"18" квітня 2016 р. м. Київ К/800/8389/15
Вищий адміністративний суд України у складі суддів:
головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),
Ланченко Л.В.,
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_4
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.10.2014 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015 року
у справі № 826/14668/14
за позовом ОСОБА_4
до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
встановив:
ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.10.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Згідно із пунктом 1 частини першої ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи ОСОБА_4 за 2012-2013 роки та додатку 3 до них (розрахунок податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, отриманих від операцій з інвестиційними активами), відповідачем складено акт від 18.08.2014 року № 276/26-50-17-03-20, яким встановлені порушення: - пп. 14.1.55 п. 14.1 ст. 14, пп. 163.1.3 п. 163.1 ст. 163, пп. 170.11.1 п. 170.11 ст. 170 Податкового кодексу України, а саме: невірно визначено податкові зобов'язання з отриманого в 2013 році доходу з джерелом виплати за межами України - іноземного доходу, а саме доходу від продажу корпоративних прав, що призвело до заниження ПДФО в сумі 20 145, 10 грн.; - п. 179.7 ст. 179 Податкового кодексу України, в результаті чого порушено граничні строки сплати узгодженої суми ПДФО, а саме: згідно із декларацією № 1400019991 на суму 1 503, 85 грн. (дата нарахування 25.02.2014 року, дата сплати 14.08.2014 року) на 170 днів; згідно із декларацією № 1400044760 на суму 1 460, 27 грн. (дата нарахування 31.07.2014 року, дата сплати 14.08.2014 року) на 14 днів; п. 179.1 ст. 179, пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України, в результаті чого несвоєчасно подано річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року, для платників ПДФО - до 01.05.2013 року.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.09.2014 року: - № 0042241703, яким позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 10% в сумі 146, 03 грн.; - № 0042231703, яким зобов'язано сплатити штраф у розмірі 20% в сумі 300, 77 грн.; - № 00442211703, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб в розмірі 25 351, 38 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем порушено терміни сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з ПДФО. Крім того, сума доходів від відчуження інвестиційних активів, у тому числі корпоративних прав, не включена до загального річного оподатковуваного доходу платника податку та позивачем не подано до 1 травня року, що настає за звітним, річну податкову декларацію.
Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, зважаючи на таке.
Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Підпунктом 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України встановлено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.
Згідно з пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Пунктами 36.1, 36.5 статті 36 Податкового кодексу України встановлено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
Відповідно до пп. 170.11.1 п. 170.11 ст. 170 Податкового кодексу України у разі якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку - отримувача, який зобов'язаний подати річну податкову декларацію, та оподатковується за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Згідно з п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Системний аналіз наведених положень Податкового кодексу України, що діяли на час спірних правовідносин, дає підстави стверджувати, що камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, а тому під час проведення камеральної перевірки не має правових підстав для визначення порушень термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання.
Разом з тим, своєчасність усіх передбачених Податковим кодексом України податків та зборів повинна перевірятись під час проведення документальних перевірок, порядок яких визначений ст.ст. 77, 78 Податкового кодексу України.
Крім того, слід зазначити, що нарахування штрафних санкцій платникові податку за наслідками проведення камеральної перевірки є можливим лише у разі виявлення помилок у звітності, поданій таким платником. В іншому ж випадку підставою для визначення штрафних санкцій щодо сплати податків та зборів є дані саме документальних перевірок.
Однак судами попередніх інстанцій зазначене вище не враховано та, в свою чергу, зроблено висновки щодо наявність порушень вимог податкового законодавства позивачем щодо термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з ПДФО, строків подання річної декларації та заниження доходу від продажу корпоративних прав на підставі даних акта перевірки.
За таких обставин, відсутні підстави вважати, що судами з'ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що на підставі частини другої ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справі підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права.
Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, розглянути спір з підстав, визначених у позові, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із вимогами чинного законодавства України.
При цьому в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доказування правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень покладається на відповідача.
За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.10.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015 року у справі № 826/14668/14 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді Л.В.Ланченко
Н.Г.Пилипчук