суддів Верховного Суду України Гриціва М.І., Кривенди О.В. стосовно постанови Верховного Суду України у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 квітня 2015 року у справі за його позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яка виконує дії під час ліквідації публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український Фінансовий світ» (далі - уповноважена особа Фонду; Фонд; ПАТ «КБ УФС» відповідно) ОСОБА_2 та Фонду про визнання протиправними дій і бездіяльності та зобов'язання вчинити дії
У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до уповноваженої особи Фонду, третя особа Фонд, в якому просив: визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду про визначення договору банківського вкладу (депозиту) «Планер» № 45049 від 7 липня 2014 року (далі - Договір № 45049), укладеного між ним та ПАТ «КБ УФС», та операцій з внесення і перерахування грошових коштів на рахунку, відкритому на виконання вказаного договору, нікчемними правочинами; визнати протиправною відмову уповноваженої особи Фонду виключити його (ОСОБА_1Г.) як вкладника за Договором № 45049 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «КБ УФС» за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
Окружний адміністративний суд м .Києва постановою від 19 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2015 року, відмовив в задоволенні позову.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 квітня 2015 року на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив у відкритті касаційного провадження у справі.
ОСОБА_1 не погодився з рішенням суду касаційної інстанції і подав заяву про його перегляд з установленої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 204, 205, 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), частин другої, третьої статті 38, статті 27, частини першої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 4452-VI ), пункту 2.9 розділу IV "Касові операції банків (філій, відділень) з клієнтами «Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні», затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174, у подібних правовідносинах, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень.
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України прийняла постанову від 15 червня 2016 року (далі - Постанова), якою скасувала рішення суду касаційної і попередніх інстанцій та закрила провадження в адміністративній справі. Ключовим мотивом такого рішення визнано те, що «...спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Вважаємо, що постановлене у цій справі рішення є помилковим, а тому висловлюємо окрему думку.
Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
На нашу думку, такий висновок судів ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність) можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. За частиною третьою цієї статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень належить перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) <…>; 5) розсудливо; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, <…>. Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині третій цієї статті КАС, а саме на справи: що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції (пункти 1-4 зазначеної частини).
З наведеного випливає, що КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.
При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.
В обсязі конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи правовідносин, що склалися між ОСОБА_1 та Фондом і уповноваженою особою Фонду, визначення яких лежить через з'ясування прав позивача та змісту його дій, статусу Фонду, мети його створення, завдання, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду та його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються, порядок здійснення контролю за його діяльністю
За статтею 1 Закону № 4452-VI цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
Згідно з частинами першою, другою статі 3 цього Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.
Основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює низку функцій, як-от: веде реєстр учасників Фонду; здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом (частина перша, пункти 1, 4 частини другої статті 4 Закону № 4452-VI).
У межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами (частини перша, друга статі 6 Закону № 4452-VI).
Наведе нормативне визначення дає підстави стверджувати, що оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.
У справі, в якій оскаржується рішення суду касаційної інстанції, спір виник через те, що під час дії тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ УФС» уповноважена особа Фонду не зарахувала банківський рахунок заявника до сформованого нею переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
Як зазначив заявник, відмову виконати ці дії уповноважена особа Фонду обґрунтувала посиланням на встановлену статтями 38 Закону № 4452-VI і 228 ЦК нікчемність Договору № 45049 та операцій зі внесення і перерахування грошових коштів по рахунку, відкритому на виконання названого договору.
Відповідно до частин першої, другої статті 27 Закону № 4452-VI саме уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Вона ж протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує: 1) перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; 2) перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 цього Закону; <…>.
За частиною третьою цієї статті виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.
Згідно з частиною другою статті 38 Закону № 4452-VI Фонд протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Частина третя цієї статті містить перелік підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними.
Отож, обсяг та зміст конкретних обставин цієї справи та їх нормативне регулювання дають підстави вважати, що невключення рахунку зацікавленої особи до переліку рахунків, за яким вона зможе отримати відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, а також незгода з рішенням уповноваженої особи Фонду про віднесення правочину до переліку нікчемних, підстави визнання яких встановлені законом, спричиняють публічно-правовий спір, пов'язаний зі здійсненням владних управлінських функцій, що підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.
Правовідносини, які складаюся між зацікавленими особами та уповноваженою особою Фонду з приводу зазначених та подібних їм обставин, є публічними, за яких ця особа на підставі регулятивного акта реалізує владні управлінські повноваження (функції), однією з яких, зокрема, й є її обов'язок прийняти рішення про визнання правочину (договору) нікчемним на підставі закону.
На наше переконання, саме за правилами адміністративного судочинства особа, яка оскаржує дії Фонду чи її уповноваженої особи, вправі (за наявності для цього підстав та з дотриманням процедури розгляду) домагатися визнання протиправним дій чи рішення уповноваженої особи Фонду щодо віднесення правочину банківського вкладу до нікчемних, у разі коли таке рішення прийнято не на підставі закону, який містить перелік підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними (частина 3 статті 38 Закону № 4452-VI).
Судді М.І. Гриців
Верховного Суду України О.В. Кривенда