06 червня 2016 року м. Київ К/800/38629/13
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Веденяпіної О.А.
за участю секретаря Латишевої Л.П.
представників позивача Лисовець Т.В., Приходько Н.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.03.2013
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013
у справі № 826/2402/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стиролоптфармторг»
до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.03.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м.Києва ДПС від 14.02.2013 № 0001552230, від 14.02.2013 № 0001542230. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові втрати в сумі 2294 грн.
ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права: п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.п. 199.1, 199.2 ст. 199, п.п. 234.1.2 п. 234.1 ст. 234 Податкового кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.
ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 30.09.2012, за результатами якої складено акт від 06.02.2013 № 62/1-22-30-31025465. Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог:
- п.п. 199.1, 199.2 ст. 199 Податкового кодексу України, що слугувало підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 14.02.2013 № 0001552230 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 357040 грн., в т.ч. 285632 грн. за основним платежем та 71408 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Вчинення позивачем вказаних порушень податковий орган пов'язує з неправомірним включенням до складу податкового кредиту податку на додану вартість за операціями з придбання у ДП «Софттранс» послуг з перевезення вантажів і пасажирів автомобільним транспортом за договорами від 01.01.2011 № 02/ДП/ та від 03.01.2012 № 01/ДП/.
Податковий орган вважає, що позивач не здійснив розподілу сум податкового кредиту за придбані товари (послуги), які частково використовувалися в оподатковуваних операціях, а частково ні. На думку податкового органу, позивач мав право віднести до складу податкового кредиту лише частку сплаченого (нарахованого) податку за придбані товари (послуги), яка відповідала частці використання товарів в оподатковуваних операціях звітного періоду.
Інших фактичних підстав для позбавлення позивача права на податковий кредит податковий орган не визначає, реальність вчинення операцій не заперечує;
- п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, що слугувало підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 14.02.2013 № 0001542230 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 150860 грн. за основним платежем.
Вчинення позивачем вказаних порушень податковий орган пов'язує з неправомірним включенням в грудні 2011 року до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, собівартості списаної сировини Полістирол 825 ЕS в загальній сумі 655912,25 грн. Вказує на непідтвердження використання вказаної сировини Полістирол 825 ЕS в господарській діяльності у грудні 2011 року.
При перевірці правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.
У відповідності до п. 22.1 ст. 22 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.
Відповідно до п.п. 197.1.8 п. 197.1 ст. 197 Податкового кодексу України звільняються від оподаткування операції з постачання послуг з перевезення пасажирів міським пасажирським транспортом (крім таксі), тарифи на які регулюються в установленому законом порядку.
Згідно з п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.
У відповідності до п. 199.1 ст. 199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.
Згідно із п. 199.1 ст. 199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях.
Враховуючи викладене, платник податку вправі включити до складу податкового кредиту частку сплаченого податку на додану вартість при придбанні послуг з перевезення вантажів і пасажирів автомобільним транспортом, роботі машин та механізмів, яка відповідає частці використання таких послуг в оподатковуваних операціях звітного періоду.
Судами попередніх інстанцій достовірно встановлено, що податковий кредит позивачем сформовано за операціями з придбання транспортних послуг, які використовувались у межах господарської діяльності як в оподатковуваних операціях, так і в операціях, які звільнені від оподаткування. Вказані обставинами сторонами не заперечуються.
У результаті дослідження наданих позивачем судам попередніх інстанцій копій податкових декларацій з податку на додану вартість за період з жовтня 2011 року по вересень 2012 року, а також копій додатків № 7 до них, судами достовірно встановлено, що позивачем здійснювався розподіл сум податку на додану вартість щодо частки використання послуг з перевезення в оподатковуваних операціях та операціях, звільнених від оподаткування. При цьому до складу податкового кредиту включено частку податку на додану вартість, яка відповідає частці використання придбаних у ДП «Софттранс» послуг з перевезення в оподатковуваних операціях звітного періоду.
Враховуючи викладене, суд касаційної інстанцій погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо неправомірності визначення податковим органом позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість за податковим повідомленням-рішенням від 14.02.2013 № 0001552230.
Відповідно до п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.
Своєю чергою, згідно з пп. 138.1.1. п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до п.п. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
У відповідності до п. 138.4. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Відповідно до п.п. 14.1.228. п. 14.1 ст. 14 собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.
Згідно з п. 138.8. ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, з прямих матеріальних витрат.
Відповідно до п.п. 138.8.1. п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.
Враховуючи викладене, платник податку зобов'язаний оподатковувати податком на прибуток різницю між доходами звітного податкового періоду та витратами такого періоду, які зокрема включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, тобто витрат, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
В обґрунтування порушення позивачем вимог п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, що призводить до заниження об'єкта оподаткування з податку на прибуток, податковий орган посилається на безпідставне включення до собівартості виготовленої у звітному періоді продукції сировини Полістирол 825 ES. Свою позицію податковий орган обґрунтовує відсутністю первинних документів, які б підтверджували формування витрат операційної діяльності у грудні 2011 року та використання при виготовленні продукції саме сировини Полістирол 825 ES.
В результаті дослідження наданих позивачем копії первинних документів, зокрема договорів поставки сировини Полістирол 825 ES, планових та фактичних калькуляцій списання сировини та відображення її у собівартості виготовленої продукції, технологічних карт, договорів та видаткових накладних, банківських виписок, судами попередніх інстанцій достовірно встановлено, що сировина Полістирол 825 ES утворює основу виготовлених позивачем товарів у грудні 2011 року та відноситься до прямих матеріальних витрат у розумінні п.п. 138.8.1. п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості посилань податкового органу на відсутність підстав для віднесення собівартості сировини Полістирол 825 ES до витрат операційної діяльності при визначенні об'єкта оподаткування.
Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції знаходить правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо протиправності визначення податковим органом грошового зобов'язання з податку на прибуток за податковим повідомленням-рішенням від 14.02.2013 № 0001542230.
Суди попередніх інстанцій повно встановили обставини у справі та правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин, тому касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.03.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
Судді Л.В.Ланченко
О.А. Веденяпін