"04" липня 2016 р. Справа № 922/5417/14
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Барбашова С.В., суддя Сіверін В. І.
при секретарі Кузнєцовій І.В.
за участю представників сторін:
позивача - Оцел В.Г., довіреність від 11.05.2016 р.
відповідача - ОСОБА_2, довіреність від 04.12.2015 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (вх. № 1248 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 11.02.16 р. у справі № 922/5417/14
за позовом Приватної організації "Українська ліга авторських та суміжних прав", м. Київ
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Харків
про стягнення коштів в розмірі 70427,34 грн.
та за зустрічним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Харків
до Приватної організації "Українська ліга авторських та суміжних прав", м. Київ
про визнання недійсним договору
У листопаді 2014 року Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" звернулася з позовною заявою до господарського суду Харківської області, в якій просила стягнути з відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 28000,00 грн. заборгованості, 1535,71 грн. інфляційних втрат, 1203,15 грн. 3 % річних та 1946,42 грн. пені.
ФОП ОСОБА_3 у грудні 2014 року звернувся з зустрічним позовом (вх. № 44533), в якому просив визнати недійсним договір від 01.07.2011 р. № КРБ-52/07/11.
Рішенням господарського суду Харківської області від 09.02.2015 р. у справі № 922/5417/14 у задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано недійсним договір від 01.07.2011 № КРБ-52/07/11, укладений між Об'єднанням та Підприємцем.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.04.2015 р. рішення місцевого господарського суду від 09.02.2015 р. у справі № 922/5417/14 скасовано в частині задоволення зустрічного позову та прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову відмовлено. В частині відмови у задоволенні первісного позову рішення суду залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 03.11.15 р. рішення господарського суду Харківської області від 09.02.2015 р. та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 16.04.2015 р. у справі № 922/5417/14 в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог скасовані та в цій частині передано справу на новий розгляд до господарського суду Харківської області. В іншій частині постанова Харківського апеляційного господарського суду від 16.04.2015 р. у справі № 922/5417/14 залишена без змін.
В процесі нового розгляду справи позивач звернувся до господарського суду Харківської області з заявою про збільшення розміру позовних вимог (вх. № 49895 від 14.12.2015 р.), в якій просив стягнути з відповідача 70427,34 грн., з яких: основний борг в сумі - 40000,00 грн., 3% річних в сумі - 2496,81 грн., інфляційні втрати в сумі - 23251,98 грн., пеня в сумі - 4678,55 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.12.2015 р. заява позивача про збільшення розміру позовних вимог прийнята до розгляду та подальший розгляд справи здійснюється з її урахуванням.
ФОП ОСОБА_3 у лютому 2016 року звернувся з зустрічним позовом № 2 (вх. № 4771), в якому просив визнати недійсним договір від 01.07.2011 р. № КРБ-52/07/11.
Ухвалою суду господарського суду Харківської області від 15.02.2016 р. у справі № 922/5417/14 прийнято зустрічну позовну заяву № 2 за позовом ФОП ОСОБА_3, м. Харків до Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" про визнання недійсним договору для спільного розгляду з первісним позовом.
26.02.16 р. до господарського суду Харківської області звернувся представник відповідача з заявою про застосування позовної давності, з посиланням на те, що зустрічна позовна заява підписана 03.02.2016 р., тобто з дати підписання договору № КБР-52/07/11 від 01.07.2011 р. минуло більше 4-х з половиною років, що не відповідає положенням статті 257 Цивільного кодексу України, відповідно до яких, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Рішенням господарського суду Харківської області від 11.04.2016 р. у справі № 922/5417/14 в задоволенні первісного позову - відмовлено повністю. В задоволенні зустрічних позовних вимог - відмовлено повністю.
Рішення мотивоване тим, що в спірному договорі не визначений предмет договору, немає переліку музичних творів, оприлюднення яких здійснює користувач оприлюднення, що є істотною умовою за законом, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про визнання його неукладеним. Також в рішенні суду зазначено, що на момент звернення до суду позивач не мав права на отримання винагороди (роялті) за використання оприлюднених музичних творів, оскільки, після припинення договору доручення, укладеного з ОП "Українська ліга музичних прав", УЛАСП не наділений повноваженнями щодо стягнення роялті, і мав або поновити договірні відносини з ОП "Українська ліга музичних прав", або розширити межі своїх повноважень, для чого внести відповідні зміни або доповнення до Свідоцтва про реєстрацію у якості організації колективного управління, але таких доказів не надано. Щодо вимог за зустрічним позовом № 2, суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для його задоволення, оскільки не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено, тобто договір, який не є укладеним. Стосовно заяви про застосування позовної давності до зустрічних позовних вимог від 26.02.16 р., суд з посиланням на п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначив, що право позивача за зустрічним позовом не порушено, та ін.
Позивач за первісним позовом з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:
Як свідчать матеріали справи, 01.07.2011 р. між Приватною організацією "Українська ліга авторських та суміжних прав" (далі - УЛАСП) (на підставі договору доручення № ЛУ-01/20/11 від 20.01.11 р.) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (далі - користувач) укладений договір № КБР-52/07/11 (т. 1 а. с. 34), відповідно до п. 2.1 договору, користувач здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань (далі - Твори), а УЛАСП надає користувачу на умовах, визначених цим договором, право (невиключну ліцензію) на таке виконання. Користувач зобов'язався виплачувати винагороду (роялті) УЛАСП відповідно до договору та закону.
Відповідно до п. 2.3, 2.4., 2.5. договору користувач зобов'язався перерахувати на поточний рахунок УЛАСП винагороду (роялті), узгоджену сторонами у відповідних додатках до цього договору, не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця за який здійснюється платіж, а також не пізніше 20-ого числа місяця наступного за звітним кварталом, надавати Організації звіт про публічно виконані твори за формою, наведеною у додатку № 4 до договору, якщо інше не встановлено в додатках до договору. Користувач зобов'язався надіслати УЛАСП належним чином заповнений та підписаний акт про виплату роялті в 2-ох примірниках за формою, наведеною у додатку № 3, який після перевірки зазначеної в ньому інформації щодо перерахування коштів підписується УЛАСП, після чого один примірник повертається користувачу.
Згідно з п. 3.4. договору, користувач зобов'язався протягом п'яти днів письмово повідомити УЛАСП про припинення публічного виконання Творів в закладах користувача. У разі несвоєчасного повідомлення про настання таких обставин користувач зобов'язався сплатити винагороду, узгоджену сторонами у відповідних додатках, у повному обсязі і за весь період.
Пунктами 4.1, 4.2 договору встановлено, що він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.07.2012 р., а в частині невиконаних фінансових зобов'язань, фінансових санкцій, та будь-яких інших зобов'язань до їх повного виконання. У випадку, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії договору протягом місяця до настання зазначеної у п. 4.1. дати його припинення, дія договору вважається подовженою на той самий строк і на тих же умовах. Таке повідомлення має бути надіслане засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом) із зазначенням вказаних у цьому договорі поштових реквізитів сторони, на адресу якої направлено листа.
Відповідно до п. 1.2 додатку № 2 до договору (т. 1 а. с. 35 зі зворотної сторони), загальна сума щомісячної винагороди з дня набрання чинності договору становить 800,00 грн. Зазначена сума щомісячно перераховується користувачем на розрахунковий рахунок УЛАСП відповідно до умов договору.
Позивач за первісним позовом вважає, що відповідач не належним чином виконував свої зобов'язання передбачені п. 1.2. договору, а саме щомісячну винагороду не сплачував.
Позивач за первісним позовом (з урахуванням збільшення позовних вимог) здійснив розрахунок, в якому заборгованість відповідача за договором складає 70427,34 грн., з яких: основний борг в сумі - 40000,00 грн., 3% річних в сумі - 2496,81 грн., інфляційні втрати в сумі - 23251,98 грн., пеня в сумі - 4678,55 грн.
Відповідач звернувся до суду з зустрічним позовом, у якому зазначив, що договір, укладений між ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав" та ФОП ОСОБА_3 не відповідає загальним вимогам, додержання яких, згідно з ст. 203 ЦК України, є необхідним для чинності правочину.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 Закону України «Про авторське право і суміжні права», збирання винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у частині першій цієї статті, і контроль за їх правомірним використанням здійснюються визначеними Установою уповноваженими організаціями колективного управління.
Як вбачається з договору, Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" (далі - УЛАСП) не уповноважена Установою на збирання такої винагороди, а здійснює ці дії відповідно до договору доручення № ЛУ-01/20/11 від 20.01.2011 р., укладеного з єдиною в Україні уповноваженою організацією колективного управління по збору і розподілу винагороди за використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм та зафіксованих у них виконань - ОП "Українська ліга музичних прав". ФОП ОСОБА_3 вважає, що при укладенні договору з ФОП ОСОБА_3 в частині (збір винагороди за використання фонограм (відеограм)) в УЛАСП відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності, що, згідно з ч. 2 ст.203 ЦК України, є необхідною вимогою визнання правочину чинним.
З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення мотивував його тим, що в спірному договорі не визначений чітко предмет договору, тобто немає переліку музичних творів, оприлюднення яких користувач здійснює користувач, що є обов'язковою істотною умовою, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про визнання його неукладеним. Також на момент звернення до суду позивач за первісним позовом не мав права на отримання винагороди (роялті) за використання оприлюднених музичних творів, оскільки, після припинення договору доручення, укладеного з ОП "Українська ліга музичних прав", УЛАСП не наділений повноваженнями щодо стягнення роялті, і мав або поновити договірні відносини з ОП "Українська ліга музичних прав", або розширити межі своїх повноважень, для чого внести відповідні зміни або доповнення до Свідоцтва про реєстрацію у якості організації колективного управління, але таких доказів не надано. Щодо вимог за зустрічним позовом № 2, суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для його задоволення, оскільки не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено, договір, який не є укладеним. Стосовно заяви про застосування строку позовної давності до зустрічних позовних вимог від 26.02.16 р., суд з посиланням на п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначив, що право позивача за зустрічним позовом не порушено, та ін.
Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого у справі рішення.
Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до ч. 1-5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частинами 1-4 ст. 180 ГК України, передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 р. № 11, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). За змістом частини третьої статті 207 ГК України, господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення. У силу припису ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).
У зв'язку з наведеним необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо).
Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору, як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.
Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність (якщо інше прямо не передбачено законом).
При цьому позовна вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає передбаченим законом способам захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, і в такому разі можуть заявлятися вимоги, передбачені главою 83 ЦК України.
Згідно з п. 2.1 договору, користувач здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань (далі - Твори), а Організація надає Підприємцю на умовах, визначених цим договором, право (невиключну ліцензію) на таке виконання. Користувач зобов'язався виплачувати винагороду (роялті) Організації відповідно до договору та закону.
Пунктом 3 додатку № 2 до договору сторони передбачили, що користувач використовує у своїй комерційній діяльності фонограми музичних творів, що є популярними на сьогоднішній день і які постійно сповіщуються в ефірі всеукраїнських мережевих радіостанцій.
Проте, ні в договорі, ні в додатках до нього сторони не зазначили, які саме музичні твори є "...популярними на сьогоднішній день і які постійно сповіщуються в ефірі всеукраїнських мережевих радіостанцій".
Судом першої інстанції вірно зазначено, що таке формулювання в умовах договору свідчить про відсутність певного предмету договору, оскільки не містить чіткого переліку фонограм творів, тобто переліку творів, які саме, у відповідності до даного договору, має право використовувати відповідач. Зазначення у предметі договору поняття "...популярні на сьогоднішній день..." є неприпустимим, оскільки суперечать вимогам ч. 3 ст. 180 ГК України, яка встановлює вимоги щодо істотних умов договору, а саме те, що сторони зобов'язані погодити предмет договору, але в даному випадку, сторонами не визначений чітко предмет договору, неможливо визначити, які твори підпадають під визначення предмету договору, які твори сторони визначили в додатку № 2 до договору № КБР-52/07/11 від 01.07.2011 р. як "...популярні...", оскільки дане поняття є оціночним.
Частиною 2 ст. 418 ЦК України передбачено, що право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
Відповідно до п. 2 ст. 450 ЦК України, суб'єктами суміжних прав є також інші особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону.
Згідно з ст. 45, ч. 2, 4 ст. 47 Закону України "Про авторське право і суміжні права" суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами:
а) особисто;
б) через свого повіреного;
в) через організацію колективного управління. Особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), зобов'язані надавати організаціям колективного управління точний перелік використаних творів, виконань, примірників фонограм (відеограм), програм мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержані прибутки від їх використання та повинні виплачувати організаціям колективного управління винагороду в передбачений термін і в обумовленому розмірі.
Організацією колективного управління майновими правами, як зазначено у абз. 19 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 48 Закону України "Про авторське право і суміжні права" є організація, що управляє на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і не має на меті одержання прибутку.
Згідно з п. 6 ст. 48 Закону України "Про авторське право і суміжні права", організація колективного управління має право вимагати від осіб, які використовують об'єкти авторського права і суміжних прав, надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об'єктів, необхідні для збирання і розподілу винагороди.
Згідно з п. 4 ст. 47 Закону України "Про авторське право і суміжні права", особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), зобов'язані надавати організаціям колективного управління точний перелік використаних творів, виконань, примірників фонограм (відеограм), програм мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержані прибутки від їх використання та повинні виплачувати організаціям колективного управління винагороду в передбачений термін і в обумовленому розмірі.
Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права", організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень такі функції: а) погоджувати з особами, які використовують об'єкти авторського права і (або) суміжних прав, розмір винагороди під час укладання договору; б) укладати договори про використання прав, переданих в управління. Умови цих договорів повинні відповідати положенням статей 31-33 цього Закону; в) збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону; г) вчиняти інші дії, передбачені чинним законодавством, необхідні для захисту прав, управління якими здійснює організація, в тому числі звертатися до суду за захистом прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до статутних повноважень та доручення цих суб'єктів.
Доказів одержання позивачем відповідних повноважень та функцій від суб'єктів авторського права і суміжних прав позивач не надав.
Як вбачається зі спірного договору він укладався позивачем від власного імені.
Абзацом 1 преамбули договору сторонами визначено, що УЛАСП є організацією, яка діє на підставі свідоцтва про реєстрацію у якості організації колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права, виданим Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти та науки України за № 19/2011 від 24.01.2011 р. та договору доручення № ЛУ-01/20/11 від 20.01.2011 р., укладеного з ОП "Українська ліга музичних прав".
У договорі зазначено, що ОП "Українська ліга музичних прав" є єдиною в Україні уповноважено організацією по збору та розподілу винагороди за використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм та зафіксованих в них виконань.
Відповідно до договору доручення від 20.01.2011 р. № ЛУ-01/20/11 Об'єднання підприємств "Українська ліга музичних прав" доручило Приватній організації „Українська ліга авторських і суміжних прав", а Приватна організація „Українська ліга авторських і суміжних прав" зобов'язалася діяти від імені та в інтересах Об'єднання підприємств "Українська ліга музичних прав" щодо виконання обов'язків, покладених на Об'єднання підприємств "Українська ліга музичних прав" відповідно до чинного законодавства України та договорів, укладених з суб'єктами суміжних прав, які передали Об'єднанню підприємств "Українська ліга музичних прав" свої майнові суміжні права у колективне управління або надали їй повноваження на одержання винагороди (роялті) за комерційне використання об'єктів суміжних прав, а саме - укладати від імені Об'єднання підприємств "Українська ліга музичних прав" договори на виплату винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм та зафіксованих в них виконань (далі - Фонограм) з суб'єктами господарювання, зазначеними в Постанові Кабінету Міністрів України № 71 від 18.01.2003 р.
А отже, із умов зазначеного договору вбачається, що позивачеві надані відповідні права по укладанню договорів від імені Об'єднання підприємств "Українська ліга музичних прав", а не від власного імені.
Як свідчать матеріали справи ОП "Українська ліга музичних прав" листом № 04/08/01/12 від 08.02.2012 р. (т. 2 а. с. 132) звернулося до ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав", в якому повідомило про дострокове розірвання (припинення дії договору доручення № ЛУ/01/20/11 від 20.01.2011 р., який є підставою укладання спірного договору та просило: припинити укладати від імені об'єднання підприємств "Українська ліга музичних прав" договори про виплату винагороди, а також отримувати на свій поточний рахунок винагороду (роялті) за відповідними договорами; повідомити третіх осіб, з якими ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав" укладено договори на підставі договору доручення № ЛУ-01/20/11 від 20.01.2011 р., про розірвання (припинення дії) цього договору доручення.
Доказів поновлення договірних відносин між ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав" та ОП "Українська ліга музичних прав" матеріали справи не містять, також не надано доказів в підтвердження того, що після укладання спірного договору обсяг повноважень, наданих йому Свідоцтвом про реєстрацію у якості організації колективного управління, розширено.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 1008 ЦК України, договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі відмови довірителя або повіреного від договору. Довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною.
Відповідно до п. 1 ст. 1108 ЦК України, особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності).
Відповідно до п. 1, 3, 6, 9 ст. 1109 ЦК України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату. Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням цього Кодексу, є нікчемними.
Отже, на момент звернення до суду позивач не мав виключного права дозволяти використання виключних майнових прав інтелектуальної власності, не мав права на отримання винагороди (роялті) за використання оприлюднених музичних творів, оскільки, після припинення договору доручення, укладеного з ОП "Українська ліга музичних прав", УЛАСП не мав повноважень щодо стягнення роялті, а мав право або поновити договірні відносини з ОП "Українська ліга музичних прав", або розширити межі своїх повноважень, тобто внести відповідні зміни або доповнення до Свідоцтва про реєстрацію у якості організації колективного управління, але таких доказів матеріали справи також не містять.
Стосовно вимог зустрічного позову № 2 ФОП ОСОБА_3, суд першої інстанції також вірно зазначив про відсутність законних підстав для його задоволення, оскільки не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладений).
Більше того, Вищий господарський суд України, відповідно до постанови від 03.11.2015 р. у цій справі вже висловився стосовно тотожних вимог за первісним зустрічним позовом.
Щодо заяви про застосування позовної давності до зустрічної позовної заяви № 2 від 26.02.16 р. (а. с. № 145 том 2), судом першої інстанції також правомірно зазначено, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи з посиланням на приписи п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про
особу, яка його порушила.
На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 11.02.16 р. у справі № 922/5417/14 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.
Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія -
Рішення господарського суду Харківської області від 11.02.16 р. у справі № 922/5417/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Пушай В.І.
Суддя Барбашова С.В.
Суддя Сіверін В. І.