ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
07.06.2016Справа №910/4286/16
За позовом: Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"
до Житлово-будівельного кооперативу "Оболонь-2"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Київенерго"
про стягнення заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення в сумі 137 906,61 грн.
Суддя О.С. Комарова
Представники сторін:
від позивача: Шевченко О.М. (представник за довіреністю);
від відповідача Кочерга А.Ф. (голова кооперативу);
Сенчило В.В. (представник за довіреністю);
від третьої особи Цуперяк І.В. (представник за довіреністю).
У судовому засіданні 07 червня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Позивач, Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", 11 березня 2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою 634/12 від 11.03.2016 року до відповідача, Житлово-будівельного кооперативу "Оболонь-2", про стягнення заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення в сумі 137 906,61 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25.04.2003 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 02340/4-05 на послуги водопостачання та водовідведення, відповідно до п. 3.5 якого відповідачем погоджена кількість та вартість наданих ПАТ "АК "Київводоканал" послуг з водопостачання та водовідведення. На підтвердження доводів, викладених у позовній заяві, позивач зазначає, що належними доказами наявності заборгованості відповідача за договором є: акти про зняття показань з приладів обліку, погоджені та підписані відповідачем, які є первинними документами, що підтверджують факт надання послуг та їх об'єми, дебетово-інформаційні повідомлення та/або їх реєстри, що підтверджують виставлення рахунків до банківської установи відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2016 року порушено провадження у справі № 910/4286/16 та призначено розгляд справи на 05.04.2016 року.
Через відділ діловодства суду 24.03.2016 року від представника позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, оформлені супровідним листом № 809/12 від 23.03.2016 року, які були долучені судом до матеріалів справи.
Через відділ діловодства суду 24.03.2016 року від представника позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, оформлені супровідним листом № 810/12 від 23.03.2016 року, які були долучені судом до матеріалів справи.
Через відділ діловодства суду 04.04.2016 року від представника позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, оформлені супровідним листом № 914/12 від 04.04.2016 року, які були долучені судом до матеріалів справи.
Через відділ діловодства суду 05.04.2016 року від представника відповідача надійшла заява про застосування строку позовної давності б/н від 05.04.2016 року, відзив на позовну заяву б/н від 05.04.2016 року та документи на виконання вимог ухвали суду, які були долучені судом до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2016 року судом, за клопотанням представників сторін, у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів, в судовому засіданні оголошено перерву до 10.05.2016 року.
Через відділ діловодства суду 05.05.2016 року від представника позивача надійшли заперечення на відзив на позовну заяву № 1207/12 від 05.05.2016 року, які долучено судом до матеріалів справи.
У судовому засіданні 10.05.2016 року оголошено перерву до 17.05.2016 року.
Через відділ діловодства суду 17.05.2016 року від представника позивача надійшли пояснення № 1258/12 від 16.05.2016 року з клопотанням про витребування документів та відомостей, а саме: копію договору, що укладено між ПАТ "Київенерго" ЖБК "Оболонь-2" на постачання теплової енергії у гарячій воді з додатками; копії звітів про добові параметри теплоспоживання, що складались ПАТ "Київенерго" спільно з ЖБК "Оболонь-2" за період з 01.02.2013 по 31.07.2014; інформацію щодо місця встановлення теплолічильника, який здійснював облік гарячої води та теплової енергії в будинку ЖБК "Оболонь-2" з 01.02.2013 по 31.07.2014, а також дані щодо його типу і номеру.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2016 року розгляд справи відкладено на 31.05.2016 року та на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Київенерго".
Через відділ діловодства суду 27.05.2016 року від представника позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, оформлені супровідним листом № 1356/12 від 27.05.2016 року, які було долучено судом до матеріалів справи.
Через відділ діловодства суду 27.05.2016 року від представника третьої особи надійшли письмові пояснення № 91/52/792 від 27.05.2016 року з додатками, в яких останній просив суд провести судове засідання без участі представника третьої особи, які було долучено судом до матеріалів справи.
Через відділ діловодства суду 31.05.2016 року від представника відповідача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, оформлені супровідним листом б/н від 31.05.2016 року, які було долучено судом до матеріалів справи.
У судове засідання 31.05.2016 року представники сторін з'явились. Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та дав пояснення по суті спору. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог та дав пояснення по суті спору. Представник третьої особи у судове засідання 31.05.2016 року не з'явився.
Ухвалою суду від 31.05.2016 року розгляд справи відкладено до 07.06.2016 року.
У судове засідання 07.06.2016 року представники сторін з'явились. Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, дав пояснення по суті спору та подав додаткові документи оформлені супровідним листом № 731 від 07.06.2016 року. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог та дав пояснення по суті спору. Представник третьої особи в судове засідання з'явився, розгляд позовних вимог залишив на розсуд суду.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Разом з цим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд,-
25 квітня 2003 року між Публічним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - позивач, постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом "Оболонь-2" (далі - відповідач, абонент) було укладено договір № 02340/4-05 на послуги водопостачання та водовідведення (далі за текстом - договір), відповідно до п. 1 якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язується розраховуватися за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 р. №65.
Відповідно до п. 3.1 договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представниками постачальника спільно з представниками абонента. Для абонентів із стабільним об'ємом водоспоживання (або незначним коливанням), зняття показників може здійснюватися один раз на квартал.
За приписами п. 3.3 договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності з п. 21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України).
Згідно з п. 3.4 договору абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.
За змістом п. 3.5 договору у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у 5-ти денний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.
Щомісячно постачальник виставляє платіжну вимогу за надані послуги згідно договору. Оплата проводиться шляхом зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п. 3. 6 договору).
Договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами (п. 7.1 договору).
Позивач зазначив, що відповідач свої зобов'язання за Договором належним чином не виконував, внаслідок чого за період з 01.02.2013 року по 30.09.2015 року у нього утворилась заборгованість перед позивачем, яка, за розрахунками позивача, становить 76 303,01 грн.
Як доказ наявності у відповідача заборгованості за поставлену воду та прийняті стоки позивачем було надано суду копії актів про зняття показників з приладів обліку, розшифровок рахунків абонента, платіжних вимог-доручень, дебетово-інформаційних повідомлень та звітів про зобов'язання і параметри теплоспоживання за період з серпня 2014 року по серпень 2015 року. (копії документів наявні у матеріалах справи).
Додатково, як доказ наявності у відповідача заборгованості за поставлену воду та прийняті стоки третьою особою було надано суду копії звітів про зобов'язання і параметри теплоспоживання за іншій період, аніж той, який було подано позивачем, а саме з лютого 2013 року по липень 2014 року. (копії документів наявні у матеріалах справи).
05 квітня 2016 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на те, що абонент за спірний період повністю розрахувався з позивачем, переплативши 4 580,33 грн.
Окрім того, відповідач наголосив на тому, що з жовтня 2005 року позивачем без узгоджень з відповідачем та внесення змін до договору, відкрито окремий рахунок по коду № 5-50123 для додаткового нарахування води, яка використовується для виготовлення гарячої води на обладнанні (бойлері), що належить окремому господарюючому суб'єкту ПАТ «Київенерго», а тому за кількість та якість надання води на підігрів позивач не несе ніякий зобов'язань і, як наслідок, не може нараховувати по окремому коду № 5-50123 кількість та якість води, що йшла на підігрів. Також позивачем була подана заява про застосування строку позовної давності, де він просив зменшити суму основної заборгованості на 4 165,80 грн.
Таким чином, на думку відповідача, в матеріалах справи відсутні будь-які первинні докази споживання послуг з гарячого водопостачання відповідачем, що тягне за собою відмову в позові.
У запереченні на відзив від 05.05.2016 року позивач вказав, що відкритий окремий код № 5-50123 запроваджений не тільки для гарячого водопостачання, а й для водовідведення гарячої води з 01.08.2014 року.
Позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги з водопостачання питної води на підігрів та водовідведення у розмірі 76 303,01 грн., 49 267,77 грн. інфляційних нарахувань на суму заборгованості, 3% річних у розмірі 3 668,18 грн., 1 037,36 грн. пені та 7 630,30 грн. штрафу.
Спір виник у справі у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором по оплаті наданих послуг з водопостачання питної води на підігрів та водовідведення.
Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з відповідними приписами ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Виходячи зі змісту укладеного між сторонами договору, останній за своєю природою є договором надання послуг, за умовами якого одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).
Згідно ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; виробник житлово-комунальних послуг це суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Згідно зі ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" порядок надання житлово-комунальних послуг має відповідати умовам договору та вимогам законодавства.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору.
За змістом ст. 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.
Централізоване водовідведення - господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема на комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України визначався Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу №65 від 01.07.1994 р. (надалі - Правила №65).
З 18.10.2008 року набрали сили Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, які затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 (далі за текстом - Правила № 190). Ці Правила є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб - підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об'єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.
Згідно з пунктом 2.1 Правил користування № 190 договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги".
Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.
Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.
Отже, чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду. Тобто саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач. При цьому саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води, а споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.
Судом встановлено, що 25 квітня 2003 року між Публічним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" та Житлово-будівельним кооперативом "Оболонь-2" було укладено договір № 02340/4-05 на послуги водопостачання та водовідведення, відповідно до п. 1 якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язується розраховуватися за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 р. №65.
Як вбачається з матеріалів справи, вказано відповідачем та не спростовано позивачем, з жовтня 2005 року позивачем без узгоджень з відповідачем та внесення змін до договору, відкрито окремий рахунок по коду № 5-50123 для додаткового нарахування води, яка використовується для виготовлення гарячої води на обладнанні (бойлері), що належить окремому господарюючому суб'єкту ПАТ «Київенерго». Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем нараховано відповідачу по окремому коду № 5-50123 воду, що йшла на підігрів.
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що між сторонами спору відсутні договірні відносини щодо постачання води, яка використовується для виготовлення гарячої води; укладений сторонами Договір не регулює відносини сторін з приводу постачання холодної води, яка іде на підігрів; на балансі відповідача теплові пункти (котельні), з яких йому здійснюється постачання гарячої води, не перебувають, а відтак, за висновками суду, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, яка використовується для приготування гарячої води в розмірі 76 303,01 грн.
При цьому, пунктом 1.4 Правил визначено, що приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 №37, зареєстрованих у Мін'юсті 26.04.2002 за N 403/6691 (надалі - "Правила приймання"), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.
Згідно п. 1.2 Правил приймання останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації, та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів.
Відповідно до п. 1.4 Правил приймання абонент водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації; стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів). Пунктом 2.2 Правил приймання № 37 передбачено обов'язок Водоканалу забезпечити приймання, відведення і очистку вод у межах розрахункових проектних показників очисних споруд даного населеного пункту.
За змістом п. 2.4 Правил приймання підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих правил, місцевих правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки водоканалу за надані послуги.
Отже, надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі, гарячого водопостачання) регулюється умовами укладеного сторонами договору, а вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом (яким є відповідач) на користь позивача.
Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 01.02.2012 у справі №1/415-26/184, від 30.01.2014 у справі № 910/12493/13 від 19.02.2015 у справі № 27/135, у справі № 910/10175/15 від 12.01.2016 року та № 910/19808/15 від 26.01.2016 року.
З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку із укладенням договору відповідач був зареєстрований як абонент за адресою: м. Київ, вул. Героїв Сталінграда 42 Б. За вказаною адресою було встановлено та опломбовано один засіб обліку - водомір, присвоєно відповідачу абонентський код № 5-123 з особовим рахунком для постачання холодної води та водовідведення та для стоків гарячої води № 5-50123.
З лютого 2013 року позивач за кодом № 5-50123 обліковував розрахунки відповідача за послуги з гарячого водопостачання та водовідведення стоків гарячої води.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач зазначає, що розрахунок заборгованості позивача містить не тільки нарахування за спожите гаряче водовідведення, а також за постачання води, що йде на підігрів, яке не регулюється умовами договору, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за Договором за поставлену позивачем воду, яка йде на підігрів та обліковується за кодом № 5-50123, задоволенню не підлягає.
Отже, відповідач зобов'язаний оплачувати поставлену позивачем питну води та послуги з її відведення, а також за водовідведення обсягів води, яка обліковується позивачем за кодом № 5-50123 (водовідведення гарячої води).
Тобто, незалежно від того, для яких потреб використовувалась вода, облікована позивачем за кодом № 5-50123 (постачання питної води, що йде на підігрів, та стоки гарячої води), за умовами Договору та наведених вище положень чинного законодавства відповідач повинен оплачувати тільки її стоки.
Крім того, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену воду, що йде на підігрів, є необґрунтованою, оскільки суперечить вимогам статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", яка не передбачає такого виду комунальних послуг, як вода для підігріву. Також позивачем не доведено факту того, що він є виробником комунальної послуги з централізованого постачання гарячої води.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 11.10.2012 у справі № 5011-67/2568-2012, від 21.08.2012 у справі № 5011-67/2753-2011, від 21.08.2012 у справі № 5011-67/3006-2012, від 22.07.2013 у справі № 5011-65/18027-2012, від 06.06.2013 у справі № 5011-26/4471-2012-67/485-2012.
Таким чином, беручи до уваги викладені вище обставини, наявні в матеріалах справи докази та положення укладеного договору, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості з оплати послуг водовідведення (стоки).
Щодо заяви Житлово-будівельного кооперативу "Оболонь-2" про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Приписами ст. 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Положеннями ч. 1 ст. 254 Цивільного кодексу України визначено, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Положеннями ст.256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п.2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 року, за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.
При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).
За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
Як встановлено судом, позивач звернувся до суду з позовом 11.03.2016 року, що підтверджується відбитком штемпеля Господарського суду м. Києва на титульній сторінці позовної заяви № 634/12 від 11.03.2016 року, а спірний період заборгованості відповідача починається з 01.02.2013 року, тобто позивач загальну позовну давність, яка встановлюється тривалістю у три роки пропустив, заявляючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за лютий 2013 року.
Аналізуючи викладені сторонами доводи та факти, а також наведені норми, суд дійшов висновку про необхідність застосування строку позовної давності для 1 823,52 грн. - нараховані стоки за лютий 2013 року та про відмову у задоволенні позову у цій частині.
Проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази, а саме звіти про добові параметри теплоспоживання, акти про зняття показань з приладів обліку, суд дійшов висновку про те, що сума основної заборгованості складає 44 881,05 грн. з розрахунку (46 704,57 грн./основна заборгованість/ - 1 823,52 грн. /нарахування за лютий 2013 року/).
Здійснивши перерахунок розміру заборгованості відповідача за Договором, з урахуванням вищенаведеного, судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за послуги з водовідведення гарячої води за період з 01.03.2013 по 30.09.2015 складає 44 881,05 грн. Наведені відповідачем докази про відсутність заборгованості за спірний період за послуги з водовідведення спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.
Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги водовідведення (стоки) за Договором підлягають частковому задоволенню, з урахуванням застосування строку позовної давності, на суму 44 881,05 грн. В частині стягнення заборгованості за послуги з водопостачання води, що йде на підігрів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її стягнення, а отже, позивачу належить відмовити в задоволенні позову в цій частині.
При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні нарахуваня на суму заборгованості - 49 267,77 грн., 3% річних у розмірі 3 668,18 грн., 1 037,36 грн. пені та 7 630,30 грн. штрафу.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Нормами ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності з п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України у справах №23/225 від 28.02.2011 року, №06/5026/1052/2011 від 27.04.2012 року та № 3-88гс11 від 09.04.2012 року.
Відповідно до приписів статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Умовами п.п. 4.1, 4.2 договору встановлено, що за безпідставну відмову від оплати наданих послуг абонент сплачує штраф у розмірі 10 відсотків від несплаченої суми, за несвоєчасну оплату послуг абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.
Таким чином, умовами договору та Господарського кодексу України передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати пені та штрафу.
Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
За змістом ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що він виконаний невірно, тому сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 961,01 грн. за наступним розрахунком, здійсненим судом та наведеним у таблицях нижче, а саме: 1 795,40 грн./розмір пені за весь період мінус 834,40 грн. (враховано сплату відповідачем заборгованості у розмірі 9 365,55 грн. за спожиті стоки). Розмір штрафу, що підлягає стягненню з відповідача, становить 4 488,10 грн. В іншій частині стягнення пені та штрафу позивачу слід відмовити.
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення
3357.8630.04.2015 - 27.08.201512030.0000 %0.164 %*662.37
3357.8628.08.2015 - 24.09.20152827.0000 %0.148 %*139.10
3357.8625.09.2015 - 30.09.2015622.0000 %0.121 %*24.29
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення
3883.5402.06.2015 - 27.08.20158730.0000 %0.164 %*555.40
3883.5428.08.2015 - 24.09.20152827.0000 %0.148 %*160.87
3883.5425.09.2015 - 30.09.2015622.0000 %0.121 %*28.09
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення
1231.6928.07.2015 - 27.08.20153130.0000 %0.164 %*62.77
1231.6928.08.2015 - 24.09.20152827.0000 %0.148 %*51.02
1231.6925.09.2015 - 30.09.2015622.0000 %0.121 %*8.91
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення
1960.0727.08.2015 - 27.08.2015130.0000 %0.164 %*3.22
1960.0728.08.2015 - 24.09.20152827.0000 %0.148 %*81.20
1960.0725.09.2015 - 30.09.2015622.0000 %0.121 %*14.18
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення
1653.1729.09.2015 - 30.09.2015222.0000 %0.121 %*3.99
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
У відповідності з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".
Зокрема, рекомендації Верховного Суду України, викладені в листі № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачають, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
Положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
За умовами пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) також не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача становить 1783,92, грн. враховуючи нарахування тільки по стокам, а отже позивач вірно розрахував суму 3% річних, не включаючи послуги з водопостачання питної води на підігрів.
Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що вірною сумою до стягнення інфляційних втрат є 60 557,42 грн., однак позивачем заявлено у прохальній частині позову 49 267,77 грн. Проте, силу п. 2. ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
А тому, зважаючи на те, що клопотань про вихід за межі позовних вимог від заінтересованих сторін до суду не надходило, суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення суми інфляційних втрат, нарахованих на суму основної заборгованості, тому, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 49 267,77 грн., оскільки суду не надано права виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи все вищевикладене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог в розмірі 101 381,85 грн., з них: основного боргу - 44 881,05 грн., пені - 961,01 грн., 3% річних - 1 783,92 грн., та індексу інфляції - 49 267,77 грн. та штрафу - 4 488,10 грн.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 1 520,73 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Оболонь-2" (ЄДРПОУ 03327664, адреса: 04213, м. Київ, проспект Героїв Сталінграду, 42-Б) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (код ЄДРПОУ 33788273, адреса: 01015, м. Київ, вул. Лейпизька, 1а) грошові кошти: основного боргу - 44 881,05 грн. (сорок чотири тисячі вісімсот вісімдесят одна гривня 05 копійок), пені - 961,01 грн. (дев'ятсот шістдесят одна гривня 01 копійка), 3% річних - 1 783,92 грн. (одна тисяча сімсот вісімдесят три гривні 92 копійки), індексу інфляції - 49 267,77 грн. (сорок дев'ять тисяч двісті шістдесят сім гривень 77 копійок), штраф - 4 488,10 грн. (чотири тисячі чотириста вісімдесят вісім гривень 10 копійок) та судовий збір - 1 520,73 грн. (одна тисяча п'ятсот двадцять гривень 73 копійки). Видати наказ.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 13.06.2016 року.
Суддя О.С. Комарова