13 липня 2016 року м. Київ К/800/59685/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,
суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.07.2013
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013
у справі № 826/8464/13-а Окружного адміністративного суду міста Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Мастер-клас" (далі - ТОВ "ВКФ "Мастер-клас")
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ)
про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.07.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013, позов ТОВ "ВКФ "Мастер-клас" задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ форми "Р" від 24.01.2013 № 0000932230, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем на 471 844,00 грн. і застосовано штрафні (фінансові) санкції - 117 961,00 грн.
У касаційній скарзі ОДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати.
Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу грошового зобов'язань з ПДВ в сумі 471 844,00 грн., застосування штрафних (фінансових) санкцій, встановлених пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України (далі - ПК), в розмірі 117 961,00 грн. згідно з податковим повідомленням - рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "ВКФ "Мастер-клас" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із ТОВ "Сейл - Менеджмент" за липень 2012 року від 28.12.2012 № 2367/22-30/32798778, про заниження позивачем податкових зобов'язань із ПДВ за липень 2012 року на вказану вище суму внаслідок збільшення суми податкового кредиту на цю ж суму за податковими накладними, виписаними ТОВ "Сейл - Менеджмент".
Висновок ДПІ про порушення позивачем порядку ведення податкового обліку обґрунтований тим, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Сейл-Менеджмент" не мають реального характеру (безтоварні), правочини між цими особами є нікчемними як такі, що спрямовані на незаконну податкову мінімізацію. При цьому ДПІ посилається на податкову інформацію щодо господарської діяльності ТОВ "Сейл-Менеджмент" (використані результати перевірки ТОВ "Сейл-Менеджмент", викладені у акті від 20.09.2012 № 3802/22-9/38150196, щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за липень 2012 року), згідно якої діяльність вказаного підприємства спрямована на отримання лише податкової вигоди, оскільки останнє не має матеріально-технічних, виробничих та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення підприємницької діяльності; за місцезнаходженням відсутнє; податкові зобов'язання не декларує.
У судовому процесі встановлено, що на договірних засадах позивач придбав у ТОВ "Сейл-Менеджмент" товар (пакувальні матеріали), що підтверджено договором купівлі - продажу від 02.07.2012 № 513-0612 (а.с. 87 - 88 т. 1); специфікацією № 1 до вказаного договору (а.с. 89 - 93, т. 1); видатковими накладними, податковими накладними, виписаними ТОВ "Сейл - Менеджмент" на користь позивача, банківськими виписками (а.с. 94 - 135, т. 1). На час здійснення господарський операцій ТОВ "Сейл - Менеджмент" мав податкову та господарську правосуб'єктність, зокрема був зареєстрований платником податку на додану вартість (а.с. 160 - 163, т. 1).
На підставі оцінки вище перелічених доказів суд зробив висновок, що надані позивачем документи щодо здійснення господарських операцій, фінансові показники яких він відтворив у податковому обліку, за відсутності доказів з боку ДПІ, що ці документи містять недостовірну інформацію, дійшов висновку про реальність вчинених між позивачем та ТОВ "Сейл-Менеджмент" господарських операцій та протиправність податкового повідомлення - рішення, з приводу правомірності якого виник спір.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку ( в редакції до внесення змін Законом України від 28.12.2014 № 71-УІІІ, який набрав чинності з 01.07.2015).
Згідно з положеннями пункту 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пункт 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені в межах господарської діяльності та підтверджені відповідними первинними документами.
Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.
Вищенаведені норми не ставлять у залежність право платника податку на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками товарів (послуг), якщо цей платник (покупець) сплатив податок в ціні придбання товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем правових норм, якими встановлені правила декларування суми податкового кредиту. Платник податку (покупець) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагентів у ланцюгу поставок, якщо судом не встановлено обставин, що свідчать про його (покупця) обізнаність стосовно неправомірної податкової поведінки контрагента або про злагодженість його дій з цими контрагентами з метою незаконної податкової мінімізації. Не виконання податкових обов'язків контрагентом платника податків не може бути безумовним свідченням недостовірності даних податкового обліку платника податків, якщо не встановлені обставини, які свідчать про сприяння останнім у такому невиконанні.
Суди попередніх інстанцій, зробивши з дотриманням норм статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України оцінку документів первинного бухгалтерського обліку та податкового обліку, наданих позивачем на підтвердження права на формування податкового кредиту за наслідками господарських операцій з придбання товару у ТОВ "Сейл - Менеджмент", та відсутність відповідних доказів з боку податкового органу на спростування достовірності інформації, яка зафіксована в цих документах, дійшли обґрунтованого висновку про реальність господарських взаємовідносин між ТОВ "ВКФ "Мастер-клас" та ТОВ "Сейл-Менеджмент".
Інших доводів на спростування факту поставки товарів між позивачем і вище зазначеним постачальником, окрім, як посилання на порушення останнім податкової дисципліни та відсутності у нього матеріально-технічних, трудових ресурсів, що встановлено на підставі аналізу документів податкової звітності цього платника податків, ДПІ не наводить. Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України саме на ДПІ, як суб'єкта владних повноважень, який заперечує проти позову, покладається процесуальний обов'язок довести правомірність податкового повідомлення-рішення, яке позивач оскаржує.
Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення, з приводу правомірності якого виник спір у цій справі.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують правильність цього висновку.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.07.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та з підстав, визначених статтями 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Є.А. Усенко
Судді О.А. Веденяпін
М.П. Зайцев