15 вересня 2016 року м.Житомир справа № 806/491/16
категорія 8.2.2
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Шуляк Л.А.,
секретар судового засідання Грабський А.В.,
за участю: представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області до ОСОБА_3 " Гюльсан ОСОБА_4 Туризм ОСОБА_5 ве ОСОБА_6 Шіркеті" про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна, здійснення адміністративного арешту коштів на рахунках,
встановив:
Позивач звернувся до адміністративного суду із позовом, в якому просить:
- підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна платника податків - ОСОБА_3 "Гюльсан ОСОБА_4 Туризм ОСОБА_5 ве ОСОБА_6 Шіркеті", застосованого 24.03.2016 на підставі рішення Головного управління ДФС у Житомирській області №2/5/06-30-22-06-12;
- здійснити адміністративний арешт коштів на рахунках платника податків - ОСОБА_3 "Гюльсан ОСОБА_4 Туризм ОСОБА_5 ве ОСОБА_6 Шіркеті" (код 26607343), а саме: ПАТ "Укрсоцбанк": р/р 26000000039658, р/р 26002000039656, р/р 26001000039657, МФО 300023; Казначейство України (ел.адм.подат.) р/р 37511000043321, МФО 899998; Філія АТ"Укрексімбанк"Житомир р/р 12006015211295, МФО 311324; АТ"Укрсиббанк" р/р 26005189602000, МФО 351005; ПАТ"Кредит ОСОБА_7": р/р 26008010000371, р/р 26009020000371, р/р 26042010000371, МФО 380366; ПАТ "Кредитвест Банк" р/р 26006000076301, МФО 380441; ПАТ"Укрінбанк" р/р 26007186100038, МФО 380441.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 22 березня 2016 року ГУ ДФС у Житомирській області виданий наказ №245 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ОСОБА_3 "Гюльсан ОСОБА_4 Туризм ОСОБА_5 ОСОБА_6 Шіркеті" з питань правильності визначення податку на додану вартість при здійсненні взаємовідносин з ТОВ "Будівельна Компанія "Аксата Моноліт" та ТОВ "Промсхід" за період з 1 січня 2015 року до 31 січня 2015 року. З метою проведення перевірки, 23.03.2016 було здійснено виїзд за податковою адресою відповідача, проте перевіряючих не було допущено до проведення перевірки головним бухгалтером ОСОБА_3, посилаючись на необхідність одержання дозволу на проведення перевірки головного підприємства та одержання перекладу вказаних документів на турецьку мову. Враховуючи факт безпідставного недопуску відповідачем посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, ГУ ДФС у Житомирській області прийнято рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків ОСОБА_3 "Гюльсан ОСОБА_4 Туризм ОСОБА_5 ОСОБА_6 Шіркеті". Крім того, з огляду на відсутність у відповідача майна, позивач просить здійснити адміністративний арешт коштів на його рахунках.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив відмовити у їх задоволенні з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов. Додатково зазначив, що бухгалтер підприємства, який був присутній на момент приходу перевіряючих, мотивував відмову у допуску до перевірки тим, що йому необхідний переклад наказу на турецьку мову та узгодження можливості проведення перевірки із головним підприємством. Також зазначив, що у одного із перевіряючих замість службового посвідчення була довідка від податкового органу.
Крім того, звернув увагу суду, що питання про підтвердження адміністративного арешту не може вирішуватись в порядку позовного провадження згідно вимог Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначив, що в силу пп.94.19.1 ПК України адміністративний арешт вважається припиненим, оскільки відсутнє рішення про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту, яке мало бути прийнято судом протягом 96 годин з моменту застосування арешту. Враховуючи, що судом не підтверджено обґрунтованість адміністративного арешту майна, відсутні підстави для застосування арешту коштів на рахунках.
Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини у справі та перевіривши їх доказами, приходить до висновку про задоволення позову з наступних підстав.
22 березня 2016 року, керуючись підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпунктом 78.1.12 пункту 78.1 статті 78, пунктом 82.2 статті 82 Податкового кодексу України, начальник ГУ ДФС України в Житомирській області видав наказ №245 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ОСОБА_3 "Гюльсан ОСОБА_4 Туризм ОСОБА_5 ОСОБА_6 Шіркеті" з питань правильності визначення податку на додану вартість при здійсненні взаємовідносин з ТОВ "Будівельна Компанія "Аксата Моноліт" та ТОВ "Промсхід" за період з 1 січня 2015 року до 31 січня 2015 року та направлення на перевірку №305-306 від 23 березня 2016 року (а.с.9-11).
Правомірність прийняття податковим органом даного наказу була предметом дослідження у справі №806/501/16 за позовом ОСОБА_3 "Гюльсан ОСОБА_4 Туризм ОСОБА_5 ОСОБА_6 Шіркеті" до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання неправомірним та скасування наказу. Постановою від 10.05.2016, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2016, відмовлено у задоволенні позову.
23 березня 2016 року працівники ГУ ДФС у Житомирській області прибули до позивача для проведення перевірки, проте не були допущені до проведення перевірки, бухгалтер підприємства ОСОБА_8 мотивував відмову у допуску до перевірки тим, що йому необхідний переклад наказу на турецьку мову та погодження від головного підприємства.
У зв'язку із чим посадовими особами ГУ ДФС у Житомирській області складено акт про не допуск посадовими особами ОСОБА_3 "Гюльсан ОСОБА_4 Туризм ОСОБА_5 ОСОБА_6 Шіркеті" до проведення документальної позапланової виїзної перевірки з питань правильності визначення податку на додану вартість при здійсненні господарських відносин з ТОВ "Будівельна Компанія "Аксата Моноліт" та ТОВ "Промсхід" за період з 1 січня 2015 року до 31 січня 2015 року (а.с.12-13).
Також складено акт №5/06-30-22-06/26607343 від 23.03.2016 про відмову від підпису на направленнях на перевірку та отримання копії наказу. При цьому зазначено, що головний бухгалтер ОСОБА_3 ОСОБА_8 після ознайомлення із завіреною належним чином копією наказу №245 від 11.03.2016 та направленнями на перевірку відмовився від підпису направлень та отримання копії наказу (а.с.14).
Зазначені акти зареєстровано у спеціальному журналі (а.с.49-50).
24.03.2016 заступником начальника ГУ ДФС у Житомирській області ОСОБА_9 на підставі пп.94.2.3 п.94.2 ст.94 Податкового кодексу України прийнято рішення №642/5/06-30-22-06-12, яким вирішено застосувати умовний адміністративний арешт платника податків ОСОБА_3 "Гюльсан ОСОБА_4 Туризм ОСОБА_5 ОСОБА_6 Шіркеті" (код ЄДРПОУ 26607343), що перебуває за адресою: м.Житомир,майдан Згоди, буд.6, офіс 5) (а.с.15).
Вирішуючи питання про обґрунтованість адміністративного арешту майна платника податків, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 20.1.4 статті 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно пункту 75.1 статті 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи органу державної податкової служби мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування органу державної податкової служби, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (об'єкта), перевірка якого проводиться (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється), мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника органу державної податкової служби або його заступника, що скріплений печаткою органу державної податкової служби; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.
Абзацом 5 п. 81.1 ст. 81 ПК України передбачено, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами органу державної податкової служби складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.
Пунктом 81.2 статті 81 ПК України встановлено, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що підставою для недопущення посадових осіб контролюючого органу до проведення документальної перевірки є непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) визначених абзацами 2-4 п. 81.1 ст. 81 ПК України документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом.
Як вбачається з матеріалів справи, головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок платників основних галузей економіки управління аудиту ГУ ДФС у Житомирській області ОСОБА_10, головним державним ревізором-інспектор відділу позапланових перевірок ризикових платників, моніторингу ризикових операцій управління аудиту ГУ ДФС ОСОБА_11, на підставі наказу ГУ ДФС у Житомирській області ві 22.03.2016 року №245 та направлень від 23.03.2016 року №305, №306, з метою проведення документальної позапланової виїзної перевірки, 23.03.2016 було здійснено виїзд за податковою адресою, а саме: м. Житомир, майдан Згоди, буд.6, офіс 5, для проведення перевірки ОСОБА_3. До перевіряючих з'явились головний бухгалтер ОСОБА_3 ОСОБА_8, та інші представники ОСОБА_3. Дані особи ознайомились з завіреною копією наказу, направленнями та повідомили, що їм необхідно погодити допуск до перевірки з засновниками ОСОБА_3 та просив надати переклад вказаних документів на турецьку мову. Згодом, від отримання копії наказу та від підпису у направленні головний бухгалтер ОСОБА_3 ОСОБА_8 відмовився. Перевіряючими попереджено посадових осіб Позивача про застосування до платника адміністративного арешту передбаченого п.81.2 ст.81 ПК України, за відмову у допуску посадових осіб контролюючого органу, однак до проведення перевірки посадових осіб допущено не було. Зазначені обставини підтверджуються показами свідка ОСОБА_10
Надаючи оцінку підставам, з яких було відмовлено у допуску до перевірки, суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено обов'язку податкового органу здійснювати переклад документів, які пред'являються для проведення перевірки платнику податків.
Також суд враховує, що ОСОБА_3 "Гюльсан ОСОБА_4 Туризм ОСОБА_5 ОСОБА_6 Шіркеті" (код ЄДРПОУ 26607343) зареєстровано на території України (свідоцтво про реєстрацію від 21.05.2008), з 31.05.2008 взято на облік платника податків (довідка №539 від 31.05.2008), є платником податку на додану вартість (свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ №100121660 від 12.06.2008).
Згідно із протоколом зборів ради правління Акціонерної Компанії "Гюльсан ОСОБА_4 Туризм ОСОБА_5 ОСОБА_6 Шіркеті" від 31.12.2015 вирішено ліквідувати ОСОБА_3 та призначено пана ОСОБА_12 та пана ОСОБА_8 уповноваженими представниками для здійснення процедур, пов'язаних із ліквідацією ОСОБА_3, із наданням їм повноважень повноправно представляти інтереси ОСОБА_3, в тому числі в податкових (фіскальних) органах.
Отже, з травня 2008 року ОСОБА_3 діє на території України, ОСОБА_8 є уповноваженим представником ОСОБА_3 у відносинах із податковими органами, а тому суд критично оцінює посилання позивача на необхідність одержання дозволу на перевірку з засновниками ОСОБА_3. З цих же підстав суд відхиляє посилання позивача про те, що податковий орган взагалі не мав права перевіряти ОСОБА_3, оскільки воно не є юридичною особою.
Щодо тверджень позивача, що посадовими особами ГУ ДФС 23.03.2016 при вході на перевірку не були пред'явлені службові посвідчення встановленого зразку відповідно до наказу ДФС від 23.10.2014 №207 слід зазначити наступне.
Згідно з поясненнями представника відповідача 23.03.2016 року під час виходу на перевірку головний державний ревізор-інспектор ОСОБА_10.П. мала при собі довідку, головний державний ревізор-інспектор ОСОБА_13 - посвідчення Міністерства доходів і зборів України серії АТ №000133, що не заборонено Наказом ДФС від 23.10.2014 №207 "Про службові посвідчення працівників органів ДФС".
Зокрема, відповідно до пункту 3 вищезазначеного наказу дозволено до отримання посвідчень, зразки яких затверджені цим наказом:
посадовим особам фіскальної служби використовувати посвідчення посадових осіб органі доходів і зборів при незмінності назви посади працівника;
начальникам головних управлінь, митниць, Міжрегіонального головного управління ДФС Центрального офісу з обслуговування великих платників, ДПІ (СДПІ), спеціалізованих департаменті та органів, що утворені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 рок №311, видавати працівникам довідки про їх приналежність до посадових осіб органів ДФС, які використовувати виключно з паспортом громадянина України.
Слід зазначити, що наявність службового посвідчення старого зразка чи такої довідки не може бути обґрунтованою підставою для не допуску посадових осіб органів ДФС до проведення перевірки (ухвала ВАСУ від 29.10.2014 №К/9991/63388/12).
Суд також враховує, що "відмова від перевірки" - комплексне поняття, яке, зокрема, може включати дії зі створення перешкод для проведення податковим органом перевірки, у тому числі шляхом відвертого ігноруванням положень п.16. ст.16 та п.81.1 ст.81 Податкового кодексу України (ухвала ВАСУ К/9991/43822/12 від 22.07.2012 року).
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем безпідставно не було допущено посадових осіб податкового органу до перевірки, що є порушенням п.81.1 ст.81 Податкового кодексу України.
У відповідності до статті 94 ПК України, адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.
Відповідно до підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК України арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби.
Таким чином, системний аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що підставою для застосування адміністративного арешту є вчинене платником податків правопорушення у сфері оподаткування, яке полягає в неправомірному недопуску до перевірки посадових осіб податкового органу за наявності законних підстав для її проведення.
Згідно пункту 94.5 статті 94 ПК України арешт майна може бути повним або умовним. Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном. У цьому випадку ризик, пов'язаний із втратою функціональних чи споживчих якостей такого майна, покладається на орган, який прийняв рішення про таку заборону. Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов'язковому попередньому отриманні дозволу керівника відповідного контролюючого органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником контролюючого органу, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.
Таким чином, з врахуванням встановлених судом обставин, зокрема, факту безпідставного недопуску відповідачем посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, суд дійшов висновку, що ГУ ДФС у Житомирській області правомірно прийнято рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків ОСОБА_3 "Гюльсан ОСОБА_4 Туризм ОСОБА_5 ОСОБА_6 Шіркеті".
Щодо твердження відповідача про те, що в силу пп.94.19.1 ПК України адміністративний арешт вважається припиненим, оскільки відсутнє рішення про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту, яке мало бути прийнято судом протягом 96 годин з моменту застосування арешту, суд зазначає наступне.
Адміністративний арешт майна платника податків припиняється у випадках, передбачених пунктом 94.19 статті 19 ПК України, зокрема, у зв'язку з: відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим (підпункт 94.19.1); усуненням платником податків причин застосування адміністративного арешту (підпункт 94.19.3).
Відповідно до частини першої статті 183-3 КАС України провадження у справах за зверненням органів державної податкової служби при здійсненні ними передбачених законом повноважень здійснюється на підставі подання таких органів щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.
Згідно із частиною восьмою статті 183 КАС України у разі постановлення судом ухвали про відкриття провадження у справі суд приймає у триденний строк, але не пізніше ніж протягом 96 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення заявника до суду, постанову по суті заявлених вимог, яка підлягає негайному виконанню.
Відмова у прийнятті подання, зокрема у зв'язку із наявністю між сторонами спору про право, унеможливлює повторне звернення заявника з таким самим поданням. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами до суду в загальному порядку (частина шоста статті 183 -3 КАС України).
Як встановлено судом, ГУ ДФС у Житомирській області 25.03.2016 зверталось до Житомирського окружного адміністративного суду з поданням до представництва "Гюльсан ОСОБА_4 Туризм ОСОБА_5 ве ОСОБА_6 Шіркеті" про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна, проте ухвалою від 25.03.2016 у справі №806/463/16 зазначене подання було повернуто.
Водночас, представництвом "Гюльсан ОСОБА_4 Туризм ОСОБА_5 ве ОСОБА_6 Шіркеті" було оскаржено в судовому порядку наказ на проведення перевірки №245 від 22.03.2016 та рішення про застосування адміністративного арешту №642/5/06-30-22-06-12 від 24.03.2016, що вказує на наявність спору про право та усуває можливість розгляду питання про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна за спеціальною процедурою, передбаченою ст.183-3 КАС України.
Отже, позивач обґрунтовано скористався своїм правом звернутися до суду з вимогою про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна в загальному порядку, як передбачає частина шоста статті 183-3 КАС України.
Суд звертає увагу на те, що при прийнятті норми про можливість застосування адміністративного арешту майна платника податків, зокрема, в разі не допуску такою особою працівників податкових органів до проведення перевірки, законодавець виходив з того, що застосування арешту є особливим видом забезпечення повноти та об'єктивності проведення податкової перевірки, оскільки ухилення платника податків від проведення перевірки може вказувати на його бажання приховати певні докази, що вказують на його недобросовісність.
В свою чергу, запровадження судової перевірки обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків вказує на необхідність контролю за діями податкового органу та захист прав платника податків від можливих зловживань з боку податкового органу.
Специфіка виконання податковими органами своїх повноважень та особливості ведення господарської діяльності окремих платників податків викликають необхідність у оперативності застосування адміністративного арешту майна та перевірки його обґрунтованості. Отже, саме з метою оперативної перевірки наявності підстав для застосування адміністративного арешту і гарантування як прав та інтересів платника податків, так і належного здійснення повноважень податковими органами законодавцем передбачено право податкових органів звертатись до суду із поданням про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків. Саме тому стаття 183-3 КАС України встановлює особливий, оперативний, порядок розгляду такого подання та імперативно приписує необхідність негайного виконання судового рішення за результатами такого розгляду.
Слід зауважити, що суд при розгляді вказаного подання здійснює функцію контролю за правомірністю дій податкового органу щодо застосування арешту, в той час як розглядаючи позовні вимоги податкового органу щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, суд розглядає публічно-правовий спір в загальному порядку.
Отже, логічним є висновок про існування двох способів перевірки обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, а саме: в особливому терміновому порядку, передбаченому статтею 183-3 КАС України за поданням контролюючого органу та в загальному порядку, визначеному КАС України, на підставі позовної заяви.
Виходячи з наведеного, положення статті 94 ПК України та частини восьмої статті 183-3 КАС України щодо необхідності перевірки обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків протягом 96 годин стосуються виключно особливого провадження за поданням податкового органу, в той час як перевірка обґрунтованості адміністративного арешту майна в порядку позовного провадження здійснюється в загальному порядку без обмеження вказаним строком та без можливості негайного виконання рішення суду у разі підтвердження обґрунтованості арешту до набрання рішенням законної сили у встановленому нормами КАС України порядку.
Таким чином, позовні вимоги податкового органу про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна підлягають розгляду судом незалежно від факту припинення такого арешту у зв'язку із відсутністю судового рішення про визнання арешту обґрунтованим протягом строку розгляду подання податкового органу.
При цьому перевірка обґрунтованості накладення адміністративного арешту передбачає встановлення судом наявності підстав для застосування адміністративного арешту, визначених пунктом 94.2 статті 94 ПК України.
Предметом перевірки є відповідність рішення керівника податкового органу (його заступника) про накладення адміністративного арешту на майно платника податків умовам, за яких таке рішення може бути ухвалено. Враховуючи положення пункт 94.10 статті 94 ПК України, така перевірка повинна завершуватися відповідним висновком суду, на підставі якого суд приймає рішення по суті порушеного питання щодо наявності або відсутності підстав для застосування адміністративного арешту майна платника податків.
Як вбачається з пояснень представника позивача, документальна позапланова перевірка відповідача на час розгляду справи у суді не проведена, продовжують існувати обставини, які стали підставою для прийняття рішення про застосування арешту, тобто платником податків не усунуті причини застосування адміністративного арешту, а тому, враховуючи встановлені судом обставини справи та положення чинного законодавства, суд вважає обґрунтованим адміністративний арешт майна платника податків - ОСОБА_3 "Гюльсан ОСОБА_4 Туризм ОСОБА_5 ве ОСОБА_6 Шіркеті", застосованого 24.03.2016 на підставі рішення Головного управління ДФС у Житомирській області №2/5/06-30-22-06-12.
Щодо арешту коштів на рахунках платника податків суд зазначає, що підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).
Зазначене випливає із системного тлумачення правових норм, які містяться у статті 94 Податкового кодексу України. Ці норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків, причому зміст правового регулювання викладається в єдиному контексті (лист ВАСУ від 29.04.2013 № 642/12/13-13).
Як зазначалось вище, у зв'язку з відмовою відповідача від допуску посадових осіб органу державної податкової служби до перевірки ним порушено вимоги п.81.1 ст.81 Податкового кодексу України, та відповідно до п.п.94.2.3 п.94.2 ст.94 Податкового Кодексу України позивачем обґрунтовано застосовано арешт майна.
Суд враховує, що у позивача відсутнє майно, відмінне від коштів, на яке може бути накладено арешт, а тому для забезпечення можливості реалізації податковим органом своїх функцій щодо проведення перевірки відповідача, необхідним є накладення арешту коштів на рахунках відповідача.
Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.
Для накладення арешту на кошти платника податків необхідною умовою є прийняття рішення про застосування арешту майна.
Враховуючи, що судом підтверджено обґрунтованість застосування арешту майна платника податків - ОСОБА_3 "Гюльсан ОСОБА_4 Туризм ОСОБА_5 ве ОСОБА_6 Шіркеті", вимога про накладення арешту на рахунки відповідача підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 158-163,167,186,254 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановив:
Позов задовольнити.
Підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна платника податків - ОСОБА_3 "Гюльсан ОСОБА_4 Туризм ОСОБА_5 ве ОСОБА_6 Шіркеті", застосованого 24.03.2016 на підставі рішення Головного управління ДФС у Житомирській області №2/5/06-30-22-06-12.
Здійснити адміністративний арешт коштів на рахунках платника податків - ОСОБА_3 "Гюльсан ОСОБА_4 Туризм ОСОБА_5 ве ОСОБА_6 Шіркеті" (код 26607343), а саме:
- ПАТ "Укрсоцбанк": р/р 26000000039658, р/р 26002000039656, р/р 26001000039657, МФО 300023;
- Казначейство України (ел.адм.подат.) р/р 37511000043321, МФО 899998;
- Філія АТ"Укрексімбанк"Житомир р/р 12006015211295, МФО 311324;
- АТ"Укрсиббанк" р/р 26005189602000, МФО 351005;
- ПАТ"Кредит ОСОБА_7": р/р 26008010000371, р/р 26009020000371, р/р 26042010000371, МФО 380366;
- ПАТ "Кредитвест Банк" р/р 26006000076301, МФО 380441;
- ПАТ"Укрінбанк" р/р 26007186100038, МФО 380441.
Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Л.А.Шуляк
Повний текст постанови виготовлено: 20 вересня 2016 р.