м. Вінниця
02 серпня 2016 р. Справа № 802/634/16-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Бошкової Юлії Миколаївни,
за участю:
секретаря судового засідання: Мельника В.С.,
позивача: ОСОБА_1,
представника відповідача: ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до: прокуратури Вінницької області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області
про: визнання дій в частині ненарахування та невиплати заробітної плати неправомріними, стягнення ненарахованої та невиплаченої заробітної плати
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_3, позивач) із адміністративним позовом до прокуратури Вінницької області (далі - відповідач), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про визнання дій в частині не нарахування та невиплати заробітної плати неправомірними, стягнення не нарахованої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав, що прокуратура Вінницької області в порушення ст.116 КЗпП України при звільненні не виплатила йому в повному обсязі заробітну плату згідно вимог ст.81 Закону України "Про прокуратуру" у загальній сумі 45866 грн. 57 коп. Крім того, такими діями щодо невиплати заробітної плати позивачу завдана моральна шкода, яку він оцінює у 10000 грн.
Вважаючи невиплату у повному обсязі заробітної плати протиправною, позивач зазначає, що прокуратура Вінницької області ухиляється від його виконання, тому звернувся до суду з даним позовом.
14.07.2016 року позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог (а.с. 76-79), згідно якої просить: визнати протиправними дії прокуратури Вінницької області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 02.07.2015 року по 15.12.2015 року включно відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру"; стягнути з прокуратури Вінницької області на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітній платі у розмірі 65341 грн. 70 коп. за період з 02.07.2015 року по 15.12.2015 року включно відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру"; стягнути з прокуратури Вінницької області моральну шкоду в сумі 10000 грн.; зобов'язати прокуратуру Вінницької області здійснити перерахунок та виплату вихідної допомоги та компенсації за невикористані відпустки з урахуванням статті 81 Закону України "Про прокуратуру".
Суд, керуючись нормами статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України, протокольною ухвалою прийняв до розгляду заяву про збільшення позовних вимог.
У судовому засіданні позивач підтримав заявлений позов та просив його задовольнити у повному обсязі. Крім того пояснив, що постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" від 31.05.2012 року № 505, яка не приведена у відповідність до законодавства, встановлено розміри посадових окладів працівників органів прокуратури, які не відповідають вимогам ст.81 Закону України "Про прокуратуру", а відсутність механізму реалізації права працівника прокуратури на заробітну плату в розмірі, передбаченому Законом України "Про прокуратуру" у зв'язку з невнесенням відповідних змін до вказаної постанови, не є підставою для відмови у виплаті заробітної плати.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, свою позицію виклав у письмових запереченнях (а. с. 66-71) та додаткових запереченнях (а. с. 84-86). Крім того, зазначив, що заробітна плата прокурора регулюється Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року №1697-VII. Фінансування оплати праці прокурорів, відповідно до ч.9 ст. 81 вищевказаного Закону, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до п. 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", норми і положення ч.2 ст.33, ст.81 Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.
Пунктами 2, 6 постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів та інші виплати. Видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на отримання органів прокуратури.
Пунктом 13 Розділу ХІІІ Закону України "Про прокуратуру" доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.
Оскільки, Кабінетом Міністрів України цього зроблено не було, прокуратура Вінницької області не могла самостійно встановити підвищений посадовий оклад та виплачувати відповідні кошти на користь позивача.
За таких обставин, прокуратура Вінницької області не наділена правом самостійно, без правового врегулювання Кабінетом Міністрів України та фінансової можливості Державного Бюджету України, здійснювати перерахунок заробітної плати позивача та виплачувати її у вищому розмірі. Не приведення норм постанови Кабінету Міністрів України до вимог прийнятого Закону є недоліком діяльності вищого органу виконавчої влади та не стосується діяльності як Генеральної прокуратури України, так і прокуратури Вінницької області.
Враховуючи зазначене представник відповідача зазначив, що прокуратурою Вінницької області дотримані вимоги закону України "Про прокуратуру" та Постанови КМУ №505 від 31.05.2012 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" при виплаті позивачу заробітної плати за період роботи на посаді прокурора Могилів-Подільської міжрайонної прокуратури Вінницької області, а тому просив відмовити в задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явилась, проте подала заяву про розгляд даної справи за відсутності представника Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області (вх.№14799 від 14.07.2016 року а.с.62).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 27.10.2008 року працював на різних посадах в органах прокуратури Вінницької області (а.с.8-10).
01.06.2012 року призначений на посаду прокурора Могилів-Подільської міжрайонної прокуратури Вінницької області.
У вересні 2015 року листом прокуратури Вінницької області ОСОБА_1 попереджено про звільнення із займаної посади та органів прокуратури у зв'язку з припиненням функціонування прокуратур міст, районів, районів у містах і міжрайонних прокуратур та утворення у системі органів прокуратури України місцевих прокуратур з 14.12.2015 року (а.с.11).
Наказом прокурора Вінницької області № 1966к від 15.12.2015 прокурора Могилів - Подільської міжрайонної прокуратури Вінницької області юриста 1 класу ОСОБА_1 з 15.12.2015 року звільнено із займаної посади та органів прокуратури Вінницької області у зв'язку з реорганізацією та скороченням у структурі та штатному розписі прокуратури Вінницької області, згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України та наказано виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку відповідно до ст. 44 КЗпП України (а.с.12).
З довідки про заробітну плату вбачається, що позивачу з січня по грудень 2015 року нараховано заробітну плату у розмірі 102016 грн. 36 коп. (а.с. 34).
Вважаючи, що прокуратурою Вінницької області на момент звільнення позивача не виплачена в повному обсязі заробітна плата, ОСОБА_1 звернувся за захистом своїх прав до Вінницького окружного адміністративного суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд звертає увагу на таке.
15.07.2015 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року № 1697-VII, згідно п.1-1 "Перехідних положень" якого до утворення місцевих прокуратур їх повноваження здійснюють міські, районні, міжрайонні, районні у містах прокуратури. На зазначений період за прокурорами та керівниками цих прокуратур зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури.
Приписами ч.3 ст.81 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.
Тобто, виходячи з вищенаведених норм Закону України "Про прокуратуру", оклад ОСОБА_1 повинен був складати 10 мінімальних заробітних плат, починаючи з липня 2015 року, на що і посилається позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги.
Відповідно до ст.ст.8, 13 Закону України "Про оплату праці" умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяг витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Приписами ст.89 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.
Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період (ст.90 Закону України "Про прокуратуру").
Згідно ч.ч.1, 2 ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Частиною 1 статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Суд зазначає, що закон про Державний бюджет України регулює відносини у сфері формування та використання фінансових ресурсів, затверджує повноваження органів державної влади здійснювати виконання бюджету. За своєю суттю останній є спеціальним законом, оскільки регламентує специфічну сферу суспільних відносин. Виключно ним визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, їх розмір і цільове спрямування. Дія закону про Державний бюджет України обмежена календарним роком, регулярно здійснюються звіти і контроль за його виконанням. Особливістю цього закону є і те, що при здійсненні бюджетного процесу нормативно-правові акти застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать його положенням.
Так, абз.2 та 3 п.9 "Прикінцевих положень" Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" № 80-VIII від 28.12.2014 року встановлено, що Кабінетом Міністрів України затверджується особливий порядок проведення індексації грошових доходів населення у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2015 рік, а також, що положення частини другої статті 33, статті 81 Закону України "Про прокуратуру" (Голос України, 25.10.2014 р., № 206) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", як спеціальним законом, який регулює бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, як таких, що фінансуються з державного бюджету, надає повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір та порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" від 31.05.2012 року № 505 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 року № 763, визначено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури.
Як зазначено в рішенні Конституційного суду України по справі № 18/183-97 від 03.10.1997 року конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше та лишається діючою на момент протікання правовідносин.
Так, Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 року № 79-VIII внесено зміни до Бюджетного кодексу України, розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" якого доповнено пунктом 26, яким серед іншого встановлено, що норми і положення статті 81, пунктів 13, 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як встановлено судом, Закон України "Про прокуратуру" прийнято 14.10.2014 року в той час, як Закон України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" прийнято 28.12.2014 року, тобто пізніше. Відтак, саме положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" слід застосовувати в даному випадку, щодо застосування норм і положень ст.81 Закону України "Про прокуратуру" у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, Бюджетним кодексом України із змінами і Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" по-іншому врегульовувало відносини в частині визначення розміру посадових окладів прокуратури і, враховуючи, що ці закони були прийняті 28.12.2014 року, тобто пізніше, ніж Закон України "Про прокуратуру", то вони мають пріоритет у застосуванні.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведені положення дають підстави для висновку, що відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, тобто збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у відповідному розмірі.
При цьому суд враховує, що закон має бути достатньо доступним та передбачуваним щодо наслідків його застосовування, тобто бути сформульованим у спосіб, який дає змогу кожній особі регулювати свою поведінку (принцип юридичної визначеності). В даному випадку застосоване національне законодавство відповідало вимозі щодо передбачуваності на момент його правозастосування.
Як вбачається з розрахункових листів про нараховану заробітну плату за період липень-грудень 2015 року, ОСОБА_1 прокуратурою Вінницької області заробітна плата нараховувалась виходячи з посадового окладу, який передбачений діючим законодавством, а саме постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" від 31.05.2012 року № 505 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 року № 763.
Відповідно до норм, закріплених ст.81 Закону України "Про прокуратуру", заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
В матеріалах справи містяться розрахункові листи за період з липня по грудень 2015 року, в якому зазначено нарахування помісячно (оклад, доступ до державної таємниці, доплата за класний чин, преміювання, вислуга років) та утримання (ЄСВ, податок з доходу, військовий збір, виплата авансу).
Позивач не погоджується з такими сумами виплат, оскільки вважає, що їх розрахунок має бути здійснено на підставі встановленого розміру заробітної плати ст.81 Закону України "Про прокуратуру" - 10 мінімальних заробітних плат з 01.07.2015 року (1218 грн. липень-серпень 2015 року, 1378 грн. - вересень-грудень 2015 року) та додатково зазначає, що відповідачем не нарахована та не виплачена надбавка у розмірі 18% від посадового окладу.
За власним розрахунком позивача останньому відповідачем не виплачено кошти у сумі 65341 грн. 70 коп., яку ОСОБА_1 вважає заборгованістю прокуратури.
Позивачем в обґрунтування позовних вимог здійснено розрахунок заборгованості з заробітної плати, виходячи з окладу 10 мінімальних заробітних плат, а не з окладу, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505, а тому суд приходить до висновку, що розрахунок позивача не є обґрунтованим та не відповідає дійсності.
Суд зазначає, що положення Закону України "Про Державний бюджет на 2015 рік" в установленому законодавством порядку неконституційними не визнано, а прокуратура Вінницької області при нарахуванні та виплаті заробітної плати позивачу діяла відповідно до вимог Закону України "Про Державний бюджет на 2015 рік" та постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" від 31.05.2012 року № 505 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 року № 763 ).
При цьому слід зазначити, що не всі соціальні права в Конституції України визначені із зазначенням конкретних обов'язків держави щодо їх забезпечення. Безпосередньому забезпеченню і судовому захисту підлягають лише ті конституційно чи законодавчо закріплені соціальні права, стосовно яких Конституцією України або чинним законодавством передбачено конкретні позитивні дії держави. Визначені ж у цілому соціальні права реалізуються за наявності у держави відповідних економічних ресурсів.
Суд враховує, що реалізація положень Закону України "Про прокуратуру" є неможливою без внесення відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" від 31.05.2012 року № 505 та Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік". Однак, такі зміни з незалежних від відповідача причин протягом спірного періоду не були внесені.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач не допустив порушень законодавства при нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати за період липень-грудень 2015 року.
Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 04.11.2015 року у справі № 21-1461а15, від 30.03.2016 року у справі № 822/504/13-а, від 13.07.2016 року у справі №820/4653/15.
Окрім цього, суд зазначає, що відповідно до рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України, однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.
При цьому, вказаним рішенням Конституційного Суду України вирішено, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Принцип законності передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 року № 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII розділу «Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Вирішуючи даний спір, суд також враховує положення актів міжнародного права. Так, згідно зі ст.22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004 року.
Наведене в сукупності свідчить, що застосування норм і положень ст.81 Закону України "Про прокуратуру" у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів, згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" є правомірним.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000 грн., то суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Позивач не довів в судовому засіданні факту завдання йому моральної шкоди, не надав суду належних доказів того, що невиплата заробітної плати відповідно до вимог Закону України "Про прокуратуру" призвела до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.
Посилання позивача на те, що перед звільненням за скороченням позивача відповідно до ст. 42 КЗпП України, не було здійснено перевірки кваліфікації та продуктивності праці, як на підставу відшкодування моральної шкоди, є безпідставними, оскільки позивачем не надано доказів причинного зв'язку між невиплатою зарплати відповідно до положень статті 81 Закону України "Про прокуратуру", та не здійсненням перевірки кваліфікації та продуктивності праці.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В той же час, згідно з частиною 2 статті 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач не допустив порушень законодавства при нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати за спірний період, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, судом не встановлено факту їх понесення сторонами у справі.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна