Справа № 2-3024/11/1609
24.02.2012
24 лютого 2012 року Київський районний суд м. Полтави в складі:
головуючого судді Яковенко Н.Л.,
при секретарі Шевченко А.В.,
за участю
представника позивача ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Полтаві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Другої полтавської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2, ОСОБА_5 про визначення додаткового строку для подання заяви прийняття спадщини, -
Позивач ОСОБА_4 04 жовтня 2011 року звернувся в Київський районний суд м. Полтави з позовом про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, яку уточнював в поданих до суду 14 жовтня 2011 року та 03 лютого 2012 року заявах.
Посилався на те, що 19 серпня 1995 року померла його бабуся ОСОБА_6, після смерті якої відкрилася спадщина. 22 серпня 2011 року від державного нотаріуса дізнався про існування заповіту, складеного 16 грудня 1993 року ОСОБА_6 на його користь.
Оскільки родичі, які проживають в Полтаві, своєчасно не повідомили про наявність заповіту, приховали від нього цей факт, вважає, що з цих поважних причин пропустив встановлений законом шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини.
Просив суд визначити додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини за заповітом.
В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги, посилаючись на викладені в поданій до суду заяві обставини.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник щодо задоволення позовних вимог заперечували. Пояснили, що ОСОБА_4 було відомо про смерть ОСОБА_6 та складений нею заповіт, останній був присутній на похоронах. Вважають позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Інші особи в судове засідання не з'явилися, будучи повідомлені про час та місце розгляду справи, Друга полтавська державна нотаріальна контора просила суд розглядати справу без участі представника.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача та відповідача, дослідивши зібрані в справі докази, приходить до висновку, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 19 серпня 1995 року померла ОСОБА_6.
За померлою ОСОБА_6 за даними реєстрових книг ПП Полтавське БТІ «Інвентаризатор»на день смерті було зареєстроване право власності на ? частину домоволодіння по пр. Гаршина, 3 в м. Полтаві.
Відповідно до вимог ст. 524 ЦК України 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
За нормами ст.ст. 529, 530 ЦК України 1963 року спадкоємцями за законом є діти, дружина і батьки померлого (перша черга), брати і сестри, дід та бабка (друга черга). Статтею 531 ЦК 1963 року передбачалося спадкоємство утриманців померлого.
Відповідно до ст. 549 ЦК України 1963 року свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто, таким, що фактично вступили в управління спадковим майном, чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини. Вказані дії повинні бути здійснені протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини.
Як встановлено судом, після смерті ОСОБА_6 Другою полтавською державною нотаріальною конторою відкрита спадкова справа за 1996 рік.
Також встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_5 є доньками померлої ОСОБА_7 та у встановлений законом строк звернулися до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини після померлої.
Відповідно до заповіту від 16 грудня 1993 року ОСОБА_6 за життя належну їй на праві власності частину жилого будинку по вул. Гаршина, № 3 в м. Полтаві заповіла онуку ОСОБА_4
Як встановлено судом, ОСОБА_4 у встановлений ст. 549 ЦК 1963 року шестимісячний строк своїм правом на отримання спадщини не скористався, фактично не вступив в управління спадковим майном та не подавав до державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини.
При вирішенні позовних вимог ОСОБА_4 суд відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року не застосовує норми цього кодексу, на які посилається позивач, зокрема, статтю 1272 ЦК України, оскільки правовідносини по прийняттю спадщини після смерті ОСОБА_6 регулюються виключно нормами Цивільного кодексу 1963 року, про що також звернув також увагу пленум Верховного Суду України в постанові від 30 травня 2008 року N 7 «Про судову практику у справах про спадкування».
Проте, відповідно до ст. 550 ЦК 1963 року строк для прийняття спадщини, встановлений ст. 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину. У цих випадках, якщо спадкове майно було прийняте іншими спадкоємцями або перейшло до держави, спадкоємцеві, що пропустив зазначений строк, передається лише те з належного йому майна, яке збереглося в натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна.
За нормою ст. 550 ЦК 1963 року строк для прийняття спадщини продовжується за наявності поважних причин його пропуску. Поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними та істотними труднощами для спадкоємця саме на вчинення дій із прийняття спадщини.
На обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_4 єдиною причиною пропуску строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 зазначив те, що йому не було відомо про наявність заповіту на його ім'я і таку причину вважає поважною.
В той же час судом встановлено, що ОСОБА_4 було відомо про дату смерті ОСОБА_6, останній був присутній під час поховання спадкодавця.
Показаннями допитаних в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_2 підтверджено також ту обставину, що позивачу було відомо про існування заповіту на його ім'я.
Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно із ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Згідно п. 4 ст. 60 ЦПК -доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачем ОСОБА_4 жодних доказів на підтвердження обставини того, що він не був обізнаний про існування заповіту, не надано.
Як встановлено дослідженими матеріалами спадкової справи, ОСОБА_4 з 1995 року (часу смерті ОСОБА_6Д.) та по 2011 рік, тобто, понад 15 років, не скористався заповітом, не звертався до нотаріальних органів з жодними заявами, в тому числі і щодо розшуку заповіту.
Посилання позивача в поданій до суду позовній заяві на те, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_5 приховали факт заповіту не заслуговує на увагу. Як встановлено судом, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_5, добросовісно користуючись правами спадкоємців, при зверненні до нотаріальної контори повідомили про наявність спадкоємця за заповітом, хоча останній своїм правом не скористався.
За таких обставин, враховуючи, що в судовому засіданні не знайшло свого підтвердження поважність причин пропуску позивачем ОСОБА_4 строку для прийняття спадщини, суд приходить до висновку про відсутність підстав для його продовження в порядку, встановленому ст. 550 ЦК 1963 року, тому позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволення.
Також суд приходить до висновку про відсутність підстав для визначення позивачу ОСОБА_4 додаткового строку, достатнього для подання ним заяви про прийняття спадщини порядку, встановленому ст. 1272 ЦК України, оскільки зазначена матеріальна норма не розповсюджується на спірні правовідносини.
При вирішенні справи судом також враховується, що відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Позивач ОСОБА_4, звертаючись до суду з позовними вимогами до відповідача -Другої полтавської державної нотаріальної контори, не зазначає, яке саме його право порушила, не визнає, чи оспорює нотаріальна контора. Як встановлено судом, Другою полтавською нотаріальною конторою права позивача не порушувалися, тому нотаріальна контора не є належним відповідачем, що є окремою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Також судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не порушували та не оспорювали право ОСОБА_4 на отримання спадщини за заповітом. Позивач ОСОБА_4 в порядку, встановленому ч. 1 ст. 550 ЦК 1963 року з питань прийняття спадщини після закінчення встановленого строку при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину, до відповідачів не звертався.
Тому суд приходить до висновку, про відсутність порушень прав позивача відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_5
У зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимоги понесені позивачем судові витрати не піддягають йому відшкодуванню.
Керуючись ст.ст.209, 213-215 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Другої полтавської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2, ОСОБА_5 про визначення додаткового строку для подання заяви прийняття спадщини відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області через Київський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Головуючий суддя Н.Л.Яковенко