провадження №22-ц/796/236/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Кізюн Л.І.
справа №760/15978/15-ц Доповідач: Поліщук Н.В.
21 липня 2016 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва в складі:
Головуючого - судді Поліщук Н.В.
суддів Білич І.М., Вербової І.М.
за участю секретаря Горбачовій І.В.
за участю представника позивача ОСОБА_2
представника третьої особи ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4, за апеляційною скаргою ОСОБА_5, поданою представником за довіреністю ОСОБА_6, за апеляційною скаргою ОСОБА_7, в інтересах якого діє опікун ОСОБА_8, ОСОБА_9, поданою представником за довіреністю ОСОБА_3, на рішення Солом»янського районного суду м.Києва від 24 листопада 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_5, треті особи - ОСОБА_7, в інтересах якого діє опікун ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-
В серпні 2015 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду з позовом, у якому просить в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_7 за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії №524/76719 від 28 березня 2007 року в розмірі 14 000 600 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності ОСОБА_5, шляхом визнання за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на:
- житловий будинок, що позначений на плані літерою «А», загальною площею 465,9 кв.м, житловою площею 154 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вартість якого відповідно до Висновку про вартість майна станом на 30 липня 2015 року складає 10 775 000 грн. без ПДВ;
- земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, загальною площею 0,1008 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, вартість якої відповідно до Висновку про вартість майна станом на 30 липня 2015 року складає 3 225 600 грн. без ПДВ.
Вимоги обґрунтовує тим, що 28 березня 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_7 укладено Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №524/76719, відповідно до умов якого позичальнику частинами надано 1 190 000 доларів США, які він зобов»язався повернути до 27 березня 2022 року та сплатити відсотки за користування коштами у розмірі 12,5% річних та комісії.
В подальшому сторони неодноразово уточнювали умови кредитування, зокрема щодо зміни умов кредитування (з відновлювальної кредитної лінії на невідновлювальну), зміни валюти кредиту (визначивши розмір кредиту станом на 31 травня 2011 року в розмірі 8 131 040,91 грн. та заборгованість за відсотками у розмірі 1 146 256,14 грн., всього кредитна заборгованість 9 277 297,05 грн.), розміру відсотків.
Вказує, що з метою забезпечення виконання зобов»язання за кредитним договором, 21 березня 2008 року між кредитором та ОСОБА_9 укладено Іпотечний договір №02-10/1021, предметом іпотеки за яким є нерухоме майно, на яке позивач просить звернути стягнення. В договір іпотеки внесено зміни з метою узгодження його змісту із змістом основного зобов»язання, внаслідок внесених в нього змін.
Зазначає також, що з метою виведення предмету іпотеки поза межі обтяження, позичальником ініційовано судовий спір про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів, за наслідками розгляду якого ухвалено рішення про задоволення позовних вимог. В подальшому, судом касаційної інстанції ухвалено рішення про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
За час перебування справи на розгляді у судах, іпотекодавець скористалась можливістю виключити відомості про обтяження предмета іпотеки та 26 грудня 2014 року відчужила його на користь ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу.
В подальшому, 12 травня 2015 року ОСОБА_4 відчужив зазначене майно на користь ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу.
З посиланням на правовий висновок Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-53цс15, яким зазначено, що у разі скасування незаконного рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого виключено відомості про її обтяження, іпотека підлягає відновленню з дня, коли з реєстру були виключені відповідні відомості, а також з урахуванням положень ст.23 Закону України «Про іпотеку» щодо збереження іпотечного забезпечення переходу прав на предмет іпотеки іншій особі, позивач зазначає, що новий власник зобов»язаний відповідати за виконання зобов»язання.
Позичальник умов договору не виконує, у зв»язку із чим станом на 24 липня 2015 року має заборгованість у розмірі 20 196 441,54 грн., яка складається з:
- 9 277297,05 грн. заборгованості за кредитом;
- 5 357 851,48 грн. заборгованості за відсотками;
- 1 065 731,66 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту;
- 1 524 212,73 грн. пені за несвоєчасне повернення відсотків;
- 1 211 207,70 грн. інфляційних втрат за кредитом;
- 1 760 140,91 грн. інфляційних втрат за відсотками.
РішеннямСолом»янського районного суду м.Києва від 24 листопада 2015 року позовні вимоги задоволено, вирішено в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_7 за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії №524/76719 від 28 березня 2007 року в розмірі 14 000 600 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності ОСОБА_5, шляхом визнання за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на:
- житловий будинок, що позначений на плані літерою «А», загальною площею 465,9 кв.м, житловою площею 154 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 10 775 000 грн. та
- земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, загальною площею 0,1008 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 3 225 600 грн.
Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_4 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі посилається, на те, що відчуження іпотекодавцем нерухомого майна відбулось у період, коли воно не було обтяжене іпотекою, послідуючі власники є добросовісними набувачами; зазначає, що суд не надав уваги тому, що на час укладення кредитного договору позичальник був недієздатним; посилається на порушення норм матеріального права.
Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_5 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі посилається на невідповідність встановлених судом обставин справи фактичним даним, а саме посилання суду на Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №524/76719 від 28 березня 2007 року на а.с.14-19 у 1 томі справи. Так, зазначає, що на а.с. 14 знаходиться перша сторінка Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №524/76719 від 28 березня 2007 року зазначеного договору, послідуючі сторінки є сторінками Договору кредиту №524/76719 від 28 березня 2007 року (два різні договори, згідно із твердженнями особи, яка подала апеляційну скаргу) , за яким позивач не має претензій.
З посиланням на відсутність як такого Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №524/76719 від 28 березня 2007 року зазначає про необґрунтованість вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, недоведеність вимог позивача про виконання ним зобов»язання по наданню кредитних коштів.
Окрім того, посилається на припинення договору іпотеки на підставах, встановлених ч.4 ст.559 ЦК України.
Вказує на ухвалення рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_8, яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_7, та ОСОБА_9 поданою апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволені позову; застосувати строки позовної давності.
В апеляційній скарзі посилається на несвоєчасність повідомлення про дати судових засідань, поважність причин неявки в судове засідання, що призвело до унеможливлення реалізації процесуальних прав, зокрема права заявляти клопотання про проведення експертизи. Зазначає про недоведеність вимог наявності заборгованості. Вказує на позовну давність по періодичних платежах.
Зазначає про наявність у справі двох звітів щодо вартості іпотечного майна, які суттєво різняться в розмірі вартості цього майна, з огляду на що вважає необхідним призначити експертизу, про що заявляє клопотання.
Також посилається на те, що іпотечний договір є змішаним та містить елементи поруки, у зв»язку із чим застосуванню підлягає ч.4 ст.559 ЦК України.
В судовому засіданні представник третьої особи доводи апеляційних скарг підтримала, посилаючись на викладені в них обставини. Просила скарги задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників осіб, які з»явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Частиною 1 ст.303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції установлено, що 28 березня 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_7 укладено Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №524/76719, відповідно до умов якого позичальнику частинами надано 1 190 000 доларів США, які він зобов»язався повернути до 27 березня 2022 року та сплатити відсотки за користування коштами у розмірі 12,5% річних та комісії.
Надання кредиту ОСОБА_7 підтверджено даними заяв на видачу готівки та листом ОСОБА_7 Голові Правління ПАТ «Укрсоцбанк» від 22 червня 2013 року про визнання заборгованості та бажання передати у власність позивачу іпотечне майно в рахунок погашення заборгованості.
В подальшому, на підставі Додаткової угоди від 20 травня 2009 року, Договору №1 про внесення змін від 02 червня 2009 року, Договору №1 про внесення змін від 07 вересня 2009 року, Договору про внесення змін від 31 травня 2011 року сторони неодноразово уточнювали умови кредитування, зокрема щодо його назви внаслідок зміни умов кредитування (з відновлювальної кредитної лінії на невідновлювальну), зміни валюти кредиту (визначивши розмір кредиту станом на 31 травня 2011 року в розмірі 8 131 040,91 грн. та заборгованість за відсотками у розмірі 1 146 256,14 грн., всього кредитна заборгованість 9 277 297,05 грн.), розміру відсотків.
Внесення змін у кредитний договір супроводжувалось особистою письмовою згодою іпотекодавця, яка є дружиною позичальника.
З метою забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором, 28 березня 2007 року між кредитором та ОСОБА_9 укладено Іпотечний договір №02-10/1021, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М. та зареєстрованого в реєстрі за №1504, згідно із яким в іпотеку передано житловий будинок, що позначений на плані літерою «А», загальною площею 465,9 кв.м, житловою площею 154,0 кв.м та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, загальною площею 0,1008 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Житловий будинок належав ОСОБА_9 на підставі Свідоцтва про право власності на житловий будинок серії НОМЕР_2, виданого 05 червня 2002 року Солом'янською районною в м.Києві державною адміністрацією на підставі розпорядження Солом'янської районної в м.Києві державної адміністрації №465 від 12 квітня 2002 року, право власності зареєстроване згідно з реєстраційним написом на правовстановлюючому документі, що зроблений 07 червня 2002 року Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об»єкти нерухомого майна за реєстровим номером 7191 та записаний у реєстрову книгу №Д.192-173; земельна ділянка належала іпотекодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3, виданого Київською міською радою 13 листопада 2000 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №72-2-00778.
На підставі Договору про внесення змін від 31 травня 2011 року в договір іпотеки внесено зміни з метою узгодження його змісту із змістом основного зобов»язання.
Вимогами від 30 травня 2014 року банк повідомив ОСОБА_7 та ОСОБА_9 про наявність заборгованості за кредитним договором та про необхідність виконати зобов»язання, а в разі невиконання повідомлено про звернення стягнення на предмет іпотеки. Проте вимоги банку задоволені не були.
Також судом установлено, що 31 березня 2014 року рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/1788/14-ц ОСОБА_7 визнано недієздатним, призначено його опікуном ОСОБА_8
23 вересня 2014 року Києво-Святошинським районним судом Київської області у справі за позовом ОСОБА_8 в інтересах недієздатного ОСОБА_7 до ПАТ «Укрсоцбанк», Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м.Києві, треті особи - ОСОБА_9, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова С.М. про визнання недійсним кредитного договору, додаткових угод до нього, договору іпотеки, зобов»язання вчинити дії, ухвалено рішення, яким визнано недійсними кредитний договір, додаткові угоди до нього та іпотечний договір, зобов»язано реєстраційну службу зняти іпотечну заборону. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 листопада 2014 року зазначене рішення залишено в силі.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 червня 2015 року судові рішення попередніх інстанції у справі щодо оспорювання правочинів скасовані, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
26 грудня 2014 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 укладено Договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гарасютою О.В., зареєстрованого в реєстрі за №808 та Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гарасютою О.В., зареєстрованого в реєстрі за №807.
В подальшому, 12 травня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено Договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гарасютою О.В., зареєстрованого в реєстрі за №199 та Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гарасютою О.В., зареєстрованого в реєстрі за №198.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок невиконання боржником свого зобов»язання, кредитор вправі вимагати його виконання за рахунок предмета іпотеки, яка зберегла свою чинність для нового власника.
Проте, таких висновків суд першої інстанції дійшов із неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов»язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 2 статті 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ч.1 ст.575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Колегія суддів відхиляє як помилкові доводи апеляційних скарг в тій частині, що відчуження іпотечного майна відбулось у період, коли майно не було обтяжене іпотекою, виходячи з наступного.
Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 13 травня 2015 року ухвалив постанову у справі №6-53цс15, предметом якої був спір про звернення стягнення на предмет іпотеки, та зробив правовий висновок про те, що у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, який виключено на підставі незаконного рішення суду, оскільки відпала підстава виключення цього запису. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.
В цій же справі Верховним Судом України зазначено, що за таких обставин, з огляду на тлумачення сутності іпотеки та змісту правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин слід дійти висновку про те, що ефективним відновленням прав кредитора у зв'язку зі скасуванням незаконного рішення є застосування процедури звернення стягнення на іпотечне майно, передбаченої угодою сторін, як однієї із умов надання (отримання) кредиту.
Така правова позиція відповідно до положень ст.360-7 ЦПК України є обов»язковою для застосування всіма судами України.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 про те, що у 1 томі справи на аркушах 14-19 містяться різні договори є безпідставними та відхиляються колегією суддів.
Як убачається з а.с. 14 тому 1 справи на ньому містить перша сторінка Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №524/76719 від 28 березня 2007 року, яка скріплена підписами сторін та печаткою банку.
На сторінках з 15 по 19 тому 1 справи міститься продовження тексту цього ж договору, що убачається із послідовності викладення графіку умов кредитування. Кожна із цих сторінок також скріплена підписами сторін та печаткою банку.
При цьому, у правому верхньому куті на аркушах справи з 15 по 19 тому 1 справи (сторінки 2-7 договору) міститься напис «Договір кредиту №524/76719 від 28 березня 2007 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (Кредитор) та ОСОБА_7 (позичальник)», із яким ОСОБА_5 пов»язує твердження про існування двох різних договорів.
Зазначений напис використано як свідчення приналежності сторінок 2-7 договору певному договору в цілому. Використання при цьому слів «Договір кредиту» є простим скороченням, яке використано від слів «Договір про надання відновлювальної кредитної лінії».
Доводи апеляційних скарг ОСОБА_5, ОСОБА_7, в інтересах якого діє опікун ОСОБА_8, та ОСОБА_9про припинення іпотеки на підставі ч.4 ст.559 ЦК України також безпідставні.
Відповідно до ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Відповідно до ч.1 ст.583 ЦК України заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).
За змістом ст.576 ЦК України предметом застави є майно та майнові права на нього, тобто ті види майна і майнових прав, які перебувають у цивільному обігу та щодо яких можуть виникати цивільні права і обов»язки, та які можуть бути оцінені у еквіваленті до грошових коштів.
Окрім того, іпотека є спеціальним видом застави із встановленням ступенів пріорітету та її правового режиму щодо виникнення відносно неї прав стягувача, метою яких є задоволення невиконаних боржником зобов»язань. Іпотека регулюється окремими законами, які встановлюють спеціальні вимоги та правила до правовідносин, в яких вона виникла.
Відтак, поруку та заставу слід розглядати як самостійні види забезпечення виконання зобов»язання, щодо яких встановлений окремий спосіб правового регулювання. Відтак норми, що регулюють поруку (статті 553-559 ЦК України) не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем.
З договору іпотеки убачається, що іпотека є чинною до припинення основного зобов»язання (п.5.3), що відповідає положенням ч.5 ст.3 Закону України «Про іпотеку».
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_7, в інтересах якого діє опікун ОСОБА_8, та ОСОБА_9 в частині, що внаслідок неналежного повідомлення про останнє судове засідання вони не змогли реалізувати своє право заявити клопотання про застосування строків позовної давності колегія суддів відхиляє.
З матеріалів справи убачається, що про факт перебування в провадженні суду цієї справи ОСОБА_8, та ОСОБА_9 були обізнані з 25 вересня 2015 року, що підтверджується даними зворотних повідомлень про вручення повісток у перше судове засідання на 07 жовтня 2015 року. В послідуючому зазначені особи також отримували судові повістки, проте будь-яких заяв про застосування строків позовної давності до суду не надходило та у судовому засідання не заявлялось.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі №6-780цс15 за змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції. Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності. Оскільки стаття 267 ЦК України є нормою матеріального права, суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності.
Відтак, ураховуючи фактичні обставини справи та вимоги законодавства, колегія суддів уважає про відсутність підстав для розгляду заяви про застосування строків позовної давності.
Разом з тим, судом першої інстанції допущені порушення норм матеріального права, які є підставою для скасування рішення суду.
Іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені у статтях 12, 33 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до цих норм такими підставами є порушення іпотекодавцем умов іпотечного договору, невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов»язання.
Відповідно до ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку», у редакції на дату укладення іпотечного договору, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Пунктом 4.1 Іпотечного договору сторони встановили, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов»язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Пунктом 4.2 Іпотечного договору передбачено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених цим Договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання Основного зобов'язання, а в разі його не виконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Пунктом 4.5 Іпотечного договору визначено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів:
- на підставі рішення суду; або
- на підставі виконавчого напису нотаріуса; або
- шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; або
- шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; або
- шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».
При цьому, пунктом 4.6 Іпотечного договору встановлено, що у разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, реалізація предмета іпотеки здійснюється у спосіб, зазначений у відповідному рішення суду, а саме:
- шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку»; або
- шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.
Відтак, способи звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку визначені умовами Іпотечного договору, при цьому, набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в порядку звернення стягнення визначено як позасудовий спосіб врегулювання цього питання.
Поряд з тим, частиною 2 ст.16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно із частиною 3 ст.36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов»язання в порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку».
Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано ст.39 цього Закону, якою передбачено. що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішення суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст.. 38 цього Закону.
Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст.ст.335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч.1 ст.328 ЦК України).
Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі №6-1851цс15, яка відповідно до положень ст.360-7 ЦПК України є обов»язковою для застосування всіма судами України.
Отже, чинним законодавством та умовами Іпотечного договору передбачено набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в порядку звернення стягнення, але такий спосіб є позасудовим способом врегулювання такого питання.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов»язань, на зазначені вище вимоги закону та умови Іпотечного договору уваги не звернув, та дійшов висновку про задоволення позовних вимог з порушенням норм матеріального права.
Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , апеляційну скаргу ОСОБА_5, подану представником за довіреністю ОСОБА_6, апеляційну скаргу ОСОБА_7, в інтересах якого діє опікун ОСОБА_8, ОСОБА_9, подану представником за довіреністю ОСОБА_3, задовольнити.
Рішення Солом»янського районного суду м.Києва від 24 листопада 2015 року скасувати та ухвали нове, яким в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_5, треті особи - ОСОБА_7, в інтересах якого діє опікун ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий - суддя Н.В. Поліщук
Судді І.М. Білич
І.М. Вербової