17 жовтня 2016 року м. Київ К/800/13405/16
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоНечитайла О.М.
СуддівБухтіярової І.О.
Вербицької О.В.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач»
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 січня 2016 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року
у справі №826/14818/15
за позовом Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач»
до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 26 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року, відмовив у задоволенні адміністративного позову.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов.
Відповідач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.
Уповноважені особи контролюючого органу провели планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2013 року, про що склали акт від 25 березня 2015 року за №358/28-10-42-10/19014832, яким встановили порушення позивачем вимог підпункту 135.1, пункту 135.2 статті 135, пунктів 138.1, 138.2, 138.6 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункту 159.1.2 пункту 159.1 статті 159 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у розмірі 134 427 521,00 грн.; пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, підпункту 192.1.1 пункту 192.1 статті 192, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого, занижено податок на додану вартість у розмірі 113 029 271,00 грн.; підпункту 164.2.1 пункту 164.2, пункту 164.5 статті 164, підпункту 165.1.35 пункту 165.1 статті 165, пункту 157.9 статті 157, пункту 142.1 статті 142, пункту 171.1 статті 171, підпункту 168.1.1 пункту 168.1, підпункту 168.4.7 пункту 168.4 статті 168 Податкового кодексу України, у результаті чого до складу загального місячного оподатковуваного доходу не включені доходи у вигляді інших заохочувальних та компенсаційний виплат платників податку, що призвело до заниження суми податку на доходи фізичних осіб у розмірі 199 405,76 грн.; підпункту 164.2.17 пункту 164.2, пункту 164.5 статті 164 Податкового кодексу України, з доходу отриманого позивачем як додаткового блага у вигляді вартості безоплатно отриманих путівок, не утримано податок на доходи фізичних осіб, у результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб у розмірі 28 021,08 грн.; пункту 176.2б пункту 176.2 статті 176, пункту 119.2 статті 119 Податкового кодексу України, пункту 1 частини 2 статті 6, пункту 1 частини 1 статті 7, частини 5 та частини 7 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та пункту 9 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у результаті чого не забезпечено щоденний друк фіскального звітного чека.
За результатами перевірки, контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 08 квітня 2015 року:
№0000444201, яким збільшив позивачу суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 169 543 906,50 грн., з яких основний платіж - 113 029 271,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 56 514 635,50 грн.;
№00004542201, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 201 641 281,50 грн., з яких основний платіж - 134 427 521,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 67 213 760,650 грн.;
№0000464201, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 398 347,89 грн., з яких основний платіж - 227 426,84 грн., штрафні (фінансові) санкції - 170 921,05 грн.,
№0000484201, яким застосував до позивача штрафні (фінансові) санкції у розмірі 340,00 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту вартості товарів (робіт, послуг), отриманих від контрагентів, на підставі договорів, виконання яких не спричиняє реального настання правових наслідків; порушення позивачем вимог податкового законодавства у частині подання податкової звітності з недостовірними відомостями про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податків за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року та недотримання позивачем вимог законодавства у частині забезпечення щоденного друкування на реєстраторах розрахункових операцій фіскальних звітних чеків і забезпечення їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій при продажі товарів.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з правомірності прийнятих податковим органом податкових повідомлень-рішень на підставі вчинених позивачем порушень вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки від 25 березня 2015 року.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач у перевіряємий період мав господарські відносини з ТОВ «НВП «Локомотив», ТОВ «ТД «Енергетичне машинобудування», ТОВ «Електротехнічна компанія «ЗЕНІТ», ТОВ «ПЕБК «Енергетика», ТОВ «НВП «Квазар Комплекс», ТОВ «Євроінвестстрой», ПАТ «НДІ «Техностандарт», ТОВ «Світлофори», ТОВ «СП «Транс Інтер Казар» (ТОВ «СП «ТІК»), ТОВ «ВПТ-Україна», ТОВ «Транселектрокомплект» та ТОВ «Югтранском» на підставі договорів поставок, на виконання яких були виписані видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки на оплату, акти отримання-передачі продукції та рахунки-фактури.
Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем на підтвердження виконання умов договорів укладених з вказаними контрагентами не було надано: декларації про відповідність (для позицій 1-6 специфікації №1); інструкції з експлуатації; сертифікат відповідності Державної системи сертифікації УкрСЕПРО на бланку Держспоживстандарту UА1.012.0091927-11; копії сертифікату відповідності Державної системи сертифікації УкрСЕПРО на бланку Держспоживстандарту UА1.012.0033187-11; сертифікат якості; копії сертифікату відповідності на бланку Держспоживстандарту №UА1.059.0143954-12; паспорт; висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 13 серпня 2012 року №05.03.02-04/80712, протокол періодичних випробувань; сертифікат якості - на всю продукцію Специфікації №1, крім поз. 17-19; паспорт - на продукцію поз. 7-9 Специфікації №1 виробництва ПАТ «Науково-виробничий комплекс Дніпроспецмаш» та виробництва ВАТ «Калугапутьмаш»; технічний паспорт - на продукцію поз. 19 виробництва ВАТ «Муромтепловоз»; паспорт - на продукцію поз. 10, 16 виробництва ВАТ «Тихорецкий машинобудівний завод ім. В.В. Воровского»; паспорт виробу - на продукцію поз. 20 виробництва ТОВ «ПКК «Вест-Тер»; податкові накладні; банківські виписки.
Крім того, під час дослідження товарно-транспортних накладних, судами попередніх інстанцій встановлено, що в більшості накладних відсутні повні дані з якого пункту відправлено товар та в який пункт його доставлено, на деяких зазначено виключно місто без конкретної адреси; відсутні дані про вагу товару, відсутні дані про назву товару, міститься лише посилання на договори, відсутні дані про водіїв їх повні дані, відсутні печатки підприємств.
У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.
У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України, за змістом якої встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до статті 1 Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
За положеннями статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
За змістом частин першої та другої статті 9 ЗаконуУкраїни «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, пов'язаних з рухом активів платника податків, рухом його капіталу та зміни майнового стану платника податків.
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків
Судами попередніх інстанцій встановлено, що надані позивачем первинні бухгалтерські документи, не вказують на фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.
За вказаних обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність включення позивачем до складу валових витрат витрат понесених у результаті господарських операцій із вказаними контрагентами та формування на їх підставі податкового кредиту, з огляду на те, що вказані господарські операції не підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а отже правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень від 08 квітня 2015 року №0000444201 та №00004542201.
Також колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 08 квітня 2015 року №0000464201 з огляду на наступне.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач перераховував кошти для придбання путівок на відпочинок працівників та пенсіонерів до первинної профспілкової організації позивача, про що свідчить лист від 27 серпня 2014 року та платіжні доручення, наявні у матеріалах справи, які були видані співробітникам за рахунок коштів підприємства, а не членських внесків, що сплачуються безпосередньо до профспілки.
У свою чергу, позивач не відобразив вартість придбаних путівок у звітності податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (Форми-1ДФ).
Відповідно до вимог пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.
Підпунктом 168.1.1. пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Згідно абзацу «е» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загально місячного оподаткованого доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку.
Аналізуючи вказані норми, попередні судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що вартість придбаних путівок за рахунок позивача, у розумінні Податкового кодексу України є додатковим благом.
Відтак, позивач, маючи статус податкового агента, не здійснив нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів фізичних осіб з виплачених сум додаткового блага на користь платника податку при їх компенсації та за їх рахунок, чим порушив вимоги податкового законодавства.
Крім того, колегія суддів погоджується з правомірністю застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за порушення порядку ведення касових операцій.
Так, з матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 08 квітня 2015 року №0000484201, слугували висновки контролюючого органу про незабезпечення позивачем щоденного друкування на реєстраторах розрахункових операцій фіскального звітного чеку від 14 червня 2013 року, про що свідчить запис в книзі обліку розрахункових операцій від 04 жовтня 2011 року №2665014396/1.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», на суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг законодавець покладає обов'язок проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції; забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, а у випадку використання розрахункової книжки загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня.
За змістом статті 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», місце проведення розрахунків місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.
Відповідно до положень пункту 9 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій.
Статтею 5 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» передбачено, що на період виходу з ладу реєстратора розрахункових операцій та здійснення його ремонту або у разі тимчасового, але не більше 72 годин (7 робочих днів), відключення електроенергії проведення розрахункових операцій здійснюється з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки або із застосуванням належним чином зареєстрованого резервного реєстратора розрахункових операцій.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у розділі 4 «Облік ремонтів, робіт з технічного обслуговування і перевірок конструкції та програмного забезпечення реєстраторів розрахункових операцій» відсутні дані, які свідчили б про вихід з ладу РРО та, як наслідок, не роздрукування фіскального звітного чеку від 14 червня 2014 року №731.
Відповідно до положень пункту 4 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі невиконання щоденного друку фіскального звітного чеку або його не зберігання.
Враховуючи викладене, зважаючи на те, що позивачем при продажу товарів (наданні послуг) не дотримано вимоги Закону у частині щоденного друкування на реєстраторах розрахункових фіскальних звітних чеків і забезпечення їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність спірного податкового повідомлення-рішення від 08 квітня 2015 року №0000484201.
За приписами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою вказаної статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, а відтак скасування спірних податкових повідомлень-рішень.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 січня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року у справі №826/14818/15 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Бухтіярова І.О.
Вербицька О.В.