27 липня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Гаращенка Д.Р.
суддів Пікуль А.А., Соколової В.В.
при секретарі Хоменку О.С.
розглянувши у судовому засіданні справу, за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» за довіреністю - Гринчука СтаніславаДмитровича на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 10 травня 2016 року у справі за заявою ОСОБА_2, заінтересована особа Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», про скасування рішення третейського суду, -
У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою, в якій просив скасувати рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 12 травня 2015 року по справі №656/15 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10 травня 2016 року заяву ОСОБА_2 задоволено.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, представник ПАТ «Укрсоцбанк» за довіреністю -Гринчук С.Д. подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просив ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні заяви.
В обґрунтування заявлених вимог апелянт зазначив, що суд першої інстанції не вірно встановив, що дана справа не підвідомча третейським судам, у зв'язку із тим що відповідно до п.14 ст.6 Закону України «Про третейські суди» з підвідомчості третейських судів виключені справи у спорах щодо захисту прав споживачів, оскільки ПАТ «Укрсоцбанк» не є споживачем, а спір виник, у зв'язку із захистом прав банку.
На думку апелянта, суд першої інстанції помилково послався на правову позицію ВСУ, оскільки в тому випадку ВСУ аналізував зовсім інше третейське застереження, у іншому кредитному договорі, укладеному між іншими сторонами, а тому на думку апелянта, правовідносини, які склалися у даній справі не є подібними.
Крім того, апелянта зазначає, що ВСУ не вбачає різниці між захистом прав споживачів та прав банку, чим фактично унеможливлює здійснення правосуддя в Україні на підставі реального застосування правових норм.
В судовому засіданні представник ПАТ «Укрсоцбанк» за довіреністю - Гринчук С.Д. підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Справа № 755/3058/16-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/9475/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Савлук Т.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Колегією суддів встановлено, що 20 березня 2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір. (а.с. 19-22)
Пунктом 6.1 кредитного договору передбачено, що угоду сторін про передачу спорів між сторонами на розгляд до третейського суду.
12 травня 2015 року Постійно діючий Третейський суд при Асоціації українських банків ухвалив рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 2 033 250,93 грн. та витрат пов'язаних з вирішенням спору третейським судом у розмірі 20 732,51 грн. (а.с.62-64)
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується і колегія суддів, виходив з того, що дана справа не підвідомча третейському суду, оскільки відповідно до п.14 ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди», третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що дана справа не підвідомча третейським судам, оскільки ПАТ «Укрсоцбанк» не є споживачем, а спір виник, у зв'язку із захистом прав банку, виходячи з наступного.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
За частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Відмежування цивільних правовідносин за участю споживачів від правовідносин за участю інших суб'єктів здійснюється на підставі визначення правової форми їх участі в конкретних правовідносинах.
А тому, незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року (у справі №6-187цс15), який згідно абз. 2 ч.1 ст. 360-7 ЦПК України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Посилання апелянта на те, що в різних справах ВСУ аналізується зовсім інше третейське застереження, у іншому кредитному договорі, укладеному між іншими сторонами, а тому правовідносини, які склалися у даній справі не є подібними, є безпідставними, оскільки подібність правовідносин зумовлюють не конкретні сторони та тотожні кредитні договори, а та обставина, що і в тому випадку і в даній справі розглядається питання про те, що незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Враховуючи викладене, ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 10 травня 2016 року колегія суддів вважає такою, що постановлена з додержанням вимог закону. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвали суду першої інстанції не впливають.
Керуючись ст.ст. 218, 303-305, п. 1 ч. 1 ст. 312, ст.ст. 313- 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» за довіреністю - Гринчука Станіслава Дмитровича - відхилити.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 10 травня 2016 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді