І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]
21 липня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді: Мазурик О.Ф.,
суддів: Немировської О.В., Рейнарт І.М.,
секретаря: Синявського Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2,
на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 січня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, заінтересована особа: Головне управління юстиції в м. Києві, про визнання права власності на спадкове майно
та за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна
та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_8 про визнання права власності на нерухоме майно, -
В березні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що позивач, як неповнолітня дитина, прийняв спадщину після смерті свого батька - ОСОБА_9 та отримав свідоцтво про право на спадщину на частину земельної ділянки, що належала останньому на праві власності. У видачі свідоцтва про право на спадщину на частину будинків, що розташовані на цій земельній ділянці нотаріусом відмовлено.
Посилаючись на те, що на час смерті ОСОБА_9 володів частиною домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1, яку успадкував після смерті свого батька - ОСОБА_10 (дідуся позивача), але не зареєстрував у встановленому законом порядку, та володів самочинно збудованим, за згодою всіх мешканців (родичів), будинком під літерою «Л», площею 47,8 кв. м., просив, з підстав, передбачених ст. 392 ЦК України, визнати за ним право власності на 1/8 частину домоволодіння, а саме на житловий будинок під літерою «А», житловою площею 101, 60 кв. м., житловий будинок під літерою «Ж», житловою площею 53,20 кв.м., житловий будинок під літерою «М», житловою площею 30,00 кв.м., житловий будинок під літерою «Л», житловою площею 27,60 кв.м., льох під літерою «Б», вбиральню під літерою «В», сарай під літерою «Д», сарай під літерою «Е», гараж під літерою «З», літню кухню під літерою «И», льох під літерою «К», сарай під літерою «Н», сарай під літерою «О», сарай під літерою «П», вбиральню під літерою «Р», вбиральню під літерою «С», душ під літерою «Т».
В травні 2013 року ОСОБА_5., ОСОБА_8, ОСОБА_6, посилаючись на те, що позивачі фактично прийняли спадщину після померлого ОСОБА_10 і розподілили спадкове майно, однак, не змогли оформити його в установленому порядку, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна з підстав, передбачених ст. 392 ЦК України.
В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що позивачі не змогли оформити право власності після померлого ОСОБА_10, оскільки останній та ОСОБА_5 і ОСОБА_8 здійснили декілька самовільних прибудов і не встигли визнати на них право власності.
У вересні 2013 року ОСОБА_7, мати позивача за первісним позовом та колишня дружина померлого ОСОБА_9, звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_8, в якому посилаючись на те, що житловий будинок під літерою «Л» було побудовано під час шлюбу з ОСОБА_9 протягом 1994 - 2000 років, просила визнати за нею право власності на житловий будинок під літерою «Л» з належними прибудинковими будівлями та спорудами.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 28 січня 2016 року, з урахуванням додаткового рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 березня 2016 року та ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 15 квітня 2016 року про виправлення описки в рішенні суду, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/8 домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1, а саме на житловий будинок під літерою «Ж», житловий будинок під літерою «А» разом з прибудовами «А-1», «а-1», «а-2», «а-3», «а-4», мансарду до житлового будинку «А», гаражі «Г» та «Е», гараж «З», льох під літерою «Б», вбиральню під літерою «В», сарай під літерою «Д», сарай під літерою «Е», літню кухню під літерою «І», льох під літерою «К», вбиральню під літерою «Р», вбиральню під літерою «С», душ під літерою «Т».
В частині визнання права власності на будинок під літерою «Л», будинок під літерою «М», сарай під літерою «Н», сарай під літерою «О», сарай під літерою «П» відмовлено.
Позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково та визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/4 домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1, а саме на житловий будинок під літерою «Ж», житловий будинок під літерою «А» разом з прибудовами «А-1», «а-1», «а-2» «а-3» «а-4», мансарду до житлового будинку «А», гаражі «Г» та «Е», гараж «З», літня кухня літера «І», льох під літерою «Б», вбиральню під літерою «В», сарай під літерою «Д», сарай під літерою «Е», льох під літерою «К», вбиральню під літерою «Р», вбиральню під літерою «С», душ під літерою «Т».
В решті позову, а саме у визнанні права власності на домоволодіння під літерою «Л» відмовлено.
Позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено та визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/12 домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1, а саме на житловий будинок під літерою «Ж», житловий будинок під літерою «А» разом з прибудовами «А-1», «а-1», «а-2» «а-3» «а-4», мансарду до житлового будинку «А», гаражі «Г» та «Е», гараж «З», літня кухня літера «І», льох під літерою «Б», вбиральню під літерою «В», сарай під літерою «Д», сарай під літерою «Е», льох під літерою «К», вбиральню під літерою «Р», вбиральню під літерою «С», душ під літерою «Т».
В позові ОСОБА_7 відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою якій просив визнати за ним право власності на 1/8 частини будинку під літерою «Л», будинку під літерою «М», льоху під літерою «Б», вбиральні під літерою «В», сараю під літерою «Д», сараю під літерою «Е», літньої кухні під літерою «І», льоху під літерою «К», сараю під літерою «Н», сараю під літерою «О», сараю під літерою «П», вбиральні під літерою «Р», вбиральні під літерою «С», душу під літерою «Т».
Вказував на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та не застосування закону, який підлягав застосуванню до вказаних правовідносин. Визнавши право власності на 1/8 частину домоволодіння, суд не взяв до уваги, що розташовані на земельній ділянці господарські споруди є приналежністю головної речі і складовою права власності на нього.
Зазначав, що право вимагати визнання права власності на самочинно збудоване майно відповідно до ст. 376 ЦК України є суб'єктивним цивільним правом, яке переходить у порядку спадкування відповідно до норм статей 1216, 1218 ЦК України.
Представник ОСОБА_5. - ОСОБА_12 та представник ОСОБА_6 - ОСОБА_13 просили апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші особи, що беруть участь у справі, які відповідно до ст. 74 ЦПК України належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які беруть участь у справі.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, дідусю позивача - ОСОБА_10 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1, виданого 23 січня 2001 року Київською міською Радою та зареєстрованого у Київському управлінні земельних ресурсів в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 90-2-07146, належала земельна ділянка, площею 0,1000 га, що розташована на території АДРЕСА_1.
На вказаній земельній ділянці, відповідно до цільового призначення було збудовано будинок, до якого входило 2 жилі кімнати, на який ОСОБА_10. 09.02.1972 було видано свідоцтва про право особистої власності.
Також з матеріалів справи вбачається, що за життя ОСОБА_10 на земельній ділянці, що перебувала у його власності, а також суміжній земельній ділянці, яка перебувала у користуванні без відповідної правової підстави, здійснювалося будівництво, а саме в 1975 році був побудований будинок під літерою «Ж», в 1999 році будинки під літерою «М» та літерою «Л».
Позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_7 доводили, що будинок під літерою «Л» збудував ОСОБА_9
13.02.2003 року ОСОБА_10 склав заповіт, за яким земельну ділянку та жилий будинок на ній заповідав в рівних частках своїм дітям: ОСОБА_5., ОСОБА_20., ОСОБА_9, ОСОБА_8
ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
09.10.2004 року державним нотаріусом 16-ї Київської державної нотаріальної контори БосоюЮ.П. було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, за змістом якого спадкоємцями майна померлого, що складається з земельної ділянки, площею 0,1000 га, що розташована на території АДРЕСА_1, є ОСОБА_5., ОСОБА_20., ОСОБА_9, ОСОБА_8 в рівних частках.
Звертаючись до суду з позовом, позивачі ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_6 посилались на те, що спадкове майно після смерті ОСОБА_10 складалося також з двох житлових будинків та надвірних будівель і споруд, що розташовані за вище зазначеною адресою.
Доказів на підтвердження оформлення у встановленому законом порядку права власності за ОСОБА_10 не надали.
Зазначили, що станом на день звернення до суду позивачі не змогли оформити право власності на спадкове майно, оскільки батько позивачів та позивачі ОСОБА_5. і ОСОБА_8 здійснили декілька самовільних прибудов і не встигли визнати на них право власності.
13.10.2004 державним нотаріусом 16-ї Київської державної нотаріальної контори Босою Ю.П. було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, за змістом якого спадкоємцями майна (домоволодіння за адресою АДРЕСА_1) є ОСОБА_5., ОСОБА_20., ОСОБА_9, ОСОБА_8 також в рівних частках.
Домоволодіння складалось з 2-х жилих будинків та надвірних будівель, тобто на земельній ділянці розташовані жилий дерев'яний будинок позначений під літерою «А» жилою площею 101,60 кв.м. та жилий будинок під літерою «Ж» жилою площею 53,20 кв.м., а також льох під літерою «Б», сараї під літерами «Д» і «Е», літня кухня під літерою «И», льох під літерою «К», вбиральні під літерами «В», «Р», «С», душ під літерою «Т», гараж під літерою «З» спорудженням №1-7, І-ІІІ (а.с. 30).
Відповідно до ст. 1299 ЦК України (що діяла на час прийняття спадщини) якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна (стаття 182 цього Кодексу). Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.
За відомостями КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» від 30.03.2011 року № 14633 (И-2011) за ОСОБА_9 право власності на будинок по АДРЕСА_1 не зареєстровано (т. 1, а.с. 9).
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження належності батьку позивача за первісним позовом - ОСОБА_9 за життя на праві власності жодного з будинків, або їх частин по АДРЕСА_1.
За відомостями технічної інвентаризації станом на 22.06.2004 року на земельній ділянці площею 0,2726 га, що розташована по АДРЕСА_1, розташовано чотири житлових будинки: житловий будинок під літерою «А», загальною площею 216,7 кв.м.; житловий будинок під літерою «Ж», загальною площею 88,7 кв.м.; житловий будинок під літерою «М», загальною площею 67,90 кв.м.; житловий будинок під літерою «Л», загальною площею 32,6 кв.м.
Крім того, на цій земельній ділянці розташовано: льох під літерою «Б», вбиральню під літерою «В», сарай під літерою «Д», сарай під літерою «Е», гараж під літерою «З», літню кухню під літерою «И», льох під літерою «К», сарай під літерою «Н», сарай під літерою «О», сарай під літерою «П», вбиральню під літерою «Р», вбиральню під літерою «С», душ під літерою «Т»., спорудження № 1-7, I-III т. 1, а.с. 19).
Частина земельної ділянки, а саме 0,1000 га належить на праві часткової власності: 1/8 частина - ОСОБА_3; 1/8 частина - ОСОБА_1; 1/12 частина - ОСОБА_19; 1/4 частина - ОСОБА_5.; 1/12 частина - ОСОБА_16; 1/12 частина - ОСОБА_6;1/4 частина - ОСОБА_8
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження, що іншою частиною земельної ділянки, розмір якої становить 0,1726 га, вказані особи користуються на законній підставі.
Задовольняючи позовні вимоги в частині та визнаючи право власності на об'єкти нерухомого майна суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись неможливо, оскільки таких висновків суд дійшов, не з'ясувавши дійсні обставини спору та без належної оцінки доказів.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Позивачі, звертаючись до суду з позовом, посилались на те, що не мають можливості зареєструвати за кожним належну частку нерухомого майна у зв'язку з тим, що як ними так і спадкодавцями на земельній ділянці здійснювалося самочинне будівництво.
Як зазначено у ч. 3 ст. 375 ЦК України, право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил.
Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми самочинним є будівництво об'єкта нерухомого майна за наявності будь-якої з умов, зазначених у ній.
Отже, відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Ураховуючи те, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту.
Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об'єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).
За відомостями інвентаризаційної справи станом на 22.06.2004 року на земельній ділянці наявне самовільне будівництво: прибудова «Ж4», прибудова «а5», житловий будинок «Л», житловий будинок «М», прибудова «а6», прибудова «а7», сарай «Н», сарай «О», сарай «П». Зазначено, що споруди розташовані на земельній ділянці розміром 0,2726 га (т. 1, а.с.19, т. 2, а.с. 8).
За наявності самочинної перебудови (реконструкції) об'єкта нерухомості та наявності на земельній ділянці інших об'єктів, які не є об'єктами права власності суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про визнання права власності на майно, до складу якого входять об'єкти самочинного будівництва.
Крім того, згідно ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинне збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, цивільно-правовою угодою, свідоцтвом про право на спадщину. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.
Поза увагою суду залишилось те, що будинки з прибудовами, які є предметом спору, знаходяться на земельній ділянці розміром 0,2726 га, разом з тим з матеріалів справи вбачається, що на законній підставі у власності позивачів знаходиться земельна ділянка розміром 0,1000 га.
Таким чином, правовідносини, що виникли між сторонами пов'язані з правовідносинами, що стосуються земель територіальної громади та становлять «суспільний», «публічний» інтерес.
Визнавши за позивачами право власності на будинки з прибудовами, суд вирішив питання про права і обов'язки Київської міської ради, яка не приймала участі у справі.
Оскільки суд апеляційної інстанції позбавлений можливості залучення сторони до участі у справі, з урахуванням ч. 3 ст. 303 ЦПК України, рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_16 підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
Керуючись ст. 218, 303, 307, 309, 313-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, - задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 січня 2016 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, заінтересована особа: Головне управління юстиції в м. Києві, про визнання права власності та зустрічних позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання права власності - відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий:
Судді:
Справа № 753/5059/13-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/6109/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Даниленко В.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.