20 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Музичко С.Г.
при секретарі Ігнатьєву Є.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів Національної академії наук України на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 1 червня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів Національної академії наук України про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/11413/2016
Головуючий у суді першої інстанції:Лазаренко В.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.
встановила:
у серпні 2015 року позивач звернулась до суду з позовом про визнання незаконним наказ ДАТП НАН України від 6 липня 2015 року №40-к про її звільнення з посади заступника головного бухгалтера у зв'язку зі скороченням штату в порядку п.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України з 6 липня 2015 року, поновлення її на посаді заступника головного бухгалтера ДАТП НАН України з 6 липня 2015 року, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 7 липня 2015 року по 6 серпня 2015 року в розмірі 6 936 грн. 57 коп. та відшкодування моральної шкоди у сумі 5 000грн.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що з 11 липня 2014року працювала у відповідача на посаді старшого бухгалтера, наказом № 61-к від 29 грудня 2014 року переведена посаду заступника головного бухгалтера у зв'язку із внесеними змінами до штатного розпису підприємства та скасування посади старшого бухгалтера. 6 липня 2015 року її було звільнено з посади заступника головного бухгалтера у зв'язку зі скороченням штату в порядку п. 1 ст. 40 КЗпП України наказом № 40-к від 6 липня 2015 року.
Позивач стверджувала, що її звільнення було незаконним, так як попереджаючи її про наступне звільнення 2 квітня 2015 року, їй не було запропоновано іншу роботу, хоча на підприємстві згідно штатного розпису вакантними на 2 квітня 2015 року були посади касира (відділ бухгалтерії), комірника (відділ МТП) та завідувача господарством ( адміністративно-господарський відділ), її звільнення не було погоджено з профспілковою організацією, а відповідач не провів з профспілковою організацією консультації щодо запобігання звільненню.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, позивач посилалася на порушення відповідачем її трудових прав, що призвело до моральних страждань, втрати життєвих зв'язків і вимагає додаткових зусиль для організації життя.
9 березня 2016 року позивач подала суду заяву про збільшення розміру позовних вимог
- 2 -
і просила стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 49 332 грн. 84 коп.
Рішенням суду від 1 червня 2016 року позов задоволено.
У поданій апеляційній скарзі позивач просить змінити рішення в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 6 липня 2015 року по дату постановлення рішення 1 червня 2016 року на 76 332 грн. 57 коп., визначити розмір середньої заробітної плати для розрахунку суми оплати за час вимушеного прогулу з 6 липня 2016 року по 1 червня 2016 року у сумі 333 грн. 33 коп., виключити з описової частини висновки суду, що суперечать фактичним обставинам справи та спростовуються наявними доказами, а саме:
- 02.06.2015р наказом № 32-к ОСОБА_1 заступника головного бухгалтера було звільнено по закінченню відпустки з 18 червня 2015 року;
- доводи позивача щодо того, що в примірнику попередження про звільнення від 2 квітня 2015 року, який було надано відповідачем міститься не її підпис, не були підтверджені належними та допустимими доказами; підтвердити висновок, що штатний розпис ДАТП НАН України від 2 квітня 2015 року не затверджено у встановленому Галузевою угодою та іншими нормативними актами Президією НАНУ та що фактичного скорочення штату на підприємстві не відбулося, а саме посада заступника головного бухгалтера існувала після 2 квітня 2015 року та була зайнята ОСОБА_1
Позивач посилається на неправильне проведений судом розрахунок середньоденної заробітної плати та визначення суми середнього заробітку.
Також позивач вважає викладені у описовій частині рішення суду висновки суперечливими і такими, що не відповідають наявним матеріалам справи.
У поданій апеляційній скарзі Державне автотранспортне підприємство експедиційних та спеціальних автомобілів Національної академії наук Українипросить рішення суду скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Відповідач посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, оскільки позивачу були запропоновані вакантні посади, які відповідали її освіті, кваліфікації та досвіду роботи, від яких позивач відмовилася.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, яка підтримала свою апеляційну скаргу та заперечувала проти апеляційної скарги відповідача, пояснення представника відповідача, яка заперечувала проти апеляційної скарги позивача та просила задовольнити апеляційну скаргу відповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що з 10 липня 2014р. позивач була прийнята на посаду старшого бухгалтера ДАТП експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України.
Наказом директора ДАТП НАН України № 61-к від 29 грудня 2014р. позивача переведено на посаду заступника головного бухгалтера.
Наказом директора ДАТП НАН України № 32-к від 2 червня 2015р. позивачу надано щорічну відпустку на 17 календарних днів з 2 червня 2015р. по 18 червня 2015р. Пунктом 2 даного наказу позивача звільнено по закінченню відпустки 18 червня 2015р. у зв'язку зі скороченням штату працівників відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Наказом директора ДАТП НАН України № 40-к від 6 липня 2015р. відповідно до ст. 80 КЗпП України позивачу у зв'язку із хворобою під час відпустки продовжено щорічну відпустку на один календарний день на 6 липня 2015р. та пунктом 2 наказу звільнено по закінченню відпустки 6 липня у зв'язку зі скороченням штату працівників.
- 3 -
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог ст. 49-2 КЗпП України, так як позивачу не були запропоновані всі вакантні посади, які вона може виконувати з урахуванням освіти, кваліфікації та досвіду роботи.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації скорочення чисельності або штату працівників.
При цьому, саме власник або уповноважений ним орган має право визначати чисельність і штат працівників, а суд не вправі обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною 2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992р. з подальшими змінами зазначено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані із звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, установі, організації чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Наказом директора ДАТП НАН України № 20/1-К від 2 квітня 2015р. введено в дію з 2 квітня 2015р. новий штатний розпис, а згідно з наказом № 43 від 2 квітня 2015р. посада заступника головного бухгалтера з 2 квітня 2015р. скорочена.
Вказані дії є правом відповідача, передбачені пунктом 9.3.8. Статуту державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автмобілів Національної академії наук України, затвердженого розпорядженням Президії НАН України № 258 від 19 травня 2010р.
Штатний розпис відпвоіднача, який введено в дію з 2 квітня 2015р., погоджено з керуючим справами НАН України, що не суперечить вказаному пункту статуту підприємства, чим спростовуються твердження позивача про те, що у відповідача не мало місце скорочення штату, а штатний розпис затверджений з порушенням положень статуту підприємства.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що у відповідача відбулося скорочення штату працівників, зокрема, посади, яку займала позивач.
Згідно із частинами першою та третьою статті 492 цього Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасноз попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини
- 4 -
третьої статті 492КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобтовакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язанийзапропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежновід того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилисяна підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Така правова позиція Верховного Суду України висловлена у справі 6-40цс15.
Наказом директора ДАТП НАН України № 43 від 2 квітня 2015р. позивача було попереджено про майбутнє звільнення із займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України. З наказом позивач була ознайомлена, про що свідчить її підпис на наказі. Також позивача було письмово попереджено про звільнення з 2 червня 2015р., з яким вона ознайомилася 2 квітня 2015р., що позивач не заперечувала під час судового розгляду та підтверджується її підписом під попередженням, наданим позивачем суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що під попередженням, яке надано суду першої інстанції відповідачем, стоїть не її підпис, правового значення для вирішення даної справи не має, так як позивач не заперечувала, що таке попередження нею було отримано і його копія надана позивачем суду.
Згідно акту № 1 від 2 квітня 2015р. позивачу у зв'язку із скороченням її посади були запропоновані посади касира з відділу бухгалтерії, старшого комірника та завідувача господарством, від яких позивач відмовилась.
Складання даного акту 2 квітня 2015р. та здійснення зазначених у ньому дій підтверджені поясненнями свідків, опитаних судом першої інстанції, позивачем вказаний акт належними доказами спростований не був, тому суд першої інстанції правильно прийняв його як належний доказ.
Відповідно до відомостей, наданих відповідачем суду першої інстанції, з 2 квітня 2015р. по 6 липня 2015р. на підприємстві, крім посад запропонованих позивачу, були вакантні посади головного бухгалтера, юрисконсульта, начальника ВТК, системного програміста, інженера з транспорту, прибиральника території, водія МТЗ-80, слюсара-сантехніка.
Суд першої інстанції вважав, що відповідач повинен був запропонувати позивачу посаду головного бухгалтера та юрисконсульта, які були вакантні.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача про відсутність обов'язку роботодавця пропонувати працівнику, посада якого скорочується, посаду, вищу, ніж ту яку він займав. Вирішуючи питання про призначення працівника на посаду керівника, зокрема, головного бухгалтера, роботодавець має право призначити на цю посаду особу, яка має більший досвід роботи, ніж позивач.
Проте, відповідно до вищезазначеного правового висновку Верховного Суду України,
роботодавець є таким, що виконав обов'язок, передбачений частиною третьою статті 492 КЗпП України, якщо працівникові були запропоновані всі іншівакантні посади(інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Під час судового розгляду було встановлено, що за своєю освітою позивач могла зайняти посаду юрисконсульта, так як згідно диплому Міжрегіональної академії управління персоналом від 4 листопада 2004р. їй присвоєно кваліфікацію юриста (с.с.131).
Крім того, позивачу не була запропонована посада прибиральника території.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до
- 5 -
правильного висновку про недотриманням відповідачем вимог статті 492 КЗпП України при звільненні позивача.
Доводи апеляційної скарги відповідача, що позивачу були запропоновані всі вакантні посади, які дійсно відповідали її освітньо-кваліфікаційному рівню та досвіду роботи, на думку колегії суддів, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, так як під час судового розгляду було встановлено, що позивачу були запропоновані не всі вакантні посади, про що зазначено вище.
Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 2401 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом, у тому числі з дотриманням положень статті 492 КЗпП України.
Встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд першої інстанції правомірно прийняв рішення про поновлення позивача на посаді заступника головного бухгалтера.
Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
При розрахунку середнього заробітку враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995р., про те, що обчислення середньої заробітної плати для оплати вимушеного прогулу проводиться виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Суд першої інстанції правильно визначив середньоденну заробітну плату позивача у розмірі 301,59грн., виходячи із її заробітної плати за квітень та травень 2015р., без врахування оплати лікарняних листів.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що середньоденну заробітну плату необхідно обраховувати із заробітної плати, отриманої нею у червні та травні 2015р., колегія суддів вважає безпідставними, так як у червні 2015р. позивач не працювала, а перебувала у відпустці, а також хворіла, а отже, заробітна плата їй не нараховувалася.
Разом з тим, колегія суддів вважає правомірними доводи апеляційної скарги позивача про безпідставне не стягнення судом першої інстанції середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, а тільки станом на 9 березня 2016р., оскільки рішення суду в цій частині суперечить положенням ч. 2 ст. 235 КЗпП України, а позивачем заявлялися вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Також колегія суддів вважає, що це не є порушенням вимог ст. 11 ЦПК України, так як предметом позову є стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, а не конкретна його сума, тому поновлюючи позивача на посаді, суд повинен був стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 7 липня 2015р. по день ухвалення судового рішення.
Враховуючи неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права при вирішенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, рішення суду в цій частині підлягає зміні, а позовні
- 6 -
вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, виходячи з того, що термін вимушеного прогулу становить 228 робочих днів, а середньоденна заробітна плата позивача складала 301,59грн., стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 68 762грн. 52коп.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України зміні підлягає і рішення суду в частині стягнення з відповідача судового збору.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом вказаного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об'єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі (постанова Верховного Суду України у справі № 6-54цс11).
При частковому задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував обставини незаконного звільнення позивача та надані позивачем докази у підтвердження цих позовних вимог.
Оскільки ні апеляційна скарга позивача, ні апеляційна скарга відповідача не містять доводів незаконності рішення суду в частині стягнення моральної шкоди, відповідно до положень ч. 1 ст. 303 ЦПК України рішення суду в цій частині не підлягає апеляційній перевірці.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, апеляційну скаргу Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів Національної академії наук України відхилити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 1 червня 2016 року змінити в частині стягнення з Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів Національної академії наук України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судового збору у прибуток держави, стягнувши з Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів Національної академії наук України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 68 762грн. 52коп. (сума зазначена без вирахування обов'язкових платежів), та стягнувши з Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів Національної академії наук України судовий збір у прибуток держави у сумі 2 149грн. 23коп.
В іншій частині рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 1 червня 2016 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: