ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
17.05.2016Справа №910/5705/16
За позовом Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»
доТовариства з обмеженою відповідальністю «Еквівес»
простягнення 18715 грн. 57 коп.
Суддя Отрош І.М.
Представники сторін:
від позивача: Мернік О.В. - представник за довіреністю № ББУ/ПУ68/ББ/16 від 24.03.2016;
від відповідача: Третьякова К.Г. - представник за довіреністю № 1966 від 06.05.2016.
29.03.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еквівес» про стягнення 18715 грн. 57 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами Договору поставки № 540-ПУ-УМТС від 12.02.2015 неналежним чином виконав свій обов'язок з поставки погодженої між сторонами у Специфікації від 12.02.2015 продукції, здійснивши поставку з порушенням строків, погоджених сторонами у вказаній специфікації, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 5% від суми несвоєчасно поставленої продукції, яка визначена у Специфікації від 12.02.215 до Договору поставки № 540-ПУ-УМТС від 12.02.2015.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2016 порушено провадження у справі № 910/5705/16 та розгляд справи призначено на 15.04.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2016, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 17.05.2016.
16.05.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення по справі, в яких позивач зазначив, що відповідно до п. 4.7 договору датою поставки вважається дата, вказана представником покупця (позивача) на відповідних товаросупроводжувальних документах, наданих постачальником (відповідачем). Так, у видатковій накладній № Е-1261 від 01.10.2015, за якою позивачу був поставлений товар на суму 374311 грн. 49 коп., міститься проставлена представником позивача дата фактичного отримання товару - 05.10.2015, з огляду на що датою поставки товару за вказаною видатковою накладною є 05.10.2015. Крім того, позивач зазначив, що вказана дата (05.10.2015) фактичного отримання позивачем товару за видатковою накладною № Е-1261 від 01.10.2015 зазначена відповідачем у позовній заяві, з якою Товариство з обмеженою відповідальністю «Еквівес» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області про стягнення з Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» заборгованості з оплати за поставлених за видатковою накладною № Е-1261 від 01.10.2015 товар у загальному розмірі 406530 грн. 60 коп., у підтвердження чого долучив до матеріалів справи копію відповідної позовної заяви.
У судовому засіданні 17.05.2016 представник позивача подав письмові пояснення, в яких зазначив, що поставка продукції за видатковою накладною № Е-1261 від 01.10.2015 здійснювалась на підставі Специфікації від 31.07.2015 до Договору поставки № 540-ПУ-УМТС від 12.02.2015; зазначене у вказаній видатковій накладній замовлення покупця № е-1261 від 01.10.2015 є внутрішній документом позивача та стороні договору (відповідачу) не надавалось.
У судовому засіданні 17.05.2016 представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи з метою мирного врегулювання спору між сторонами та можливості підписання мирової угоди.
Представник позивача у судовому засіданні 17.05.2016 заперечив проти задоволення вказаного клопотання відповідача, про що зазначено у протоколі судового засідання від 17.05.2016.
Розглянувши у судовому засіданні 17.05.2016 клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд відмовив в його задоволенні, у зв'язку з необґрунтованістю, оскільки відкладення розгляду справи є правом, а не обов'язком суду.
Крім того, бажання відповідача врегулювати спір мирним шляхом у позасудовому порядку за відсутності погодження з позивачем не є підставою для відкладення розгляду справи.
При цьому, наявні в матеріалах справи докази є достатніми для повного та об'єктивного вирішення справи, а укладення між сторонами мирової угоди можливе на будь-якій стадії судового процесу, в тому числі в рамках виконавчого провадження.
У судовому засіданні 17.05.2016 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідно до ч. 5 ст. 692 Цивільного кодексу України, якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Так, відповідач зазначив, що позивач порушував строки оплати товару, поставленого за іншими Специфікаціями, раніше укладеними між сторонами на виконання Договору поставки № 540-ПУ-УМТС від 12.02.2015, у зв'язку з чим відповідач зупинив передачу товару за Специфікацією від 12.02.2015, строк поставки товару відповідно до якої визначений до 15.09.2015, та поставив товар за видатковою накладною № Е-1261 від 01.10.2015, що не є простроченням виконання зобов'язання, а реалізованим відповідачем правом на зупинення передачі товару (відповідно до ч. 5 ст. 692 Цивільного кодексу України).
У судовому засіданні 17.05.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд
12.02.2015 між Публічним акціонерним товариством «ДТЕК Павлоградвугілля» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еквівес» (постачальник) укладено Договір поставки № 540-ПУ-УМТС, відповідно до умов якого постачальник зобов'язаний поставити покупцю продукцію та/або обладнання, виробничо-технічного призначення (продукція), в асортименті, кількості, у строки, за ціною і якісними показниками, погодженими сторонами у даному договорі та специфікаціях, які є невід'ємними частинами даного договору.
Відповідно до п. 4.1 Договору поставки № 540-ПУ-УМТС від 12.02.2015 поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості, за цінами, з якісними характеристиками і у строки, погодженими сторонами у специфікаціях до даного договору. Під партією продукції сторони розуміють будь-яку кількість продукції, однорідної за своїми кількісними показниками, яке супроводжується одним документом про якість та/або одним товаросупровідним документом.
Відповідно до п. 4.2 Договору поставки № 540-ПУ-УМТС від 12.02.2015 умови поставки продукції - DDP відповідно до Інкотермс 2010, з урахуванням умов та застережень, які містяться у даному договорі та/або відповідних специфікаціях до договору. Погоджене сторонами місце призначення поставки товару зазначається сторонами у відповідних специфікаціях до договору. Постачальник несе всі видатки, пов'язані з поставкою продукції, до моменту її поставки у погоджене місце призначення поставки. У випадку, якщо сторонами у специфікаціях обумовлюються інші умови поставки, взаємовідносини сторін будуть регулюватися положеннями, погодженими сторонами у відповідних специфікаціях до договору.
Згідно з п. 4.7 Договору поставки № 540-ПУ-УМТС від 12.02.2015 датою поставки вважається дата, вказана представником покупця на відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником. При поставці автомобільним транспортом датою поставки є дата, вказана представником покупця на видатковій накладній. При поставці залізничним транспортом датою поставки є дата, вказана у залізничній накладній, яка свідчить про прибуття продукції на залізничну станцію призначення (погоджене місце призначення поставки).
Відповідно до п. 4.8 Договору поставки № 540-ПУ-УМТС від 12.02.2015 обов'язки постачальника вважаються виконаними з моменту передачі продукції у розпорядження покупця у погодженому місці призначення поставки в асортименті, кількості, у строки, з якісними характеристиками, погодженими сторонами у договорі та специфікації до договору. Обов'язки покупця вважаються виконаними з моменту прийняття та оплати поставленої продукції.
Згідно з п. 8.1 Договору поставки № 540-ПУ-УМТС від 12.02.2015 він вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін. Сторони дійшли згоди, що у випадку належного виконання обома сторонами своїх зобов'язань, строк дії договору встановлюється до 31.12.2015 включно. У випадку невиконання (неналежного виконання) сторонами (стороною) своїх зобов'язань за договором, строк дії договору продовжується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
З аналізу укладеного між сторонами Договору поставки № 540-ПУ-УМТС від 12.02.2015 вбачається, що він є рамковим договором, тобто таким, що укладений з метою багаторазового застосування, який містить загальні умови поставки товару постачальником, та при цьому погодження істотних умов (найменування товару, кількість, вартість, строки поставки) кожного окремого зобов'язання з поставки товару повинно здійснюватись сторонами шляхом підписання (укладення) окремих специфікацій.
Так, судом встановлено, що 12.02.2015 між сторонами було укладено Специфікацію до Договору поставки № 540-ПУ-УМТС від 12.02.2015, якою сторони погодили найменування продукції, яку відповідач повинен поставити позивачу, її кількість, ціну, загальну вартість та строк поставки.
Зокрема, відповідно до Специфікації від 12.02.2015 відповідач зобов'язаний був поставити позивачу шламовий насос Pumpex SPS 30(2128), у кількості 4 шт., загальною вартістю 374311 грн. 49 коп. (разом з ПДВ) у строк до 15.09.2015.
Крім того, у Специфікації від 12.02.2015 зазначено, що умовами поставки є СРТ Інкотермс-2010, Дніпропетровська обл., м. Павлоград, вул. Терновська, 5, ЦБ «ПУМТС» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля»; дана специфікація є невід'ємною частиною договору, вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками сторін.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Таким чином, відповідач повинен був поставити позивачу товар, погоджений сторонами у Специфікації від 12.02.2015 до Договору поставки № 540-ПУ-УМТС від 12.02.2015 у строк до 15.09.2015.
Згідно зі статтею 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Судом встановлено, що зазначений сторонами товар у Специфікації від 12.02.2015 фактично був поставлений відповідачем з порушенням строків, визначених у вказаній специфікації.
Зокрема, позивачем долучено до матеріалів справи належним чином засвідчену копію видаткової накладної № Е-1261 від 01.10.2015, яка свідчить про поставку відповідачем позивачу товару, ідентичного тому, який зазначений у Специфікації від 12.02.2015.
Вказана видаткова накладна підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печаткою відповідача і штампом позивача.
Судом встановлено, що на вказаній видатковій накладній міститься посилання на Договір поставки № 540-ПУ-УМТС від 12.02.2015, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що поставка за видатковою накладною № Е-1261 від 01.10.2015 була здійснена відповідно до умов Договору поставки № 540-ПУ-УМТС від 12.02.2015.
При цьому, у вказаній видатковій накладній представником позивача зазначено, що фактично продукція була отримана позивачем 05.10.2015, про що також зазначає позивач у позовній заяві.
Крім того, у письмових поясненнях, поданих 16.05.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва позивач зазначив, що відповідно до п. 4.7 договору датою поставки вважається дата, вказана представником покупця (позивача) на відповідних товаросупроводжувальних документах, наданих постачальником (відповідачем). Так, у видатковій накладній № Е-1261 від 01.10.2015, за якою позивачу був поставлений товар на суму 374311 грн. 49 коп., міститься проставлена представником позивача дата фактичного отримання товару - 05.10.2015, з огляду на що датою поставки товару за вказаною видатковою накладною є 05.10.2015.
Згідно з п. 4.7 Договору поставки № 540-ПУ-УМТС від 12.02.2015 датою поставки вважається дата, вказана представником покупця на відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником. При поставці автомобільним транспортом датою поставки є дата, вказана представником покупця на видатковій накладній. При поставці залізничним транспортом датою поставки є дата, вказана у залізничній накладній, яка свідчить про прибуття продукції на залізничну станцію призначення (погоджене місце призначення поставки).
Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи копію позовної заяви, з якою Товариство з обмеженою відповідальністю «Еквівес» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області про стягнення з Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» заборгованості з оплати за поставлених за видатковою накладною № Е-1261 від 01.10.2015 товар у загальному розмірі 406530 грн. 60 коп.
У вказаній позовній заяві, Товариство з обмеженою відповідальністю «Еквівес», зокрема, зазначає, що товар за видатковою накладною № Е-1261 від 01.10.2015 фактично був поставлений Публічному акціонерному товариству «ДТЕК Павлоградвугілля» 05.10.2015.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що товар, погоджений сторонами у Специфікації від 12.02.2015, та строк поставки якого встановлений до 15.09.2015, фактично був поставлений відповідачем 05.10.2015.
При цьому, у відзиві на позовну заяву, поданому у судовому засіданні 17.05.2016, відповідач не заперечує факт здійснення ним поставки товару за видатковою накладною № Е-1261 від 01.10.2015, погодженого у Специфікації від 12.02.2015, з порушенням строків поставки, визначених у вказаній специфікації.
Разом з тим, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що позивач порушував строки оплати товару, поставленого за іншими Специфікаціями, раніше укладеними між сторонами на виконання Договору поставки № 540-ПУ-УМТС від 12.02.2015, у зв'язку з чим відповідач, відповідно до ч. 5 ст. 692 Цивільного кодексу України, зупинив передачу товару за Специфікацією від 12.02.2015, строк поставки товару відповідно до якої визначений до 15.09.2015, та поставив товар за видатковою накладною № Е-1261 від 01.10.2015, що не є простроченням виконання зобов'язання, а реалізованим відповідачем правом на зупинення передачі товару (відповідно до ч. 5 ст. 692 Цивільного кодексу України).
Однак, суд вважає такі твердження відповідача необгрунтованими з огляду на наступне.
З метою визначення підстав та порядку застосування передбаченого ч. 5 ст. 692 ЦКУ права продавця на зупинення передачі товару, необхідним є визначення правової природи даного права з точки зору цивільного та господарського права.
Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України зазначено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Положення ЦК України та ГК України передбачено право сторін на застосування способів (видів) забезпечення виконання зобов'язань.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Метою застосування способів забезпечення виконання зобов'язання є попереднє забезпечення майнових інтересів кредитора, отримання ним гарантій належного виконання боржником зобовґязання, а також в цілях запобігання або зменшення розміру негативних наслідків, що можуть наступити у випадку його порушення, використовуються спеціальні заходи забезпечувального характеру.
При цьому, суд зазначає, що ЦК України (так як і ГК України) не містить вичерпного переліку способів забезпечення виконання зобов'язання. Так, відповідно до ч. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Так, відповідно до ч. 5 ст. 692 Цивільного кодексу України, якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Враховуючи, що метою застосування продавцем такого права є в тому числі забезпечення належного виконання покупцем грошового зобов'язання щодо оплати раніше переданого товару, то його можна віднести до спеціального виду забезпечення виконання зобов'язання покупцем за договорами купівлі-продажу (поставки), застосування якого прямо передбачено законом.
Суд зазначає, що положення ч. 5 ст. 692 Цивільного кодексу України підлягають застосовуванню у тих випадках, коли покупець не здійснив оплату переданої йому (частини) партії товару, якщо договором купівлі-продажу передбачена передача товару у такий спосіб. У такому разі продавець може зупинити передачу наступної партії товару до моменту одержання платежу за першу партію. Вказане зупинення передачі товару відрізняється від притримання, передбаченого ст. 594 ЦК України, оскільки у випадку притримання кредитор у разі невиконання боржником у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання, тоді як зупинення передачі товару стосується іншої речі, а неоплачена річ вже передана покупцеві.
Відповідно до статті 594 Цивільного кодексу України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом. Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притриманої речі несе кредитор, якщо інше не встановлено законом.
Суд зазначає, що даний інститут цивільного права, за певних обставин, наділяє особу, що володіє річчю, яка їй не належить (ретентора), правом не повертати річ її власнику, якщо особа, яка утримує річ, понесла певні збитки, не отримала оплати або має інші вимоги до боржника, які виникли через невиконання або неналежне виконання іншою стороною свого зобов'язання. Сторона ж, яка належним чином виконала свої зобов'язання за договором, може задовольнити свої потреби за рахунок вартості притримуваної речі. Законодавець наділив кредитора двома головними правами: а) правом притримувати річ, здійснювати усі не заборонені законом дії щодо володіння нею, а також запобігання переходу речі до боржника; б) правом на отримання задоволення своїх вимог за рахунок притриманої речі. Таким чином, притримання як спосіб забезпечення виконання зобов'язань спрямоване на стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань, а в тому випадку, коли притримання не справилося із своєю стимулюючою роллю, на задоволення грошових вимог кредитора за рахунок вартості притримуваної речі.
Притримання відноситься до речово-правових способів забезпечення виконання зобов'язань і має речовий характер. Кредитор здійснює притримання речі, що належить на праві власності боржникові. При цьому кредитор здійснює володіння річчю, але не має права користування нею, а власнику належать лише право розпорядження. Таким чином, право притримання за своєю правовою суттю є правом володіння чужою річчю.
Таким чином, кредитор має право притримати річ, якщо не він є власником відповідної речі, а таким власником виступає боржник.
Натомість, відповідно до п. 4.9 Договору поставки № 540-ПУ-УМТС від 12.02.2015 право власності на продукцію переходить від постачальника (відповідача) до покупця (позивача) з дати поставки.
Тобто, саме відповідач був власником продукції, визначеної у Специфікації від 12.02.2015, до дати її поставки позивачу за видатковою накладною № Е-1261 від 01.10.2015, а саме до 05.10.2015.
Таким чином, передбачене ч. 5 ст. 692 Цивільного кодексу України право на зупинення передачі товару не є притриманням речі, яке передбачено ст. 594 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Положення статті 529 Цивільного кодексу України передбачають можливість виконання боржником зобов'язання частинами.
Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 529 Цивільного кодексу України кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 4 ст. 193 Господарського кодексу України управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов'язання.
Таким чином, за загальним правилом зобов'язання має виконуватись належним чином у повному обсязі та кредитор має право не приймати від боржника виконання зобов'язання частинами, якщо інше не встановлено договором.
Як встановлено судом, Договір поставки № 540-ПУ-УМТС від 12.02.2015 є рамковим договором, тобто таким, що укладений з метою багаторазового застосування, який містить загальні умови поставки товару постачальником, та при цьому погодження істотних умов (найменування товару, кількість, вартість, строки поставки) кожного окремого зобов'язання з поставки товару повинно здійснюватись сторонами шляхом підписання (укладення) окремих специфікацій, які є невід'ємною частиною договору (п.п. 1.1, 4.1, 4.2, 4.8 договору).
У Специфікації від 12.02.2015 зазначено, що вона є невід'ємною частиною договору, вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками сторін.
Тобто, зобов'язання з поставки товару щодо кожного окремого випадку поставки партії товару виникають саме з дати укладення сторонами відповідної (конкретної) специфікації, в якій сторони погоджують істотні умови такої поставки, та з якої і виникає окреме одиничне зобов'язання, в межах якого виникають конкретні права і обов'язки сторін.
При цьому, суд зазначає, що застосування положень ч. 5 ст. 692 Цивільного кодексу України можливе лише в межах одного конкретного зобов'язання, яке виникає з конкретної (кожної окремої) Специфікації, а не в межах всього Договору поставки № 540-ПУ-УМТС від 12.02.2015, який є рамковим та передбачає необмежену кількість зобов'язань на майбутнє.
Тобто, у випадку погодження сторонами, що товар, який визначений в окремій специфікації до договору, поставляється окремими частинами (партіями), встановлення строків поставки таких окремих частин (партій), правомірним є застосування постачальником положень ч. 5 ст. 692 Цивільного кодексу України щодо зупинення поставки чергової частини (партії) товару до повної оплати всього раніше переданого товару (частин, партій) по даній специфікації.
Однак, у Специфікації від 12.02.2015 до Договору поставки № 540-ПУ-УМТС від 12.02.2015 сторонами не погоджено, що поставка товару здійснюється частинами (партіями), тобто відповідач повинен був поставити весь зазначений у специфікації товар однією партією та в один строк - до 15.09.2015, з огляду на що суд дійшов висновку, що підстави для застосування відповідачем положень ч. 5 ст. 692 Цивільного кодексу України щодо зупинення передачі товару за Специфікацією від 12.02.2015, у зв'язку з простроченням оплати позивачем товару, поставленого відповідачем за іншими специфікаціями до Договору поставки № 540-ПУ-УМТС від 12.02.2015, відсутні.
Таким чином, неналежне виконання покупцем обов'язків за зобов'язаннями, які виникли з одних специфікацій, не може бути підставою для зупинення передачі товару продавцем за зобов'язаннями, які виникли на підставі інших специфікацій, навіть якщо такі специфікації складені в межах одного договору поставки, оскільки це суперечить суті взятого на себе сторонами зобов'язання з визначеними істотними умовами його виконання саме в межах окремого зобов'язання-правовідношення, яке виникає окремо в межах кожної специфікації як форми погодження істотних умов конкретного зобов'язання з поставки товару.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як встановлено судом, відповідач повинен був поставити позивачу товар, зазначений у Специфікації від 12.02.2015, у строк до 15.09.2015.
Як встановлено судом, відповідач порушив свої зобов'язання щодо своєчасної поставки продукції, фактично поставивши позивачу товар, погоджений у Специфікації від 12.02.2015, 05.10.2015, що підтверджується видатковою накладною № Е-1261 від 01.10.2015.
У зв'язку з простроченням виконання відповідачем обов'язку з поставки товару, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 18715 грн. 57 коп.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до п. 6.2 Договору поставки № 540-ПУ-УМТС від 12.02.2015 у випадку непоставки (в тому числі недопоставки) продукції або поставки продукції з порушенням строків, передбачених у договорі або відповідній специфікації, постачальник за письмовою вимогою покупця сплачує покупцю неустойку у вигляді штрафу у розмірі 5% від вартості продукції, яка поставляється за відповідною специфікацією
З огляду на встановлений судом факт порушення відповідачем строків здійснення поставки продукції, погодженої у Специфікації від 12.02.2015, обґрунтованим є нарахування позивачем штрафу у розмірі 5% від вартості продукції, яка поставляється за вказаною специфікацією.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еквівес» про стягнення штрафу у розмірі 18715 грн. 57 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.
При цьому, суд зазначає, що умова п. 6.2 Договору поставки № 540-ПУ-УМТС від 12.02.2015 про сплату відповідачем штрафу за письмовою вимогою позивача не обмежує право позивача одразу звернутися для захисту свого порушеного права до суду, оскільки обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Так, відповідно до рішення Конституційного Суду України № 15-пр/2002 від 09.07.02, зі змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування. Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еквівес» (02094, м. Київ, вул. Червоногвардійська, буд. 8, офіс 199; ідентифікаційний код: 37502259) на користь Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (51400, Дніпропетровська обл., м Павлоград, вул. Леніна, буд. 76; ідентифікаційний код: 00178353) штраф у розмірі 18715 (вісімнадцять тисяч сімсот п'ятнадцять) грн. 57 коп. та судовий збір у розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Повне рішення складено: 25.05.2016
Суддя І.М. Отрош