"07" липня 2016 р. м. Київ К/800/39745/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :
Пасічник С.С.,
Кочана В.М.,
Стародуба О.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Приморського районного суду м.Одеси від 15 квітня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області Середи В.Ю. про визнання неправомірною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії,
В березні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом (з врахуванням уточнень) до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області Середи В.Ю. про визнання неправомірною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) від 24.02.2015р. ВП №46647648; зобов'язання головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Середи В.Ю. відкрити виконавче провадження за ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 21.05.2014р. №522/17806/13-а про забезпечення доказів.
Постановою Приморського районного суду м.Одеси від 15.04.2015р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2015р., в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просив рішення судів скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 21.05.2014р. у справі №522/17806/13-а про забезпечення доказів витребувано з Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради: 1) містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 12.04.2012р. №122 разом з документами, що додано замовником до заяви для отримання містобудівних умов та обмежень; 2) містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 23.10.2012р. №01-10/1262/0 разом з документами, що додано замовником до заяви для отримання містобудівних умов та обмежень; 3) містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 30.11.2012р. №01-10/646ог разом з документами, що додано замовником до заяви для отримання містобудівних умов та обмежень; 4) чинну містобудівну документацію на місцевому рівні, на підставі положень якої надано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 від 12.04.2012р. №122, від 23.10.2012р. №01-10/1262/0, від 30.11.2012р. №01-10/646ог, а також зобов'язано подати витребовувані документи до 18.06.2014р.
Постановою від 24.02.2015р. ВП №46647648 головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції відмовив в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання ухвали Приморського районного суду м.Одеси від 21.05.2014р. у справі №522/17806/13-а про забезпечення доказів на підставі п.6 та п.8 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. №606-XIV (далі - Закон №606) з посиланням на невідповідність ухвали вимогам ст.ст.18,32 Закону №606 щодо зазначення певних відомостей (повного найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційних кодів суб'єктів господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальних ідентифікаційних номерів стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) й строку пред'явлення виконавчого документа до виконання), а також заходів примусового виконання рішень.
Приймаючи рішення, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції по винесенню постанови від 24.02.2015р. узгоджуються з приписами Закону №606, а отже й підстави для її скасування відсутні.
Колегія ж суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки судів передчасними та помилковими з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено в Законі України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. №606-XIV (далі Закон №606), відповідно до ст.1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
За змістом ст.17 Закону №606 примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, якими, зокрема, є виконавчі листи, що видаються судами; накази господарських судів, ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
При цьому, Кодексом адміністративного судочинства України (статті 71, 73-75) не передбачено примусове виконання ухвали суду про витребування чи забезпечення доказів на відміну від ухвали про заборону вчиняти певні дії в порядку забезпечення позову, яка за приписами ст.118 цього Кодексу виконується в порядку, встановленому законом для виконання судових рішень.
Отже, ухвала про витребування (забезпечення) доказів не є виконавчим документом в розумінні статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" та не підлягає примусовому виконанню державною виконавчою службою.
Проте, суди попередніх інстанцій наведене залишили поза увагою, а отже й не надали в цьому контексті оцінки оскаржуваній постанові державного виконавця від 24.02.2015р.
Разом з тим, питання щодо звернення ОСОБА_4 з позовом до суду в межах встановленого ст.181 КАС України десятиденного суд першої інстанції як таке не досліджував; суд же апеляційної інстанції, вказавши про пропуск позивачем цього строку, будь-яких обґрунтувань з посиланням на обставини та докази, за яких він прийшов до такого висновку, не навів, залишивши, при цьому, поза увагою й посилання позивача, наведені останнім як в позовній заяві, так і в заяві про уточнення позовних вимог, щодо дотримання ним цього строку.
Відповідно до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З викладеного вбачається, що рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам наведеної статті; касаційний же суд, в силу положень ст.220 КАС України, позбавлений можливості самостійно встановлювати відповідні обставини та досліджувати докази.
Зазначене є підставою для скасування оскаржуваних рішень судів та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції у відповідності до вимог ч.2 ст.227 КАС України, згідно з якою підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст.210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Приморського районного суду м.Одеси від 15 квітня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2015 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і оскарженню не підлягає.
Судді: Пасічник С.С.
Кочан В.М.
Стародуб О.П.