15 червня 2016 року К/800/47104/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Ємельянової В.І.
Рецебуринського Ю.Й., Стародуба О.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2014 року по справі № 180/37/13-а
за позовом ОСОБА_4
до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Марганці Дніпропетровської області (далі - відділення Фонду)
про визнання протиправними дій,
У січні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до відділення Фонду про визнання протиправними дій щодо здійснення з 18 жовтня 2007 року щомісячних страхових виплат у зв'язку з втратою працездатності, пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, виходячи з меншого розміру, ніж п'ятикратний розмір мінімальної заробітної плати; зобов'язання відповідача виплатити позивачу 37044,28 грн. недоплачених щомісячних страхових виплат у зв'язку з професійним захворюванням, виходячи із п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, з урахуванням виплачених йому сум за період з 18 жовтня 2007 року по 1 грудня 2012 року; зобов'язання відповідача з 1 грудня 2012 року нараховувати та виплачувати позивачу щомісячні страхові виплати в розмірі, встановленому статтею 1197 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до зміни обставин, що тягнуть перерахунок страхових виплат.
На обґрунтування позову послався на те, що розмір страхових виплат мав обчислюватися відповідно до положень статті 1197 ЦК України, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, а не згідно з положеннями Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1105-XIV).
Постановою Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 5 березня 2013 року позов задоволено.
Визнано незаконними дії відділення Фонду щодо відмови у проведенні перерахунку щомісячної страхової виплати з 18 жовтня 2007 року.
Зобов'язано відповідача провести перерахунок щомісячних страхових виплат ОСОБА_4 за період з 18 жовтня 2007 року у відповідності до статті 1197 ЦК України з урахуванням виплачених сум та виплатити їх та в подальшому нараховувати та виплачувати щомісячні страхові виплати в розмірі, встановленому статтею 1197 ЦК України до зміни обставин, що тягнуть перерахунок страхових виплат.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 5 березня 2013 року залишити в силі.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 2001 року був працівником Відкритого акціонерного товариства «Марганецький ГЗК", де з ним 19 грудня 2002 року та 22 червня 2007 року трапились нещасні випадки.
Висновком Медико-соціальної експертної комісії від 18 жовтня 2007 року встановлено втрату 30% працездатності позивача та визнано його інвалідом ІІІ групи. На підставі поданих документів відповідно до Закону № 1105-XIV ОСОБА_4 призначені страхові виплати, виходячи із розміру середньої заробітної плати.
27 листопада 2012 року позивач звернувся до відділення Фонду щодо проведення перерахунку щомісячних страхових виплат та виплати заборгованості.
Однак, листом від 7 грудня 2012 року позивача поінформовано про своєчасність та законність здійснення щомісячних страхових виплат та відсутність підстав для проведення їх перерахунку.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення ЦК України як такі, що набрали чинності пізніше, ніж Закон № 1105-XIV та відповідно, про неправомірність здійснення страхових виплат з урахуванням розміру середньої заробітної плати.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нову про відмову у позові, суд апеляційної інстанції виходив з правомірності дій відповідача щодо здійснення щомісячних страхових виплат позивачу та відсутність підстав для проведення їх перерахунку, оскільки положення статті 1197 ЦК України не розповсюджуються на питання розрахунку середньомісячного заробітку, з якого вираховується розмір щомісячних виплат.
Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1105-XIV законодавство про страхування від нещасного випадку складається із Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР, цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» та інших нормативно-правових актів.
Правове регулювання страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання за своїм завданням та сферою дії є дещо відмінним від правового регулювання цивільно-правових відносин у цілому.
Це підтверджується тим, що згідно з частиною другою статті 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Частиною першою статті 34 Закону № 1105-XIV встановлено, що сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров'я.
Водночас відповідно до частини першої статті 1197 ЦК України розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.
Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.
Аналізуючи наведені норми права, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що до правовідносин, що виникли в цій справі слід застосувати норми статті 34 Закону № 1105-XIV як спеціального без субсидіарного (додаткового) застосування правила, наведеного в абзаці другому частини першої статті 1197 ЦК України.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена Верховним Судом України у постановах від 25 листопада 2014 року № 21-503а14 та від 8 вересня 2015 року № 21-607а15.
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій, а тому у відповідності до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2014 року - без змін.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ємельянова В.І.
Судді Рецебуринський Ю.Й.
Стародуб О.П.