Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого-судді Кліменко М.Р.,
суддів: ОСОБА_4. та ОСОБА_5.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 14 липня 2016 року заяву захисника - адвоката ОСОБА_6. в інтересах засудженого ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року,
Вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 20 січня 2015 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 121 Кримінального кодексу України (далі - КК), і призначено покарання у виді позбавлення волі строком на шість років.
Апеляційний суд міста Києва апеляційну скаргу потерпілого на вирок суду першої інстанції задовольнив частково, а апеляційну скаргу обвинуваченого - залишив без задоволення; вирок районного суду в частині призначеного ОСОБА_2 за частиною першою статті 121 КК покарання скасував і в цій частині постановив свій вирок від 29 вересня 2015 року, яким призначив засудженому за частиною першою статті 121 КК покарання у виді позбавлення волі строком на вісім років.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року касаційні скарги засудженого на суворість призначеного йому апеляційним судом покарання і його захисника на неповноту дослідження обставин події, неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_3 судом першої інстанції, на що не звернув уваги суд апеляційної інстанції, призначивши своїм вироком засудженому надмірно суворе покарання, - залишено без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 20 січня 2015 року й вирок Апеляційного суду міста Києва від 29 вересня 2015 року щодо ОСОБА_2 - без зміни.
Не погоджуючись з постановленими судовими рішеннями, адвокатом в інтересах засудженого ОСОБА_2 30 червня 2016 року подано заяву про їх перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 445 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), тобто з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеному в постанові Верховного Суду України.
Всупереч вимогам, передбаченим статтею 449 КПК, до заяви не було долучено оскаржуваної ухвали суду касаційної інстанції щодо ОСОБА_2, про що адвокату було повідомлено ухвалою судді Верховного Суду України від 2 липня 2016 року та надано строк для усунення недоліків. У встановлений строк адвокатом усунено зазначені в ухвалі судді Верховного Суду України недоліки.
У заяві адвокат зазначає, що суд касаційної інстанції проігнорував допущені судом апеляційної інстанції порушення норм статей 22, 23, 94, 95, частини другої статті 420 КПК, безпідставно погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, який, ухвалюючи свій вирок в частині призначеного обвинуваченому більш суворого покарання, фактично дав іншу оцінку доказам, ніж суд першої інстанції, оскільки врахував в якості конкретних обставин злочину - побиття потерпілого ОСОБА_2 разом із невстановленою особою, визнаючи допустимими показання свідків, які безпосередньо не були допитані судом апеляційної інстанції. Внаслідок цього касаційний суд, на думку захисника, допустив невідповідність свого рішення від 30 березня 2016 року щодо ОСОБА_2 висновку щодо застосування норм кримінального процесуального права, викладеному в постанові Верховного Суду України від 21 січня 2016 року (в заяві помилково вказана дата - 21 січня 2015 року) щодо ОСОБА 3, яку захисник долучив до заяви.
Ураховуючи наведене, а також посилаючись на наявність у ОСОБА_2 пом'якшуючих покарання обставин та необхідність перевірки доводів про вчинення ним злочину у стані сильного душевного хвилювання, захисник порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року щодо ОСОБА_2 з направленням справи на новий судовий розгляд до суду касаційної інстанції.
Заслухавши доповідача, вивчивши заяву та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів вважає, що передбачені законом підстави для допуску справи до провадження Верховного Суду України відсутні.
Згідно зі статтею 444 КПК Верховний Суд України переглядає судові рішення у кримінальних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
У статті 445 КПК (у редакції Закону України № 192-VIII від 12 лютого 2015 року, який набрав законної сили 28 березня 2015 року) визначено вичерпний перелік підстав для перегляду судових рішень Верховним Судом України, що набрали законної сили, який розширеному тлумаченню не підлягає.
Пунктом 3 частини першої статті 445 КПК передбачено, що підставою для перегляду Верховним Судом України судових рішень є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеному в постанові Верховного Суду України.
Перегляд судових рішень з цієї підстави передбачає перевірку висновку щодо застосування норм права судом касаційної інстанції в оспореному рішенні у зіставленні з правовим висновком, який міститься в постанові Верховного Суду України про те, як саме повинна застосовуватись та ж норма права, і, враховуючи який (висновок), сторона кримінального провадження ставить під сумнів правильність застосування норми права в рішенні суду касаційної інстанції. Вихід за межі цих визначених законом предмета та умов перегляду Верховним Судом України судових рішень призведе до повторного касаційного перегляду, що не відповідатиме положенням пункту 3 частини першої статті 445 КПК і буде суперечити принципу правової визначеності.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисника в заяві про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції від 30 березня 2016 року щодо ОСОБА_2 висновку щодо застосування норм права, викладеному в постанові Верховного Суду України від 21 січня 2016 року.
Як убачається з доданої до заяви постанови Верховного Суду України від 21 січня 2016 року, на яку здійснюється посилання, захисник ОСОБИ 3 звертався до Верховного Суду України із заявою, в якій порушував питання щодо перегляду рішення суду касаційної інстанції з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої КПК, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 2 частини першої статті 445 КПК), оскільки суд касаційної інстанції застосував норми статей 22, 23, 94 і 95 КПК інакше, ніж у рішеннях, наданих для порівняння.
Тобто, у постанові, на яку посилається адвокат ОСОБА_6. на підтвердження підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 445 КПК, міститься правовий висновок Верховного Суду України щодо застосування лише статей 22, 23, 94 і 95 КПК (порушення принципу змагальності, безпосередності дослідження доказів та їх оцінки з точки зору допустимості) в ситуації, коли апеляційний суд, скасувавши виправдувальний вирок місцевого суду, без безпосереднього дослідження доказів постановив свій обвинувальний вирок щодо ОСОБА 3.
Висновок про те, як саме повинна застосовуватись норма процесуального права, передбачена частиною другою статті 420 КПК, - у цій постанові Верховного Суду України відсутній.
Водночас з копії оскаржуваної ухвали суду касаційної інстанції від 30 березня 2016 року вбачається, що касаційний суд, відповідаючи на доводи касаційних скарг захисника й засудженого ОСОБА_2, надав свій висновок й щодо застосування окремих норм КПК, однак не тих, які стосувалися норм процесуального права, викладених у статтях 22, 23, 94, 95 КПК (суд оцінював доводи про неповноту судового слідства, неправильність оцінки доказів судом першої інстанції і вирішення ним цивільного позову, питання кваліфікації дій засудженого за частиною першою статті 121 КК, відсутності порушення права засудженого на захист і обґрунтованості покарання, призначеного ОСОБА_2 апеляційним судом). При цьому в ухвалі касаційного суду щодо ОСОБА_2 не міститься даних про зміну як апеляційним, так і касаційним судом конкретних обставин злочину, встановлених судом першої інстанції, оскільки у всіх судових рішеннях йдеться про те, що заподіянню ОСОБА_2 потерпілому ножем тяжких тілесних ушкоджень, за що він засуджений, передувало побиття потерпілого ОСОБА_2 разом з іншою особою.
Отже, в оспореному захисником ОСОБА_6. судовому рішенні не знайшли відображення висновки касаційного суду щодо застосування тих норм КПК, стосовно яких зроблено висновок у постанові Верховного Суду України, а в обох зазначених рішеннях немає висновку щодо правозастосування норми процесуального права, передбаченої частиною другою статті 420 КПК, що виключає наявність підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 445 КПК, для перегляду судових рішень Верховним Судом України і їх скасування.
Крім того, захисник ОСОБА_6. фактично порушує у заяві питання про іншу оцінку деяких доказів і встановлення інших фактичних обставин по справі, а також про іншу оцінку даних про особу засудженого та обставин, що пом'якшують та обтяжують його покарання з метою його пом'якшення, що не є предметом перегляду Верховним Судом України і виходить за межі його повноважень.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що подана захисником заява про перегляд постановлених щодо ОСОБА_2 судових рішень є необґрунтованою, і не вбачає підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 444, 445, 451 КПК, колегія суддів
Відмовити захиснику - адвокату ОСОБА_6. у допуску до провадження Верховного Суду України справи за його заявою в інтересах засудженого ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_7 ОСОБА_4 ОСОБА_5