ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
25 травня 2016 року № 826/3288/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрянської Я.І., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до відповідача Центрального об»єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві
про визнання дій неправомірними та зобов»язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Центрального об»єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, що є правонаступником Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі місті Києва, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог вх. від 21.04.2016 р., просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у поверненні помилково сплаченого позивачем збору на загальнообов»язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості в розмірі 6289 грн.;
- зобов»язати відповідача вчинити дії щодо повернення позивачу суму сплаченого збору на загальнообов»язкове державне пенсійне страхування в розмірі 6289 грн
- стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати в розмірі 1102,42 грн.
Позов обґрунтовано тим, що позивач звільнена від сплати збору згідно з п. 9 ст. 1 Закону України від 26.06.1997 р. №400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №400/97), як особа, що придбала житло вперше. Позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення помилково сплаченого збору, у задоволенні якої відповідачем відмовлено, у зв»язку із чим позивач просить зобов»язати відповідача вчинити дії щодо повернення вказаних коштів в судовому порядку.
Під час судового засідання 26.04.2016 р. заявлені позовні вимоги представником позивача з урахуванням уточнень підтримано у повному обсязі.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечив, стверджуючи про його безпідставність та необґрунтованість.
Представник третьої особи, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з»явився, про причини неявки суд не повідомив.
З огляду на зазначені вище обставини суд прийшов до висновку про продовження розгляду справи у порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
В силу ч. 1 ст. 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Згідно з поясненнями позивача і наявною у справі копією договору купівлі-продажу квартири, укладеного 10.04.2015 р. між ТОВ «КУА «Валприм» (Продавець) та ОСОБА_3 (Покупець), позивач придбала квартиру АДРЕСА_5, (далі - квартира) і сплатила її вартість за ціною та на умовах, встановлених цих договором. Як передбачено положеннями п. 2.1 договору продаж зазначеної квартири вчиняється за ціною 628833,15 грн.
Договір зареєстровано в державному реєстрі за №1199 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Магомедовою М.Г.
Згідно з поясненнями позивача і наявною у справі копією платіжного доручення від 24.03.2015 р. №1000 позивачем з операції придбання нерухомого майна сплачено пенсійних збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1 % в сумі 6289 грн.
Як пояснила під час судового розгляду справи позивач, вищезазначене нерухоме майно вона придбала вперше.
Таким чином, на підставі пояснень позивача і наявних у справі матеріалів, які не заперечувалися та не були спростованими відповідачами, судом встановлено, що 10.04.2015 р. позивачем вперше придбано нерухоме майно та сплачено при цьому збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 6289 грн.
В той же час, як встановлено судом, на звернення позивача з приводу повернення помилково сплачених коштів, листом від 30.10.2015 р. №18325/03 УПФ повідомлено позивачу про відсутність законних підстав для повернення зазначених коштів у зв'язку із ненаданням доказів придбання житла вперше.
Відтак, вважаючи вказане рішення УПФ протиправним та таким, що порушує законні права та інтереси позивача, за їх захистом ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства з приводу даного спору, а також заслухавши пояснення представника відповідача та оглянувши позицію судів вищих інстанцій з приводу аналогічних спорів, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, зважаючи на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначено положеннями Закону України від 26.06.1997 р. №400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №400/97).
Згідно з п. 9 ст. 1 Закону №400/97 платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є: підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" врегульовано Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 р. №1740 (в чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції) (далі - Порядок №1740).
Відповідно до п. 151 цього Порядку збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Пунктом 153 Порядку №1740, передбачено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
У листі Міністерства юстиції України і Пенсійного фонду України від 13.12.1999 №34-1712/1851 №06/6472 роз'яснено, що враховуючи відсутність на сьогоднішній день в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та, відповідно, органу, компетентного видавати довідки на підтвердження обставини первинного придбання житла, тимчасово до надання Конституційним Судом України офіційного тлумаченням норми п. 9 ст. 1 згаданого Закону в частині встановлення механізму звільнення громадян, що вперше придбавають житло, від сплати збору, нотаріус може прийняти в якості документа, що підтверджує вказану пільгу, довідку органу Пенсійного фонду України.
В той же час, ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 р. №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
Між тим у вказаному рішенні зауважено, що звернувшись до Конституційного Суду України з питанням про визначення кола осіб, яких слід вважати такими, що придбавають житло вперше, Голова правління Пенсійного фонду України фактично просить визнати шляхом офіційного тлумачення, що пільга щодо звільнення від збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у разі придбання житла вперше встановлена тільки для "малозабезпечених громадян та молодих сімей, які за рахунок власних коштів знімають з держави тягар соціальних витрат та забезпечення цих категорій громадян житлом". Вирішення порушеного питання таким чином можливе лише шляхом внесення відповідної зміни до Закону, що не належить до повноважень Конституційного Суду України.
У відповідності до ст. 3 Закону №400/97 платники збору, визначені пунктами 6, 7, 9 і 10 статті 1 цього Закону, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачують до Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Ці кошти в установленому порядку зараховуються до державного бюджету і використовуються згідно із законом про Державний бюджет України.
Згідно до п.п. 7 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 р. №460/2011, Казначейство України здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Згідно додатку до постанови КМ України від 16.02.2011 р. №106 «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету», контроль за справлянням (стягненням) до бюджету надходжень, що обліковуються за кодом доходів бюджету 24140500 «Збір з операцій придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна» покладений на Пенсійний фонд України.
Частиною 2 ст. 72 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058-IV закріплено правило, згідно з яким кошти Пенсійного фонду України не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються відповідно до ч. 1 ст. 73 цього Закону на виплату пенсій, надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду України; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду України.
За таких обставин збір, помилково зарахований до спеціального фонду державного бюджету внаслідок сплати особою, яка не є суб'єктом цього збору, підлягає стягненню з Державного бюджету України.
Водночас, як встановлено судом, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка від 26.10.2015 р. №46300482) у власності ОСОБА_1 (НОМЕР_1) перебувають наступні об»єкти житлової нерухомості:
- ? будинку за адресою: АДРЕСА_6, при цьому підставою виникнення права власності на вказану частину будинку згідно реєстру є договір дарування від 21.03.2006 р. ВСР « 709204, рєстр №906;
- домоволодіння за адресою: АДРЕСА_7, частка власності 1/8, підстава виникнення права власності - свідоцтво про право власності від 24.04.2002 р. бн, видане Виконавчим комітетом Біженської сільської ради, рішення від 21.01.2002 р. №2;
- квартира літ. «А-16» за адресою: АДРЕСА_8, чотирикімнатна, частка власності 1/1, підстава виникнення права власності згідно реєстру - свідоцтво про право власності від 24.07.2012 р. бн, Виконавчий комітет Харківської міської ради;
- 4/5 квартири за адресою: АДРЕСА_9, трикімнатна, форма власності - приватна спільна сумісна, частка власності 4/5, підстава виникнення права власності - свідоцтво про право власності від 31.10.1996 р. НОМЕР_2 видане виконкомом Львівської міської Ради народних депутатів згідно з розпорядженням №794;
- квартира за адресою: АДРЕСА_2, підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу від 02.06.2011 р. №2021, засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракуда І.В., частка власності 1/1;
- квартира за адресою: АДРЕСА_3, частка власності ?, підстава власності - свідоцтво про право власності від 30.08.1993 р. НОМЕР_3, видане відділом приватизації житла та комунальної власності виконкому Коростишівської міської Ради народних депутатів Житомирської області;
- квартира за адресою: АДРЕСА_10, частка власності 311/4000, підстава власності - свідоцтво про право власності від 28.12.2002 р. НОМЕР_4, Управління ЖКГ виконкому Одеської міської ради.
Тобто, як встановлено за результатами судового розгляду справи, житло, а саме квартиру АДРЕСА_5, позивачем придбано не вперше, тобто в цьому випадку позивач згідно з п. 9 ст. 1 Закону №400/97 і п. 151 Порядку №1740 виступала платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1 відсотка від вартості вказаної квартири, зазначеної у договорі купівлі-продажу.
Отже, як вбачається, підстави для повернення позивачу сплаченої суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1 відсотка від вартості вказаної квартири, відсутні, з огляду на що суд приходить до висновку про необґрунтованість та невмотивованість позовних вимог, зважаючи при цьому, що інших аргументованих пояснень чи доказів, які б підтверджували наведені у позовній заяві доводи, представник позивача під час судового розгляду не зазначив і не надав, а судом в свою чергу таких встановлено не було.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача та про відсутність законних підстав для визнання протиправними дій УПФ щодо відмови позивачу у поверненні помилково сплаченого збору на загальнообов»язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості в сумі 6289 грн.
Відповідно до вимог ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Також згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи вищенаведене в сукупності та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
Відмовити у задоволенні позову.
Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська