20 жовтня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Соколової В.В.
суддів: Борисової О.В., Ратнікової В.М.,
при секретарі: Дука В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 16.08.2016 у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», треті особи: ОСОБА_2, Орган опіки та піклування Печерської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання недійсним іпотечного договору, -
Справа № 757/5273/16-ц
№ апеляційного провадження:№ 22-ц/796/12952/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Литвинова І.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В.
08.02.2016 позивач звернувся до суду з вказаним позовом у якому просили визнати недійсним договір іпотеки від 08.05.2008, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Брокбізнесбанк», посвідчений приватним нотаріусом КМНО ГлушкоЛ.В. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що укладений спірний договір не був погоджений Органом опіки та піклування, оскільки на момент його укладання в квартирі, що передана в іпотеку, проживав її неповнолітній онук. В зв'язку з цим, позивач вважає зазначений договір незаконним, оскільки ним порушуються права її онука. Про наявність договору їй стало відомо лише в 2015 році, коли банк звернувся з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому лише в 2016 році вона звернулась до суду за захистом цих прав.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16.08.2016 задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», треті особи: ОСОБА_2, Орган опіки та піклування Печерської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання договору іпотеки недійсним.
Визнаний недійсним іпотечний договір, укладений 08.05.2008 (із внесеними змінами, відповідно до договору від 03.08.2012) між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Галушко Ліаною Володимирівною та зареєстрований в реєстрі за № 1079.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 551,20 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про необґрунтованість рішення суду, як постановленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин справи, які мають значення для її вирішення. Відповідач зазначає, що суд безпідставно не взяв до уваги той факт, що дитина не була зареєстрована в квартирі на момент укладення спірного договору, до того ж мати дитини, яка є іпотекодавцем в договорі зазначила про відсутність прав на квартиру малолітніх осіб. А тому, на думку представника відповідача, підстави для визнання іпотечного договору недійсним відсутні. На підставі викладеного, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просив про задоволення заявлених ними вимог.
Представник позивача ОСОБА_8, який також представляв інтереси ОСОБА_2 на підставі довіреності від 11.12.2015 /а.с.47-48,50-51/, заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін.
Служба у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації листом від 10.10.2016 № 1005/01-3611/В-12 просили розглянути справу без присутності їх представника та ухвалити рішення в інтересах та на користь дитини.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб які приймали участь в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на час укладення ОСОБА_2 договору іпотеки в спірній квартирі проживав неповнолітній ОСОБА_9, а тому передача квартири, право користування якою зберігає неповнолітня дитина, в іпотеку без отримання на це дозволу органу опіки та піклування є підставою для визнання договору іпотеки недійсним.
Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції такими, що не відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання іпотечного договору недійсними в інтересах малолітньої дитини - її онука ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.27/.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 258 СК України баба і дід мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних внуків до органу опіки та піклування або до суду без спеціальних на те повноважень.
Судом установлено, що квартира АДРЕСА_1 на праві власності належить третій особі - матері неповнолітнього ОСОБА_2 із 2004 року на підставі договору дарування від 16.12.2004. Власник квартири ОСОБА_2 уклала із ПАТ «Брокбінесбанк» кредитний договір від 08.05.2008, в забезпечення виконання якого передала у іпотеку належну їй на праві власності квартиру /а.с.7-10,19-25/. При укладенні іпотечного договору ОСОБА_2 гарантувала, що за місцем знаходження предмета іпотеки не зареєстровані та фактично не проживають (не мають права користування) малолітні чи неповнолітні особи, та передання предмета іпотеки в іпотеку не порушує прав та інтересів зазначених осіб /п.2.5 договору, а.с.20/.
Відповідно до довідки Ф-3 виданої ЖБК «Держплановець» 12.02.2015 у вищезазначеній квартирі власник ОСОБА_2 та її син ОСОБА_9 зареєстровані з 2011 року /а.с.26/.
Таким чином, на час укладання спірного договору (08.05.2008) квартира перебувала у власності позивача більше ніж чотири роки, ні вона, ні її дитина за даною адресою в установленому законом порядку зареєстровані не були.
Суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення послався на те, що факт постійного користування житловим приміщенням ОСОБА_9 підтверджується довідкою ЖБК «Держплановець», відповідно до якої, з вересня 2003 року він проживає в квартирі АДРЕСА_1 та довідкою поліклініки за місцем проживання про те, що він з 2004 року знаходить під наглядом та лікуванням /а.с.74,75/.
Разом з тим з наведеного слід дійти висновку, що іпотекодавець приховала той факт, що станом на час укладення спірного правочину право користування житлом у квартирі фактично мала неповнолітня дитина, а тому попереднього дозволу на вчинення оспорюваного правочину орган опіки та піклування не давав.
Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.
За змістом цієї норми закону, а також ст.ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.
Згідно з положеннями ч.ч. 4,5 ст. 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.
За змістом ч.6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.
За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
У справі, яка переглядається, малолітній ОСОБА_9 не мав і не має права власності на квартиру АДРЕСА_1. Він набув права користування житлом, - зазначеною квартирою, як член сім'ї власника відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», та зберігає це право протягом часу перебування квартири в іпотеці. Колегія суддів також звертає увагу, що стороною позивача та третьої особи ОСОБА_2, не надані дані про місце реєстрації неповнолітнього ОСОБА_9 станом на час укладення іпотечного договору, а офіційно зареєстроване право його користування було в 2011 році.
Як вказує Верховний Суд України у Постанові від 10.02.2016 у справі № 6-3005цс15 та Постанові від 22.06.2016 у справі № 6-1024цс16 при вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, підставами яких позивач визначає порушення статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (або цей Закон у редакції Закону від 21.12.2010), необхідно в кожному конкретному випадку:
1) перевіряти в дитини наявність права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання;
2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору;
3) з'ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.
Відповідно до частин другої - четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Отже, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.
Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, що передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбаченні законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування.
Таким чином, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не врахував, що іпотекодавець при укладенні договору не визнавав право проживання дитини в жилому приміщенні, про що повідомив іпотекодержателя.
Передбачене статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків, або як у даному випадку баби, є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору.
Підставою позовних вимог про визнання договору іпотеки недійсним позивач зазначила факт відсутності дозволу органу опіки та піклування на укладення такого договору, проте не посилалася на факти порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору.
У Постанові від 20.01.2016 у справі № 2940цс15 Верховний Суд України, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини (рішення від 09.10.1979 в справі Ейрі (п.24), рішення від 13.05.1980 в справі Артіко проти Італії (п.35), рішення від 30.05.2013 у в справі Н.Михайленко проти України (п. 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Верховний Суд України також зробив висновок про те, що порушення особою умов кредитних договорів та в зв'язку з цим звернення банком стягнення на передану в іпотеку - імовірні. Проте імовірність виникнення такої ситуації в майбутньому не може слугувати достатньою підставою для висновку про необхідність захисту, шляхом визнання недійсними іпотечних договорів, примарного права малолітньої особи на збереження саме цієї квартири як місця його проживання.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що у суду не було підстав для задоволення позову про визнання недійсним іпотечного договору, укладеному ОСОБА_2, оскільки його укладення хоч і відбулося без попереднього дозволу органу опіки та піклування, проте не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права малолітньої ОСОБА_9 на користування житлом. Наведене дає підставити скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог, так як згідно з п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» - задовольнити .
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 16.08.2016 - скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», треті особи: ОСОБА_2, Орган опіки та піклування Печерської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання договору іпотеки недійсним іпотечного договору - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: