існувало до вчинення такого правочину.
В постанові Вищого господарського суду України від 19.02.2009р. зазначено, що відчуження майна особою, яка фактично не була його власником, є підставою для визнання відповідної угоди недійсною.
З урахуванням наведеного, суд вважає такими, що не породжують правових наслідків щодо передачі спірного майна від одного власника іншому договір комісії від 09.01.1998р. №1, укладений між фірмою «JAGGER SERVICES LIMITED»і ТОВ «Фін-Інвест», договір комісії №005/UA-PROP між корпорацією «WILNORTH INC»і фірмою «JAGGER SERVICES LIMITED»(в частині, що стосується будівлі розташованої за адресою м. Дніпропетровськ, пр. К.Маркса, 91), а також договір купівлі-продажу двоповерхової будівлі від 06.08.1998р. між корпорацією «WILNORTH INC»(Продавець) і корпорацією «DUGSBERY INC».
Отже, корпорація «DUGSBERY INC»є незаконним володільцем спірного майна.
Суд не приймає посилання відповідача-1 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2002р. по справі №Д10/20-(ПД19/54) за позовом прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави до ТОВ «Фін-Інвест», корпорації «Вілнорт Інк», корпорації «Дагзбері, Інк», фірми «Драгер Сервіс Лімітед».
Згідно з ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Враховуючи, що по справам №Д10/20-(ПД19/54) і №27/74-09(30/118-08(18/510-07(30/308-07) є різним суб'єктний склад сторін обставини, встановлені наведеним рішенням суду не можуть мати преюдиціального значення для вирішення даного спору.
З приводу посилань відповідача-1 на те, що корпорація «Дагзбері Інк»є добросовісним набувачем нежитлової будівлі літ. Г-2, розташованої за адресою м. Дніпропетровськ, пр. К.Маркса, 91 згідно з рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області по цивільній справі №2-21357/2005 рік від 17.08.2005р. суд зазначає наступне.
Петропавлівським районним судом Дніпропетровської області 17.08.2005р. прийнято рішення по цивільній справі №2-21357/2005 рік, яким задоволений позов корпорації «Дагзбері, Інк»до Валігурської Тетяни Леонідівни, газети «Дніпровська правда», товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Ант Консалтинг ЛТД», третьої особи на стороні відповідача - корпорація «Wilnorth Inc». Згідно з вказаним рішенням визнано корпорацію «Дагзбері Інк» добросовісним набувачем об'єктів нерухомості в тому числі: нежитлової будівлі літ Г-2 площею 654,8кв.м., що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. К.Маркса, 91.
Згідно з ч.4 ст.35 ГПК України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.
Суд враховує, що в наведеному рішенні Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області викладена юридична оцінка обставинам набуття корпорацією «Дагзбері, Інк»права власності на відповідну нежитлову будівлю, а не встановлений факт в розумінні ст.35 ПК України.
Про наведене йдеться і в постанові Вищого господарського суду України від 19.02.2009р. по справі №30/118-08(18/510-07(30/308-07).
Аналіз матеріалів справи та чинного законодавства свідчить про те, що позивачем не був пропущений строк позовної давності.
Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Суд враховує, що позивач дізнався про реєстрацію права власності на спірну будівлю за відповідачем-1 під час вирішення спору по справі №А25/207-06 (постанова суду від 11.09.2006р.).
Викладені обставини дозволяють стверджувати про правомірність вимог позивача щодо визнання права власності на спірну будівлю та повернення такої будівлі релігійній громаді Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська і одночасно про необхідність відмови у зустрічному позові.
Крім того, підставою для відмови в зустрічних позовних вимогах в частині зобов'язання релігійної громади Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська припинити дії, які порушують право власності корпорації щодо здійснення свого права на утримання будинку, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, проспект Карла Маркса, 91 та стягнути в рахунок відшкодування збитків грошові кошти в сумі 100000грн. є також наступне.
Наведені вимоги корпорації «Дагзбері Інк»обґрунтовані тим, що релігійна громада блокує будівлю по пр. К.Маркса, 91, не допускає до проведення ремонтних робіт, що потягло за собою додаткове руйнування будівлі та збільшило вартість відновлювальних робіт будівлі. З серпня 2007 року по липень 2008 року представники релігійної громади постійно збираються біля будівлі, здійснюють обряди чим заважають позивачу здійснювати право власності щодо свого майна.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», релігійні організації мають право засновувати і утримувати вільно доступні місця богослужінь або релігійних зібрань, а також місця, шановані в тій чи іншій релігії (місця паломництва). Богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії безперешкодно проводяться в культових будівлях і на прилеглій території, у місцях паломництва, установах релігійних організацій, на кладовищах, в місцях окремих поховань і крематоріях, квартирах і будинках громадян, а також в установах, організаціях і на підприємствах за ініціативою їх трудових колективів і згодою адміністрації.
Релігійна громада Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська вказує на те, що церква відправляє св. Меси щосереди й щонеділі перед костелом протягом однієї-півтори години, а вхід до будівлі є закритим. На проведення молебнів у зазначені дні та години має відповідні дозволи, що не заперечується та не спростовано відповідачем-1.
Отже, суд не вбачає порушень прав корпорації «Дагзбері Інк»внаслідок проведення молебнів релігійною громадою у відведеному для цього місці.
На підтвердження понесених збитків відповідач-1 надав договір підряду №19-РС від 22.07.2008 року, укладений між корпорацією «Дагзбері Інк»та ТОВ «Світязь»на виконання робіт по покрівлі будинку по пр. К.Маркса, 91 для захисту від погодних умов на суму 99997,64грн.
Згідно п.2.6 договору підряду аванс на виконання будівельних робіт та придбання матеріальних ресурсів перераховується замовником у сумі 99997,64грн. у п'ятиденний строк після підписання договору.
Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Під збитками розуміють майнову шкоду у грошовому виразі, зокрема, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які вона зробила або мусить зробити для відновлення свого права (реальні збитки); доходи, які б особа мала реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина правопорушника.
З урахуванням наведеного корпорація «Дагзбері Інк»має довести не лише розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, але й сам факт порушення боржником його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням та шкодою.
Доказів виконання підрядних робіт на суму 99997,64грн. та доказів перерахування цієї суми виконавцю робіт корпорацією не надано. Відповідачем-1 не доведено те, що розмір збитків становить 100000грн. і такі збитки є наслідком дій позивача при проведенні молебнів із створенням перешкод при здійсненні ремонтних робіт. В даному випадку не доведені як вина позивача і наявність збитків, так і відповідний причинний зв'язок.
Більше того, як зазначалось вище згідно акту стану збереження щойно виявленої пам'ятки архітектури від 20.09.2007р., складеного Обласною консультативною радою з питань охорони культурної спадщини, встановлено, що корпорація «Дагзбері Інк»почала будівельні роботи без погодженої документації та дозволу ДАБК.
Клопотання релігійної громади Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська про винесення розгляду позовної заяви корпорації «Дагзбері, Інк»в інше провадження задоволенню не підлягає, оскільки питання щодо прийняття зустрічного позову для спільного розгляду з первісним позовом було вирішено господарським судом в порядку ст.60 ГПК України, про що винесена ухвала від 10.07.2008р.
Клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Наявність нового представника корпорації не є підставою для відкладення розгляду справи. В ході вирішення спору відповідачем-1 наведені доводи, заперечення та надані докази. Матеріалів справи цілком достатньо для прийняття рішення по суті.
Керуючись ст.ст. 49, 66, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
вирішив:
Первісний позов задовольнити.
Визнати за релігійною громадою Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська право власності на будівлю Римсько-католицького костелу, яка знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, проспект Карла Маркса, 91.
Повернути будівлю Римсько-католицького костелу, яка знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, проспект Карла Маркса, 91 релігійній громаді Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська із чужого незаконного володіння корпорації «DUGSBERY INC»(California USA).
Стягнути з корпорації «DUGSBERY INC»(California USA) на користь релігійної громади Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, 24/1а, код ЄДРПОУ 24995306) 204грн. -витрат по сплаті державного мита, 118грн. -витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, про що видати наказ.
В задоволенні зустрічного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Суддя В.О.Татарчук
Дата підписання рішення, оформленого у відповідності до ст.84 ГПК України -25.06.2009р.