30 червня 2016 року м. Київ
Суддя Верховного Суду України ОСОБА_2., перевіривши заяву засудженого ОСОБА_1,
ухвалою колегії суддів судової палати Верховного Суду України від 9 липня 2002 року обвинувальний вирок апеляційного суду Черкаської області від 28 січня 2002 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
26 жовтня 2012 року набуло статусу остаточного рішення Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) у справі «ОСОБА_1 проти України», яким установлено порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв'язку з тим, що заявника було піддано нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню з боку працівників міліції, та недотримання Україною зобов'язань за ст. 34 Конвенції у зв'язку з відмовою державних органів надати заявнику копії документів для його заяви до Європейського суду.
29 січня 2013 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, керуючись ст. 40018 КПК України 1960 року, відмовила ОСОБА_1 у допуску кримінальної справи до провадження Верховного Суду України за заявою засудженого про перегляд судових рішень щодо нього на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. Дане рішення мотивовано тим, що Європейський суд оголосив неприйнятною скаргу в частині доводів про несправедливість провадження і не встановив у справі ОСОБА_1 порушень, які би стосувалися суті постановлених національними судами рішень, а констатував порушення ст. 3 Конвенції стосовно поводження працівників міліції лише в момент затримання заявника.
У повторній заяві засуджений просить переглянути його справу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 445 КПК, скасувати судові рішення і закрити кримінальне провадження. На думку заявника, констатоване Європейським судом порушення ст. 3 Конвенції означає незаконність як постанов органів прокуратури про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників слідства, так і обвинувального вироку, що побудований на свідченнях, отриманих, за його твердженням, під тиском правоохоронців, та ухвали суду касаційної інстанції, який залишив вирок без зміни.
На думку ОСОБА_1, право на повторне звернення із заявою про перегляд судових рішень на цій підставі виникло у нього з набранням чинності Законом «Про забезпечення права на справедливий суд», який покращив його процесуальне становище, оскільки передав безпосередньо до Верховного Суду процедуру допуску справи до провадження. У зв'язку з цим клопоче про поновлення строку на подання повторної заяви.
Згідно з ч. 2 ст. 450 КПК, суддя-доповідач перевіряє відповідність отриманої ним заяви вимогам КПК. Згідно з п. 4 ч. 4 ст. 450 КПК, у разі, якщо є ухвала по відмову в допуску справи до провадження за наслідками розгляду заяви, поданої в цій справі з аналогічних підстав, заява повертається заявнику.
Засуджений ОСОБА_1 вже звертався із заявою про перегляд справи Верховним Судом України на підставі встановлення Європейським судом констатованих у рішенні «ОСОБА_1 проти України» порушень Україною міжнародних зобов'язань - 29 січня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовив у допуску справи до провадження Верховного Суду, керуючись ст. 40018 КПК 1960 року відповідно до Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу про те, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у кримінальних справах, які були розглянуті до набрання чинності цим Кодексом, подаються і розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності КПК 2012 року.
Норми процесуального закону (як 1960 року, так і 2012 року) встановлюють, що при здійсненні тих чи інших процесуальних дій належить керуватися правилами, які є чинними в момент виконання цих дій.
Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII), на який посилається заявник, дійсно передано від Вищого спеціалізованого суду до Верховного Суду процедуру перевірки заяв про перегляд та допуску справ до провадження. При цьому Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 192-VIII встановлено, що:
1) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом;
2) заяви, що надійшли до Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, переглядаються у порядку, що діяв на день їх надходження.
Однак заяву ОСОБА_1 про перегляд справи у зв'язку з постановленням на його користь рішення Європейського суду було подано та розглянуто задовго до набрання чинності Законом № 192-VIII, а той факт, що законодавець передав певну процедуру даного провадження з одного суду до іншого не скасовує процесуальних дій, проведених у рамках цієї процедури відповідно до закону, що був чинним на момент їх виконання. До того ж, норма закону, яка перешкоджає повторному розгляду заяви після відмови в допуску з аналогічних підстав, міститься як у КПК 1960 року, так і в усіх редакціях КПК 2012 року.
Виходячи з наведеного, керуючись ст. 450 КПК України,
заяву засудженого ОСОБА_1 повернути заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя
Верховного Суду України ОСОБА_2