04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"12" травня 2016 р. Справа№ 910/16450/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Гончарова С.А.
Гаврилюка О.М.
при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.;
за участю представників сторін:
від позивача: Довгалюк А.В. - представник за довіреністю № 546 від 01.04.2016;
від відповідача: Білецький Р.В. - в.о. художнього керівника ;
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2015
у справі № 910/16450/15 (суддя - Борисенко І.І.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"
до Комунального закладу "Театрально-видовищний заклад культури "Київська мала опера"
про стягнення 59 871, 60 грн.,
Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального закладу «Театрально-видовищний заклад культури «Київська мала опера» (надалі - відповідач) про стягнення у загальному розмірі в сумі 59 872,60 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідач у порушення умов договору на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі №06226/1-5-10 від 30.12.2005 своє зобов'язання з оплати наданих за період з червня 2012 року по березень 2015 року послуг із водопостачання та водовідведення належним чином не виконав, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість, яка складається з основного боргу у сумі 37 833,74 грн., 3% річних в сумі 1 386,44 грн., інфляційних втрат в розмірі 16 521,86 грн., пені в сумі 2 238,87 грн. та штрафу в розмірі 1 891,69 грн.
23.11.2015 від позивача до Господарського суду міста Києва на вимогу суду надав уточнений розрахунок, відповідно до якого заборгованість відповідача становить: основний борг у розмірі 32 255,51 грн., 3% річних в сумі 1 053,88 грн., інфляційних втрат в розмірі 14 061,06 грн. та пені в сумі 2 238,88 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.11.2015 у справі №910/16450/15 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Вказане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що подані позивачем на підтвердження наданих відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення документи є неналежними доказами та не доводять споживання останнім таких послуг, відтак позивачем не обґрунтовано наявність у відповідача заборгованості з оплати таких послуг.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2015 у справі №910/16450/15 та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити, стягнути з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 37 833,74 грн., 3% річних в сумі 1 385,44 грн., інфляційні втрати в розмірі 16 521,86 грн., пеню в сумі 2 238,87 грн., штраф у сумі 1 891,69 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції проігноровано та порушено положення ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи, також положень спеціального законодавства у сфері житлово-комунальних послуг, а саме Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 №190.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2016 у справі №910/16450/15 апеляційну скаргу прийнято до провадження.
Справа неодноразово відкладалась.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 у справі №910/16450/15 розгляд апеляційної скарги призначено до розгляду на 14.04.2016.
В судовому засіданні 14.04.2016 було оголошено перерву до 12.05.2016.
12.05.2016 в судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечень на неї, оглянувши оригінали документів, заслухавши представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 30.12.2005 між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерною компанією "Київводоканал" (як постачальником) та Комунальним закладом «Театрально-видовищний заклад культури «Київська мала опера» (як абонентом) укладено договір №06226/1-5-10 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі (надалі - договір), згідно пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується надати абоненту послуги з постачання питної води та приймати від нього стічні води у систему каналізації м. Києва, а абонент - здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору та дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод.
Облік поставленої води здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника (п. 2.1.1 договору).
Відповідно до п. 2.1.2 договору зняття показників лічильника здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника. Для абонента із стабільним об'ємом водоспоживання (до 30 м. куб. із незначним коливанням) зняття показань з лічильника може здійснюватися постачальником поквартально, при цьому останній направляє абоненту щомісячно розрахункові документи на оплату наданих послуг, виходячи з його середньодобового споживання води. В разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті постачальником, є підставою для виставлення розрахункових документів на оплату наданих послуг.
Також, п. 2.2.1 договору передбачено, що постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. В разі зміни тарифів у період дії цього договору, постачальник доводить абоненту нові тарифи у розрахункових документах без внесення додаткових змін до цього договору стосовно строків їх введення та розмірів.
Частиною 2 ст. 101 ГПК України визначено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором надання послуг водопостачання та водовідведення.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Частиною 1 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник - оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
На підтвердження наданих та спожитих відповідачем послуг з водопостачання та водовідведення за період 01.06.2012 по 31.03.2015 позивачем надано акти про зняття показань з приладів обліку у спірний період (т. 1, а.с. 123-132), розрахунок позовних вимог та реєстр дебетових повідомлень, що надсилався на адресу відповідача, акт опломбування №б/н від 15.04.2013, відповідно до яких загальний обсяг наданих послуг у спірний період (з урахуванням уточненого розрахунку позовних вимог до відповідача) становить 32 255,51 грн. Виникнення даної заборгованості й зумовило звернення позивача до суду з метою захисту своїх прав.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідності до п. 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 зазначений розрахунок за своєю суттю є заявою (клопотанням) про зменшення позовних вимог.
Однак, з таким висновком місцевого господарського суду суд апеляційної інстанції не погоджується, оскільки враховуючи вказаний пункт постанови пленуму суд першої інстанції не врахував, що позивач не надавав суду жодної відповідної заяви (клопотання), а лише надав розрахунок із супровідним листом, з якого не вбачається, що позивач просить зменшити або уточнити розмір позовних вимог. Згідно абзацу 2 пункту 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 у будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.
Разом з цим, судом апеляційної інстанції також встановлено, що позивач уточнений розрахунок б/н від 23.11.2015 року не направляв іншій стороні апеляційного провадження.
Відтак, з урахуванням вищенаведеного та факту недотримання позивачем вимог ГПК України в частині подання до суду відповідного процесуального документа - заяви (клопотання) із проханням про зменшення або уточнення позовних вимог, а також з урахуванням відсутності доказів направлення вказаного документу відповідачу, висновки суду першої інстанції щодо визнання даного розрахунку та прийняття його в якості вчинення позивачем відповідної процесуальної дії є не обґрунтованими.
Судом першої інстанції також помилково було зроблено висновок, що надані акти про зняття показань з приладу обліку не можуть вважатись належними доказами надання відповідних послуг, оскільки від імені абонента містяться підписи його представників, в той час підпис одного з них - ОСОБА_4 не є ідентичним та в деяких актах різниться. Цей висновок місцевого господарського суду колегія суддів вважає помилковим та таким, що ухвалене при неповному з'ясуванні обставин справи, оскільки перевірки достовірності підпису в передбаченому процесуальному порядку (шляхом проведення почеркознавчої судової експертизи) не проводилось, окрім цього, відповідачем під час розгляду справи в апеляційному порядку заперечення, що дані особи дійсно є його працівниками, а також, що підписи, які містяться у спірних актах, належать відповідним особам, не надавались. Натомість сторона надала докази, що дані особи перебувають в трудових відносинах з відповідачем.
Отже, наведений висновок суду першої інстанції, з урахуванням відсутності заперечень відповідача, суд апеляційної інстанції вважає таким, що не відповідає матеріалам справи.
Також, суд першої інстанції передчасно вказав про неузгодженість показників приладу обліку. Крім того, на думку суду першої інстанції, показники, зазначені у актах про зняття показань з приладу обліку, не можуть свідчити про споживання КЗ «ТВЗК «Київська мала опера» даного обсягу послуг з огляду на наявність на спірному об'єкті інших осіб (орендарів), які також споживають дані послуги.
Однак, суд апеляційної інстанції не може погодитись з такими висновки суду першої інстанції з огляду на наступне.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, на момент укладання договору були чинні Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджені Наказом Держжитлокомунгосп від 01.07.1994 р. № 65, якими було запроваджено порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначені взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідного та каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України.
Вищезазначені правила втратили чинність 18.10.2008, у зв'язку з набуттям чинності Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27 червня 2008 (надалі - Правила), а відтак, враховуючи, що спір у справі виник після того, як розпочали діяти нові Правила, то останні підлягають застосуванню при вирішенні даного спору.
Відповідно до пункту 3.1 Правил розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.
Пунктом 5.1 Правил встановлено, що облік відпущеної питної води та прийнятих стоків здійснюється виробником і споживачами засобами вимірювальної техніки, які занесені до Державного реєстру або пройшли державну метрологічну атестацію.
Пунктом 2.1.2 договору сторонами погоджено, що зняття показників лічильника здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника.
Так, судом першої інстанції не враховано положення пункту 2.1.2 договору, відповідно до якого в разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті постачальником, є підставою для виставлення розрахункових документів на оплату наданих послуг.
Тобто, відсутність підпису представника абонента на актах про зняття показань з приладу обліку не спростовують факту надання позивачем відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення.
Разом з цим, відповідач відзначив, що акт № 10-902-2 про зняття показань з приладу обліку за квітень 2013 року (т. 1, а.с. 125) містить виправлення, а тому зазначив, що такий акт не може враховуватись судом як первинний документ, що підтверджує надання послуг відповідачу за квітень 2013 року.
Дане твердження відповідача приймається судом апеляційної інстанції як обґрунтоване, з урахуванням того, при огляді оригіналів актів про зняття показань з приладу обліку за період нарахування заборгованості, представник позивача не надав на огляд оригінал акту № 10-902-2 про зняття показань з приладу обліку за квітень 2013 року, а тому завірена копія такого акту, що міститься в матеріалах справи не приймається судом апеляційної інстанції в якості належних доказів в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України. Жодних інших доказів надання відповідачу послуг за спірним договором за квітень 2013 року позивач не надав. Тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню, як необґрунтовані.
Висновки суду першої інстанції стосовно того, що розрахунки наданих послуг, які спожиті КЗ «ТВЗК «Київська мала опера», надані позивачем, не відповідають дійсності, оскільки у будівлі крім абонента знаходяться інші орендарі, які не мають власних укладених договорів на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, проте які споживали дані послуги, а тому неможливо достеменно встановити розмір спожитих послуг відповідачем, суд апеляційної інстанції вважає помилковим, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 3.1 Правил розрахунки за споживчу питну воду та скид стічних вод здійснюється на основі показів засобів обліку.
Правилами передбачено, що субспоживач - це суб'єкт господарювання, який одержує воду з комунальної водопровідної мережі або скидає стічні води в комунальну мережу водовідведення через мережі споживача.
Пунктом 3.9. Правил встановлено, що рахунки за воду і за скидання стічних вод до мережі водовідведення виписуються виробником споживачам. Якщо субспоживач має особисті рахунки, то він розраховується за питну воду та скидання стічних вод з виробником. Розподіл суми рахунку між субспоживачами, на яких не відкрито окремих особових рахунків, здійснюється споживачами самостійно. У випадках, коли засоби обліку на вводах субспоживачів відсутні, розрахунки за воду проводяться за нормами водоспоживання, при цьому обсяг стічних вод, які належать до сплати, дорівнює обсягу водоспоживання.
Пунктами 5.2, 5.3 Правил передбачено, що вузли обліку повинні розташовуватись на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу. Обладнання вузла обліку здійснюється за рахунок споживачів.
Пунктами 3.3.1 договору абонент взяв на себе зобов'язання один раз на квартал надавати постачальнику перелік споживачів, які приєдналися до каналізаційної мережі абонента та мають свої джерела водопостачання (артсвердловини).
На підтвердження виконання наведеного пункту договору відповідачем надано суду лист №102 від 30.11.2011, в якому останній повідомляв про споживання спірних послуг іншими особами, які орендують приміщення у будівлі відповідача та розраховуються з ним шляхом компенсації витрат за спожиту воду. Однак даний лист був адресований Директору дирекції по експлуатації житлових будинків. Інших доказів повідомлення позивача про наявність субспоживачів матеріали справи не містять.
Разом з цим, з пояснень відповідача та первинних документів (актів та розшифровок (т. 2, а.с. 47-113)), що містяться в матеріалах справи вбачається, що субспоживачами відповідача є п'ять споживачів, при цьому позивачем із виставлених сум відповідачу віднімались показники обсягів спожитих споживачами послуг, а тому твердження відповідача про неможливість визначення обсягу спожитих саме відповідачем послуг є необґрунтованими.
Окрім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п. 2.2.4 договору у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов'язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документа до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обгрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахункових документів постачальника вважатиметься безпідставною.
Відповідно до п. 5.16 Правил зазначено, що у разі виникнення у споживача обґрунтованих сумнівів щодо правильності показів засобу обліку він може звернутися до виробника або спеціалізованої організації з заявою про його позачергову повірку.
При цьому суд апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять доказів, що абонент письмово повідомляв позивача про незгоду щодо кількості та вартості отриманих послуг, відтак відповідачем не оспорювалась кількість наданих позивачем послуг до моменту звернення з цим позовом.
Інших підстав для визнання неправомірності нарахованих позивачем до сплати за спожиті послуги відповідачем не наведено, а судом апеляційної інстанції не встановлено.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що позивачем доведено надання відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення в розмірі 31 183,24 грн. (без врахування 1 072,27 грн., що були нараховані відповідачем на підставі акту № 10-902-2 про зняття показань з приладу обліку за квітень 2013 року, нарахування штрафних санкцій на вказану суму є також неправомірним).
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 3.7. Правил передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюється усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.
Згідно п. 2.2.2 договору у розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документа до банківської установи абонента. За згодою постачальника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу оплата за надані послуги, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.
В разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документа, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води (п. 2.2.3. договору).
Як вбачається з розрахунку ціни позову, та не спростовано відповідачем, останнім було сплачено у спірний період на виконання умов договору кошти у загальному розмірі 7 277,22 грн., частина яких у відповідності до п. 2.2.2 договору була зарахована постачальником в рахунок погашення боргу за спожиті послуги у попередній період та не входить до заявленої позивачем до стягнення заборгованості у даній справі.
Таким чином, відповідачем за спожиті у період 01.06.2012 по 31.03.2015 було сплачено частково, а саме у розмірі 7 277,22 грн., а відтак з урахуванням передбачених п. 2.2.2 договору строків оплати спожитих послуг, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідач прострочив своє зобов'язання щодо оплати послуг, у зв'язку з чим у нього наявна заборгованість у розмірі 31 183,24 грн.
Стаття 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 4.2. договору передбачено, що у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Оплата абонентом пені не звільняє останнього від оплати несплаченого рахунку у повному розмірі.
Здійснивши розрахунок пені за заявлені періоди (з урахуванням вирахуваної суми за квітень 2013), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині, а саме про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 238,88 грн.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд апеляційної інстанції перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає, що дані вимоги підлягають задоволенню частково, а саме, правомірними і обґрунтованими вимоги позивача (з урахуванням вирахуваної суми за квітень 2013) про стягнення з відповідача інфляційних витрат у розмірі 13 516,35 грн., та 3% річних у розмірі 991,92 грн.
Частиною 2 статті 549 ЦК України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно пункту 4.6. договору за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від суми, яку відмовився сплатити. Сплата штрафу не звільняє абонента від обов'язку оплатити рахунок постачальника. (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Вищого господарського суду України від 09 лютого 2016 року у справі № 910/14631/15).
Суд апеляційної інстанції, здійснивши розрахунок заявленого до стягнення розміру штрафу, дійшов висновку про правомірність задоволення вимог позивача в частині, зокрема, стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1 559,16 грн. (5 % від суми основного боргу у розмірі 31 183,24 грн.).
Враховуючи положення п. 1, 3 ст. 104 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2015 у справі № 910/16450/15- підлягає скасуванню в частині відмови в позові на вищенаведені суми з прийняттям рішення про часткове задоволення позову.
Судові витрати за розгляд даної справи у суді першої та апеляційної інстанції покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам в порядку ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерного товариства «Київводоканал» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2015 року по справі №910/16450/15 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2015 року по справі №910/16450/15 - в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Комунального закладу «Театрально-видовищний заклад культури «Київська мала опера» на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерного товариства «Київводоканал» - суму основного боргу у розмірі 31 183,24 грн., 3% річних в сумі 991,92 грн., інфляційних втрат в розмірі 13 516,35 грн., пені у розмірі 2 238,88 грн. та штрафу в розмірі 1 559,16 грн. - скасувати, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.
Стягнути з Комунального закладу «Театрально-видовищний заклад культури «Київська мала опера» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, будинок 5, код ЄДРПОУ 33643801) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерного товариства «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, будинок 1-А, код ЄДРПОУ 03327664) суму основного боргу у розмірі 31 183 (тридцять одна тисяча сто вісімдесят три) грн. 24 коп., 3% річних в сумі 991 (дев'ятсот дев'яносто одна), грн. 92 коп., інфляційних втрат в розмірі 13 516 (тринадцять тисяч п'ятсот шістнадцять) грн. 35 коп., пені в сумі 2 238 (дві тисячі двісті тридцять вісім) грн. 88 коп., штрафу в розмірі 1 559 (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят дев'ять) грн. 16 коп., судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 1 510 (одна тисяча п'ятсот десять) грн. 19 коп.
3. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
4. Стягнути з Комунального закладу «Театрально-видовищний заклад культури «Київська мала опера» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, будинок 5, код ЄДРПОУ 33643801) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерного товариства «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, будинок 1-А, код ЄДРПОУ 03327664) судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 1 661 (одна тисяча шістсот шістдесят одна) грн. 21 коп.
4. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
5. Матеріали справи №910/16450/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді С.А. Гончаров
О.М. Гаврилюк