Номер провадження: 22-ц/785/5428/16
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач Гайворонський С. П.
19.07.2016 року м. Одеса
Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Гайворонського С.П.
суддів Сегеди С.М.
ОСОБА_2
при секретарі Ліснік Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_1 цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 (треті особи: ОСОБА_12, КП «ЖКС «Порто-Франківський», Одеська міська рада) про визнання права власності на допоміжні приміщення та усунення перешкод в користуванні власністюза апеляційною скаргою представника ОСОБА_13 (в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7) на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 травня 2016 року,
встановила:
Позивачі у лютому 2015 року звернулися до суду з позовом до відповідачів та просять суд визнати за ними право спільної сумісної власності на допоміжне приміщення підвалу літ. «Б», загальною площею 137,54 кв.м., що знаходиться у двоповерховому будинку літ. «Б» за адресою м. Одеса, вул. Дворянська, 25, а також зобов'язати відповідачів усунутим перешкоди у користуванні допоміжним приміщенням підвалу літ. «Б», загальною площею 137,54 кв.м., що знаходиться у двоповерховому будинку літ. «Б» за адресою м. Одеса, вул. Дворянська, 25
В обґрунтування заявлених вимог, позивачі посилалися на те, що вони є власниками квартир № 5, 6, 7, 8 в будинку літ. «Б» за адресою м. Одеса, вул. Дворянська, 25.
Під квартирами позивачів розташоване допоміжне приміщення підвалу літ. «Б» за адресою м. Одеса, вул. Дворянська, 25.
У своєму позові позивачі посилаються на ч. 2 ст. 10 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду", відповідно до якої власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають. Власникам квартири у дво-або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників не житлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.
В судовому засіданні:
- представник позивачів позов підтримав та просив його задовольнити;
- відповідач ОСОБА_9, відповідач ОСОБА_8, який представляє інтереси ОСОБА_10, ОСОБА_11, просили у задоволенні позову відмовити;
- третя особа: ОСОБА_12 просила у задоволенні позову відмовити.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 (треті особи: ОСОБА_12, КП «ЖКС «Порто-Франківський», Одеська міська рада) про визнання права власності на допоміжні приміщення та усунення перешкод в користуванні власністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_13 (в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7В.)просить рішення Приморського районного суду м. Одеси скасувати повністю, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову повністю, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне в її задоволенні відмовити.
Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні,в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
У п.п. 2, 3, 8 Постанови № 14 Пленуму Верховного України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.
Як вбачається з положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.
Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК України, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Згідно з вимогами ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Відмовляючи в задоволенні вищевказаного позову, суд першої інстанції на підставі Закону України „Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду", ст. 382 ЦК України, правильно виходив з наступного.
450/1000 частин квартири № 5 по вул. Дворянській в м. Одесі належить на праві власності ОСОБА_5; квартира № 6 по вул. Дворянській в м. Одесі належить на праві власності ОСОБА_6; квартира № 7 по вул. Дворянській в м. Одесі належить на праві власності ОСОБА_7; квартира № 5 по вул. Дворянській в м. Одесі належить на праві спільної власності ОСОБА_3, ОСОБА_4.
В будинку № 25 по вулиці Дворянській в м. Одесі знаходиться підвальне приміщення літ. «Б», загальною площею 137,54 кв.м.
Згідно висновку № ЕД-2-1-55/14 від 20 січня 2015 року судової незалежної експертизи України, у підвальному приміщенні літ. Б площею 137,54 кв.м., яке розташоване в багатоквартирному будинку за адресою: м. Одеса, вул. Дворянська, 25 розташовані інженерні комунікації, які призначені для обслуговування цього будинку.
Вказане підвальне приміщення є допоміжним приміщенням для обслуговування цього багатоквартирного будинку.
Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення);".
Виконавчим органам сільських, селищних, міських, районних у містах рад є виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, серед яких і управління об'єктами житлово-комунального господарства, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.
Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на житловий фонд, нежитлові приміщення, інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Однією з підстав набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. Ці правомочності відносяться до виняткової компетенції органів місцевого самоврядування.
Власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.
Багатоквартирні житлові будинки мають житлові приміщення, приміщення загального користування (допоміжні) та нежилі приміщення.
Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир ставали одночасно і співвласниками допоміжних приміщень будинку (п. 2 ст. 10 Закону).
Нежилі приміщення житлового фонду при приватизації об'єктом приватизації не були, оскільки підлягали передачі у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів (п. 9 ст. 8 Закону).
Однак, законодавство розрізняє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення.
Допоміжне приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.
Спільне майно співвласника багатоквартирного будинку складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку. Неподільне майно не підлягає відчуженню. Загальне майно перебуває у спільній частковій власності співвласників багатоквартирного будинку. Власники приміщень володіють, користуються і у встановлених цим Законом та цивільним законодавством межах розпоряджаються спільним майном. При відчуженні приміщення в жилому будинку право на частку неподільного майна підлягає відчуженню разом з приміщенням без виділення частки в натурі.
Об'єкти права спільної власності на майно можуть бути передані в користування фізичній або юридичній особі або групі осіб у разі, якщо це не пов'язано з порушенням прав і інтересів інших співвласників неподільного та загального майна, які охороняються законом.
На підставі вищевказаного, суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку, що спірні приміщення, площею 137,54 кв.м, розташовані в підвалі будинку по вул. Дворянська, 25 у м.Одесі, не є приміщенням загального користування і право спільної сумісної власності у сенсі ч. 2 ст. 382 ЦК України та п. 2 ст. 10 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду» на ці приміщення у позивачів не виникло.
Рішення Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року у справі № 1-2/2004, на яке посилаються позивачі, тлумачить право власників квартир багатоповерхового будинку на допоміжні приміщення, а не на нежилі.
Допоміжні приміщення, поняття яких визначено в Законі України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Нежилі приміщення в багатоквартирному житловому будинку таку функцію не виконують. Знаходження певних приміщень в підвалах, цокольних поверхах не може визнаватися безумовною підставою віднесення їх до допоміжних приміщень, які підлягають приватизації разом з приватизацією квартир.
Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57 - 60 ЦПК України.
Судова колегія вважає, що позивачі не довели ті обставини, на які вони посилались як на підставу своїх вимог щодо вищевказаного позову, що є обов'язком сторін згідно з засадами змагальності процесу за ст. 10 ЦПК України.
На підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до невірного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
ухвалила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_13 (в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7) - відхилити. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 травня 2016 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 (треті особи: ОСОБА_12, КП «ЖКС «Порто-Франківський», Одеська міська рада) про визнання права власності на допоміжні приміщення та усунення перешкод в користуванні власністю -залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до касаційного суду України.
Судді апеляційного суду
Одеської області ОСОБА_14
ОСОБА_15
ОСОБА_2