Справа №522/4907/16-ц
Провадження №2/522/4527/16
14 липня 2016 року
Приморський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді - Домусчі Л.В.,
при секретарі - Шевчик В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування гаража,
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м.Одеси з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування гаража.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 09 вересня 2003 року ним як покупцем укладено у простій письмовій формі з ОСОБА_2, який виступав у якості продавця, договір купівлі-продажу гаража №10, загальною площею 19,24 кв.м, розташованого у місті Одесі по Французькому бульвару,43.
Добросовісно заволодівши спірним гаражем, позивач ОСОБА_1 починаючи з 09.09.2003р. до теперішнього часу відкрито та безперервно фактично користується цим об'єктом нерухомості.
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м.Одеси з позовом до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу спірного гаража від 09.09.2003р. Однак до теперішнього часу судове рішення за результатами судового розгляду справи №522/3531/16-ц Приморським районним судом м.Одеси не ухвалено.
Тим часом, рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 29.10.2014р. у справі №522/4687/14-ц задоволено позов ОСОБА_2 до Одеської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування. Визнано за ОСОБА_2 право власності на спірний гараж у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4, померлої 14.06.2001р.
Проте, рішенням апеляційного суду Одеської області від 07.04.2016р. задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1, рішення Приморського районного суду м.Одеси від 29.10.2014р. скасовано, ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_2 у позові до Одеської міської ради про визнання права власності на гараж в порядку спадкування - відмовлено.
16 жовтня 2015 року ОСОБА_2, який набув право власності на спірний гараж на підставі рішення Приморського районного суду м.Одеси від 29.10.2014р., подарував спірний гараж ОСОБА_3
Проте, оскільки рішенням апеляційного суду Одеської області від 07.04.2016р. скасовано рішення Приморського районного суду м.Одеси від 29.10.2014р. та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_2 у позові до Одеської міської ради про визнання права власності на спірний гараж в порядку спадкування відмовлено, то ОСОБА_2 не мав права розпоряджатися спірним гаражем на правах власника, зокрема, укладати оспорюваний договір дарування гаража від 16.10.2015р.
З урахуванням вказаних обставин, ОСОБА_1 вказує про те, що він є заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено укладенням оспорюваного договору дарування гаража від 16.10.2015р., хоча він і не є стороною вказаного правочину.
Посилаючись на вищевказані обставини, а також на правила ст.ст.15, 16, ч.1 ст.203, ст.204, ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. (далі - ЦК України), позивач просить суд визнати недійсним договір дарування спірного гаража від 16.10.2015р., укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_3, який посвідчений нотаріально.
Позивач ОСОБА_1 надав суду письмову заяву про розгляд справи за його відусутності, у якій він не заперечував проти заочного розгляду справи.
Відповідачі у судове засідання 03.06.2016 року не з'явились, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, поважних причин неявки суду не повідомили. У зв'язку з цим суд ухвалив слухати справу у відсутності відповідачів, згідно ч.4 ст.169 ЦПК України, у порядку ст. ст. 224-225 ЦПК України при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.
Згідно ст.197 ЦПК України у разі неявки всіх осіб, які беруть участь у справі фіксування судового процесу не здійснюється.
Вивчивши матеріали цивільної справи та оцінивши зібрані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню повністю.
Судом встановлено що в червні 2003 року позивач ОСОБА_1 купив квартиру №11 в будинку №43 по Французькому бульвару в місті Одесі, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 18.06.2003р.
Разом зі своєю сім'єю ОСОБА_1 продовжує мешкати в зазначеній квартирі до теперішнього часу, що підтверджується довідками з місця проживання, виданими Державною установою «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені ОСОБА_5 ОСОБА_6 медичних наук України» від 01.11.2010р. №259, від 26.07.2013р. №468.
На прибудинковій території, закріпленій за тим же 4-поверховим багатоквартирним житловим будинком, розташованим у місті Одесі по Французькому бульвару,43, у якому позивач придбав вищезазначену квартиру, знаходиться гараж №10 загальною площею 19,24 кв.м, що являє собою капітальну споруду (надалі за текстом - спірний гараж), характеристики якого наведено в технічному паспорті від 15.03.1993р., складеному Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації.
09 вересня 2003 року позивачем ОСОБА_1 як покупцем укладено у простій письмовій формі з ОСОБА_2, який виступав у якості продавця, договір купівлі-продажу спірного гаража.
У зв'язку з цим між ОСОБА_1 як покупцем та ОСОБА_2 як продавцем виникли цивільні майнові правовідносини, що регулюються правилами глави 3 «Угоди» розділу I, глави 20 «Купівля-продаж» розділу III Цивільного кодексу УРСР від 1963р.
Отже, 09.09.2003р. позивач ОСОБА_1 добросовісно заволодів спірним гаражем та до теперішнього часу відкрито та безперервно фактично користується ним.
Відповідно до ч.1 ст.227 ЦК УРСР від 1963р. договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст.47 ЦК УРСР від 1963р.).
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м.Одеси з позовом до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу спірного гаража від 09.09.2003р.
До теперішнього часу Приморським районним судом м.Одеси не ухвалено судове рішення за результатами розгляду справи №522/3531/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу гаража.
У судовому засіданні встановлено, що рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 29.10.2014р. у справі №522/4687/14-ц задоволено позов ОСОБА_2 до Одеської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на спірний гараж у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4, померлої 14.06.2001р.
Не погодившись із вказаним рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 29.10.2014р. у справі №522/4687/14-ц, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 07 квітня 2016 року у провадженні №22-ц/785/3232/16 задоволено апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7, рішення Приморського районного суду м.Одеси від 29 жовтня 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_2 у позові до Одеської міської ради про визнання права власності на гараж в порядку спадкування - відмовлено.
Однак, 16 жовтня 2015 року ОСОБА_2 (далі також - Дарувальник), який набув право власності на спірний гараж на підставі рішення Приморського районного суду м.Одеси від 29.10.2014р. у справі №522/4687/14-ц, подарував спірний гараж ОСОБА_3 (далі також - Обдаровуваний).
Частиною першою ст.717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Дарування майна іншим особам є виключним правом власника майна, яке є предметом договору.
Так, під час укладання та нотаріального посвідчення договору дарування гаража від 16.10.2015р. його сторони виходили з того, що спірний гараж належить дарувальнику ОСОБА_2 на підставі рішення Приморського районного суду м.Одеси від 29.10.2014р. у справі №522/4687/14-ц, про що зазначено в п.2 оспорюваного дарування від 16.10.2015р.
Проте, оскільки рішенням апеляційного суду Одеської області від 07.04.2016р. скасовано вищевказане рішення Приморського районного суду м.Одеси від 29.10.2014р. у справі №522/4687/14-ц та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_2 у позові до Одеської міської ради про визнання права власності на спірний гараж в порядку спадкування відмовлено, то ОСОБА_2 не мав права розпорядження спірним гаражем на правах власника, зокрема, не мав права укладати оспорюваний договір дарування гаража від 16.10.2015р.
При вирішенні даного спору суд бере до уваги правила, передбачені частиною першою ст.203 ЦК України, згідно з якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Зокрема, судом береться до уваги та обставина, що оспорюваний договір дарування гаража від 16 жовтня 2015 року укладено Дарувальником ОСОБА_2 та Обдаровуваним ОСОБА_3 всупереч договору купівлі-продажу спірного гаража від 09.09.2003р., раніше укладеному ОСОБА_2 з ОСОБА_1
Крім того, у судовому засіданні встановлено, що 16.02.2016р. новий власник спірного гаража ОСОБА_3 звернувся до чергової частини Шевченківського відділення поліції Приморського ВП в м.Одесі ГУНП в Одеській області із заявою про необхідність вжиття заходів до малознайомої особи на ім'я ОСОБА_1 (це - ОСОБА_1Д.), який буцімто шляхом обману заволодів спірним гаражем. У зв'язку з цим на місце події (за адресою спірного гаража) виїжджали поліцейські підрозділу патрульної поліції та інші працівники поліції.
За результатами розгляду звернення ОСОБА_3 відповідні відомості 17.02.2016р. внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) за №12016161500000281 та розпочато розслідування.
За попередньою правовою кваліфікацією дії невстановлених осіб, які шляхом обману заволоділи спірним гаражем, кваліфіковано слідчим як кримінальне правопорушення (злочин) за ч.1 ст.190 Кримінального кодексу України.
Вищезазначені обставини підтверджуються відомостями, що містяться в роздруківці, одержаній з інтегрованої інформаційно-пошукової системи Міністерства внутрішніх справ України (ІІПС) «Армор» (Автоматизоване Робоче Місце Оперативника).
Звертаючись 16.02.2016р. до органів ОСОБА_6 поліції із заявою про необхідність вжиття заходів до ОСОБА_1, який шляхом обману заволодів спірним гаражем, ОСОБА_3 посилався саме на ту обставину, що спірний гараж належить йому на праві власності на підставі оспорюваного договору дарування гаража від 16.10.2015р.
Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Цивільний кодекс України не містить визначення поняття «заінтересована особа», тобто залишає його оціночним.
В абз.5 п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що відповідно до ст.215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Між тим, на підставі зібраних у справі та досліджених у судовому засіданні доказів суд дійшов висновку про наявність правового зв'язку між ОСОБА_1 і відповідачами у справі щодо їх прав на спірний гараж. Суд вважає, що за обставинами даної справи є підстави для висновку про те, що ОСОБА_1 є заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено укладенням оспорюваного договору дарування гаража від 16.10.2015р., хоча ОСОБА_1 і не є стороною вказаного правочину.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, який передбачено у п.2 ч.2 ст.16 ЦК України, є визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст.4 ЦПК здійснюючи правосуддя, суд захищає, зокрема, права та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
При вирішенні даного спору суд бере до уваги також правила статті 204 ЦК України, згідно з якими правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Так, з урахуванням встановлених в процесі розгляду справи обставин, оспорюваний договір дарування гаража від 16.10.2015р. підлягає визнанню недійсним, а позов ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування гаража - задоволенню.
Керуючись ст.ст.15, 16, ч.1 ст.203, ст.204, ч.3 ст.215, ч.1 ст.717 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р., абз.5 п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст.3 - 8, 10, 11, 15, 209, 212 - 215, 218, 223-226 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування гаража - задовольнити повністю.
Визнати недійсним договір дарування від 16 жовтня 2015 року, укладений дарувальником ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1) та обдаровуваним ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2), посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, який зареєстрований в реєстрі за №3007, про відчуження гаража загальною площею 19,24 кв.м, основною площею 19,24 кв.м, що знаходиться за адресою: Одеська область, місто Одеса, Французький бульвар,43, гараж №10.
Апеляційна скарга на рішення суду подається апеляційному суду Одеської області через Приморський районний суд м.Одеси протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Суддя Домусчі Л.В.
14.07.2016