5 липня 2006 року
м. Київ
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Дідківського А.О.
суддів:
Балюка М.І.,
Барсукової В.М.,
Волкова О.Ф.,
Лященко Н.П.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства “Українська транспортна страхова компанія», третя особа - Львівська обласна дирекція закритого акціонерного товариства “Українська транспортна страхова компанія“, про стягнення суми та за зустрічним позовом закритого акціонерного товариства (далі - ЗАТ) “Українська транспортна страхова компанія“ до ОСОБА_1 про визнання договору страхування недійсним,
ОСОБА_1 20 грудня 2004 року звернувся до суду із зазначеним позовом про стягнення страхової суми, мотивуючи свої вимоги тим, що згідно з договором добровільного страхування автотранспорту від 10 жовтня 2003 року застрахував належний йому на праві приватної власності автомобіль ІНФОРМАЦІЯ_1, номерний знак НОМЕР_1, 2002 року випуску, строком на один рік, до 9 жовтня 2004 року включно. Уклав договір із відповідачем в особі директора ЛОД ЗАТ “ Українська транспортна страхова компанія» ОСОБА_3
Страхова сума в договорі страхування визначена взаємною згодою сторін в розмірі 689 000 грн. Страхова премія встановлена в розмірі 39 273 грн. і ним же, ОСОБА_2, сплачена в день укладення договору.
25 грудня 2003 року в позивача викрадено автомобіль невідомими особами. У цей же день позивачем подано письмову заяву в міліцію та порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 289 ч.3 КК України, а його визнано потерпілим.
Після викрадення автомобіля він 26 грудня 2003 року згідно з умовами договору страхування, пп. 8.1.4., повідомив Страховика про настання страхового випадку в письмовій формі.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 5 липня 2005 року позов ОСОБА_1 про стягнення страхової суми задоволено повністю.
Стягнуто із ЗАТ “Українська транспортна страхова компанія» на користь позивача страхову суму в розмірі 620 100 грн. і судові витрати в справі в сумі 1700 грн., а всього 621 800 грн.
У задоволенні зустрічного позову ЗАТ “Українська транспортна страхова компанія» до ОСОБА_1 про визнання договору страхування недійсним відмовлено за безпідставністю.
Рішенням апеляційного суду Львівської області від 12 грудня 2005 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 5 липня 2005 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у його позові до ЗАТ “Українська транспортна страхова компанія» про стягнення страхової суми.
Зустрічний позов ЗАТ “Українська транспортна страхова компанія» задоволено, визнано договір страхування автотранспорту НОМЕР_2 від 10 жовтня 2003 року, укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ “Українська транспортна страхова компанія», недійсним.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ЗАТ “Українська транспортна страхова компанія» 2550 грн. витрат на оплату державного мита.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду Львівської області від 12 грудня 2005 року та залишити без зміни рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 5 липня 2005 року як помилково скасоване судом апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.
Судом встановлено, і ці висновки підтверджені доказами, що позивач володів та користувався спірним автомобілем на законних підставах.
Згідно зі ст. 4 Закону України “Про страхування» ( далі -Закон) майновий інтерес, що пов'язаний з володінням і користуванням цим автомобілем, є об'єктом страхування.
Відповідно до цього Закону між сторонами укладено договір страхування. Позивач виконав усі умови, пов'язані з виконанням цього договору, із чим страховик погодився, прийняв від нього належні платежі та до цього часу ними користується.
25 грудня 2003 року настав страховий випадок, тому страховик зобов'язаний здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику ( ст.ст. 8, 20, 25 Закону), однак ці зобов'язання страховик не виконує.
Перевіряючи причини невиконання договору, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що таких підстав, як зазначає відповідач, для відмови страховика в здійсненні страхового відшкодування ст. 26 Закону не містить. Пункт 5.3 договору суперечить цьому Закону, тому ці обставини, як обґрунтовано зазначено судом, не можуть бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.
При укладенні договору страховик у страховому відшкодуванні повинен перевірити об'єкт страхування. Із цим об'єктом він погодився, тому має відповідати за всі свої дії, пов'язанні зі страхуванням цього об'єкта страхування.
Оскільки судом апеляційної інстанції безпідставно скасоване законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції та застосовано закон, який не поширюється на дані правовідносини, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням без змін рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.О. Дідковський
Судді: М.І. Балюк
В.М. Барсукова
О.Ф. Волков
Н.П. Лященко