15 червня 2016 року м. Київ К/800/46785/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,
суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області
на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05.06.2013
та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.08.2013
у справі № 802/96/13-а Вінницького окружного адміністративного суду
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІТА" (далі - ТОВ "АРІТА")
до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області ДПС (далі - ОДПІ)
про скасування податкових повідомлень - рішень,
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 05.06.2013, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.08.2013, позов ТОВ "АРІТА" задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ОДПІ форми "Р" від 20.12.2012 № 0001872310, № 0001862310, якими товариству збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток на 733 944,00 грн. та з додану вартість (далі - ПДВ) - 756 492,00 грн. за порушення пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК).
У касаційній скарзі ОДПІ, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Позивач не реалізував процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичною підставою для збільшення позивачу грошового зобов'язань з ПДВ та з податку на прибуток із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій, встановлених пунктом 123.1 статті 123 ПК, згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності якого виник спір, були висновки, викладені в акті планової виїзної документальної перевірки від 12.12.2012 № 3303/22/34504489, про заниження позивачем ПДВ за квітень, травень, червень, липень, серпень 2011 року на 657 819,00 грн. та податку на прибуток за ІІ-ІІІ квартали 2011 року на - 756 492,00 грн. внаслідок неправомірного декларування сум витрат та податкового кредиту на підставі первинних документах, що були виписані на оформлення господарських операцій з поставки товарів (послуг) від ПП "Унус", ТОВ "О-ВІЛ" та ТОВ "Спецторг комплекс". Цей висновок обґрунтований посиланням на не відповідність даних, зазначених у первинних документах, що були видані на адресу ТОВ "АРІТА" вказаними контрагентами, об'єктивним обставинам вчинення господарських операцій з цими контрагентами, оскільки ТОВ "АРІТА" під час перевірки на підтвердження реальності господарських операцій не надало документів про транспортування товару від ПП "Унус" та ТОВ "Спецторг комплекс" (зокрема, товарно-транспортних накладних), тоді як згідно інформації, отриманої під час здійснення заходів податкового контролю (використані бази даних ДПС, податкова звітність, листи ГВПМ Вінницької ОДПІ) щодо характеру діяльності ПП "Унус", ТОВ "О-ВІЛ" та ТОВ "Спецторг комплекс", вказані платники податків податкові зобов'язання по взаємовідносинах із ТОВ "АРІТА" не задекларували, не мають матеріально-технічних та трудових ресурсів, достатніх для здійснення господарської діяльності.
Зокрема, ПП "Унус" має стан 11 "припинено, але не знято з обліку", при цьому підприємство перейшло на облік до ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя; остання декларація з податку на прибуток подана за І квартал 2011 року, а взаємовідносини із ТОВ "АРІТА" згідно первинних документів, виписаних ПП "Унус", мали місце у травні 2011 року; не має матеріальних та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення підприємницької діяльності (виробничих та складських приміщень, транспортних засобів, трудових ресурсів тощо).
ТОВ "О-ВІЛ", на підставі первинних документів якого позивач задекларував податковий кредит та валові витрати за червень, липень та серпень 2011 року, має стан платника 30 "в стані переходу до іншої ДПІ"; перебуває на податковому обліку в ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя; остання декларація з податку на прибуток подана за ІІ - ІІІ квартали 2011 року.
ТОВ "Спецторг комплекс", на підставі первинних документів якого позивач задекларував податковий кредит та витрати за квітень, серпень 2011 року, має стан 11 "припинено, але не знято з обліку"; товариство перейшло на податковий облік до ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя; остання декларація з податку на прибуток подана за ІІ - ІІІ квартали 2011 року; не має матеріальних та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення підприємницької діяльності (виробничих та складських приміщень, транспортних засобів, трудових ресурсів тощо).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з правомірного декларування позивачем суми податкового кредиту та валових витрат на підставі первинних документів, виписаних ПП "Унус", ТОВ "О-ВІЛ" та ТОВ "Спецторг комплекс", з врахуванням встановлених в судовому процесі обставин щодо придбання позивачем у вказаних контрагентів товарів (сантехнічне обладнання, кабель, електроустаткування тощо). Суд дійшов висновку, що право платника податків на податковий кредит та витрати не залежить від дотримання податкової дисципліни його контрагентами-постачальниками товарів (послуг), придбання яких позивачем підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку (видатковими та податковими накладними, платіжними документами про сплату придбаних товарів).
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 цього Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції, чинній до 1 липня 2015 року).
Згідно з положеннями пункту 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пункт 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені в межах господарської діяльності та підтверджені відповідними первинними документами.
Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. У разі фактичного здійснення господарської операції окремі недоліки в заповненні первинних документів не можуть бути підставою для висновку про незаконне формування платником податків даних свого податкового обліку, якщо в своїй сукупності документи в повній мірі відтворюють господарську операцію, у здійсненні якої не виникає сумніву. При цьому, вищенаведені норми законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентів, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та валових витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен в зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит та/або витрати за можливу неправомірну діяльність його контрагентів у ланцюгу за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.
Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В разі надання податковим органом вагомих доказів, які в своїй сукупності свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми витрат та/або податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення як протиправного.
Згідно зі статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судами з дотриманням вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем, а також зібраних судом на виконання вимог статті 11 цього Кодексу, та зроблено обґрунтований висновок, що ОДПІ не доведено недостовірність даних податкового обліку позивача. У судовому процесі суди дослідили первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку і копії яких приєднані до справи, а саме: договори купівлі - продажу від 04.01.2011, від 25.05.2011, від 01.08.2011 (а.с. 108-117, 123-127 т. 1); видаткові та податкові накладні (а.с. 8-16, 80-223 т. 1, а.с. 1-36, 51-75, 219-248 т. 2, а.с. 224-248 т. 3, а.с. 1-7 т. 4); товарно-транспортні накладні, подорожні листи (а.с. 136-166); платіжні доручення (а.с. 37-50 т. 2). Суд встановив, що перевезення придбаного позивачем товару у межах договору із ТОВ "Промспец Консалтинг" здійснено власними силами позивача, що підтверджено товарно-транспортною накладною (а.с. 74-77 т. 1), а довід про формування даних податкового обліку за результатами операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей у ПП "Унус" та ТОВ "Спецторг комплекс" без підтвердження їх переміщення спростовується перебуванням у власності ТОВ "АРІТА" транспортних засобів (фургон -С марки "Isuzu") та у штаті товариства водіїв (а.с. 128-135).
Інших доводів на спростування факту поставки товарів між позивачем і вище зазначеними постачальниками, окрім, як посилання на порушення ними податкової дисципліни та відсутності у них матеріально-технічних, трудових ресурсів, що встановлено на підставі аналізу документів податкової звітності цих платників податків, ОДПІ не наводить.
Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір у цій справі.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують правильність цього висновку.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05.06.2013 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.08.2013 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та з підстав, визначених статтями 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Є.А. Усенко
Судді О.А. Веденяпін
М.П. Зайцев